Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №904/1181/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 м. Дніпро Справа № 904/1181/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Кучеренко О. І., Кошлі А. О.,

секретар судового засідання Старина А. С.,

представники сторін в судове засідання не з`явились про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 (повний текст ухвали складено 16.03.2026, суддя Загинайко Т. В., м. Дніпро) у справі № 904/1181/26

за позовом ОСОБА_1 , м. Кам`янське

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 34)

про встановлення факту наявності 50% пільги з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№943/26 від 10.03.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про встановлення факту наявності 50% пільги з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком НОМЕР_1 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/1181/26 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про встановлення факту наявності 50% пільги з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив із того, що позивач - ОСОБА_1 є фізичною особою, яка звернулася до суду у зв`язку з наявністю спору щодо встановлення факту наявності права на 50-відсоткову пільгу з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач виступає як фізична особа, а спір не пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності та не виник з господарських правовідносин. З огляду на це місцевий господарський суд вважав, що дана справа не належить до юрисдикції господарських судів, у зв`язку з чим спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі №904/1181/26, у якій просив скасувати дану ухвалу, звільнити заявника від сплати судового збору.

Апелянт вважає що спір щодо заборгованості за спожиту електричну енергію це дія, яка пов`язана з господарською діяльністю юридичної та фізичною осіб.

Юридична особа, якою є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (Постачальник) за кошти, які має купує електричну енергію у її виробника та поставляє Споживачеві. Не буде достатньо коштів, це пов`язано з заборгованостями Споживачів, виникне проблема з закупівлею електричної енергії та постачанням її Споживачеві. Тобто це і є тим процесом, який пов`язаний із здійсненням господарської діяльності і саме ця справа відноситься до юрисдикції господарського суду.

Предметом розгляду у господарському суді першої інстанції була конфліктна ситуація, яка виникла між фізичною особою ОСОБА_1 ( СПОЖИВАЧ) та юридичною особою Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (Постачальник). Суть конфлікту полягає в тому, що Споживач нібито заборгував Постачальнику за спожиту електричну енергію значну суму коштів. Така обставина негативно впливала на господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" і змусила, щоб виправити ситуацію, письмово надіслати Попередження щодо можливого припинення електропостачання до оселі Споживача.

Апелянт зауважує, що звинувачення з боку Постачальника про заборгованість за спожиту електричну енергію були голословні та без жодного доказу. Борг на таку то суму і все. При цьому Споживач за вказаний Постачальником період привів дані щомісячно зроблених ним платежів.

Апелянт зауважує, що у надісланому поштою Попередженні зазначено про відсутність у Споживача 50% пільги на оплату житлово- комунальних послуг, а вона існує вже тридцять років, то стає можливим зробити висновок щодо неналежного стану ведення розрахункових документів.

Встановлення судом факту наявності 50% пільги на житлово-комунальні послуги та відсутності по о/р № НОМЕР_1 будь-якої заборгованості зобов`язувало Постачальника припинити свавілля та привести розрахункову документацію в належний стан.

На підставі вищевикладеного є можливість зробити висновок, що Споживач та Постачальник напряму пов`язані, але у своєму господарському процесі є різними сторонами. Це суперечить висновку господарського суду першої інстанції але заслуговує уваги інстанції апеляційної.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" не скористалось своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надало суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кошля А. О., Кучеренко О. І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2026 задоволено клопотання ОСОБА_1 та звільнено його від сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/1181/26.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/1181/26.

Витребувано матеріали справи №904/1181/26 у Господарського суду Дніпропетровської області.

06.05.2026 справа № 904/1181/26 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2026 призначено справу № 904/1181/26 до розгляду в судовому засіданні на 27.05.2026 об 11 год. 00 хв.

27.05.2026 представники позивача та відповідача процесуальним правом не скористались та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності зазначених представників сторін.

У судовому засіданні 27.05.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№943/26 від 10.03.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про встановлення факту наявності 50% пільги з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком НОМЕР_1 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/1181/26 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 34) про встановлення факту наявності 50% пільги з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/1181/26, якою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про встановлення факту наявності 50% пільги з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" про встановлення факту наявності 50% пільги з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком не належить до юрисдикції господарських судів.

Суд зазначив, що відповідно до статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають спори, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності, а також інші справи, прямо віднесені законом до їх юрисдикції. Водночас позивач є фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, а заявлені вимоги стосуються реалізації права на пільгу з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком, тобто виникають із житлових та цивільних правовідносин, а не з господарської діяльності.

З огляду на це суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до статей 19, 23 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 175 ГПК України, суд відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства України.

Апеляційний господарський суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтями 5, 7, 8 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Правильне визначення юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення для дотримання вимог ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права кожного на те, щоб ініційований ним спір був розглянутий судом, встановленим законом, тобто відповідний судовий орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Позивач, звертаючись до суду, самостійно формує склад сторін справи, вказуючи відповідачів у справі, визначає предмет та підстави позову.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу. Так пунктом 3 частини 1 вказаної статті передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1); інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями (пункт 15).

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України (якщо спірні правовідносини виникли станом на час його чинності), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

Разом з тим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду як фізична особа з вимогами про встановлення факту наявності у нього права на 50-відсоткову пільгу з оплати житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Таким чином, предметом спору є правовідносини щодо надання комунальної послуги фізичній особі як побутовому споживачу електричної енергії та реалізації нею прав, пов`язаних із отриманням відповідних пільг і проведенням розрахунків за спожиту електричну енергію.

Посилання апелянта на те, що ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» здійснює господарську діяльність з придбання та постачання електричної енергії, а надходження коштів від споживачів впливає на можливість здійснення такої діяльності, не свідчить про господарський характер спірних правовідносин.

Колегія суддів констатує, що визначальним для віднесення спору до юрисдикції господарських судів є не сам факт участі у спорі суб`єкта господарювання, а характер спірних правовідносин та зміст порушеного права, за захистом якого звертається особа.

У даному випадку позивач не є суб`єктом господарювання та не звертається за захистом прав чи інтересів у сфері здійснення господарської діяльності. Навпаки, заявлені вимоги пов`язані із захистом його прав як фізичної особи - споживача житлово-комунальних послуг.

Доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість споживачів негативно впливає на господарську діяльність постачальника електричної енергії, фактично характеризують діяльність відповідача, проте не змінюють правової природи спірних відносин та не можуть бути підставою для віднесення спору до юрисдикції господарських судів.

Колегія суддів зауважує, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції посилання апелянта на безпідставність нарахування заборгованості, відсутність доказів її існування, наявність у нього пільги на оплату житлово-комунальних послуг та неналежне ведення відповідачем розрахункової документації. Зазначені обставини стосуються суті спірних правовідносин і не мають значення для вирішення питання про належність спору до певного виду судочинства.

Колегія суддів також враховує, що направлення відповідачем попередження про можливе припинення електропостачання та зазначення у ньому інформації про наявність заборгованості або відсутність пільги саме по собі не свідчить про виникнення між сторонами господарського спору, оскільки такі дії здійснювалися у межах правовідносин щодо надання комунальної послуги побутовому споживачу.

Отже, спір у цій справі виник між фізичною особою та постачальником електричної енергії з приводу реалізації прав споживача житлово-комунальних послуг, не пов`язаний зі здійсненням позивачем господарської діяльності та не належить до спорів, визначених статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали, а тому підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, спрямовані на переоцінку доказів та не містять належного правового обґрунтування. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/1181/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/1181/26 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 08.06.2026.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО

Суддя А. О. КОШЛЯ