Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №917/1884/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Харків Справа № 917/1884/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Гаркуша О.Л.

за участі представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" (вх.№941П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026

у справі №917/1884/25 (суддя Сірош Д.М., повне рішення складено 18.02.2026)

за позовом Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23", м. Полтава,

до Державної установи "Центр охорони здоров`я", м.Київ, в особі відокремленого підрозділу філії державної кримінального - виконавчої служби України" в Полтавській області

про стягнення суми основного боргу

ВСТАНОВИВ:

Державна установа "Полтавська установа виконання покарань № 23" звернулася з позовом до Державної установи "Центр охорони здоров`я" в особі відокремленого підрозділу філії Державної кримінального-виконавчої служби України в Полтавській області про стягнення 355.575,26 грн заборгованості за послуги з теплопостачання за період 2022 - 2023 років.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026 у позові відмовлено.

Позивач, Державна установа "Полтавська установа виконання покарань № 23", звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026 у справі №917/1884/25, та прийняти нове, яким позовні вимоги Державної установи “Полтавська установа виконання покарань (№23)” задовольнити. Стягнути з Державної установи “Центру охорони здоров`я” в особі відокремленого підрозділу Філії державної установи “Центр охорони здоров`я Державної кримінально – виконавчої служби України” в Полтавській області на користь Державної установи “Полтавська установа виконання покарань (№23)” заборгованість за теплопостачання у розмірі 355 575,26 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову та неповно з`ясував обставини справи;

- суд не надав належної правової оцінки акту ревізії Державної аудиторської служби України, яким встановлено факт невідшкодування відповідачем витрат за теплопостачання та визначено суму заборгованості, що підлягає стягненню;

- місцевий господарський суд не врахував, що позивач є балансоутримувачем державного майна, переданого відповідачу в оренду за договором №29/19-Б від 19.06.2019, а відповідач фактично користувався орендованими приміщеннями та отримував послуги теплопостачання;

- суд безпідставно не взяв до уваги обставини, встановлені під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, якими, за твердженням апелянта підтверджується факт ненадходження від відповідача коштів за спожиту теплову енергію;

- господарський суд не врахував положення договору оренди щодо обов`язку орендаря відшкодовувати витрати балансоутримувача на комунальні послуги, у тому числі витрати на теплопостачання;

- судом не враховано правові висновки Верховного Суду щодо обов`язку орендаря відшкодовувати витрати балансоутримувача на комунальні послуги у разі фактичного користування орендованим майном та отримання відповідних послуг.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 витребувано матеріали справи №917/1884/25 з Господарського суду Полтавської області. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Державної установи "Полтавська установа виконання покарань № 23" на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026 у справі № 917/1884/25 до надходження матеріалів справи.

08.05.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1884/25.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23"; встановлено строк по 26.05.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано учасникам справи в строк по 26.05.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Розгляд справи призначено на 02.06.2026.

22.05.2026 через електронну підсистему “Електронний суд” на адресу Східного апеляційного господарського суду від Державної установи "Центр охорони здоров`я", м. Київ, в особі відокремленого підрозділу філії державної кримінального - виконавчої служби України" в Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5742), в якому відповідач просить апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026 по справі №917/1884/25 - залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач посилається на такі обставини:

- між сторонами на виконання пункту 6.5 договору оренди були укладені договори про відшкодування витрат за надані комунальні послуги та використані енергоносії №Г-93 від 06.04.2022 та №Г-61 від 17.02.2023, відповідно до умов зазначених договорів позивач був зобов`язаний здійснювати розрахунки з постачальниками комунальних послуг та виставляти відповідачу рахунки й акти для відшкодування понесених витрат;

- протягом спірного періоду відповідач здійснював оплату комунальних послуг на підставі виставлених позивачем рахунків та актів, а договори про відшкодування витрат за 2022 та 2023 роки виконані у повному обсязі, у зв`язку з чим кредиторська заборгованість відсутня;

- акт ревізії Державної аудиторської служби України не може вважатися підставою виникнення у відповідача обов`язку зі сплати заявленої до стягнення суми, оскільки виявлені під час ревізії порушення не змінюють умов укладених між сторонами договорів;

- позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував надання відповідачу послуг теплопостачання у заявленому обсязі, зокрема актів, рахунків або проєктів договорів щодо відшкодування витрат на теплопостачання;

- тягар доказування факту надання послуг та розміру заявленої до стягнення заборгованості покладається на позивача, який належними та допустимими доказами свої вимоги не підтвердив;

- крім того, відповідач зазначає про сплив позовної давності щодо вимог, пов`язаних із нарахуваннями за 2022 рік.

Сторони своїх представників для участі в судовому засіданні не направили попри вжиті судом заходи з належного повідомлення про день та час розгляду справи.

Учасники справи (повноважні представники) про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові адреси та електронні кабінети, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду).

Ухвала суду від 12.05.2026 у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відповідно до ч.12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, явка їх представників у судове засідання не визнавалась обов`язковою, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви за відсутності представників сторін у даному судовому засіданні.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (Орендодавець), Державною установою "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" (Орендар, відповідач по справі) та Державною установою "Полтавська установа виконання покарань (№23)" (Балансоутримувач, позивач по справі) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №29/19-Б від 19.06.2019, до якого 25.04.2022 сторонами внесено зміни.

За умовами зазначеного Договору відповідачу передано у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 627,4 кв.м, розташовані за адресою: м.Полтава, вул.Юліана Матвійчука, 91, для розміщення міської медичної частини №23 філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області.

Фактичне користування орендованими приміщеннями здійснюється працівниками філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області, яка є відокремленим підрозділом відповідача.

Пунктом 6.5 Договору оренди сторони передбачили, що Балансоутримувач зобов`язаний надати Орендарю примірники Договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, а також проєкти договорів із постачальниками комунальних послуг. У свою чергу на орендаря покладено обов`язок протягом 10 робочих днів з моменту отримання зазначених документів укласти відповідний Договір про відшкодування витрат Балансоутримувача.

На виконання цих умов були укладені Договори про відшкодування витрат за надані комунальні послуги та використані енергоносії (далі Договір про відшкодування витрат): Договір №Г-93 від 06.04.2022 ( на 2022 рік); Договір №Г-61 від 17.02.2023 (на 2023 рік), відповідно до умов яких відповідач (Орендар) відшкодовує позивачу (Балансоутримувачу) витрати на надані комунальні послуги та використані енергоносії, використані Відповідачем (філією ЦОЗ ДКВС України в Полтавській області) (площа орендованого опалювального приміщення 627, 4 м кв., що складає 27,64% від загальної площі будівель, в яких розташовані орендовані опалювальні приміщення (2269 м кв) (п.п. Договорів про відшкодування).

Крім того, згідно з умовами Договорів про відшкодування Балансоутримувач бере на себе обов`язки проведення всіх розрахунків з постачальниками за надані комунальні послуги та спожиті енергоносії на строк дії договору, а Споживач бере на себе відшкодування Балансоутримувачу витрат за комунальні послуги та за спожиті енергоносії (розділ 2 Договорів про вішкодування).

Відповідно пункту 2.4 Договорів про відшкодування Споживач має право: користуватися наданими комунальними послугами та енергоносіями в розмірах і об`ємах, необхідних для забезпечення належних умов для його діяльності; отримувати розрахунки витрат на надані комунальні послуги та спожиті енергоносії, проводити перевірку цих розрахунків.

Умовами розділу 3 Договорів про відшкодування зазначено, що відшкодування всіх витрат за надані комунальні послуги та за спожиті енергоносії проводиться Споживачем щомісячно до 20 числа наступного місяця за розрахунковим на розрахунковий рахунок Балансоутримувача, відповідно до виставлених рахунків та актів наданих комунальних послуг.

27.01.2025 Державною аудиторською службою України Північно-Східного офісу Держаудитслужби Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області складено Акт ревізії №201608-11/14, в якому зазначено, що Державна установа "Полтавська установа виконання покарань №23" є Балансоутримувачем приміщення, яке орендує Державна установа "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в особі начальника філії Центру охорони здоров`я ДКВС України. Разом з цим, між сторонами не укладено договір про відшкодування витрат за послуги теплопостачання, а також у бухгалтерському обліку Державної установи “Полтавська установа виконання покарань (№23)” відсутні відомості про будь-яке відшкодування теплової енергії зі сторони філії чи Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" за листопад 2022 - 2023 роки.

Посилаючись на встановлені ревізією обставини, позивач зазначав, що відповідач як Орендар спірних приміщень був зобов`язаний відшкодовувати витрати на спожиті комунальні послуги, у тому числі витрати на теплопостачання.

На підтвердження наявності заборгованості позивач надав власний розрахунок витрат на теплопостачання, відповідно до якого сума відшкодування за листопад-грудень 2022 року становила 110.938,19 грн, а за січень-березень та листопад-грудень 2023 року — 242.637,07 грн. Зазначений розрахунок здійснено виходячи із площі орендованих приміщень (627,4 кв.м), загальної площі будівель, у яких вони розташовані, обсягів теплової енергії, поставленої ТОВ "Генеруюча компанія "ТЕПЛОІНВЕСТ П", та вартості 1 Гкал теплової енергії.

Таким чином, за твердженням позивача, загальна сума невідшкодованих відповідачем витрат за послуги теплопостачання за 2022-2023 роки становить 355.575,26 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на Договір оренди №29/19-Б від 19.06.2019, Акт ревізії від 27.01.2025 №201608-11/14, Договір про надання послуг з теплопостачання, укладений між позивачем та ТОВ "Генеруюча компанія "ТЕПЛОІНВЕСТ П", а також акти приймання-передачі теплової енергії.

Крім того, позивач зазначав, що 10.02.2024 звертався до філії відповідача з претензією про відшкодування вартості теплопостачання, однак отримав відмову з посиланням на те, що умови укладених між сторонами договорів виконані у повному обсязі, а всі розрахунки проведені.

Вважаючи, що відповідачем не відшкодовано витрати на теплопостачання у сумі 355.575,26 грн, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що хоча обов`язок споживача оплачувати фактично спожиті житлово-комунальні послуги може виникати незалежно від наявності окремого договору про їх надання, для стягнення відповідної заборгованості позивач повинен довести факт надання таких послуг, їх обсяг та вартість належними і допустимими доказами. Судом встановлено, що на підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір оренди, акт ревізії, договір з постачальником теплової енергії, акти приймання-передачі теплової енергії та власний розрахунок суми заборгованості, проте зазначені документи не підтверджують факту надання відповідачу послуг теплопостачання у заявленому обсязі та вартості. Матеріали справи не містять доказів складення актів приймання-передачі послуг між сторонами спору, виставлення відповідачу рахунків на оплату, направлення таких рахунків відповідачу, а також інших належних доказів, які б підтверджували обсяг та вартість фактично спожитої відповідачем теплової енергії. При цьому суд дійшов висновку, що акт ревізії не є належним доказом на підтвердження наявності та розміру заборгованості, оскільки сам по собі не створює прав та обов`язків для учасників спірних правовідносин. За таких обставин суд визнав недоведеними факт надання відповідачу послуг теплопостачання у визначеному позивачем обсязі та на заявлену до стягнення суму, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" до Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в особі філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області про стягнення витрат за послуги теплопостачання, які були спожиті відповідачем у 2022-2023 роках під час користування орендованими приміщеннями та не були відшкодовані останнім.

З урахуванням підстав заявленого позову, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, під час апеляційного перегляду колегії суддів належить з`ясувати, чи підтверджуються матеріалами справи обставини щодо надання відповідачу послуг теплопостачання у спірний період, обсяг та вартість таких послуг, а також чи доведено позивачем належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення заявленої суми заборгованості.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в силу якого одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певні дії або утриматися від їх вчинення, а інша сторона має право вимагати належного виконання такого обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а також умови, обов`язковість яких встановлена актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Спірні правовідносини також пов`язані із відшкодуванням вартості комунальних послуг, у зв`язку з чим до них підлягають застосуванню положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, за змістом зазначеного Закону житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення належних умов проживання та перебування осіб у будівлях і приміщеннях, а комунальні послуги - результатом господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб споживача, зокрема у забезпеченні опаленням.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, зокрема, споживачі та виконавці таких послуг.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісячно, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. При цьому споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Отже, сама по собі відсутність окремого договору щодо певної комунальної послуги не виключає виникнення у її споживача обов`язку оплатити фактично отриману послугу.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг виконавець зобов`язується надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник - оплатити таку послугу.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, строки та в порядку, визначені договором.

Таким чином, виникнення у споживача обов`язку з оплати послуг пов`язується із фактом їх надання та отримання, а також встановленням їх вартості. Відтак при вирішенні спору про стягнення плати за комунальні послуги підлягають встановленню обставини щодо фактичного надання відповідних послуг, їх обсягу та вартості.

Подібний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17-ц, Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17 зазначено, що відсутність укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не звільняє споживача від обов`язку оплатити фактично отримані ним комунальні послуги.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №911/27/21 наголошено, що під час вирішення спорів щодо оплати комунальних послуг визначальним є не лише факт користування приміщенням чи наявність відповідного обов`язку у споживача, а насамперед встановлення факту надання відповідної послуги, її обсягу та вартості. При цьому саме особа, яка заявляє вимогу про стягнення плати за такі послуги, повинна довести належними та допустимими доказами обставини їх фактичного надання та розмір заявлених до стягнення сум.

В даному випадку для правильного вирішення даного спору підлягає встановленню не лише факт користування відповідачем орендованими приміщеннями та наявність у нього обов`язку відшкодовувати витрати на комунальні послуги, а й те, чи підтверджуються матеріалами справи належними та допустимими доказами обсяг теплової енергії, яка підлягає віднесенню на відповідача, та вартість заявлених до стягнення витрат у сумі 355.575,26 грн.

Відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій, несе відповідна сторона.

Згідно зі статтями 73, 76, 77, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України обставини справи повинні підтверджуватися належними, допустимими та достовірними доказами, які підлягають оцінці судом у їх сукупності.

З урахуванням наведених процесуальних приписів саме на позивача у даній справі покладається обов`язок довести факт надання відповідачу послуг теплопостачання у спірний період, обсяг таких послуг та вартість заявлених до стягнення витрат.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку для вирішення спору недостатньо встановити факт перебування спірних приміщень у користуванні відповідача або факт постачання теплової енергії до будівель, у яких розташовані такі приміщення.

З огляду на предмет заявлених вимог позивач повинен був довести належними та допустимими доказами, який саме обсяг теплової енергії був фактично спожитий відповідачем у спірний період, яким чином визначався та розподілявся такий обсяг між користувачами приміщень, а також правильність визначення вартості теплової енергії та формування заявленої до стягнення суми 355.575,26 грн.

Саме встановлення зазначених обставин має вирішальне значення для правильного вирішення даного спору.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач користувався спірними приміщеннями на підставі Договору оренди нерухомого майна №29/19-Б від 19.06.2019, а на виконання умов зазначеного договору між сторонами були укладені Договори про відшкодування витрат за надані комунальні послуги та використані енергоносії №Г-93 від 06.04.2022 та №Г-61 від 17.02.2023.

Наведені договори підтверджують існування між сторонами правовідносин щодо користування відповідачем орендованими приміщеннями та відшкодування витрат балансоутримувача на комунальні послуги і використані енергоносії.

Водночас ані договір оренди, ані договори про відшкодування витрат самі по собі не містять відомостей щодо обсягу теплової енергії, фактично спожитої відповідачем у спірний період, та не підтверджують правильність визначення заявленої до стягнення суми 355.575,26 грн.

На підтвердження заявлених вимог позивачем також надано договір про постачання теплової енергії, укладений з ТОВ "Генеруюча компанія "ТЕПЛОІНВЕСТ П", та акти приймання-передачі теплової енергії за листопад-грудень 2022 року, а також січень-березень та листопад-грудень 2023 року.

Зазначені документи підтверджують факт постачання теплової енергії до самих будівель за адресою: м.Полтава, вул.Юліана Матвійчука, 91 та обсяг теплової енергії, отриманої позивачем від ТОВ "Генеруюча компанія "ТЕПЛОІНВЕСТ П" у відповідні розрахункові періоди.

Разом з тим із наведених документів неможливо встановити, який саме обсяг теплової енергії був спожитий відповідачем у межах орендованих приміщень площею 627,4 кв.м, а також яким чином визначено частку теплової енергії, витрати на яку позивач просить відшкодувати у межах заявленої до стягнення суми 355.575,26 грн.

При цьому ані договір з ТОВ "Генеруюча компанія "ТЕПЛОІНВЕСТ П", ані акти приймання-передачі теплової енергії не містять відомостей щодо порядку розподілу отриманої теплової енергії між окремими користувачами приміщень будівлі та не підтверджують правильність віднесення на відповідача саме того обсягу теплової енергії, який покладено позивачем в основу спірного розрахунку.

Заявлена до стягнення сума 355.575,26 грн визначена позивачем на підставі складених ним розрахунків відшкодування витрат на теплопостачання за 2022 та 2023 роки.

Зазначені розрахунки здійснені виходячи з того, що площа орендованих відповідачем приміщень становить 627,4 кв.м, тоді як загальна площа будівель, у яких розташовані такі приміщення, складає 2269 кв.м. При цьому обсяг теплової енергії, поставленої ТОВ "Генеруюча компанія "ТЕПЛОІНВЕСТ П" до відповідних будівель, був розподілений позивачем пропорційно площі приміщень, які перебувають у користуванні відповідача.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що саме такий порядок визначення частки теплової енергії, яка підлягає віднесенню на відповідача, був погоджений сторонами у договорі оренди, договорах про відшкодування витрат № Г-93 від 06.04.2022 та № Г-61 від 17.02.2023 або в будь-яких інших документах.

Так само матеріали справи не містять первинних документів, на підставі яких можливо перевірити правильність визначення позивачем обсягу теплової енергії, що на його переконання, була спожита відповідачем, а також правильність віднесення на відповідача відповідної частини витрат на теплопостачання.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, умовами договорів про відшкодування витрат №Г-93 від 06.04.2022 та №Г-61 від 17.02.2023 передбачено щомісячне відшкодування витрат за комунальні послуги на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків та актів наданих послуг.

Однак доказів виставлення відповідачу рахунків щодо відшкодування вартості теплопостачання за спірний період, доказів складення відповідних актів наданих послуг, а також доказів направлення таких документів відповідачу матеріали справи не містять.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наданий позивачем розрахунок сам по собі не є достатнім доказом ані обсягу теплової енергії, який підлягав віднесенню на відповідача, ані правильності визначення заявленої до стягнення суми 355.575,26 грн.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку посиланням апелянта на Акт ревізії №201608-11/14 від 27.01.2025, складений Управлінням Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області.

Як видно зі змісту зазначеного акта, під час ревізії встановлено відсутність між сторонами договору про відшкодування витрат за послуги теплопостачання та відсутність у бухгалтерському обліку позивача відомостей щодо відшкодування відповідачем вартості теплової енергії за листопад-грудень 2022 року та 2023 рік.

Разом з тим наведені висновки ревізії самі по собі не підтверджують ані обсяг теплової енергії, фактично спожитої відповідачем у приміщеннях площею 627,4 кв.м, ані правильність визначення вартості такої теплової енергії саме у наведеному розмірі.

Колегія суддів враховує, що акт ревізії є документом, яким фіксуються виявлені контролюючим органом обставини та порушення, однак такий акт не звільняє сторону спору від обов`язку довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

За встановлених у даній справі обставин Акт ревізії №201608-11/14 від 27.01.2025 може бути джерелом відомостей щодо виявлених під час ревізії фактів, проте не замінює документів, якими відповідно до договорів №Г-93 від 06.04.2022 та №Г-61 від 17.02.2023 повинні були підтверджуватися обсяг наданих комунальних послуг, порядок їх розрахунку та сума коштів, що підлягала відшкодуванню відповідачем.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18.03.2020 у справі №910/7984/16 та від 02.12.2020 у справі №922/3816/19.

Щодо доводів наведених в апеляційній скарзі, то колегія суддів наголошує що такі не спростовують висновків місцевого господарського суду та переважно зводяться до незгоди апелянта з наданою судом оцінкою доказів і встановленими обставинами справи.

Так, посилаючись на факт користування відповідачем орендованими приміщеннями та наявність у нього обов`язку відшкодовувати витрати на комунальні послуги, апелянт не враховує, що зазначені обставини самі по собі не були покладені місцевим господарським судом в основу оскаржуваного рішення. Як зазначено вище, підставою для відмови у задоволенні позову стала саме недоведеність обсягу теплової енергії, який підлягав віднесенню на відповідача, а також недоведеність правильності визначення заявленої до стягнення суми 355.575,26 грн.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на Акт ревізії №201608-11/14 від 27.01.2025, оскільки оцінка зазначеного доказу вже надана колегією суддів вище, а наведені в апеляційній скарзі аргументи не містять обставин, які б свідчили про помилковість відповідних висновків місцевого господарського суду.

Стосовно наведених апелянтом правових висновків Верховного Суду колегія суддів зазначає, що вони стосуються обов`язку споживача оплачувати фактично отримані комунальні послуги. Водночас у даній справі місцевий господарський суд не виходив із відсутності у відповідача такого обов`язку, а пов`язав відмову у задоволенні позову з недоведеністю обсягу послуг теплопостачання, який підлягав віднесенню на відповідача, та вартості таких послуг.

Інших доводів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини, свідчили про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

З огляду на наведені вище висновки колегії суддів щодо недоведеності позивачем обставин, з якими він пов`язує виникнення у відповідача обов`язку зі сплати 355.575,26 грн, відсутні підстави для надання окремої оцінки заяві відповідача про застосування позовної давності до частини заявлених вимог.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та надав належну оцінку поданим сторонами доказам.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, нових обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, не містять та зводяться переважно до повторного посилання на факт користування відповідачем орендованими приміщеннями, наявність у нього обов`язку відшкодовувати витрати на комунальні послуги та висновки, викладені в Акті ревізії №201608-11/14 від 27.01.2025, яким судом апеляційної інстанції надано оцінку вище.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026 у справі №917/1884/25, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом першої інстанції обставин та зроблених ним висновків, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026 у справі №917/1884/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України

Повна постанова складена 08.06.2026.

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка