Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №917/92/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Харків Справа № 917/92/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.,

при секретарі Горюшко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія-1" (вх. №974 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.04.2026

про стягнення заборгованості

учасники справи:

позивач: Фізична особа-підприємець Дьомін Анатолій Вікторович

відповідач: Приватне підприємство "Українська сервісна бурова компанія-1"

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Фізична особа-підприємець Дьомін Анатолій Вікторович (далі – ФОП Дьомін А.В.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія-1" (далі – ПП "УСБК-1") про стягнення заборгованості. Позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди №ОР/6134 від 01 січня 2022 року у розмірі 455 027,54 грн, яка складається з 384 000,00 грн основної заборгованості, 10 209,58 грн інфляційних втрат та 60 817,96 грн подвійної облікової ставки НБУ, а також витрати з оплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди транспортного засобу №ОР/6134 від 01.01.2022 щодо оплати передбачених цим договором платежів у встановлений строк.

1.2. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.04.2026 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Дьоміна Анатолія Вікторовича 384 000,00 грн основного боргу, 10 209,58 грн інфляційних втрат, 51 074,62 грн пені та 5 343,41 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

1.3. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної сплати орендної плати, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 384 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас місцевий господарський суд відмовив позивачу у стягненні пені після спливу шестимісячного строку її нарахування, оскільки положення частини третьої статті 549 ЦК України в новій редакції (що не обмежує строк нарахування пені), набрали чинності 28.08.2025 і не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що виникли до цієї дати. З урахуванням належних періодів нарахування пені за кожним актом та облікових ставок НБУ суд першої інстанції визнав вимоги про стягнення пені у розмірі 51 074,62 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 209,58 грн обґрунтованими та задовольнив ці вимоги.

2. Межі апеляційного перегляду та узагальнені доводи апеляційної скарги

2.1 Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, відповідач 28.04.2026 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції, неврахування судом першої інстанції положень ст. 551 ЦК України, які передбачають право суду зменшити розмір неустойки, якщо вона є явно завищеною та непропорційною наслідкам порушення зобов`язання. Апелянт стверджує, що пеня у розмірі 51 074,62 грн є надмірною, становить значну частину від основного боргу та не відповідає принципам справедливості і співмірності, просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 10 209,58 грн інфляційних втрат, 51 074,62 грн пені та 5 343,41 грн судового збору та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні штрафних санкцій, або, як альтернативу, зменшити розмір пені до справедливого та співмірного рівня.

2.2. Як на підставу зменшення пені відповідач посилався на часткове виконання зобов`язань, що свідчить про відсутність умисного ухилення від оплати, а також на відсутність доведених збитків позивача. Одночасне стягнення пені та інфляційних втрат, на думку ПП «УСБК-1», створює надмірне фінансове навантаження та може свідчити про подвійну відповідальність за одне порушення. Також, матеріали справи не містять належних доказів отримання відповідачем усіх рахунків, що має значення для визначення моменту настання прострочення.

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас згідно з частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

3.1. Позивач – ПП "УСБК-1" 13.05.2026 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує з огляду на таке:

3.1.1. суд першої інстанції під час ухвалення рішення вже врахував принципи розумності, справедливості та співмірності і відповідно зменшив розмір штрафних санкцій;

3.1.2. стягнута пеня складає лише 13% від суми основного боргу, що є співмірним з огляду на поведінку відповідача, який не заперечував щодо її розміру в суді першої інстанції, не заявляв клопотань про зменшення неустойки та не вживав жодних заходів до погашення заборгованості чи мирного врегулювання спору;

3.1.3. зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки, висновки суду першої інстанції у частині визначення розміру штрафних санкцій є обґрунтованими;

3.1.4. посилання апелянта на часткове виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності за допущене прострочення;

3.1.5. одночасне стягнення пені та інфляційних втрат не є подвійною відповідальністю, оскільки зазначені інструменти мають різну правову природу: пеня є заходом відповідальності за порушення зобов`язання, а інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України є компенсацією знецінення грошових коштів кредитора внаслідок інфляційних процесів.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026, в порядку, регламентованому статтею 32 ГПК України, визначено склад суду у справі: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.

4.2. За наслідками перевірки форми та змісту апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 апеляційну скаргу було залишено без руху з підстав несплати судового збору у встановленому законом розмірі.

4.3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги було відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду на 01.06.2026 о 14:30.

4.4. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 задоволено заяву адвоката Коваленка Володимира Сергійовича — представника ФОП Дьоміна А.В. про участь в судовому засіданні, призначеному на 01.06.2026 о 14:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням ним власних технічних засобів.

4.4. ПП "УСБК-1" 29.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Східного апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної до розгляду в судовому засіданні на 01.06.2026 о 14:30, на іншу дату. Вказане клопотання протокольною ухвалою суду апеляційної інстанції залишено без задоволення через невмотивованість.

4.5. В судовому засіданні 01.06.2026 брав участь представник ФОП Дьоміна А.В. – адвокат Коваленко В.С. Представник ПП "УСБК-1" в судове засідання 01.06.2026 не з`явився. Східний апеляційний господарський суд розпочав розгляд справи в судовому засіданні 01.06.2026 за відсутності інших належним чином повідомлених учасників справи, оскільки ухвалою суду від 11.05.2026 явку учасників справи в судове засідання визнано необов`язковою.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом

5.1. Між ФОП Дьоміним Анатолієм Вікторовичем (орендодавець) та ПП "УСБК -1" (далі – орендар) укладено договір №ОР/6134 оренди транспортного засобу від 01.01.2022 (далі – Договір), за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування (оренду) КРАЗ модель 260, тип автокран - 10-20Т-С, реєстраційний № НОМЕР_1 (далі – транспортний засіб) та зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату відповідно до умов цього договору (а. с. 9-10). Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками обох сторін та діє до 31.12.2022. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.1 – 10.2 договору).

5.2. За пунктом 3.1 договору передання транспортного засобу, що передається в оренду, здійснюється сторонами за актом приймання-передачі транспортного засобу в оренду. Після закінчення строку дії цього договору, орендар повертає транспортний засіб орендодавцю за актом приймання-передачі транспортного засобу з оренди (п. 3.2 договору).

5.3. Відповідно до п. 5.1 договору розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін та становить 2 000,00 грн (без ПДВ), за одну добу користування транспортним засобом. До 5-го числа, наступного за звітним місяцем, орендар зобов`язаний надати орендодавцю первинні документи або завірені копії первинних документів про роботу транспортного засобу, на підставі яких орендодавець нараховує орендну плату (п. 5.2 договору).

5.4. Оплата орендних платежів проводиться орендарем на підставі рахунку орендодавця, що надсилається останнім орендарю до 10-го числа наступного за звітним місяцем (п. 5.3 договору). За пунктом 5.4 Договору орендар після отримання рахунку на оплату перераховує орендну плату орендодавцю на розрахунковий рахунок, який вказаний у договорі, протягом 10-ти календарних днів з дати отримання рахунку. Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 7.1 договору).

5.5. Орендар несе наступну відповідальність за цим договором, зокрема: у випадку прострочення сплати орендної плати: сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати (п. 9.5 договору).

5.6. Сторонами також укладено додаткову угоду № 1 від 31.12.2022 до договору оренди транспортного засобу №ОР/6134 від 01.01.2022, відповідно до якої в п. 5.2 договору викладено його в такій редакції: Орендар сплачує орендну плату визначені в п. 5.1 цього договору щомісячно на підставі відповідних рахунків орендодавця. Орендна плата не враховується і не сплачується орендарем за час перебування транспортного засобу у ремонті, який здійснюється за рахунок орендаря". Пункт 10.1 розділу 10 «Строк дії договору» викладено в новій редакції «Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками обох сторін та діє до 31.12.2024 року, а щодо фактично взятих, але не виконаних Сторонами на себе зобов`язань, в продовж дії цього договору – до повного їх виконання» (а.с.11).

5.7. Відповідно до додаткової угоди №2 від 31.12.2024 до договору оренди №ОР/6134 від 01.01.2022 сторони внесли змін до п. 10.1 договору та виклали його в наступній редакції «10.1 Строк оренди становить період з моменту передачі по 31 грудня 2025 року» (а.с 12).

5.8. На виконання умов Договору Орендодавець згідно з актом приймання-передачі в оренду від 01.01.2022 передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування (оренду) КРАЗ модель 260, тип автокран – 10-20Т-С, шасі, реєстраційний № НОМЕР_1 (а. с. 10 зворот). 07.10.2025 транспортний засіб було повернуто позивачеві, про що складено відповідний акт приймання-передачі з оренди (а.с. 22).

5.9. На підставі Договору транспортний засіб перебував в оренді:

– січень 2025 року – 18 діб на суму 36 000,00 грн (акт №2 надання в оренду транспортних засобів від 31.01.2025);

– березень 2025 року – 31 доба на суму 62 000,00 грн (акт №5 надання в оренду транспортних засобів від 31.03.2025);

– квітень 2025 року – 30 діб на суму 60 000,00 грн (акт №7 надання в оренду транспортних засобів від 30.04.2025);

– травень 2025 року – 28 діб на суму 56 000,00 грн (акт №8 надання в оренду транспортних засобів від 31.05.2025);

– червень 2025 року – 30 діб на суму 60 000,00 грн (акт №9 надання в оренду транспортних засобів від 30.06.2025);

– липень 2025 року – 31 доба на суму 62 000,00 грн (акт №11 надання в оренду транспортних засобів від 31.07.2025);

– серпень 2025 року – 3 доби на суму 6 000,00 грн (№13 надання в оренду транспортних засобів від 31.08.2025);

– вересень 2025 року – 21 доба на суму 42 000,00 грн (акт №15 надання в оренду транспортних засобів від 30.09.2025) (а.с. 13-21).

Загальна вартість наданих послуг за вказаними актами – 384 000,00 грн.

5.10. Позивач 11.11.2025 направив на адресу відповідача претензію з вимогою перерахувати на рахунок ФОП Дьоміна А.В. суму основної заборгованості у розмірі 384 000,00 грн та пеню у розмірі 43 354,08 грн (а.с. 23,24), претензія була залишена відповідачем без відповіді.

5.11. Інфляційне збільшення суми боргу за розрахунком позивача становить 10 209,58 грн, також позивачем було заявлено до стягнення 60 817,96 грн подвійної облікової ставки НБУ (а.с. 7-38). Суд першої інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат, але щодо стягнення пені зазначив, що у спірні періоди нарахування пені було обмежено шістьма місяцями оскільки положення частини третьої статті 549 ЦК України в новій редакції (що не обмежує строк нарахування пені), набрали чинності 28.08.2025 і не підлягали застосуванню до правовідносин, що виникли до цієї дати.

5.12. Наведені у позовній заяві розрахунки інфляційних втрат та штрафних санкцій (подвійної облікової ставки НБУ) є арифметично вірними та були взяті до уваги місцевим господарським судом з урахуванням шестимісячного строку нарахування пені (пункти 1.3, 5.11 цієї постанови)

6. Позиція Суду

Східний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

6.1. Зважаючи на те, що рішення в частині стягнення основного боргу та в частині відмови позивачу у стягненні 9 743,34 грн пені апелянтом не оскаржується, суд не вбачає підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в зазначеній частині.

6.2. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

6.3. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність – це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

6.4. Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. За приписами частиною першою статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

6.5. Згідно з частиною третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. На підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру. Висновок щодо застосування норм статті 551 ЦК України неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.

6.6. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

6.7. За наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

"–…. розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

– отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

– у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

– зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частини третьої статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

– у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частини третьої статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

– категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

– чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

– а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

– поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора – стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

– … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

6.8. У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень статті 551 ЦК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

6.9. Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами ГПК України.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 – 238 ГПК України).

6.10. Стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України). За обставинами справи, що переглядається, відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором оренди транспортного засобу, а саме не сплатив оренду плату в обумовлені договором строк. Відповідальність за таке порушення передбачена пунктом 9.5 договору, умови якого були погоджені сторонами.

6.11. ПП «УСБК-1» не доведено, а судом не встановлено існування виключних обставин, за яких розмір неустойки підлягає зменшенню, як і обставин відсутності вини орендодавця у порушенні договірного зобов`язання. Доказів часткового погашення заборгованості за договором у спірні періоди, а також доказів несвоєчасного отримання рахунків ПП «УСБК-1» не надано. Розрахунки пені та інфляційних збитків відповідачем не спростовано, свого контрозрахунку штрафних санкцій апелянтом не надано. Також суд враховує, що в суді першої інстанції відповідач не заперечував щодо розміру штрафних санкції та відповідне клопотання про зменшення розміру пені не заявляв.

6.12. Місцевий господарський суд доречно зазначив, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 № 915/400/18, колегія суддів звернула увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку сплати платежів.

6.13. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інформація у вищезазначених рахунках щодо платіжних реквізитів ідентична тій, що міститься в договорі оренди та актах надання в оренду транспортних засобів. Крім того, обставини справи свідчать про те, що між сторонами за договором оренди відсутні суперечки щодо розміру платежів за договором оренди, відповідач за умовами договору самостійно вів облік використання орендованого крану та за пунктом 5.2. договору оренди саме орендар був зобов`язаний надати орендодавцю первинні документи або копії первинних документів про роботу транспортного засобу у звітному місяці (пункт 5.3 цієї постанови).

6.14. Доводи ПП «УСБК-1» про подвійну відповідальність за одне порушення у зв`язку з одночасним стягненням пені та інфляційних втрат суд відхиляє з огляду на таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (зокрема, правовий висновок, викладений у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

6.15. Суд також звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. З огляду на те, що інфляційні втрати та пеня мають різну правову природу, висновки місцевого господарського суду щодо можливості їх одночасного стягнення є обґрунтованими та узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду.

6.16. Стосовно вимоги апелянта про зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат суд зазначає, що Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат – висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі №904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі №917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі №910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі №902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №712/4975/22.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В ході апеляційного перегляду рішення Господарського суду Полтавської області від 14.04.2026 у справі №917/92/26 доводи апеляційної скарги ПП «УСБК -1» не знайшли свого підтвердження. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 14.04.2026 – без змін.

8. Щодо судових витрат

8.1. Зважаючи, що суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до частини першої статті 129 ГПК України покладаються на Приватне підприємство "Українська сервісна бурова компанія-1".

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія-1" на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.04.2026 у справі №917/92/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.04.2026 у справі №917/92/26 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне підприємство "Українська сервісна бурова компанія-1".

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 – 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 05.06.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.В. Стойка