Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №903/1171/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Справа № 903/1171/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту” на рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 (повний текст - 30.03.2026) у справі №903/1171/25 (суддя Шум М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Толк Україна”, м.Київ

до Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту”, м.Луцьк

про визнання додаткової угоди укладеною та стягнення 839307,02 грн заборгованості

за участі представників:

позивача - Корнійчук І.М. (в залі суду);

відповідача (апелянта) - Вавринюк Н.Л. (в залі суду);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Толк Україна” до Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту” про визнання додаткової угоди укладеною та стягнення 839307,02 грн заборгованості. Визнано укладеними Додаткову угоду №11 та Додаткову угоду №12 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №37-25/179 від 01.01.2025 у заявленій позивачем редакції. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 839307,02 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14916,48 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство “Луцьке підприємство електротранспорту” звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував спеціальне правове регулювання у сфері публічних закупівель.

Між сторонами укладено Договір про постачання електричної енергії за результатами публічної закупівлі. Істотною умовою Договору є ціна товару, яка була визначена на рівні 7,064964 грн за 1 кВт·год.

Предметом спору є Додаткові угоди №11 та №12, якими позивач запропонував суттєво збільшити ціну електричної енергії. Зокрема, ціна за жовтень 2025 року була визначена на рівні 8,20547 грн за 1 кВт·год, що означає збільшення на 35,55% порівняно з попереднім місяцем та на понад 16% від початкової ціни Договору.

Скаржник зазначає, що такі зміни суперечать вимогам частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до якої збільшення ціни за одиницю товару допускається не більше ніж на 10% від початкової ціни Договору. При цьому жодні підзаконні акти, зокрема постанова Кабінету Міністрів України №1178, не можуть розширювати ці межі.

Посилання позивача на зміну середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» не є підставою для ігнорування встановленого законом обмеження. Навіть у випадку коливання ринкових цін зміна ціни має здійснюватися у межах, визначених законом.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду зазначено, що загальне збільшення ціни товару за договором про закупівлю не може перевищувати 10% від ціни, визначеної за результатами тендеру, незалежно від кількості змін протягом строку дії договору.

Скаржник також вказує, що Додаткові угоди фактично змінюють істотні умови Договору, а не лише уточнюють порядок розрахунку ціни. Тому їх укладення повинно відповідати вимогам законодавства про публічні закупівлі.

На думку апелянта суд першої інстанції, задовольняючи позов, безпідставно не застосував зазначені норми права та фактично дозволив обхід встановлених законом обмежень, що порушує принципи публічних закупівель, зокрема принцип ефективного та раціонального використання бюджетних коштів.

З огляду на викладене, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Толк Україна» у повному обсязі.

23.04.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

05.05.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду, зокрема, поновлено Комунальному підприємству “Луцьке підприємство електротранспорту” строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25, відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.06.2026 об 15:00год. Запропоновано позивачу у строк до 22.05.2026 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

22.05.2026 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Толк Україна» подало відзив на апеляційну скаргу у якому заперечує проти доводів апеляційної скарги Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» та вважає рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25 законним і обґрунтованим.

За доводами позивача між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії, який передбачає не фіксовану ціну, а порядок її визначення. Згідно з умовами договору, ціна за 1 кВт·год визначається щомісячно за формулою, погодженою сторонами у Додатку 2, із урахуванням середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед».

Таким чином, величина, на яку посилається апелянт як на «початкову ціну», не є сталою договірною ціною, а лише результатом застосування формули на момент укладення Договору. Відтак, твердження про її незмінність та застосування до неї десятивідсоткового обмеження є юридично помилковими.

Протягом 2025 року сторони послідовно виконували Договір саме у передбачений спосіб - шляхом щомісячного визначення ціни та укладення відповідних Додаткових угод.

Відповідач підписав 10 таких угод, що підтверджує його повне погодження з механізмом ціноутворення та відсутність будь-яких заперечень щодо нього.

Додаткові угоди №11 та №12 не є зміною істотних умов Договору, а лише фіксують розраховану за формулою ціну за відповідні розрахункові періоди. Їх укладення є не правом, а обов`язком сторін, який прямо випливає з умов договору.

Посилання апелянта на обмеження, встановлене статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», є безпідставним, оскільки зазначена норма регулює випадки зміни ціни як істотної умови договору, тоді як у даному випадку відбувається її визначення відповідно до погодженого сторонами порядку.

Позивач зазначає, що Верховний Суд у своїй практиці чітко розмежовує зміну ціни договору та зміну її розрахункових показників у межах погодженої формули. Зокрема, у постанові від 12.02.2025 у справі №914/619/24 зазначено, що у разі встановлення в договорі порядку зміни ціни відповідно до ринкових показників, така зміна не є підставою для застосування обмежень, передбачених законодавством про публічні закупівлі.

Крім того, ціна електричної енергії на ринку є вільною та формується за результатами торгів, а тому її визначення за підсумками розрахункового періоду є об`єктивним процесом, який не залежить від волі сторін. Відповідно, визначення ціни після завершення місяця та її застосування до всього обсягу споживання є природною та узгодженою сторонами моделлю розрахунків.

Відмову відповідача від підписання Додаткових угод №11 та №12 позивач вважає безпідставною та такою, що суперечить умовам договору та попередній поведінці самого відповідача, який протягом тривалого часу виконував договір без заперечень.

На підставі викладеного позивач просить суд залишити апеляційну скаргу Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25 – без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 01.06.2026 представниця апелянта підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, надала пояснення по справі. Просила суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Толк Україна» у повному обсязі.

Представниця позивача заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, надала пояснення по справі. Просила суд апеляційну скаргу Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.01.2026 у справі №924/1108/25 - без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

01.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Толк Україна» та Комунальним підприємством “Луцьке підприємство електротранспорту” (далі – КП “ЛПЕ”, Відповідач, Споживач) укладено Договір №37-25/179 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір).

Відповідно до п.2.1. Договору Постачальник зобов`язується постачати Споживачу протягом 2025 року електричну енергію (ДК 021:2015 – 09310000-5 – Електрична енергія) (далі – електрична енергія, Товар), а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити електричну енергію на умовах цього договору.

Строк (термін) поставки (передачі) товару: з моменту укладення договору по 31 грудня 2025 року (п.3.4. Договору).

Згідно з пунктом 5.3. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Для проведення розрахунків ТОВ «Толк Україна» на ім`я КП «ЛПЕ» відкрито особовий рахунок 3759-0019.

Згідно з пунктом 5.1. Договору ціна за 1 кВт*год електричної енергії визначається та змінюється відповідно до Додатка 2 цього Договору.

Пунктом 5.8. Договору передбачено, що вартість спожитої електричної енергії визначається як добуток обсягу спожитої електричної енергії на ціну за 1 кВт*год, визначеної згідно з Додатком 2 до Договору.

Відповідно до положень пп.15.1 Договору, невід`ємною частиною цього договору є, зокрема «Додаток 2 Порядок визначення та зміни ціни постачання електричної енергії».

В пункті 1 Додатку 2 до Договору передбачено, що ціна за одиницю Товару визначається за підсумками розрахункового періоду (місяця) за такою формулою:

Ц = (К * Ца + Тосп + Впост) * 1,2, де:

1,2 – урахування ПДВ (у разі, якщо Постачальник не є платником ПДВ, у формулі замість 1,2 зазначається 1);

Ца – ціна закупівлі одиниці Товару (актуальна) на день укладення Договору або останнього додаткового договору або угоди до цього Договору, грн за 1 кВт*год без ПДВ;

Тосп – ціна (тариф) послуг оператора системи передачі, яка встановлена Регулятором на відповідний розрахунковий період), грн за 1 кВт*год без ПДВ;

Впост – вартість послуг Постачальника, що включає усі витрати Постачальника, які необхідні для виконання Постачальником умов цього Договору, Впост становить 0,03 грн за 1 кВт*год без ПДВ та не змінюється протягом усього строку дії Договору;

К – коефіцієнт коливання ціни закупівлі одиниці Товару, який на момент укладення Договору становить 1 (один) і визначається за формулою:

К = Цпсз / Ц0сз, де:

Цпсз – поточна середньозважена ціна купівлі-продажу електричної енергії за результатами торгів на ринку “на добу наперед” за розрахунковий період — календарний місяць, грн за 1 кВт*год без ПДВ;

Цпсз – поточна середньозважена ціна закупівлі одиниці Товару за результатами торгів на ринку “на добу наперед” за повний календарний місяць, доступна на момент кінцевого терміну подання тендерної пропозиції, в подальшому - за місяць, що передує розрахунковому, згідно з інформацією, оприлюдненою Оператором ринку електричної енергії на сайті https://www.oree.com.ua/, грн за 1 кВт*год без ПДВ.

У пункті 2 Додатку 2 встановлено, що ціна за 1 кВт*год електричної енергії становить 7,064964 грн.

Згідно з пунктом 3 Додатку 2 до Договору зміна ціни за одиницю Товару регламентується щомісячно шляхом укладання додаткових угод, підготовлених відповідно до пункту 1 цього Додатку. Зміна ціни на ринку “на добу наперед” підтверджується інформацією з сайту Оператора ринку https://www.oree.com.ua//.

Протягом дії Договору Сторонами було укладено:

- Додаткову угоду №1 від 14 січня 2025 року (у зв`язку із зміною регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії);

- Додаткову угоду №2 від 07 лютого 2025 року (визначення ціни за січень 2025);

- Додаткову угоду №3 від 05 березня 2025 року (визначення ціни за лютий 2025);

- Додаткову угоду №4 від 03 квітня 2025 року (визначення ціни за березень 2025);

- Додаткову угоду №5 від 12 травня 2025 року (визначення ціни за квітень 2025);

- Додаткову угоду №6 від 05 червня 2025 року (визначення ціни за травень 2025);

- Додаткову угоду №7 від 10 липня 2025 року (визначення ціни за червень 2025);

- Додаткову угоду №8 від 05 серпня 2025 року (визначення ціни за липень 2025);

- Додаткову угоду №9 від 31 серпня 2025 року (визначення ціни за серпень 2025);

- Додаткову угоду №10 від 30 вересня 2025 року (визначення ціни за вересень 2025).

ТОВ «Толк Україна» було підготовлено та надано відповідачу Додаткові угоди №11 та №12 щодо визначення ціни електричної енергії за жовтень та листопад 2025 року. До додаткових угод було долучено розрахунок ціни та інформацію про зміну середньозваженої ціни на РДН.

Відповідач Додаткові угоди №11 та №12 не підписав та направив позивачу листи від 04.11.2025 №02-05/871 та від 04.12.2025 №02-05/979 про відмову від підписання додаткових угод.

Позивач вважає цю відмову безпідставною, необґрунтованою та такою, що суперечить його попередній поведінці та умовам Договору.

При цьому, ТОВ “Толк Україна” здійснило постачання електричної енергії для потреб об`єктів відповідача в обсязі 389963 кВт/год та направило відповідачу Акт приймання - передачі обсягів електричної енергії від 31 жовтня 2025 року №3759-001925101 та рахунок №3759-0019251019 від 05.11.2025 на загальну суму 3199829,88 грн.

Відповідач Акт приймання - передачі обсягів електричної енергії №3759-004025101 від 31 жовтня 2025 року та рахунок №3759-0019251019 від 05.11.2025 отримав, однак, відмовився підписувати Акт, про що повідомив позивача листом від 12.11.2025 №02-05/906.

Відповідачем здійснено оплату вартості електричної енергії, спожитої в жовтні 2025 в сумі 2360522,86 грн.

Отже, предметом позовних вимог є визнання Додаткових угод №11 та №12 укладеними, оскільки КП «Луцьке підприємство електротранспорту» відмовилось від їх підписання, а також стягнення з відповідача заборгованості в сумі 839307,02 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Як встановлено ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Як встановлено з матеріалів справи, між сторонами виникли цивільні права та обов`язки на підставі договору №37-25/402 від 29.04.2025 про постачання електричної енергії споживачу.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч.2 ст.712 ЦК України.

Приписами ч.1 ст.665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначила, що істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3, частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 цієї статті), тобто, що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №910/11841/22, від 30.11.2022 у справі №910/17577/21, від 21.03.2023 у справі №926/1646/22.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закону №922-VIII) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Колегія суддів звертає увагу, що питання щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII неодноразово поставало перед Великою Палатою Верховного Суду, яка надала відповідні висновки у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Так, 24.01.2024 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII (у редакції Закону №114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 88-90 постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №922/433/22, від 01.10.2024 у справі №918/779/23, від 06.02.2025 у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 у справі №925/889/23 та інших, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10% від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Отже, згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10%;

- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, пункт 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII визначає правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону №922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10%, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10% ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статті 5 Закону №922-VIII.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10% пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважала, що зміна тлумачення цієї норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10% при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виклала правовий висновок щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII у редакції Закону №1530-ІХ (чинної на момент укладення спірних додаткових угод) та зазначила, що такі зміни стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Водночас положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII у редакції Закону №1530-ХІ також не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10%. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10% ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Відповідно до пункту 3-7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу.

Постановою №1178 затверджено Особливості, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом №922-VIII, із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до пункту 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону.

Обґрунтовуючи підстави для внесення змін у Договір позивач, зокрема, посилається на положення пп.7 п.19 Постанови №1178.

Проте Постанова №1178 не передбачає внесення змін до Закону №922-VIII, а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23).

Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі №918/694/23 вказав на те, що Постанова №1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Вказаного вище підходу послідовно дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 20.05.2026 у cправі №910/4865/24, від 09.04.2026 у cправі №914/1671/24, від 19.03.2026 у cправі №903/734/24, 19.03.2026 у cправі №922/2123/25 та інших.

Як було встановлено з матеріалів справи, у пункті 2 Додатку 2, який є невід`ємною частиною договору, встановлено ціну за 1 кВт*год електричної енергії у розмірі 7,064964 грн.

У заявленій до визнання укладеною Додаткової угоди №11, а саме підпункті 1.1, позивач визначив ціну за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) за жовтень 2025 року у розмірі 8,20547 грн з ПДВ за 1 кВт*год з ПДВ.

Тобто, вказаною Додатковою угодою №11 ТОВ «Толк Україна» намагається збільшити ціну за 1 кВт*год електричної енергії по відношенню до початкової закупівельної ціни на момент укладення Договору - 7,064964 грн на 16,14%.

У пп.1 Додаткової угоди №12 ТОВ «Толк Україна» намагається встановити ціну за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) за листопад 2025 року у розмірі 8,704866 грн з ПДВ.

Однак, вказана ціна на 23,21% більша від початкової закупівельної ціни - 7,064964 грн.

Позивач посилається на формульний механізм розрахунку ціни за кожен місяць з урахуванням показників ринку «на добу наперед».

Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі стосується правової природи ціни за договором про закупівлю електричної енергії та допустимих меж її зміни в процесі виконання такого договору.

Сторони погодили у договорі порядок визначення ціни електричної енергії, який передбачає її розрахунок за відповідною формулою з урахуванням показників ринку «на добу наперед».

Водночас саме по собі закріплення у договорі формульного механізму розрахунку ціни не змінює правової природи такої ціни як істотної умови договору про закупівлю.

Незалежно від способу визначення (фіксованого чи формульного), результатом застосування відповідного механізму є конкретна ціна за одиницю товару, яка підлягає оплаті замовником. Така ціна є істотною умовою договору про закупівлю у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі» та підпадає під правове регулювання пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону.

Отже, погодження сторонами формульного порядку розрахунку ціни не означає погодження будь-якого результату такого розрахунку поза межами, встановленими імперативними нормами закону. Інше тлумачення фактично призвело б до можливості обходу обмежень, встановлених законодавством у сфері публічних закупівель, шляхом включення до договору відповідних формул чи механізмів.

Збільшення ціни за одиницю товару більш як на 10% не відповідає вимогам підпункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», яка чітко встановлює, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/ внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та підтвердженої у подальшій практиці, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю, а її зміна в бік збільшення допускається лише у межах, прямо визначених законом. При цьому загальний розмір такого збільшення не може перевищувати 10 відсотків від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору, незалежно від кількості внесених змін протягом строку його дії.

Колегія суддів звертає увагу, що наведене обмеження має імперативний характер і спрямоване на забезпечення принципів здійснення публічних закупівель, зокрема добросовісної конкуренції, відкритості та ефективного використання бюджетних коштів. Застосування іншого підходу, який допускає збільшення ціни понад зазначену межу під виглядом реалізації формульного механізму, фактично нівелює результати проведеної процедури закупівлі та створює передумови для маніпулювання ціною після укладення договору.

Аргументи позивача про те, що у даному випадку відбувається не зміна ціни договору, а її визначення відповідно до погодженої формули, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Суд виходить з того, що розмежування понять «визначення ціни» та «зміна ціни» не може використовуватись для уникнення застосування імперативних норм Закону. Якщо результат застосування формули призводить до збільшення ціни за одиницю товару понад граничні показники, встановлені законом, таке збільшення має розцінюватися саме як зміна істотної умови договору, незалежно від того, яким способом воно оформлене.

Посилання позивача на коливання ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед» також не спростовують наведених висновків. Дійсно, ціна електричної енергії є ринковою та об`єктивно змінюється, однак законодавець, враховуючи таку специфіку, водночас встановив граничні межі допустимого коригування ціни у договорах про закупівлю. Саме ці межі і підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Крім того, погодження сторонами механізму ціноутворення та попереднє підписання низки додаткових угод не свідчить про можливість відступу від вимог закону.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як установлено судом, запропонованими позивачем Додатковими угодами №11 та №12 передбачено збільшення ціни за одиницю товару понад 10 відсотків від ціни, визначеної при укладенні договору про закупівлю. Така зміна суперечить пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та є недопустимою.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для визнання зазначених додаткових угод укладеними у судовому порядку. Відповідно, відсутні й підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення заборгованості, розрахованої з урахуванням таких угод.

Верховний Суд у постанові від 25.02.2026 у справі №904/766/24 також звернув увагу на те, що встановлені законодавством у сфері публічних закупівель обмеження щодо зміни ціни договору мають імперативний характер та не можуть бути змінені або обійдені за домовленістю сторін. Суд виходить з того, що незалежно від передбаченого договором механізму ціноутворення, зокрема із застосуванням формульного підходу чи прив`язки до ринкових показників, сторони зобов`язані дотримуватися граничних меж зміни ціни за одиницю товару, встановлених законом. Застосування таких механізмів саме по собі не змінює правової природи ціни як істотної умови договору про закупівлю та не може слугувати підставою для обходу вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Зазначений правовий висновок є релевантним до спірних правовідносин та підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи.

Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частинами 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частинами 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є не з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Як встановлено ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Колегія суддів, приймаючи до уваги встановлені обставини та вищенаведені норми, дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи норми Закону України "Про судовий збір", апелянту необхідно було сплатити 22374,72 грн судового збору за апеляційний перегляд рішення, та саме вказана сума підлягає відшкодуванню з позивача на користь відповідача.

Колегія суддів звертає увагу, що у разі ж внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору, відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту” задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/1171/25 скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі:

«У позові відмовити».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Толк Україна” (04116, м.Київ, вул.Старо-Київська, 14, код ЄДРПОУ 44878589) на користь Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту” (43018, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Івасюка Володимира, будинок 1/52, код ЄДРПОУ 03327931) витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд рішення у розмірі 22374,72 грн.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду Волинської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 08.06.2026.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Миханюк М.В.