Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №902/1014/23(902/1319/24) — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Справа № 902/1014/23(902/1319/24)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Тангиян О.О.

представники сторін в судове засідання 26.05.2026 не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 20.03.2026 суддею Яремчук Ю.О. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 25.03.2026)

у справі № 902/1014/23(902/1319/24)

за заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-Зет"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Приходько Дмитро Володимирович

про витребування земельної ділянки, нежитлових приміщень, квартир

в межах справи № 902/1014/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/1014/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність, провадження у вказаній відкрите ухвалою суду від 01.04.2024, якою також введено процедуру реструктуризації боргів боржника, призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Приходька Д.В.

27.02.2026 у справі № 902/1014/23(903/1319/24) ухвалено рішення, яким в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" про витребування земельної ділянки, нежитлових приміщень, квартир - відмовлено.

05.03.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків"Аеро-Зет" надійшла заява про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.03.2026 у справі № 902/1014/23(902/1319/24) заяву ТзОВ "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" про розподіл судових витрат задоволено частково; cтягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 261 728, 80 грн витрат на сплату судового збору; в решті заяви відмовлено; ухвалено видати наказ.

Оскаржуване додаткове рішення обґрунтоване тим, що стягнення з позивача на користь відповідача усієї суми "гонорару успіху" в загальному розмірі 1 853 912, 39 грн є надмірним у цьому випадку та не відповідає критерію розумності. Відтак, місцевий господарський суд вважає за необхідне зменшити суму стягнення, від додаткового гонорару "успіху" адвокатів у цій справі до 50 000,00 грн, які є співмірними із прямими витратами адвокатів на ведення справи, відповідно в решті вимог заяви відповідача слід відмовити.

Також, враховуючи те, що скарга на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28.11.2024 у справі № 902/1014/23(902/1203/24) повернута відповідачу, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 028,00 грн не підлягає відшкодуванню за рахунок позивача у цій справі, а тому не підлягають відшкодуванню витрати за адміністративні платежі/комісії за подання заяв та отримання інформації з ДРПП з метою зняття обтяжень в сумі 2002,00 грн та поштові витрати на відправлення процесуальних документів.

Окрім цього, оскільки за результатами розгляду справи в позові відмовлено, суд першої інстанції вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у розмірі 261 728, 80 грн.

Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, ТзОВ "Завод готових сніданків"Аеро-Зет" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат та ухвалити нове додаткове рішення, яким заяву останнього про розподіл судових витрат задовольнити повністю, в іншій неоскарженій частині додаткове рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 29.03.2026.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 20.03.2026 у справі № 902/1014/23(902/1319/24).

21.04.2026 матеріали справи надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026, серед іншого, призначено справу № 902/1014/23(902/1319/24) до розгляду на "26" травня 2026 р. об 15:15год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 в залі судових засідань № 4.

27.05.2026 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.

У апеляційній скарзі, відповідач вважає незаконною та необґрунтованою відмову у стягненні 1 808 942,39 грн, яка складається з 3 028,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову, 2 002,00 грн інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, та 1 803 912,39 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На переконання апелянта, суд без належної процесуальної підстави та без достатньої мотивації зменшив заявлений до компенсації "гонорар успіху", фактично обмеживши його розмір сумою 50 000,00 грн без належного аналізу поданих доказів та критеріїв, визначених процесуальним законом. Таке рішення, на думку скаржника, ґрунтується виключно на загальних оціночних судженнях щодо надмірності витрат та їх співвідношення із прямими витратами, що не передбачено нормами ГПК України.

Зокрема зазначається, що сама процесуальна поведінка позивача свідчить про складність спору та обсяг необхідної правничої роботи, оскільки ним заявлялися значні витрати на правничу допомогу у першій та апеляційній інстанціях, а також витрати на експертизу. Це, на думку апелянта, опосередковано підтверджує реальність і обґрунтованість заявлених відповідачем витрат. Товариство окремо підкреслює, що касаційний перегляд справи та повторний розгляд після скасування судових рішень об`єктивно збільшили обсяг та складність правничої допомоги, оскільки вимагали повторного формування правової позиції, аналізу висновків Верховного Суду та процесуальної реакції на нові обставини.

Також скаржник вважає помилковою відмову у стягненні 3 028,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову та 2 002,00 грн інших витрат. На його думку, такі витрати є документально підтвердженими, пов`язаними із захистом прав у межах цієї справи та підлягають розподілу незалежно від подальшої долі відповідної скарги чи можливості повернення судового збору.

Узагальнено апелянт стверджує, що оскаржуване додаткове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права, без належного дослідження доказів та без індивідуалізованої оцінки критеріїв, визначених статтями 126 та 129 ГПК України.

Інші учасники провадження правом на подання відзиву не скористались.

В судове засідання 26 травня 2026 року представники сторін не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, представництво інтересів відповідача ТзОВ "Завод готових сніданків "Аеро-ЗЕТ" у справі здійснювали адвокати:

- Мірошниченко О.В., яка здійснювала представництво відповідача відповідно до договору № 28-1/24 від 28.10.2024, що підтверджується актом приймання-передачі правових послуг від 01.06.2025;

- Звєрєва В.В., яка здійснювала представництво відповідача відповідно до договору № 14/25 від 03.02.2025, що підтверджується актом приймання-передачі правових послуг від 01.07.2025;

- Семенюк В.В., який здійснював представництво відповідача відповідно до договору № 4/2025 від 05.05.2025, що підтверджується актом приймання-передачі правових послуг від 04.03.2026.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатами відповідача заявлено до відшкодування такі судові витрати:

- за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28.11.2024 у справі № 902/1014/23(902/1203/24) про забезпечення позову до подання позовної заяви - 3 028,00 грн;

- за подання касаційної скарги до Верховного Суду - 261 728,80 грн;

- адміністративні платежі (комісії) за подання заяв та отримання інформації з ДРРП з метою зняття обтяжень - 1 957,00 грн;

- поштові витрати на відправлення процесуальних документів - 45,00 грн;

- винагорода у разі виграшу спору у розмірі 2 % ціни позову (218 107,34 грн та 218 107,34 грн);

- винагорода за основний блок послуг у разі виграшу спору в розмірі 13 % - 1 417 697,71 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Право особи на отримання правничої допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст. 131-2 Конституції України, ст. 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Суд враховує, що за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Загальне правило розподілу судових витрат визначено у ч. 4 ст. 129 ГПК України. Зокрема, у п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд із тим, у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводів апелянта про безпідставне зменшення та неповне відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Товариство вважає незаконною відмову у стягненні 1 803 912,39 грн витрат на професійну правничу допомогу, зокрема складових "гонорару успіху". На його думку, суд першої інстанції без належної мотивації та без урахування критеріїв, передбачених статтями 126 та 129 ГПК України, довільно обмежив розмір компенсації, фактично зменшивши заявлений до відшкодування "гонорар успіху" до 50 000,00 грн. Скаржник зазначає, що складність спору, значний обсяг виконаної правничої роботи, касаційний перегляд справи та її повторний розгляд після скасування судових рішень свідчать про обґрунтованість і реальність понесених витрат та підтверджують правомірність їх відшкодування у заявленому розмірі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

За змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи таке питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 і постановах Верховного Суду від 25.08.2025 у справі № 911/2591/23, від 02.07.2024 у справі № 910/2871/23, від 16.07.2024 у справі № 910/11499/23, від 16.04.2024 у справі № 922/1812/23, від 17.01.2024 у справі № 910/2158/23, від 06.06.2024 у справі № 911/248/21 (911/2367/22).

Верховний Суд у постанові від 01.07.2025 у справі №914/3455/23 звернув увагу, що особливим різновидом адвокатського гонорару визнається "гонорар успіху" - додаткова винагорода, що є платою адвоката за досягнення конкретного результату, обумовленого сторонами. Чинне законодавство, хоча й не містить визначення такого виду гонорару, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху", визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі такого виду винагороди, що відповідає принципу свободи договору та практиці Європейського суду з прав людини.

Встановлюючи "гонорар успіху", сторонам договору достеменно не відомо, як буде вирішений судовий спір. Втім, за умови досягнення адвокатом заздалегідь визначеного результату, що прогнозується при укладенні договору, у клієнта виникає обов`язок сплатити додаткову грошову винагороду.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару успіху здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.

Разом з тим, стосовно "гонорару успіху" адвоката Верховний Суд зазначає, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" є розумність пред`явлених витрат, тобто обґрунтування розміру пред`явленої суми, а стягнення такої суми має бути співмірним із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягненням обумовленого між сторонами успішного результату. Погоджений додатковий "гонорар успіху" є домовленістю клієнта і адвоката, а тому безумовно не підтверджує обсягу наданих послуг і виконаних робіт, як і не може свідчити про критерій реальності адвокатських витрат в контексті встановлення їхньої дійсності та необхідності саме в розмірі, зазначеному заявником. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.04.2026 у справі № 910/10621/23, від 30.09.2025 у справі № 910/2461/24.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником із своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Як убачається з матеріалів справи, умовами договорів про надання правничої допомоги, укладених відповідачем з адвокатами Мірошниченко О.В., Звєрєвою В.В. та Семенюком В.В., передбачено виплату додаткової винагороди у разі досягнення позитивного для клієнта результату у вигляді фіксованого відсотка від вартості предмета спору 2 % та 13 % відповідно. При цьому розмір заявленого до відшкодування "гонорару успіху" визначено виключно шляхом застосування відповідних відсоткових ставок до ціни позову та не поставлено у залежність від обсягу фактично виконаної адвокатами роботи, часу, витраченого на надання правничої допомоги, складності окремих процесуальних дій чи інших об`єктивних критеріїв.

В контексті вищевказаного, необхідно звернути увагу на те, що Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) від 28.11.2002, щодо судових витрат зазначено, що за ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" від 25.03.1999 та "Єчюс проти Литви" від 31.07.2000).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

В межах розгляду цієї справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення "гонорар успіху" у загальному розмірі 1 853 912,39 грн є неспівмірним та не відповідає критерію розумності, оскільки його розмір сформовано виключно шляхом математичного застосування відсоткових ставок до ціни позову та він істотно перевищує розмір безпосередніх витрат на надання правничої допомоги.

Здійснивши оцінку характеру спору, обсягу виконаних представниками відповідача процесуальних дій та принципів справедливості й пропорційності розподілу судових витрат, колегія суддів констатує обґрунтованість висновку суду першої інстанції про необхідність обмеження компенсації додаткового "гонорару успіху" сумою у розмірі 50 000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не зводиться виключно до формального врахування умов договору між адвокатом та клієнтом чи арифметичного визначення розміру гонорару. Такі витрати підлягають судовій оцінці з урахуванням їх фактичної необхідності, розумності та співмірності, а також реального обсягу наданих правничих послуг у конкретній справі. Відтак, сам по собі факт погодження сторонами договору відсоткового розміру винагороди не є безумовною підставою для покладення відповідних витрат на іншу сторону спору в повному обсязі.

Посилання апелянта на складність справи, її касаційний перегляд та повторний розгляд після скасування судових рішень не спростовують правильності наведених висновків, оскільки самі по собі не свідчать про обов`язок покладення на позивача всієї суми погодженого сторонами договорів відсоткового гонорару та не виключають права суду оцінювати такі витрати на предмет їх розумності та співмірності у розумінні статей 126 та 129 ГПК України.

За таких обставин підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції не вбачає.

Щодо доводів апелянта про неправомірну відмову у відшкодуванні інших судових витрат, судова колегія зазначає наступне.

Доводи апеляційної скарги також зводяться до незгоди з відмовою у стягненні 3 028,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову та 2 002,00 грн інших витрат, пов`язаних із розглядом справи.

На переконання скаржника, зазначені витрати є документально підтвердженими, безпосередньо пов`язаними із захистом його прав та інтересів у межах даного спору, а тому підлягають розподілу між сторонами незалежно від результатів розгляду відповідної скарги чи можливості повернення судового збору в іншому процесуальному порядку.

Як встановлено судами, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.11.2024 у справі №902/1014/23(902/1203/24) задоволено заяву ОСОБА_1 від 18.11.2024 про забезпечення позову до подання позовної заяви.

В подальшому, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28.11.2024 у справі №902/1014/23(902/1203/24) скасовано, та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Малиша Д.В. від 18.11.2024 про забезпечення позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 15.04.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025, ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 та ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі № 902/1014/23(902/1203/24) скасовано. Справу № 902/1014/23(902/1203/24) передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28.11.2024 у справі №902/1014/23(902/1203/24).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2025 апеляційну скаргу ТзОВ "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28.11.2024 у справі № 902/1014/23(902/1203/24) повернуто скаржнику.

Отже, за таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 грн не може бути покладений на позивача як судові витрати у межах даної справи, оскільки процесуальний результат розгляду апеляційної скарги не відповідає критеріям відшкодування судових витрат іншою стороною спору в розумінні статей 129, 130 ГПК України.

При цьому посилання апелянта на необхідність автоматичного відшкодування зазначеної суми є помилковими, оскільки механізм розподілу судових витрат передбачає їх компенсацію лише за умови належного процесуального результату розгляду відповідної скарги по суті, а не у випадку її повернення без вирішення по суті заявлених вимог.

Аналогічний підхід застосовується і до інших заявлених витрат у розмірі 2 002,00 грн та поштових витрат, оскільки їх відшкодування є похідним від процесуальної долі відповідної скарги та не може розглядатися ізольовано від її результату.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Водночас, додаткове рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у розмірі 261 728,80 грн апелянтом не оскаржується. З огляду на межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, визначені статтею 269 ГПК України, законність та обґрунтованість додаткового рішення в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі додаткового рішення суду першої інстанції - відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія виснує, що додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 20.03.2026 у справі № 902/1014/23(902/1319/24) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" без задоволення.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення його повного тексту.

З огляду на неявку в судове засідання 26.05.2026 представників усіх сторін, датою ухвалення постанови у цій справі є дата складення її повного тексту.

Керуючись ст.ст, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-Зет" залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 20.03.2026 у справі № 902/1014/23(902/1319/24) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 902/1014/23(902/1319/24) повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено "03" червня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.