Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №911/3664/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2026 р. Справа №911/3664/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сковородіної О.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Колесника Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича

на рішення Господарського суду Київської області від 06.02.2026 у справі №911/3664/25 (суддя - Л.Я. Мальована)

та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2026 у справі №911/3664/25 (суддя - Л.Я. Мальована)

за позовом Фізичної особи підприємця Дутчака Андрія Ігоровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНСТАР"

про стягнення 115 729,67 грн,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець Дутчак Андрій Ігорович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Генстар" про стягнення 115 729 грн. 67 коп., з яких: 90 062 грн. 00 коп. основного боргу, 25 667 грн. 67 коп. пені, 3 028,00 грн. судового збору та 10 000, 00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови договору № 33584212 від 21.01.2025 про надання інформаційних послуг та не здійснив оплату наданих послуг відповідно до приписів п. 5.3.2 договору за заявкою № 11OZP1.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін та встановлений строк для подання відповідачем відзиву на позов та інших документів в строк до 15.01.2026.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.02.2026 у справі №911/3664/25 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

04.03.2026 додатковим рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/3664/25 стягнуто з Фізичної особи підприємця Дутчак Андрія Ігоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНСТАР» 45 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Фізична особа-підприємець Дутчак Андрій Ігорович, у встановлений процесуальним законом строк, звернувся із апеляційними скаргами, у яких просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалити нові, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу залишити без розгляду.

Узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення по суті спору зводяться до наступного.

Як зазначає скаржник, ним у повному обсязі та належним чином виконано умови договору про надання інформаційних послуг №33584212 від 21.01.2025. Апелянт наголошує, що надання послуг підтверджується підписаним сторонами Актом виконаних робіт від 10.03.2025, щодо якого відповідач у визначений договором строк не висунув жодних письмових зауважень. На переконання скаржника, цим ТОВ «ГЕНСТАР» підтвердило відсутність претензій до якості послуг та визнало свій обов`язок щодо оплати основної винагороди.

За твердженням апелянта, підготовлена ним заявка отримала позитивне рішення Державного центру зайнятості про надання гранту, проте відповідач, порушуючи умови договору, не здійснив оплату послуг у розмірі 90 062,00 грн (7% від суми гранту).

Щодо порушень, допущених судом першої інстанції, скаржник вказує на те, що суд безпідставно залишив поза увагою клопотання його представника про відкладення розгляду справи. Як наслідок, суд ухвалив оскаржуване рішення за відсутності позивача, допустивши порушення норм процесуального права.

Крім того, на переконання апелянта, суд першої інстанції помилково взяв до уваги твердження відповідача про отримання гранту на підставі самостійно сформованого бізнес-плану. Скаржник звертає увагу, що копію такого бізнес-плану до матеріалів справи не додано, відтак суд був позбавлений можливості встановити, чи відрізнялися подані відповідачем документи від тих, що були підготовлені позивачем.

Також скаржник посилається на п.п. 4.7, 4.8 договору, згідно з якими самостійне (зокрема приховане) подання замовником підготовленої виконавцем заявки не звільняє його від обов`язку оплатити послуги. Скаржник переконаний, що відповідач використав саме підготовлені ним матеріали, оскільки в іншому разі направив би зауваження щодо їх недоліків, як цього вимагає п. 4.5 договору.

Підсумовуючи, апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду цим обставинам, а також з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги на додаткове рішення зводяться до наступного.

Як зазначає скаржник, з вказаним додатковим рішенням він не погоджується, вважає це рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо порядку вирішення питання про судові витрати, не застосував належним чином критерії співмірності, реальності та розумності витрат, а фактично прирівняв наявність договору та акта прийому-передачі до автоматичної підстави для стягнення всієї заявленої суми.

За твердженням апелянта, такий підхід суперечить як нормам Господарського процесуального кодексу України, так і правовим висновкам Верховного Суду.

Як вказує позивач, суд першої інстанції не перевірив належним чином процесуальні передумови для розподілу витрат. За словами скаржника, з матеріалів справи та протоколів судових засідань вбачається, що відповідачем не було зроблено відповідної заяви про необхідність розподілу судових витрат ані в письмовому, ані в усному вигляді.

Апелянт наголошує, що у додатковому рішенні суд послався на подання відповідачем заяви, договору від 12.09.2025, додаткової угоди від 08.01.2026 та акта приймання-передачі послуг від 06.02.2026, однак не здійснив перевірки чи дотримано саме того процесуального механізму, який передбачає Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України) для розгляду заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Як зазначає скаржник, враховуючи викладені ним норми ГПК України та позиції Верховного Суду, подана відповідачем заява про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягала залишенню без розгляду.

Також, позивач зазначає, що суд безпідставно визнав 45 000,00 грн співмірними витратами, оскільки предмет спору становив 115 729,67 грн.

Суд першої інстанції мав особливо ретельно перевірити співмірність заявленої суми зі складністю справи, обсягом робіт та часом, витраченим адвокатом, а без такого аналізу висновок суду першої інстанції не може вважатися достатньо мотивованим.

Крім того, як наголошує апелянт, суд першої інстанції не врахував практику Верховного Суду та ЄСПЛ щодо реальності, необхідності й розумності витрат і допустив підхід, який фактично перетворює компенсацію на надмірне збагачення.

За твердженням скаржника, заявлена до стягнення сума є істотною у співвідношенні до предмета спору, а тому потребувала мотивування, якого в оскаржуваному рішенні не наведено.

Відтак, як вказує позивач, висновок суду про стягнення 45 000,00 грн є передчасним, недостатньо вмотивованим та таким, що не відповідає вимогам статей 126, 129 ГПК України.

З огляду на викладене, скаржник вважає, що оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню, а заява ТОВ «ГЕНСТАР» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має бути залишена без розгляду.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 та 06.04.2026 у справі №911/3664/25 апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції були прийняті до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.04.2026 через відділ канцелярії до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕНСТАР» зазначає, що не погоджується з доводами апелянта, та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як вказує відповідач, 21.01.2025 р. між сторонами укладено договір про надання інформаційних послуг №33584212. За твердженням представника відповідача, умовами договору було передбачено обов`язок виконавця надавати послуги з підготовки заявок для отримання грантів, а замовника - здійснювати оплату та до подачі заявки підписати акт виконаних робіт.

За словами відповідача, 10.03.2025 р. між сторонами підписано акт виконаних робіт на підтвердження виконання № 82ВКВ2, хоча позивач посилається на нього в якості доказу надання послуг по заявці № 11OZP1. Як зазначає представник відповідача, 12.03.2025 відповідачем було подано заявку № 82ВКВ2 на грант, підготовлену за допомогою позивача, водночас відповідачу було відмовлено у наданні гранту. Відповідно до пояснень представника відповідача, після вказаної відмови від позивача не було отримано пояснень, у зв`язку з чим з квітня 2025 року правовідносини між сторонами в межах договору припинилися, що підтверджується витягом з сервісу «Вчасно».

Як вказує відповідач, 03.06.2025 він вдруге звернувся з заявкою № 23YMG3 шляхом викладення іншого бізнес-плану, створеного безпосередньо його працівниками, за якою йому вдруге було відмовлено. Надалі, за твердженням відповідача, 25.07.2025 він втретє звернувся з заявкою № 11OZP1 на підставі самостійно сформованого бізнес-плану товариства, змінивши банківську установу, за результатами розгляду якої було повідомлено про надання гранту. Представник відповідача наголошує, що позивач до вказаної заявки не має жодного відношення та не надав жодного доказу її виконання.

Щодо доводів апелянта про те, що суд неправомірно прийняв за достовірні відомості відповідача, представник зазначає, що вони спростовуються матеріалами справи, оскільки разом з відзивом на позовну заяву було долучено всі матеріали, підготовлені позивачем до заявки № 82BKB2, та матеріали, підготовлені відповідачем до заявки № 11OZP1, тож суд та позивач мали всі можливості встановити їх відмінність.

Крім того, як вказує відповідач, роздруківка з системи «Вчасно» підтверджує, що позивач не направляв відповідачу жодних матеріалів з березня 2025 року.

Стосовно клопотання позивача про відкладення розгляду справи, за словами представника відповідача, 09.12.2025 нею було отримано відповідь на адвокатський запит від позивача без долучення жодного запрошеного доказу підготовки заявки № 11OZP1. За твердженням відповідача, у зв`язку з цим ухвалою суду від 23.01.2026 було задоволено клопотання та витребувано у позивача відповідні докази у строк до 06.02.2026. Як зазначає представник відповідача, позивач має представника з електронним кабінетом, який вчасно отримує документи, проте кожен раз безпосередньо в день судового засідання направляє клопотання про відкладення розгляду справи без належного обґрунтування.

Відповідач підсумовує, що акт виконаних робіт від 10.03.2025 стосується саме першої заявки №82ВКВ2, так як відповідно до п. 3.1.15 договору замовник зобов`язаний підписати його до моменту подачі заявки.

З огляду на це, відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Також, як вказує представник відповідача, 31.03.2026 між ТОВ «Генстар» та Адвокатським бюро «Оксани Мелехової» укладено договір на правничу допомогу, у зв`язку з чим відповідач просить стягнути з позивача на свою користь 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

04.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, у якому останній просив суд витребувати від АТ «Ощадбанк» копії висновків, бізнес-плану та інших документів щодо заявки відповідача №11OZP1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2026 у справі №911/3664/25 у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено

Колегія суддів, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції 21.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Генстар» (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Дутчак Андрієм Ігоровичем (виконавець) укладено договір про надання інформаційних послуг №33584212 (надалі - договір).

Пунктом 2.1. договору визначено, що виконавець зобов`язується надавати замовнику інформаційні та/або консультаційні послуги, вказані у п. 2.2. договору (інформаційні послуги) в строки та на умовах, визначених договором, а замовник зобов`язується своєчасно приймати та оплачувати їх.

Відповідно до п. 2.2. договору інформаційні послуги, які надаються за Договором складаються з консультування та/або складення проектів документів (матеріалів) для підготовки та подання заявки (заявок) для отримання замовником грантів та пошук інформації про грантові програми, в яких замовник має право брати участь, та надання такої інформації замовнику.

Згідно п. 4.5. договору результати надання інформаційних послуг за договором передаються шляхом, зокрема, надсилання позивачем відповідних матеріалів (проекту заявки, додатків до неї, тощо) на електронну пошту замовника; надсилання позивачем відповідних матеріалів (проекту заявки, додатків до неї, тощо) відповідачу з використанням сервісу електронного документообігу «Вчасно».

Грант, отриманий на підставі підготовленої позивачем заявки вважається належним результатом надання позивачем інформаційних послуг за договором (п. 4.7. договору).

Відповідно до п. 3.1.3 договору замовник (відповідач) зобов`язаний здійснювати оплату наданих виконавцем інформаційних послуг.

Згідно п. 3.1.15. договору замовник зобов`язаний до подачі заявки підписати акт виконаних робіт. До дати підписання сторонами акту наданих послуг, замовник не має права повністю або частково передавати третім особам результати інформаційних послуг, одержаних за договором.

10.03.2025 р. між сторонами підписано акт виконаних робіт, на який позивач посилається в якості доказу належного надання послуг по заявці №11OZP1.

12.03.2025 відповідачем подано заявку №82ВКВ2 на грант на виробництво переробної промисловості, підготовлену за допомогою позивача, копія якої долучена до матеріалів справи відповідачем, водночас відповідачу було відмовлено у наданні гранту за заявкою № 82ВКВ2, що підтверджується повідомленням про відмову.

03.06.2025 відповідач вдруге звернувся з заявкою №23YMG3 на отримання гранту на виробництво переробної промисловості шляхом викладання іншого Бізнес-плану товариства.

За результатами розгляду другої заявки (№23YMG3) на грант на виробництво переробної промисловості ТОВ «ГЕНСТАР» вдруге було відмовлено у наданні гранту.

25.07.2025 відповідач втретє звернувся з заявкою №11OZP1 на підставі самостійно сформованого Бізнес-Плану товариства, на грант на виробництво переробної промисловості, змінивши банківську установу, за результатами розгляду якої відповідача було повідомлено про надання гранту за заявкою №11OZP1.

10.09.2025 відповідач отримав від позивача лист б/н з вимогою здійснити оплату у сумі 90 062,00 грн.

12.09.2025 відповідач отримав від позивача другий лист б/н та без дати, підписаний у сервісі «Вчасно» з повторною вимогою з посиланням на п. 4.5 договору здійснити оплату на рахунок позивача у сумі 90 062,00 грн відповідно до умов договору №33584212 від 21.01.2025 р.

15.09.2025 року відповідачем направлено позивачу проміжну відповідь на обидві претензії (від 10.09.2025 та від 12.09.2025), невідкладно, але не пізніше 17.09.2025 надіслати на електронну адресу відповідача зміст бізнес-ідеї, що є підставою заявки №11OZP1, показники фактичної та планової виробничої потужності підприємства, що є підставою заявки №11OZP1, план надходжень і витрат, що є підставою заявки №11OZP1, докази підготовки заявником та надання ТОВ «Генстар» Заявки №11OZP1.

15.09.2025 відповідачем отримано від позивача третій лист б/н та без дати без долучення запрошених документів, в якому заявник повідомив ТОВ «Генстар», що запрошені ТОВ «Генстар» документи товариство отримало, що підтверджується актом виконаних робіт від 10.03.2025.

Цього ж дня, 15.09.2025 відповідачем направлено позивачу відповідь, в якій повідомлено, що запрошені документи (Зміст бізнес-ідеї, що є підставою заявки №11OZP1; Показники фактичної та планової виробничої потужності підприємства, що є підставою заявки №11OZP1; План надходжень і витрат, що є підставою заявки №11OZP1; Докази підготовки Вами та надання ТОВ «Генстар» Заявки №11OZP1) з метою належного опрацювання надісланих претензій та надання належної відповіді) позивачем не надані. Також, було доведено до відома заявника, що згідно умов договору, акт виконаних робіт замовник зобов`язаний підписати до моменту подачі заявки та повідомлено позивача, що Акт виконаних робіт 10.03.2025 стосується заявки №82ВКВ2, щодо якої відповідачем отримано оповіщення про відмову, у зв`язку з чим Акт виконаних робіт від 10.03.2025, підписаний до подання першої заявки№82ВКВ2, не може вважатися належним підтвердженням виконаних зобов`язань за заявкою № 11OZP1.

На підтвердження вказаних обставин до суду першої інстанції надано відзив на позовну заяву з доказами досудового листування між сторонами, в яких відповідач неодноразово просив позивача надати докази виконання робіт позивачем по заявці №11OZP1, адвокатський запит та відповідь на нього, в якому позивач без надання запрошених доказів здійснив посилання на акт виконаних робіт від 10.03.2025 з повідомленням, що усі матеріали та заявки, які були розроблені на виконання замовлення відповідача були передані відповідачу шляхом пересилання відповідних матеріалів на електронну пошту відповідача або з використанням сервісу електронного документообігу «Вчасно», у зв`язку з чим відповідач звернувся до суду з клопотанням про витребування вказаних доказів на підставі ухвали суду, у зв`язку з ненаданням позивачем до матеріалів справи вказаної заявки та відсутністю доказів підготовки та надання позивачем заявки №11OZP1 на виконання вимог п. 4.5 договору.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, на який розповсюджуються відповідні положення ЦК України.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що обов`язок замовника щодо оплати послуг (виплати основної винагороди) виникає виключно у разі наявності факту їх належного та реального надання виконавцем. У цій справі спір виник саме щодо факту надання позивачем послуг з підготовки заявки №11OZP1, за якою відповідач отримав грант.

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії заявок та розроблених до них бізнес-планів, апеляційний господарський суд встановив їх суттєві розбіжності.

В поданих заявках зміст опису бізнес-ідей відповідача є відмінними.

В заявці №82ВКВ2 від 12.03.2025 у графі "1. Бізнес та Бізнес-ідея" міститься наступна інформація: "ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕНСТАР" (ЄДРПОУ 33584212) було створене у 2005 році. Сфера діяльності охоплює всю Україну. На даний час на підприємстві працює 19 осіб. Підприємство займається виготовленням запасних частин для автотранспорту. Сьогодні ми активно імпортуємо сировину для виготовлення таких агрегатів, як генератори, стартери, кермові рейки та турбокомпресори. Варто зазначити, що оригінальні стартери та генератори розраховані на 100% свого ресурсу, китайські лише на 20-30%. Для виготовлення нашої продукції ми використовуємо виключно оригінальні запасні частини, найкраще обладнання та найкваліфікованіших працівників. Наш підхід дозволяє раціонально використовувати ресурси та є оптимальною альтернативою китайським аналогам. Реалізацію виготовленої продукції ми проводимо через інтернет магазин та сторінки в соціальних мережах, а також маєм власних 7 автосервісів по Україні, а саме 5 у Києві, 1 у м. Черкаси та 1 в м. Одеса.

Процес виготовлення автомобільного генератора...

Бізнес-ідеєю даного проекту є наміри розширити наше виробництво завдяки придбанню додаткового обладнання. Завдяки новому обладнанню збільшиться кількість виготовленої продукції, що дозволить збільшити доходи нашому підприємству. Для реалізації даного проекту нам потрібно придбати обладнання загальною вартістю 2 573 200,0грн. Згідно грантових умов 50% вартості обладнання на суму 1 286 600,0грн. буде оплачено за грантові кошти, а частина за власні кошти (50%), що становить також 1286600,0грн. Також, згідно з умовами гранту, в першому кварталі після отримання коштів, на роботу буде прийнято 5 нових працівників".

Натомість, у заявці №11OZP1 від 25.07.2025 у аналогічній графі вказано наступне: "Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕНСТАР" (ЄДРПОУ 33584212), засноване в 2005 році, є компанією, що спеціалізується на трьох основних напрямках бізнесу: виготовлення автомобільних агрегатів; надання послуг автосервісу; оптовий продаж запасних частин через мережу по всій Україні та через інтернет-магазин.

Компанія співпрацює з більш ніж 30 світовими лідерами у галузі виробництва та закупівлі автозапчастин і агрегатів, є офіційним дистриб`ютором таких відомих брендів, як DENSO, VALEO, DELPHI, Remy, PSH, Global Motoc, Hitachi HTN-SNR, CARGO, ERA, IKA Germany, MOBILETRON, WAI Global. Продукція реалізується через інтернет-магазин, соціальні мережі, а також через власні автосервіси, що працюють в Києві (5), Черкасах (1), Одесі (1) та Львові (1).

Незважаючи на виклики, такі як пандемія COVID-19 та повномасштабна війна, компанія продовжує працювати та надавати робочі місця, забезпечуючи сплати податків та підтримуючи напрямки в підтримка Збройних Сил України: компанія регулярно ремонтує військову техніку, інвестує частину прибутку в ЗСУ та забезпечує стабільну підтримку та сприяє відновленню країни.

Довготривалим етапом стали можливості використання (відновлення) агрегатів, що вивчивши досвід європейських країн ми дійшли висновку, що відновлені агрегати відіграють значну роль у розвитку економіки та збереження екології. Оскільки ресурси компанії є обмежені, і відповідно до умов гранту, в першому кварталі після отримання фінансування буде найнято п`ять нових працівників. Компанія активно підтримує принципи повторного використання (Reuse) і займається реставрацією старих автомобільних агрегатів, що сприяє зменшенню виробництва нових деталей.

Наша мета - скоротити використання нової неякісної продукції, замінюючи її на оригінальні відновлені агрегати, що дозволяє зберегти ресурси та знизити навантаження на навколишнє середовище.

За принципом повторного використання, ми створюємо нові агрегати, використовуючи старі, а також модернізуємо їх. Це дає можливість значно зекономити час і кошти для власників автотранспорту, а також скоротити потребу у виробництві нових комплектуючих. Відреставровані оригінальні агрегати служать значно довше і ефективніше, ніж дешеві аналоги.

На сьогодні компанія активно імпортує сировину для виготовлення генераторів, стартерів, кермових рейок та турбокомпресорів. Оригінальні стартери та генератори мають 100% ресурс, тоді як китайські аналоги лише 20-30%. Наші агрегати працюють на рівні 60-80% ресурсу оригіналу завдяки використанню тільки оригінальних запасних частин, висококласного обладнання та кваліфікованих працівників. Вартість відновлених агрегатів є значно нижчою за китайські копії, що робить наш підхід вигідним з економічної точки зору та є оптимальною альтернативою китайським аналогам.

Метою цього проекту є розширення виробництва шляхом придбання додаткового обладнання, що дозволить збільшити обсяги виготовленої продукції та підвищити прибутковість підприємства. Загальна вартість обладнання становить 2 573 200,0 грн, з яких 1 286 600,0 грн буде покрито за рахунок грантових коштів, а залишок - за рахунок власних ресурсів компанії.

Для розуміння потреби в цьому обладнанні, надаємо приклад поетапного процесу виготовлення автомобільного компресора кондиціонера.

Процес виготовлення автомобільного компресора кондиціонера - це комплексна процедура, що включає діагностику, розбирання, заміну зношених компонентів, складання та тестування, з метою повернення компресору повної працездатності та відповідності заводським стандартам...".

Крім того, суттєвих змін зазнали й фінансові показники самих бізнес-планів. Якщо у першій заявці (№82ВКВ2 від 12.03.2025) планова щомісячна виручка визначалася на рівні 3 139 867 грн, то у другій (№11OZP1 від 25.07.2025) цей показник було суттєво зменшено - до 2 418 620 грн.

Також, до другої заявки було додано інформацію про наявність іншого отриманого гранту на власну справу у розмірі 250 000 грн, якої не було у первісній редакції.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що відрізнялися і самі установи, через які подавалися документи: перша заявка була адресована до АТ «Ощадбанк», тоді як друга подана вже до іншої банківської установи - АТ «Укрексімбанк».

Водночас, згідно з даними сервісу електронного документообігу «Вчасно» (витяги з якого наявні в матеріалах справи), після квітня 2025 року позивач не надсилав відповідачу жодних нових розрахунків, проектів чи матеріалів, які б могли бути використані для подання заявки №11OZP1.

Наведені розбіжності у фінансових показниках, обраних банківських установах та безпосередньо у змісті заявок, у сукупності з відсутністю доказів направлення позивачем оновлених матеріалів, підтверджують, що заявка №11OZP1 та оновлений бізнес-план до неї були сформовані і подані без участі позивача.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо доводів скаржника про те, що належне надання ним послуг підтверджується Актом виконаних робіт від 10.03.2025, а відповідач не висунув жодних зауважень згідно з умовами договору, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаний Акт було складено та підписано сторонами 10.03.2025, тобто до подання першої заявки №82ВКВ2 (12.03.2025), за якою відповідачем було отримано відмову. Відтак, підписаний Акт стосується виконання зобов`язань виключно щодо першої заявки і не може слугувати належним та допустимим доказом розробки позивачем іншої заявки №11OZP1, яка була сформована та подана значно пізніше - 25.07.2025.

Відхиляючи посилання апелянта на п.п. 4.5, 4.7, 4.8 договору (які передбачають, що самостійне або приховане подання замовником підготовленої виконавцем заявки не звільняє його від оплати), суд апеляційної інстанції наголошує, що вказані пункти захищають права виконавця виключно у разі використання замовником саме його матеріалів. Проте, як було встановлено апеляційним судом вище, заявка №11OZP1 та доданий до неї бізнес-план значною мірою відрізняються від попередньої заявки за фінансовими показниками та обраною банківською установою.

Стосовно тверджень скаржника про те, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги доводи відповідача про самостійне формування нового бізнес-плану, оскільки його копію нібито не було додано до матеріалів справи, апеляційний суд зазначає таке.

Зважаючи на закріплений процесуальним законом обов`язок доказування, у даному спорі саме на позивача покладався процесуальний тягар довести факт розробки та передачі відповідачу матеріалів для заявки №11OZP1. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що витребувані судом першої інстанції докази (на підтвердження виконання зобов`язань саме за цією заявкою) позивачем не були подані ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду. За таких обставин, позивач не довів належними та вірогідними доказами обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Щодо доводів апелянта про безпідставне невідкладення судом першої інстанції судового засідання за клопотанням його представника, чим нібито порушено норми процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Крім того, явка позивача чи його представника не визнавалась судом обов`язковою, а розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, встановлений процесуальним законом строк якого спливав. З огляду на це, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за наявними матеріалами, які були достатніми для вирішення спору по суті.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 04.03.2026 колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, додатковим рішенням місцевого господарського суду було задоволено заяву ТОВ «ГЕНСТАР» та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45 000,00 грн.

Скаржник не погоджується з вказаним судовим рішенням, аргументуючи це тим, що відповідачем не було зроблено відповідної заяви про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Крім того, скаржник наголошує на неспівмірності стягнутих витрат зі складністю справи, зазначаючи, що суд першої інстанції не перевірив критерії реальності та розумності таких витрат.

Положеннями ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частина 5 статті 129 ГПК України передбачає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

За змістом статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено види адвокатської діяльності, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Тож, вибір форми та суб`єкта надання правової допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта. Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Щодо доводів апелянта про недотримання відповідачем вимог частини 8 статті 129 ГПК України стосовно подання заяви про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду у встановлений строк, представником відповідача було чітко зазначено про наявність укладеного договору про надання правничої допомоги та заявлено про стягнення відповідних витрат, докази на підтвердження яких будуть надані суду після розгляду справи по суті. Таким чином, відповідачем було своєчасно та належним чином дотримано процесуальних передумов для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Стосовно аргументів скаржника про неспівмірність заявлених витрат (45 000,00 грн) та неврахування судом критеріїв реальності і розумності, апеляційний суд зауважує наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 12.09.2025 між ТОВ «ГЕНСТАР» та Адвокатським бюро «Оксани Мелехової» було укладено договір про надання правничої допомоги та додаткову угоду до нього, за умовами яких сторони погодили вартість послуг у фіксованому розмірі 45 000,00 грн. На підтвердження факту надання послуг суду було надано договір, додаткову угоду та акт прийому-передачі наданих послуг.

Місцевий господарський суд, розглядаючи клопотання позивача про зменшення витрат на правничу допомогу, обґрунтовано врахував критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, зокрема поведінку сторони під час розгляду справи. Так, суд правомірно звернув увагу на те, що саме дії позивача (ненадання доказів виконання послуг у відповідь на досудові вимоги відповідача та адвокатські запити, безпідставне звернення до суду в наказному провадженні, а згодом - із позовною заявою без долучення витребуваних доказів, ігнорування ухвали суду про витребування доказів) зумовили об`єктивну необхідність залучення відповідачем адвоката, підготовки заперечень, відзиву на позов, клопотань та адвокатських запитів.

Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, позивач у своєму клопотанні про зменшення витрат обмежився лише вказівкою на відсоткове співвідношення витрат до ціни позову (39%). Водночас, ним не було надано жодних доказів того, що розмір гонорару, погоджений стороною відповідача та його адвокатом, є завищеним у порівнянні з ринковими цінами на адвокатські послуги, або що такі витрати призведуть до необґрунтованого і надмірного збагачення відповідача. Сама лише незгода позивача з розміром витрат не є підставою для їх зменшення судом за умови доведеності факту надання послуг та обґрунтованості їх необхідності через дії самого позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що визначена сторонами фіксована сума у розмірі 45 000,00 грн є реальною, підтверджена належними доказами та співмірна з обсягом фактично виконаної адвокатом роботи, спрямованої на захист інтересів відповідача від необґрунтованого позову.

Відтак, місцевий господарський суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують законності додаткового рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2026 у справі №911/3664/25, у зв`язку з чим воно підлягає залишенню без змін.

Зважаючи на викладене, доводи обох апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують законних і обґрунтованих висновків місцевого господарського суду.

Щодо вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНСТАР» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить стягнути з позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесення вказаних витрат до матеріалів справи долучено договір про надання правової (правничої) допомоги від 31.03.2026, укладений між ТОВ «ГЕНСТАР» та Адвокатським бюро «Оксани Мелехової».

Згідно з умовами вказаного договору, сторони погодили, що ціна виконання договору становить 15 000,00 грн та складається з підготовки та направлення відзиву на апеляційні скарги на рішення (у т.ч. додаткове рішення) суду і забезпечення участі в 1 судовому засіданні. При цьому умовами договору визначено, що вартість кожного наступного судового засідання становить 4 000,00 грн.

Як встановлено колегією суддів, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 та 06.04.2026 апеляційні скарги були прийняті до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відтак, розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження, судове засідання не проводилося, і, відповідно, адвокат відповідача участі в ньому не брав.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що представником відповідача було підготовлено та подано до суду відзив лише на одну апеляційну скаргу - на рішення Господарського суду Київської області від 06.02.2026 щодо суті спору. Жодних заяв по суті справи чи відзивів на апеляційну скаргу позивача, подану на додаткове рішення від 04.03.2026, відповідачем до апеляційного суду не подавалося.

Враховуючи, що послуга із забезпечення участі в судовому засіданні фактично не надавалася, а обсяг наданих послуг із підготовки процесуальних документів виконаний адвокатом частково, заявлена до стягнення сума підлягає пропорційному зменшенню.

Беручи до уваги, що сторони оцінили вартість одного судового засідання у 4 000,00 грн, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим, співмірним та справедливим стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 500,00 грн (виходячи з наступного розрахунку: 15 000,00 грн (загальної вартості) - 4 000,00 грн (за участь у судовому засіданні, яке не призначалось судом апеляційної інстанції) = 11 000,00 грн, які підлягають зменшенню пропорційно до фактично складених відзивів - 11 000,00 грн / 2 = 5 500,00 грн).

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича на рішення Господарського суду Київської області від 06.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2026 у справі № 911/3664/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2026 у справі №911/3664/25 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Фізичну особу-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дутчака Андрія Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНСТАР» (вул. Героїв України, 26, м.

Бровари, Київська обл., 07400; ідентифікаційний код: 33584212) 5 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

6. Повний текст постанови складено та підписано 08.06.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Судді П.В. Горбасенко

Р.М. Колесник