Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №910/48/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2026 р. Справа № 910/48/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Гаврилюка О.М.

секретар судового засідання: Нечасний О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026

у справі № 910/48/26 (суддя Г.П. Бондаренко-Легких)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лев-Компані"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України"

про стягнення 1 017 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лев-Компані" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" про стягнення 1 017 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем власних зобов`язань за договором перевезення вантажів №1-04/24-П від 01.04.2024 в частині здійснення повної та своєчасної оплати. З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача 1 017 000, 00 грн, з яких: 764 259, 39 грн - основний борг; 81 192, 22 грн - пеня; 152 851, 88 грн - штраф; 8 608, 57 грн - 3% річних; 10 088, 91 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/48/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лев-Компані" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" про стягнення 1 017 000, 00 грн - задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лев-Компані" борг у розмірі 764 259 (сімсот шістдесят чотири тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн 39 коп., пеню у розмірі 81 192 (вісімдесят одна тисячі сто дев`яносто дві) грн 22 коп., штраф у розмірі 152 851 (сто п`ятдесят дві тисячі вісімсот п`ятдесят одна) грн 88 коп., 3% річних у розмірі 8 608 (вісім тисяч шістсот вісім) грн 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 10 088 (десять тисяч вісімдесят вісім) грн 91 коп. та судовий збір у розмірі 15 255 (п`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн 01 коп.

Суд першої інстанції виходив із того, що 01.04.2024 між сторонами укладено договір перевезення вантажів №1-04/24-П, за умовами якого позивач бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах визначених цим договором доставляти власними силами та власним, або орендованим автомобільним транспортом ввірений йому відповідачем товарний бетон (вантаж), з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженому на його одержання особі, а відповідач бере на себе зобов`язання пред`явити для перевезення вантаж та сплатити плату за його перевезення.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони без заперечень та зауважень підписали наступні акти виконаних робіт, що стосуються перевезення позивачем вантажу та прийняття такого вантажу відповідачам, а саме: (1) №401 від 30.04.2025 на суму 43 208, 43 грн; (2) №544 від 31.05.2025 на суму 62 786, 60 грн; (3) №623 від 30.06.2025 на суму 137 625, 28 грн; (4) №896 від 31.07.2025 на суму 174 747, 73 грн; (5) №1096 від 31.08.2025 на суму 224 192, 88 грн; (6) №1290 від 30.09.2025 на суму 121 698, 47 грн.

За висновками суду, відповідач не надав докази здійснення оплати за надані позивачем послуги з перевезення вантажу за договором №1-04/24-П від 01.04.2024 за період з квітня по вересень 2025 року у загальному розмірі 764 259, 39 грн.

Місцевий господарський суд, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 764 259, 39 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 81 192, 22 грн та штраф у загальному розмірі 152 851, 88 грн.

Господарський суд м. Києва, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені та штрафу, зазначає, що розрахунки є арифметично правильними та боргові періоди визначені правильно. А відтак, дійшов висновку, що вимоги позивача у частині стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 8 608, 57 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 10 088, 91 грн.

Суд першої інстанції, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних і інфляційних втрат зазначає, що розрахунки є арифметично правильними, боргові періоди визначені правильно. Відтак, дійшов висновку, що вимоги позивача у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 в частині стягнення штрафних санкцій, пені у розмірі 81 192 грн. 22 коп., штрафу у розмірі 152 851 грн. 88 коп., 3 % річних у розмірі 8608 грн. 57 коп., інфляційних втрат у розмірі 10 088 грн. 91 коп.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає, що рішення місцевого суду повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що судом першої інстанції в частині нарахування штрафних санкцій за Договором перевезення вантажів № 1-04/24-П від 01.04.2024 не було враховано офіційної позиції України щодо настання форс-мажорних обставин, зазначеної в листі Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Отже, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій за Договором перевезення вантажів № 1-04/24-П від 01.04.2024.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лев-Компані" не скористалось своїм правом та не подало відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України, не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

01.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України", як замовником (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лев-Компані", як перевізником (позивач) укладено договір перевезення вантажів №1-04/24-П.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Якщо зо один місяць до закінчення терміну дії цього договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 8.1., 8.3. договору №1-04/24-П від 01.04.2024).

Згідно пункту 1.1. договору №1-04/24-П від 01.04.2024, перевізник бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах визначених цим договором доставляти власними силами та власним, або орендованим автомобільним транспортом ввірений йому замовником товарний бетон (вантаж), з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженому на його одержання особі, а замовник бере на себе зобов`язання пред`явити для перевезення вантаж та сплатити плату за його перевезення.

Пунктом 2.3. договору №1-04/24-П від 01.04.2024 передбачено, що плата за надані послуги нараховується за фактично виконані перевезення.

У пунктів 2.4. договору №1-04/24-П від 01.04.2024 зазначено, що до 10-го числа місяця наступного за звітним підписується акт виконаних робіт між сторонами за звітний місяць на підставі якого перевізник формує остаточний рахунок-фактуру.

Відповідно до пункту 2.5. договору №1-04/24-П від 01.04.2024, оплата виконаних перевезень здійснюється замовником на умовах післяплати протягом 10 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.

Підпунктом 4.1.5. пункту 4.1. договору №1-04/24-П від 01.04.2024 замовник зобов`язався здійснювати оплату належних перевізникові платежів.

Позивач перевіз відповідачу обумовлений товар на загальну суму 764 259, 39 грн, за наступними актами надання послуг:

- №401 від 30.04.2025 на суму 43 208, 43 грн;

- №544 від 31.05.2025 на суму 62 786, 60 грн;

- №623 від 30.06.2025 на суму 137 625, 28 грн;

- №896 від 31.07.2025 на суму 174 747, 73 грн;

- №1096 від 31.08.2025 на суму 224 192, 88 грн;

- №1290 від 30.09.2025 на суму 121 698, 47 грн.

Також позивачем виставлені відповідні рахунки на вищезазначені суми.

Однак, відповідач не здійснив оплату за надані позивачем послуги з перевезення вантажу.

Позивач засобами поштового зв`язку надіслав відповідачу вимогу вих.№10/11/25 від 10.11.2025, в якій просив протягом 5-ти днів з моменту отримання вимоги погасити наявну заборгованість у розмірі 764 259, 39 грн.

Однак, відповіді на вимогу відповідач не надав та заборгованість не погасив.

Відповідно до пунктів 5.2. та 5.3. договору №1-04/24-П від 01.04.2024:

- в разі невчасного внесення замовником належної плати за перевезення, замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення перевізником в суд;

- у випадку прострочення оплати за перевезення понад 30 календарних днів замовник окрім пені сплачує перевізнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплачених послуг.

Тому позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача наявну заборгованість у розмірі 764 259, 39 грн та додатково 81 192, 22 грн пені, 152 851, 88 грн штрафу, 8 608, 57 грн 3% річних, 10 088, 91 грн інфляційних втрат.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лев-Компані" заборгованості у розмірі 1 017 000, 00 грн, з яких: 764 259, 39 грн - основний борг; 81 192, 22 грн - пеня; 152 851, 88 грн - штраф; 8 608, 57 грн - 3% річних; 10 088, 91 грн - інфляційні втрати та вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та перевірено Північним апеляційним господарським судом, що договір, укладений між сторонами, є договором перевезення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (частина 1 стаття 908 Цивільного кодексу України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 стаття 909 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи, 01.04.2024 між сторонами укладено договір перевезення вантажів №1-04/24-П, за умовами якого позивач бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах визначених цим договором доставляти власними силами та власним, або орендованим автомобільним транспортом ввірений йому відповідачем товарний бетон (вантаж), з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженому на його одержання особі, а відповідач бере на себе зобов`язання пред`явити для перевезення вантаж та сплатити плату за його перевезення.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (частина 1 стаття 919 Цивільного кодексу України).

Зі змісту умов договору №1-04/24-П від 01.04.2024 вбачається, що факт здійснення перевезення вантажу засвідчується підписаним уповноваженими представниками сторін актом виконаних робіт на підставі якого формується рахунок на оплату.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони без заперечень та зауважень підписали наступні акти виконаних робіт, що стосуються перевезення позивачем вантажу та прийняття такого вантажу відповідачам, а саме: (1) №401 від 30.04.2025 на суму 43 208, 43 грн; (2) №544 від 31.05.2025 на суму 62 786, 60 грн; (3) №623 від 30.06.2025 на суму 137 625, 28 грн; (4) №896 від 31.07.2025 на суму 174 747, 73 грн; (5) №1096 від 31.08.2025 на суму 224 192, 88 грн; (6) №1290 від 30.09.2025 на суму 121 698, 47 грн.

Тобто, в період з квітня по вересень 2025 року позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 764 259, 39 грн, що не заперечується відповідачем.

Згідно пункту 2.5. договору №1-04/24-П від 01.04.2024, оплата виконаних перевезень здійснюється замовником на умовах післяплати протягом 10 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.

В матеріалах справи наявні рахунки на оплату, а саме: (1) №115 від 30.04.2025 на суму 43 208, 43 грн; (2) №150 від 31.05.2025 суму 62 786, 60 грн; (3) №623 від 30.06.2025 на суму 137 625, 28 грн; (4) №275 від 31.07.2025 на суму 174 747, 73 грн; (5) №364 від 31.08.2025 на суму 224 192, 88 грн; (6) №417 від 01.09.2025 на суму 121 698, 47 грн.

Заперечень відповідача щодо неотримання вищевказаних рахунків матеріали справи не містять та відповідачем не надані.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).

Згідно з підпунктом 4.1.5. пункту 4.1. договору №1-04/24-П від 01.04.2024 відповідач зобов`язаний здійснювати оплату належних перевізникові платежів.

Однак, відповідач в порушення умов договору не сплатив на користь позивача вищезазначених грошових коштів у строк передбачений умовами договору або в будь-який інший строк.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 стаття 74, частина 1 стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 стаття 77, частина 1 стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав докази здійснення оплати за надані позивачем послуги з перевезення вантажу за договором №1-04/24-П від 01.04.2024 за період з квітня по вересень 2025 року у загальному розмірі 764 259, 39 грн.

Таким чином, обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі не спростовано, контррозрахунок не надано.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Як наслідок, місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку стосовно обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 764 259, 39 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 81 192, 22 грн та штрафу у загальному розмірі 152 851, 88 грн.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 610 Цивільного кодексу України). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 стаття 614 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (стаття 920 Цивільного кодексу України).

Пунктами 5.2. та 5.3. договору №1-04/24-П від 01.04.2024 сторони передбачили, що у разі невчасного внесення замовником належної плати за перевезення, замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення перевізником в суд; у випадку прострочення оплати за перевезення понад 30 календарних днів замовник, окрім пені, сплачує перевізнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплачених послуг.

Суд першої інстанції, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені та штрафу, зазначає, що розрахунки є арифметично правильними та боргові періоди визначені правильно.

Отже, місцевий суд дійшов правомірного висновку щодо заявленої позивачем у частині стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 8 608, 57 грн та інфляційних втрат у загальному розмірі 10 088, 91 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).

Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, позивач наділений правом здійснювати нарахування відповідачу 3% річних і інфляційних втрат за несвоєчасне виконання останнім грошового зобов`язання.

Господарський суд міста Києва, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних і інфляційних втрат зазначає, що розрахунки є арифметично правильними, боргові періоди визначені правильно.

Отже, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що судом першої інстанції в частині нарахування штрафних санкцій за Договором перевезення вантажів № 1-04/24-П від 01.04.2024 не було враховано офіційної позиції України щодо настання форс-мажорних обставин, зазначеної в листі Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Отже, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій за Договором перевезення вантажів № 1-04/24-П від 01.04.2024.

Проте, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на форс-мажорні обставини, зважаючи на наступне.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначила, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Саме таких висновків дотримуються Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, 09.11.2021 у справі №913/20/21 та 04.10.2022 у справі №927/25/21.

В обґрунтування наявності форс-мажорних обставин Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" посилається на введення на території України воєнного стану та лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Водночас, матеріали справи не містять сертифікату ТПП України про настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 саме до зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" у спірних правовідносинах, а загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку з неможливістю виконання конкретного зобов`язання, а тому вказаний лист не може бути беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин.

А тому, посилання відповідача на форс-мажорні обставини при виконанні останнім своїх зобов`язань за договором є необґрунтованими.

Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Суд констатує право сторони на звернення до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. У межах розгляду апеляційної скарги встановлено, що права відповідача порушені не були.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, сплачений скаржником судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" на підставі ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України" за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонний альянс України".

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287 - 291 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 05.06.2026.

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді Б.О. Ткаченко

О.М. Гаврилюк