Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №910/13841/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2026 р. Справа № 910/13841/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

секретар судового засідання: Нечасний О.Л.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 (повний текст підписано 02.03.2026)

у справі №910/13841/25 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В"

про стягнення 497 217, 48 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" про стягнення 497 217,48 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач порушив умови Договору поставки купівлі-продажу № 267/В2В від 23.05.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" заборгованість у розмірі 497 217, 48 грн та судовий збір у розмірі 5 966,61 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що на виконання умов Договору купівлі - продажу № 267/В2В від 23.05.2023 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 959 450, 06 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-2168167 від 01.06.2023, копію якої долучено позивачем до позовної заяви. Згідно з п. 2.3 Договору розрахунок за товар здійснюється покупцем на протязі п`яти банківських днів з моменту отримання товару. Розрахунок може бути здійснений шляхом взаємозаліку з ранішніми зобов`язаннями у відносинах між Сторонами.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № РН-2168167 від 01.06.2023, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 497 217, 48 грн. Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів оплати товару на суму 497 217, 48 грн.

Місцевий суд зазначив, що наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" за Договором купівлі - продажу № 267/В2В у сумі 497 217, 48 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" суми основного боргу у розмірі 497 217, 48 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з наведеними обставинами суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" про стягнення 497 217, 48 грн в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись із рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" оригінали видаткової накладної №РН 2168167 від 01.06.2023 та Договору про переведення боргу № 01062023-6 від 01.06.2023. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/13841/25 від 02.03.2026 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" відмовити в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки, що є підставою для його скасування та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Апелянт вказує, по-перше, що відповідач не приймав участі при розгляді справи, з огляду на те, що про наявність позовних вимог від ТОВ "Євро Смарт Пауер" на суму 497217,48 грн. ТОВ "В.2.В" дізналось лише наприкінці лютого 2026 року, після чого через сайт ЄДРСР директору Товариства стало відомо про винесення 12.11.2025 Господарським судом міста Києва ухвали про відкриття провадження у справі № 910/13841/25 та прийняття позовної заяви до розгляду; зобов`язання ТОВ "В.2.В" зареєструвати електронний кабінет в системі "Електронний суд" та надати суду докази такої реєстрації; та, понад іншого, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позов. Після ознайомлення з ухвалою суду, відповідач зареєстрував Електронний кабінет в "Електронному суді" (28.02.2026, докази реєстрації додає).

В "Електронному суді" ТОВ "В.2.В" ознайомилось з позовною заявою ТОВ "Євро Смарт Пауер" та доданими до неї документами, та 03.03.2026 до суду через систему ЕСІТС був надісланий відзив на позов із клопотанням про поновлення строку для подачі відзиву на позов (до отримання Відповідачем спірного рішення суду). Проте, до суду вказаний відзив був доставлений лише 04.03.2026, тобто вже після прийняття судом спірного рішення.

По-друге, апелянт зазначає, ТОВ "В.2.В" господарську діяльність не веде з 2023 року, директор та засновник підприємства відповідача - ОСОБА_1, постійно проживає в Канаді, з 2023 року на територію України не приїзжав (на підтвердження чого надається фотокопія паспорту для виїзду за кордон гр. ОСОБА_1 з відповідними відмітками про перетин кордону). Оскільки ТОВ "В.2.В." не веде господарську діяльність з 2023 року, а директор та засновник не перебуває в Україні, та обізнаний про відсутність в нього будь-яких зобов`язань перед іншими суб`єктами господарювання, Електронний суд ТОВ "В.2.В" не був зареєстрований.

За доводами апелянта, заявляє, Договір про переведення боргу № 01062023-6 від 01.06.2023, наданий позивачем є підробленим, оскільки директором, ОСОБА_1 ніколи не укладався і не підписувався, а розділ 6 цього підробленого документу створений шляхом накладання вирізаних реквізитів сторін з підписами та печатками з оригіналу Додаткового договору про заміну сторони в договорі купівлі-продажу № 267/В2В від 23.05.2023.

Що стосується наданої позивачем видаткової накладної № РН-2168167 від 01.06.2023, яку суд прийняв як доказ на підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем, що надана чорно-біла сканована копія також є підробленою, оскільки печатка, яка про проставлена в графі прийняв не є печаткою ТОВ "Б.2.В" та підписана невідомою особою.

Як вказує апелянт, 23.05.2023 між ТОВ "В.2.В" (покупець) та ТОВ "Євро Смарт Пауер" (продавець1) та ТОВ "Рекссон" (продавець2) укладено Додатковий договір про заміну сторони в Договорі купівлі-продажу № 267/ В2В від 23.05.2023. Цим Договором передбачено, що Сторони за цим Договором погоджуються на здійснення заміни Сторони - ТОВ "Євро Смарт Пауер" на ТОВ "Рекссон" з одночасною уступкою останньому права вимоги до Покупця, щодо оплати заборгованості зазначеної в п. 1 цього Договору, яким в свою чергу передбачено, що враховуючи Акт звірки взаємних розрахунків від 01.05.2023, підписаний між покупцем та продавцем 1 в рамках укладеного Договору купівлі-продажу, сума поставлених продавцем 1 на користь Покупця товару, яка не була оплачена покупцем (заборгованість покупця перед продавцем1) становить 959 421,49 грн. в т.ч. ПДВ 191890,29 грн.

На підтвердження вказаного, апелянт долучає фотокопію Додаткового договору про заміну сторони в Договорі купівлі-продажу № 267/В2Б від 23.05.2026.

Крім цього, апелянт вважає, що при апеляційному провадженні, необхідно витребувати у позивача оригінали наданих ним доказів, які були покладені в основу спірного рішення суду першої інстанції, а саме: видаткову накладну № РН-2168167 від 01.06.2023 та Договір про переведення боргу № 01062023-6 від 01.06.2023 для дослідження їх в судовому засіданні та надання їх відповідної оцінки.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" подало додаткові пояснення у справі, в яких просить суд врахувати їх при розгляді справи в апеляційному порядку, рішення Господарського суду м. Києва від 02.03.2026 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "В.2.В" без задоволення.

Як зазначає позивач, відповідач заперечує наявність у нього будь-якої заборгованості перед позивачем по договору купівлі-продажу у зв`язку з нібито укладенням в той же день , а саме 23.05.2023 р., додаткового договору про заміну сторони в договорі купівлі-продажу, за яким позивач (як сторона - продавець, по договору купівлі-продажу) був замінений на ТОВ «Рекссон» з одночасною уступкою до останнього права вимоги до відповідача щодо оплати заборгованості, визначеної в п. 1 додаткового договору. В п.1 йдеться про заборгованість у розмірі 959 451,49 грн. за поставлені ТОВ "Євро Смарт Пауер" на користь ТОВ "В.2.В" товари по договору купівлі-продажу. На підтвердження її наявності зазначається посилання на складений між ними акт звірки взаємних розрахунків від 01.05.2023 р. (який відповідачем не надано). Але станом на 01.05.2023р. ще не було договору купівлі-продажу, укладеного лише 23.05.2023 р., а отже Акт звірки від 01.05.2023 р. не міг підтверджувати борг по цьому договору. Заборгованість, виникнення якої відповідач не заперечує, могла з`явитися лише після укладення договору купівлі-продажу, тобто після 23.05.2023 р. (шляхом поставки товару за видатковою накладною, як передбачено п. 3.2. та 3.3. договору купівлі-продажу). Таку видаткову накладну разом з позовом надано позивачем (ВН № РН-2168167 від 01.06.2023 р. на суму 959 450, 06 грн.) Інших видаткових накладних про поставки товару по договору купівлі-продажу відповідачем не надано. Також звертаємо увагу суду, що за п. 6 цього додаткового договору, ТОВ "Рекссон" мало протягом місяця сплатити ТОВ "Євро Смарт Пауер" плату за уступку права вимоги у розмірі 959 451,49 грн. (чого насправді не було, докази такої сплати відповідачем також не надано). Враховуючи викладене, просимо не приймати додатковий договір до уваги, як доказ по справі, що підтверджує відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем.

В той же час позивач звертає увагу суду, що пунктом 1 додаткового договору на який посилається відповідач, підтверджується поставка ТОВ "Євро Смарт Пауер" на користь ТОВ "В.2.В" товарів по договору купівлі-продажу, які не було оплачено останнім та наявність у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 959 451,49 грн. (тобто відповідач сам факт виникнення цієї заборгованості перед позивачем підтверджує). Заперечення, які зазначив відповідач (щодо не підписання ним відповідних документів: видаткової накладної від 01.06.2023 р. та договору про переведення боргу від 01.06.2023 р. та їх нібито підроблення) з якими позивач повністю не згоден, є надуманими та не підтверджені належним чином (відповідними доказами), а отже не можуть братися судом до уваги.

Позивач також вказує, як підставу виникнення заборгованості по договору купівлі-продажу позивач зазначає видаткову накладну ВН № РН-2168167 від 01.06.2023 р. на суму 959 450, 06 грн., в якій йдеться посилання на договір купівлі-продажу від 23.05.2023 р. №267/В2В.

Що стосується заперечень відповідача щодо непідписання ним договору про переведення боргу від 01.06.2023 р. на суму 462 232, 58 грн. (його нібито підроблення), то крім вже зазначеного (щодо їх необґрунтованості), позивач звертає увагу суду, що вони не впливають на правильність вирішення спору, оскільки йдеться про доказ (договір про переведення боргу), який стосується часткового зменшення заборгованості відповідача, а позов заявлено на суму залишку - 497 217, 48 грн. (959 450, 06 грн. - 462 232, 58 грн.) Тобто цей доказ на результат розгляду справи не впливає.

Також позивач звертає увагу суду на відсутність підстав для прийняття наданих відповідачем (разом з апеляційною скаргою) нових доказів, зокрема: закордонного паспорту ОСОБА_2 та додаткового договору про заміну сторони в договорі купівлі-продажу від 23.05.2023 р., та просить їх не приймати.

Так, за ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач, як на причину неподання доказів до суду першої інстанції посилається на те, що він запізно дізнався про справу (наприкінці лютого 2026 р.), зокрема 28.02.2026р. зареєстрував електронний кабінет, після чого зміг ознайомитися з матеріалами та подати відзив та свої докази. При цьому зазначається про перебування керівника та учасника ТОВ "В.2.В" ОСОБА_1 за межами України з 2023 р. по цей час та відсутність ведення господарської діяльності товариства. Але ці доводи, не є винятковими, та не обґрунтовують неподання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача.

Як вбачається з апеляційної скарги ТОВ "В.2.В", воно не змогло вчасно подати відзив та свої докази, які надійшли до суду першої інстанції 04.03.2026 р., тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, оскільки відповідач порушив вимоги Закону України від 29 червня 2023 року № 3200-ІХ та не зареєстрував електронний кабінет у встановлений законом строк (а зробив це лише 28.02.2026 р.) Тобто строк та порядок подання доказів (до суду першої інстанції) порушено саме з вини відповідача.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 03.09.2024 у справі №903/753/22.

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19).

11.05.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду, в якій останній повідомив суд про неможливість надання оригіналів документів витребуваних 06.05.2026 судом документів, зокрема Договору про переведення боргу від 01.06.2023. Оригінали документів були викрадені, на підтвердження чого, надається витяг з ЄРДР № 12024111100001405 від 10.07.2024. У позивача збереглися лише копії, які були надані до суду першої інстанції.

25.05.2026 через систему "Електронний суд" від апелянта надійшли заперечення на заяву позивача, в яких апелянт зазначає, що позивач повідомив суд, що в нього збереглися лише скановані копії, які були надані до суду першої інстанції, при цьому, як і зазначалося в апеляційній скарзі, позивач у порушення частини 5 статті 91 ГПК України (учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу), в своїй позовній заяві позивач не зазначив про наявність в нього оригіналів доданих ним доказів, а також враховуючи положення пунктів 44.5 статті 44 Податкового кодексу України вважається, що такі документи були відсутні у позивача.

Одночасно апелянт повідомляє суд апеляційної інстанції, що з метою виконання вимог суду щодо надання оригіналу Додаткового договору про заміну сторони в Договорі купівлі-продажу № 267/В2В від 23.05.2023, укладеного між ТОВ "В.2.В" (покупець) та ТОВ "Євро Смарт Пауер" (продавець1) та ТОВ "Рекссон" (продавець2), апелянт звернувся до ТОВ "Рекссон", як до Сторони, яка також підписала цей Договір, з клопотанням надіслати оригінал цього Додаткового договору до суду для огляду в судовому засіданні.

27.05.2026 через систему "Електронний суд" від апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів відповіді від ТОВ "Рекссон". В якій, ТОВ "Рекссон" повідомило ТОВ "В.2.В." що оригінал Додаткового договору про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу № 267/В2В від 23.05.2023, у їх розпорядженні є лише копія цього Договору, оскільки ТОВ "Рекссон" не веде господарську діяльність в Україні.

Що стосується Договору про переведення боргу від 01.06.23, ТОВ "Рекссон" зазначає, що в такому вигляді вказаний Договір Товариством не підписувався.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 23.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "В.2.В" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" укладено Договір купівлі - продажу № 267/В2В), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, асортимент, кількість, ціна товару визначаються в Специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1).

Перехід права власності, а також ризиків випадкового знищення або пошкодження товару, здійснюється в момент приймання-передачі товару від Продавця до Покупця, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками Сторін накладними (п. 1.3 Договору).

Загальна сума цього Договору визначається загальною вартістю товару, переданого Покупцю протягом дії цього Договору (п. 2.1 Договору).

Ціна товару зазначається в рахунку-фактурі та Специфікації (Додаток № 1 до цього Договору).

Розрахунок за товар здійснюється Покупцем на протязі п`яти банківських днів з моменту отримання товару. Розрахунок може бути здійснений шляхом взаємозаліку з ранішніми зобов`язаннями у відносинах між Сторонами (п. 2.3 Договору).

Згідно з п. 2.4 Договору платіжні документи за цим Договором оформляються згідно чинного законодавства дотриманням усіх вимог, що звичайно ставляться до змісту і форми таких документів, з обов`язковим зазначенням номера договору, за яким здійснюється переказ грошових коштів.

Поставка товару здійснюється Продавцем на умовах EXW - самовивіз з точок продажу Продавця, (відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс-2010») (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту підписання сторонами цього Договору.

Приймання-передача товару здійснюється за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної (п.3.3 Договору).

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється Сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством України (п. 3.4 Договору).

Згідно з п.п. 3.5 - 3.6 Договору право власності на товар та ризик його втрати або пошкодження переходить до Покупця моменту одержання товару за видатковою накладною.

Продавець разом з товаром повинен передати Покупцю документи, які мають відношення товару та належать до передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства України.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

На виконання вимог Договору купівлі - продажу № 267/В2В від 23.05.2023 позивачем, згідно з видатковою накладною № РН-2168167 від 01.06.2023 поставлено товар відповідачу на загальну суму 959 450, 06 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "В.2.В" (далі - «Первісний Боржник») та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" (далі - «Кредитор») та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекссон" (далі - «Новий Боржник») укладено Договір про переведення боргу № 01062023-6, відповідно до п. 1.1 якого умовами договору передбачено переведення боргу Первісного боржника ТОВ "В.2.В" на нового боржника ТОВ "Рекссон". Первісний боржник має заборгованість перед ТОВ "Євро Смарт Пауер" на суму 959 450,06 грн. (дев`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят гривень, 06 коп.), що виникла за Договором купівлі-продажу №267/B2B від 23 травня 2023 року.

Згідно з п. 1.2. Первісний боржник підтверджує обсяг та підстави Боргу.

Відповідно до п.п. 1.2 - 1.6 Договору про переведення боргу №01062023-6 від 01.06.2023 первісний боржник переводить частину Боргу на Нового боржника в розмірі 462 232,58 грн (чотириста шістдесят дві тисяч двісті тридцять дві гривні, 58 коп.). Кредитор не заперечує проти переведення Боргу. Борг вважається переведеним на Нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед Кредитором з моменту підписання Даного Договору. Сторони погодили, що розрахунки за цим Договором можуть здійснюватися як у грошовій, так і в іншій формі, зокрема шляхом передачі товарно-матеріальних цінностей чи надання послуг, за умови письмового погодження такої форми розрахунків між Сторонами.

Отже, борг у розмірі 462 232, 58 грн частково сплачено відповідно до Договору про переведення боргу № 01062023-6 від 01.06.2023.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що відповідач порушив умови Договору поставки купівлі - продажу № 267/В2В від 23.05.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 497 217, 48 грн.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом на подання відзиву на позов.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач порушив умови Договору поставки купівлі - продажу № 267/В2В від 23.05.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 497 217, 48 грн.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Так, за змістом укладеного між сторонами Договору купівлі - продажу № 267/В2В від 23.05.2023, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено Господарським судом міста Києва, що на виконання умов Договору купівлі - продажу № 267/В2В від 23.05.2023 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 959 450, 06 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-2168167 від 01.06.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2.3 Договору розрахунок за товар здійснюється покупцем на протязі п`яти банківських днів з моменту отримання товару. Розрахунок може бути здійснений шляхом взаємозаліку з ранішніми зобов`язаннями у відносинах між Сторонами.

Суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, вказав що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № РН-2168167 від 01.06.2023, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 497 217, 48 грн.

Як правильно вказано судом першої інстанції, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів оплати товару на суму 497 217,48 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" за Договором купівлі - продажу № 267/В2В у сумі 497 217, 48 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" суми основного боргу у розмірі 497 217, 48 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не приймав участі при розгляді справи, з огляду на те, що про наявність позовних вимог від ТОВ "Євро Смарт Пауер" на суму 497217,48 грн. ТОВ "В.2.В" дізналось лише наприкінці лютого 2026 року, після чого через сайт ЄДРСР директору Товариства стало відомо про винесення 12.11.2025 Господарським судом міста Києва ухвали про відкриття провадження у справі № 910/13841/25 та прийняття позовної заяви до розгляду; зобов`язання ТОВ "В.2.В" зареєструвати електронний кабінет в системі "Електронний суд" та надати суду докази такої реєстрації; та, понад іншого, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позов. Після ознайомлення з ухвалою суду, відповідач зареєстрував Електронний кабінет в "Електронному суді" (28.02.2026, докази реєстрації додає). В "Електронному суді" ТОВ "В.2.В" ознайомилось з позовною заявою ТОВ "Євро Смарт Пауер" та доданими до неї документами, та 03.03.2026 до суду через систему ЕСІТС був надісланий відзив на позов із клопотанням про поновлення строку для подачі відзиву на позов (до отримання Відповідачем спірного рішення суду). Проте, до суду вказаний відзив був доставлений лише 04.03.2026, тобто вже після прийняття судом спірного рішення.

Стосовно наведених аргументів відповідача суд зазначає наступне.

29.06.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України №3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІКС, Закон №3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до ГПК України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом №3200-IX чинності.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 6 ГПК України (у редакції законів України від 29.06.2023 №3200-IX та від 19.10.2023 №3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи») адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (абз. 2 ч. 1 ст. 6 ГПК України).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №908/3731/23 навів висновок про те, що з 04.11.2023 (дата набуття змін до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України, внесених законом №3424) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет.

Абзац 1 ч. 7 ст. 42 ГПК України передбачає надсилання копій документів у паперовій формі листом з описом вкладення лише тим учасникам справи, які не мають електронного кабінету та відповідно до закону не зобов`язані його реєструвати.

Натомість для учасників справи, які згідно з ч. 6 ст. 6 ГПК України зобов`язані зареєструвати електронний кабінет, однак не зробили цього, законодавець передбачив процесуальну відповідальність у вигляді відсутності обов`язку надсилання цим суб`єктам паперових копій документів.

Як випливає з матеріалів справи та не заперечується Товариством з обмеженою відповідальністю "В.2.В" станом на час звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи судом першої інстанції, відповідач не виконав свій обов`язок та не зареєстрував електронний кабінет.

Отже, оскільки позовна заява подана позивачем в електронній формі з використанням електронного кабінету, тоді як відповідач не виконав свій обов`язок щодо реєстрації електронного кабінету, у позивача був відсутній обов`язок надсилання відповідачу паперових копій позовної заяви.

У той же час слід зауважити, що ч. 5 ст. 176 ГПК України визначає, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою ЄСІКС чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Тобто в суду, на відміну від учасника справи, наявний обов`язок надсилати судові рішення навіть тим учасникам, які не мають електронного кабінету - у паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Більше того, абз. 3 ч. 7 ст. 42 ГПК України передбачає, що суд, направляючи такому учаснику справи (який відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його) судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІКС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Як вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 про відкриття провадження у даній справі направлена засобами поштового зв`язку на адресу відповідача (01013, м. Київ, Набережно-Печерська дорога, буд. 7-А). Отже, відповідач був повідомлений про ініціювання (існування) судового процесу за його участі судом, що забезпечило йому подальшу можливість на власний розсуд користуватися своїми процесуальними правами.

Проте, вказана ухвала суду про відкриття провадження у справі не вручена адресату та повернута до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Оскільки ухвала про відкриття провадження у справі направлена відповідачу судом першої інстанції рекомендованим листом за належною поштовою адресою (наявність такої адреси в ЄДРЮО прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), вона вважається належним чином врученою відповідачу.

Окрім того колегія суддів відмічає, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, відповідач не був позбавлений права та можливості дізнатися про існування судового процесу щодо нього з інформації наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зважаючи на викладене, відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд першої інстанції правомірно здійснив розгляд справи за наявними матеріалами справи.

По-друге, апелянт зазначає, ТОВ "В.2.В" господарську діяльність не веде з 2023 року, директор та засновник підприємства відповідача - ОСОБА_1 , постійно проживає в Канаді, з 2023 року на територію України не приїзжав (на підтвердження чого надається фотокопія паспорту для виїзду за кордон гр. ОСОБА_1 з відповідними відмітками про перетин кордону). Оскільки ТОВ "В.2.В." не веде господарську діяльність з 2023 року, а директор та засновник не перебуває в Україні, та обізнаний про відсутність в нього будь-яких зобов`язань перед іншими суб`єктами господарювання, Електронний суд ТОВ "В.2.В" не був зареєстрований.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про відсутність підстав для прийняття наданих відповідачем (разом з апеляційною скаргою) нових доказів, зокрема: закордонного паспорту ОСОБА_2 та додаткового договору про заміну сторони в договорі купівлі-продажу від 23.05.2023 р.

Так, за ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В нашому випадку це відсутнє. Відповідач, як на причину неподання доказів до суду першої інстанції посилається на те, що він запізно дізнався про справу (наприкінці лютого 2026 р.), зокрема 28.02.2026р. зареєстрував електронний кабінет, після чого зміг ознайомитися з матеріалами та подати відзив та свої докази. При цьому зазначається про перебування керівника та учасника ТОВ "В.2.В" ОСОБА_2 за межами України з 2023 р. по цей час та відсутність ведення господарської діяльності товариства. Але ці доводи, не є винятковими, та не обґрунтовують неподання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача.

Як вбачається з апеляційної скарги ТОВ "В.2.В" не змогло вчасно подати відзив та свої докази, які надійшли до суду першої інстанції 04.03.2026 р., тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, оскільки відповідач порушив вимоги закону України від 29 червня 2023 року № 3200-ІХ не зареєструвавши собі електронний кабінет у встановлений законом строк (а зробив це лише 28.02.2026 р.) Тобто строк та порядок їх подання (до суду першої інстанції) порушено саме з вини відповідача.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 03.09.2024 у справі №903/753/22.

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19).

За встановлених обставин, беручи до уваги, що відповідач в порушення вимог ст. 6 ГПК України в обов`язковому порядку не зареєстрував електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС та не подав копію закордонного паспорту ОСОБА_2 та додаткового договору про заміну сторони в договорі купівлі-продажу від 23.05.2023 р до суду першої інстанції, вказані документи не враховується колегією суддів і під час апеляційного перегляду справи.

Щодо тверджень скаржника, що ТОВ "В.2.В" господарську діяльність не веде з 2023 року, директор та засновник підприємства відповідача - ОСОБА_1 , постійно проживає в Канаді, з 2023 року на територію України не приїзжав, не є поважною причиною для прийняття копії закордонного паспорту ОСОБА_2 та додаткового договору про заміну сторони в договорі купівлі-продажу від 23.05.2023 судом апеляційної інстанції, оскільки з 04.11.2023 (дата набуття змін до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК, внесених законом №3424) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет.

Враховуючи заперечення відповідача, на підтвердження поставки йому товару, позивач надав зареєстровану в ЄРПН податкову накладну на суму 959 450,06 грн. від 01.06.2023, про наявність якої відповідач знав майже три роки і жодних зауважень щодо якої від ТОВ "В.2." весь цей час не було (що свідчить про поставку йому товару).

Суд погоджується з твердженнями позивача що договір про переведення боргу від 01.06.2023 р. на суму 462 232,58 грн. (у випадку його укладення, оскільки оригінал суду не було надано) не впливає на правильність вирішення спору, оскільки йдеться про доказ (договір про переведення боргу), який стосується часткового зменшення заборгованості відповідача, а позов заявлено на суму залишку - 497 217, 48 грн. (959 450, 06 грн. - 462 232, 58 грн.) Тобто цей доказ на результат розгляду справи не впливає.

Як вказує апелянт, 23.05.2023 між ТОВ "В.2.В" (покупець) та ТОВ "Євро Смарт Пауер" (продавець1) та ТОВ "Рекссон" (продавець2) укладено Додатковий договір про заміну сторони в Договорі купівлі-продажу № 267/ В2В від 23.05.2023. Цим Договором передбачено, що Сторони за цим Договором погоджуються на здійснення заміни Сторони - ТОВ "Євро Смарт Пауер" на ТОВ "Рекссон" з одночасною уступкою останньому права вимоги до Покупця, щодо оплати заборгованості зазначеної в п. 1 цього Договору, яким в свою чергу передбачено, що враховуючи Акт звірки взаємних розрахунків від 01.05.2023, підписаний між покупцем та продавцем 1 в рамках укладеного Договору купівлі-продажу, сума поставлених продавцем 1 на користь Покупця товару, яка не була оплачена покупцем (заборгованість покупця перед продавцем1) становить 959 421,49 грн. в т.ч. ПДВ 191890,29 грн.

Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач заперечує наявність у нього будь-якої заборгованості перед позивачем по договору купівлі-продажу, у зв`язку з нібито укладенням в той же день, а саме 23.05.2023 р., додаткового договору про заміну сторони в договорі купівлі-продажу, за яким позивач (як сторона - продавець, по договору купівлі-продажу) був замінений на ТОВ «Рекссон» з одночасною уступкою до останнього права вимоги до відповідача щодо оплати заборгованості, визначеної в п. 1 додаткового договору. В п.1 йдеться про заборгованість у розмірі 959 451,49 грн. за поставлені ТОВ "Євро Смарт Пауер" на користь ТОВ "В.2.В" товари по договору купівлі-продажу. На підтвердження її наявності зазначається посилання на складений між ними акт звірки взаємних розрахунків від 01.05.2023 р. (який відповідачем не надано). Але станом на 01.05.2023р. ще не було договору купівлі-продажу, укладеного лише 23.05.2023 р., а отже Акт звірки від 01.05.2023 р. не міг підтверджувати борг по цьому договору. Заборгованість, виникнення якої відповідач не заперечує, могла з`явитися лише після укладення договору купівлі-продажу, тобто після 23.05.2023 р. (шляхом поставки товару за видатковою накладною, як передбачено п. 3.2. та 3.3. договору купівлі-продажу). Таку видаткову накладну разом з позовом надано позивачем (ВН № РН-2168167 від 01.06.2023 р. на суму 959 450, 06 грн.). Інших видаткових накладних про поставки товару по договору купівлі-продажу відповідачем не надано.

Також звертає увагу суду, що за п. 6 цього додаткового договору, ТОВ "Рекссон" мало протягом місяця сплатити ТОВ "Євро Смарт Пауер" плату за уступку права вимоги у розмірі 959 451,49 грн. Докази такої сплати відповідачем також не надано.

Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Суд констатує право сторони на звернення до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, У межах розгляду апеляційної скарги встановлено, що права відповідача порушені не були.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що місцевий господарський суд правильно встановив, що наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" за Договором купівлі - продажу № 267/В2В у сумі 497 217, 48 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" суми основного боргу у розмірі 497 217, 48 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин апеляційний господарський суду погоджується із висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.2.В" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "В.2.В" за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "В.2.В".

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287 - 291 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 04.06.2026.

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк