Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №914/2295/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2295/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 17.11.2025

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2025, суддя Бортник О.Ю., м.Львів,

у справі №914/2295/25

за позовом Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача ОСОБА_1 , с. Городище Рівненської області,

про стягнення 55 984,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача

25.07.2025 Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області про стягнення з фізичної особи-підприємця Скуратова Віктора Анатолійовича 40 618,41 грн. заборгованості із сплати збору за місця для паркування транспортних засобів за Договором № 89 П/Т від 01.04.2011 за період із 01.03.2022 по 01.12.2023, 5 134,77 грн. пені, 8 228,37 грн. інфляційних втрат та 2 002,83 грн. трьох процентів річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 89 П/Т від 01.04.2011 про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів в частині своєчасної та повної сплати збору за місця для паркування транспортних засобів. На підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних. На підставі п. 2.2.8. Договору просить стягнути з відповідача пеню.

Позивач посилається на те, що в силу ст. 268-1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є земельна ділянка, відведена для забезпечення паркування транспортних засобів. Сплачений збір за місця для паркування транспортних засобів надходить до бюджету Львівської міської ради.

У заяві, яка надійшла до місцевого господарського суду 07.08.2025 (а.с. 53-58), позивач стверджує, що на підставі розділу ІІ Закону України № 5245-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», Львівська міська рада є власником земельної ділянки, яка виділена відповідачу для організації паркування транспортних засобів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.10.2025 позов Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради до Скуратова Віктора Анатолійовича задоволено частково.

Стягнуто з Скуратова Віктора Анатолійовича на користь Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради 40 618,41 грн. заборгованості із збору за місця для паркування транспортних засобів, 5 134,65 грн. пені, 2 002,83 грн. трьох процентів річних та 7 473,99 грн. інфляційних втрат.

У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення пені та інфляційних втрат відмовлено у зв`язку з допущеними арифметичними помилками при їх обрахунку.

Рішення обґрунтовано тим, що судом встановилено факт порушення відповідачем умов Договору № 89 П/Т від 01.04.2011 про використання земельної ділянки для паркування транспортних засобів. Відповідно до п. 2.2.6 договору, з урахуванням Додаткового договору № 1/64 П/Т від 28.12.2021, відповідач був зобов`язаний сплачувати збір за місця для паркування у розмірі 284,05 грн за кожен день діяльності. За період з 01.03.2022 по 14.08.2022 утворилась заборгованість у сумі 40 618,41 грн, доказів сплати якої відповідач не надав.

Суд відхилив доводи відповідача про неможливість користування майданчиком у зв`язку з облаштуванням блокпоста та наявністю форс-мажорних обставин. Суд врахував Наказ Львівської ОВА № 5/22 від 03.03.2022, згідно з яким блокпост був організований на вул. Б. Хмельницького, а не на вул. Поліська, 2. Також суд дослідив Паспорт майданчика для паркування, картографічні матеріали та лист Львівської ОВА від 16.10.2025 № 5/9-11244/0/2-25/1-2.2 і дійшов висновку, що відповідач не довів фактичного розміщення блокпоста саме на спірному майданчику та неможливості здійснення діяльності.

Також, місцевий господарський суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок дійшов висновку, що останнім обґрунтовано заявлено до стягнення з відповідача 5134,65 грн. пені, 2002,83 грн. трьох процентів річних та 7473,99 грн. інфляційних. Решта позовних вимог в частині стягнення пені та інфляційних втрат задоволенню не підлягають в зв`язку з допущеними арифметичними помилками при їх обрахунку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача

18.11.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Скуратова Віктора Анатолійовича б/н від 17.11.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2025 у справі №914/2295/25.

Скаржник вказує про те, що судом першої інстанції належним чином не прийнято до уваги особливості фактичного місцезнаходження паркувального майданчика. У цьому випадку слід брати до уваги не лише юридичну адресу такого майданчика (вул. Поліська, 2), але і його фактичне місцезнаходження. Так, з відкритих джерел чітко вбачається, що північно-західна сторона паркувального майданчика примикає до вулиці Б. Хмельницького (в тому числі, до зупинки громадського транспорту «Галицьке перехрестя»), водночас, до вулиці Поліська примикає його південна сторона. Зокрема, відстань від узбіччя вул. Б.Хмельницького до північно-західної межі паркувального майданчика згідно інформації інтернет-ресурсу google maps становить менше 6 метрів. З огляду на викладене, можна зробити висновок про те, що паркувальний майданчик фактично розташований саме на перехресті вулиць Б. Хмельницького та Поліської; а також має спільну межу з вулицею Б. Хмельницького (зокрема, з північно-західної сторони).

Також, скаржник зазначає про неврахування місцевим господарським судом доводів щодо розташування блокпосту на території паркувального майданчика. Факт розташування блокпоста на перехресті вулиць Б. Хмельницького та Поліської підтверджується численними судовими рішеннями. До прикладу, постановою Личаківського районного суду міста Львова від 12 травня 2022 року у справі №463/3073/22, де у мотивувальній частині зазначено, що «… 24 квітня 2022 року о 00 год. 36 хв. у м. Львові на перехресті вул. Поліська вул. Б. Хмельницького (блок-пост), керував автомобілем «Toyota Solara», в стані алкогольного сп`яніння…». Окрім того, місцевим господарським судом при ухваленні рішення від 27 жовтня 2025 року не враховано довідки Добровольчого формування №26 Львівської територіальної громади Шевченківського району «Шева» б/н від 23.08.2022 (надалі – Довідка), де зазначено, що «в період з 24 лютого по 10 травня 2022 року в зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ майданчик для паркування транспортних засобів за адресою вул. Поліська, 2 (транспортна розв`язка) використовувався для облаштування та потреб функціонування блокпоста «Галицьке-Перехрестя ».

Відповідач також вказує про те, що під час облаштування зазначеного блокпоста в`їзд на паркувальний майданчик для цивільних був обмеженим. Оборонці Львова використовували розташований на майданчику МАФ (вагончик), де була проведена електроенергія для заряджання засобів зв`язку. Також на території паркувального майданчика був облаштований біосанвузол для забезпечення санітарних потреб, а сам майданчик використовувався для розміщення військової техніки та майна. Перебування цивільних осіб або стороннього транспорту на зазначеній території могло сприяти розкриттю приналежності особового складу до військових формувань, а також створювати ризик фото- та відеофіксації наявності зброї, військової техніки, засобів оборони та іншого військового майна, що в умовах загостреної оперативної обстановки було неприпустимим. В той же час, після 10 травня 2022 року діяльність блокпоста не припинилась, ДФ №26 ЛТГ «Шева» передало блокпост у користування з`єднанням Збройних Сил України. Інформація щодо того, яка саме частина ЗСУ використовувала блокпост в подальшому є інформацією з обмеженим доступом та не підлягає розголошенню, може бути витребувана лише на підставі відповідної ухвали суду. Більше того, станом на день подання апеляційної скарги на місці паркувального майданчика продовжують стояти бетонні залишки фортифікаційних споруд, які повноцінно функціонували під час 2022 року. Зазначена інформація підтверджується фото-доказами, долученими до матеріалів справи в суді першої інстанції.

Додатково апелянт зазначає, що з аналізу податкових декларацій, він не отримував жодного доходу в період з березня по серпень 2022 року. Окрім того, за весь попередній період існування паркувального майданчика та використання такого майданчика (близько 10 років) апелянт добросовісно виконував умови договору оренди та своєчасно вносив орендну плату на користь орендодавця.

Отже, на думку відповідача, відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України він звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Позивач своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 справу №914/2295/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 17.11.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2025 у справі №914/2295/25. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2025 у цій справі оскаржується відповідачем у повному обсязі.

Апеляційний суд, розглянув апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав.

Предметом позовних вимог є стягнення 40 618,41 грн. заборгованості із сплати збору за місця для паркування транспортних засобів за Договором № 89 П/Т від 01.04.2011, 5 134,77 грн. пені, 8 228,37 грн. інфляційних, 2 002,83 грн трьох процентів річних.

Як встановлено судами, між Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (замовник) й фізичною особою-підприємцем Скуратовим В.А. (виконавець) 01 квітня 2011 року укладено Договір № 89 П/Т про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів (а.с.19).

Відповідно до п. 1.2 Договору, замовник надає виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів на вул. Поліській, 2 (транспортна розв`язка) площею 241,5 кв.м. згідно з планом майданчика для паркування (план майданчика для паркування додається до цього Договору).

Розділом 2 Договору передбачені обов`язки сторін.

Замовник зобов`язується надати виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для обслуговування майданчика для паркування по вул. Поліській, 2 (транспортна розв`язка) площею 241,5 кв.м. на 21 парко-місце, щоденно (крім понеділка -25 днів/місяць) (п.2.1.1. Договору).

Виконавець зобов`язується організувати роботу майданчика для паркування транспортних засобів на вул. Поліській, 2 (транспортна розв`язка) починаючи з 01.04.2011 (п.2.2.1. Договору).

Також, відповідно до п.2.2.6 Договору виконавець зобов`язується забезпечити сплату щомісячних авансових внесків у місцевий бюджет, як збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі 1533,95 грн, до 30 числа кожного місяця (у лютому до 28/29 числа) включно.

У разі пропуску терміну внесення суми збору за місця паркування до міського бюджету м. Львова, передбаченого цим Договором, виконавець зобов`язується сплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України (п.2.2.8 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору, термін його дії встановлено з 01.04.2011 до 31.12.2013.

У подальшому сторонами укладено Додаткові договори до Договору № 1/82 П/Т від 31.12.2013, № 1/109 П/Т від 01.06.2014, № 1/24 П/Т від 31.12.2015, № 1/4 П/Т від 03.01.2017, № 1/13 П/Т від 29.12.2017, № 1/72 П/Т від 29.12.2018, № 1/4 П/Т від 27.12.2019, № 1/11 П/Т від 28.12.2020 та № 1/64 П/Т від 28.12.2021 (а.с. 20-27).

Вищезазначеними додатковими договорами неодноразово продовжувався термін дії Договору та вносились зміни в п. 2.2.6. Договору.

Додатковим договором № 1/64 П/Т від 28 грудня 2021 року Департамент житлового господарства та інфраструктури замінено на Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури.

Відповідно до п.3.1. Договору, сторони у своїй діяльності керуються чинним законодавством України, нормативними актами Львівської міської ради та її виконавчих органів.

За невиконання або неналежне виконання зобов?язань виконавець несе відповідальність згідно з чинним законодавством України (3.2. Договору).

Пунктом 3.3 Договору зазначено, що такий може бути розірваний замовником в односторонньому порядку протягом одного місяця від дня письмового попередження виконавця у разі: невиконання виконавцем умов цього Договору; зміни організації дорожнього руху, що призвело до унеможливлення паркування автотранспорту на визначеному майданчику для паркування; прийняття міською радою рішення про використання земельної ділянки, наданої виконавцю на умовах цього Договору, для інших цілей.

15.08.2022 сторони уклали Договір № 13 П/Т про розірвання договору №89 П/Т від 01.04.2011 (а.с. 28), за змістом якого відповідно до ст. ст. 651, 653, 654 Цивільного кодексу України, враховуючи звернення виконавця від 12.08.2022 № 3-С-51121-37, сторони дійшли згоди розірвати договір №89 П/Т від 01.04.2011 про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення платного паркування транспортних засобів. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє звернення виконавця від 12.08.2022 № 3-С-51121-37.

Беручи до уваги встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин між сторонами у справі, суд при вирішенні спору виходив із того, що згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регулюють Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 із змінами та доповненнями (надалі - Правила). Правила поширюються на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики (п.п. 1, 2 Правил).

Відповідно до Правил, спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху (п. 4 Правил). Згідно з п. 7 Правил майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

Ухвалою Львівської міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова», затверджено: ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м. Львова; перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування; межі зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів.

Додатком № 1 до ухвали, встановлено ставки збору за місця для паркування транспортних засобів за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів (у грн.) за 1 кв. м площі земельної ділянки, визначеної для організації та провадження такої діяльності відповідно до зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів.

Згідно з додатком № 2 до ухвали, встановлено перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місцезнаходження та кількості місць для паркування.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про дорожній рух», до компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху належить: прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.

Згідно з п. 4 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, прийняття рішень про організацію стоянок та майданчиків для паркування.

В силу приписів ст.ст. 525, 526, 530, 610, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами, позовна заява подана у зв`язку із тим, що відповідач не виконав обов`язку, передбаченого п. 2.2.6 Договору, щодо сплати збору за місця для паркування транспортних засобів до бюджету міста Львова за період з березня по 15 серпня 2022 року (дата розірвання договору) у розмірі 40 618,41 грн. У матеріалах справи докази сплати відповідачем вказаної суми відсутні.

У пункті 2.2.6. Договору, в редакції Додаткового договору № 1/64 П/Т, встановлено обов`язок відповідача сплачувати збір за місця для паркування транспортних засобів у міський бюджет м. Львова у розмірі 284,05 грн. за кожен день провадження діяльності, у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду, при цьому щомісячний авансовий внесок встановлений в сумі 7 101,25 грн.

Сторони погодили кількість днів провадження діяльності відповідачем у кожному кварталі (І квартал - 77 днів, ІІ квартал - 78 днів та ІІІ квартал - 79).

Таким чином, за 143 дні провадження діяльності з 01 березня до 14 серпня 2022 року, відповідно до умов п. 2.2.6. Договору, відповідач мав сплатити позивачу 40 619,15 грн.

Відповідач заперечує наявність у нього встановленого Договором обов`язку сплатити цю суму, посилаючись на ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Відповідно до ч.6 ст. 762 ЦКУ, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач був позбавлений можливості користуватись майданчиком у зв`язку з розміщенням блокпоста, а тому підлягає звільненню від сплати платежів на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України. Проте такі доводи не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Згідно з наказом Львівської обласної військової адміністрації № 5/22 від 03.03.2022 «Про організацію тимчасово посилених контрольно-пропускних пунктів (блокпостів) на території Львівської області» блокпост організовано на вул. Б. Хмельницького (Галицьке перехрестя), а не за адресою вул. Поліська, 2.

Листом Львівської обласної військової адміністрації № 5/9-11244/0/2-25/1-2.2 від 16.10.2025 підтверджено, що безпосереднє облаштування блокпостів здійснювалось військовими формуваннями сил оброни, при цьому будь-яких даних про використання саме спірної земельної ділянки у цьому листі не міститься.

Наявний у матеріалах справи Паспорт майданчика для паркування та картографічні матеріали (а.с. 33– 34, 165) спростовують твердження апелянта про розташування паркувального майданчика на перехресті вул. Поліської та вул. Б. Хмельницького або про наявність спільної межі із зазначеною вулицею. Отже доводи апелянта про фактичне співпадіння місця розташування блокпоста і спірного майданчика є припущеннями та не підтверджені належними доказами.

Посилання апелянта на постанову Личаківський районний суд міста Львова від 12 травня 2022 року у справі № 463/3073/22 як на преюдиціальне судове рішення є безпідставним та не може бути прийняте судом до уваги. У зазначеній справі судом встановлено лише факт наявності блокпоста на перехресті вул. Поліської та вул. Б. Хмельницького, тоді як обставини використання саме земельної ділянки за адресою: вул. Поліська, 2, яка є предметом розгляду у цій справі, предметом дослідження та правової оцінки не були.

Крім того, наведена постанова не відповідає критеріям преюдиційності, визначеним ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Водночас у справі № 463/3073/22 брали участь інші учасники процесу, ніж у цій справі, а отже відсутня тотожність суб`єктного складу сторін та обставин, які підлягають доказуванню. За таких обставин відсутні передбачені процесуальним законом умови для застосування преюдиції, а тому посилання апелянта на вказане судове рішення є необґрунтованим.

Довідка Добровольчого формування № 26 Львівської територіальної громади Шевченківського району «Шева» від 23.08.2022 обґрунтовано не прийнята судом як належний доказ, оскільки у матеріалах справи відсутні підтвердження того, що зазначене формування діяло на підставі наказу Львівської обласної військової адміністрації № 5/22 від 03.03.2022 або здійснювало організацію блокпоста саме на спірній ділянці у період березень–серпень 2022 року. Сам по собі статус добровольчого формування не є безумовною підставою для визнання виданої ним довідки належним доказом у розумінні статей 73– 77 ГПК України без підтвердження відповідних повноважень та фактичних обставин.

Крім того, апелянтом не доведено наявності обставин, які унеможливлювали використання майданчика у розумінні ч. 6 ст. 762 ЦК України, зокрема не надано доказів повного обмеження доступу, заборони здійснення діяльності чи фактичного вилучення об`єкта. Сам факт розміщення блокпостів у місті не виключає можливості руху транспорту та використання майданчиків для паркування, що узгоджується з загальновідомими обставинами функціонування транспортної інфраструктури у відповідний період.

Доводи апелянта про відсутність доходу не впливають на обов`язок виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином незалежно від результатів господарської діяльності боржника, якщо інше прямо не встановлено договором або законом.

Також апелянтом не доведено вжиття належних заходів щодо зміни або припинення договірних зобов`язань у спірний період, при цьому звернення від 12.08.2022 № 3-С-51121-37, на яке міститься посилання у Договорі про розірвання № 13 П/Т від 15.08.2022, у матеріалах справи відсутнє, що свідчить про недоведеність належного реагування відповідача на обставини, на які він посилається.

За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача 40 618,41 грн. заборгованості із збору за місця для паркування транспортних засобів.

Крім того, позивач заявив до стягнення 5 134,77 грн. пені – за період з 01.03.2022 по 31.08.2022, 8 228,37 грн. інфляційних втрат та 2 002,83 грн. трьох процентів річних – за період з березня 2022 року по грудень 2023 року.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначав суд вище, п. 2.2.8. договору сторони погодили, що у разі пропуску терміну внесення суми збору за місця паркування до міського бюджету м. Львова, передбаченого цим Договором, виконавець зобов`язується сплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив умови договору щодо внесення суми збору за місця паркування. Ці обставини відповідачем не спростовано, відповідно, позивач правомірно заявив вимоги про стягнення пені.

Перевіривши висновки суду першої інстанції щодо визначення розміру пені, колегія суддів погоджується з тим, що заявлена до стягнення сума підлягає частковому задоволенню. Як правильно встановив місцевий господарський суд, розрахунок пені, поданий позивачем, містить арифметичні помилки виявлені при їх обрахунку, у зв`язку з чим обґрунтованим є стягнення 5 134,65 грн пені замість заявлених 5 134,77 грн. Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені в частині 0,12 грн.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунок трьох процентів річних у сумі 2 002,83 грн є методологічно та арифметично правильним. Водночас місцевий господарський суд обґрунтовано встановив наявність помилок у розрахунку інфляційних втрат, у зв`язку з чим правильно визначив їх розмір у сумі 7 473,99 грн замість заявлених позивачем 8 228,37 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 2 002,83 грн трьох процентів річних та 7 473,99 грн інфляційних втрат, а в решті заявлених вимог у цій частині правомірно відмовив.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2025 у справі №914/2295/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2025 у справі №914/2295/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 17.11.2025 – залишити без задоволення..

Рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2025 у справі №914/2295/25 – залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий (суддя-доповідач) С.М. Бойко

Судді Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець