Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №716/110/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 716/110/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Сарган Ю.В.,

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шевчук Р.М., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 18.07.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua) укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1422-8511.

Відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: - сума кредиту 21600 грн; - строк кредитування 300 днів; - базовий період 14 днів; - комісія за видачу кредиту 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка – 1,20 % в день; стандартна % ставка – 1,50 % в день.

Вказує, що відповідно до умов договору позичальниці надано кредит у розмірі 21600 грн.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, натомість відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 29.12.2025 року за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 89 460,54 грн, а саме: - прострочена заборгованість за кредитом – 21 600 грн, - прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 67 860,54 грн.

Провадження №22-ц/822/936/26

Крім цього, вказував, що кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 12 225,60 грн за умови погашення Позичальником решти заборгованості відсотків за Кредитним договором в розмірі 77 234,94 грн.

У зв`язку із вищевикладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1422-8511 від 18.07.2024 року в розмірі 77 234,94 грн.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1422-8511 від 18 липня 2024 року у загальному розмірі 45 158,94 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права з огляду на наступне.

Зазначає, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою:

– стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою).

– знижена процентна ставка становить 1,20% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору. Позичальник здійснює сплату процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою з першого дня користування кредитом протягом усього періоду дії договору за умови, якщо позичальник своєчасно і у повному обсязі сплачує проценти за користування кредитом, комісію за видачу кредиту (якщо пунктом 4.7 договору передбачено сплату комісії за видачу кредиту) та повертає кредитодавцю отриманий кредит згідно графіка платежів за зниженою ставкою (який є Додатком 2 до цього договору).

ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалась та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.

Звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування», а саме частинами 4, 5 та 6 якими введено денну процентну ставку.

Поняття «денна процентна ставка» та «процентна ставка, встановлена договором, яка нараховується на залишок неповерненої суми кредиту», мають різну правову природу та зміст, і не повинні ототожнюватися.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка є репрезентативним показником для обрахунку витрат споживача і базується на припущенні, що договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки належним чином на умовах та у строки, визначені в договорі, процентна ставка, яка встановлена договором та нараховується на залишок не поверненої суми це ж конкретна умова договору, яка регулює порядок фактичного нарахування процентів на суму кредиту за кожен день користування кредитними коштами.

Отже, денна процентна ставка є розрахунковим показником, який враховує сукупність витрат споживача за весь строк користування кредитом, і не є окремим нарахуванням, яке здійснюється щоденно.

Станом на 18 липня 2024 року (день укладення кредитного договору № 1419-4566) законодавчо встановлено максимальний розмір денної процентної ставки 1,50%.

Пунктом 4.12 договору передбачено, що денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає: 1,388 процентів.

Так, відповідно до пункту 4.15. кредитного договору денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

1,388 процентів = (89 943,35/ 21600) / 300 днів х 100%.

Отже, денна процентна ставка у розмірі 1,50%, яка передбачена пунктами 4.12 та 4.15 договору, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент укладення договору.

Таким чином, оскільки Договір було укладено 18.07.2024 р., тобто у період (з 23.04.2024 по 20.08.2024 р.), коли денна процентна ставки не могла перевищувати 1,50%, то у Кредитному договорі № 1422-8511 від 18.07.2024 року кредитодацем встановлено правильно денну проценту ставку згідно чинного законодавства у розмірі 1,388 процентів, що не перевищує законодавчих обмежень, згідно з якими максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1.50 в період (з 23.04.2024 по 20.08.2024 року).

Суд першої інстанції помилково перерахував щоденно нараховані відсотки та, як наслідок, позбавив позивача законного права на отримання процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного Договору.

Вказує, що відповідачкою вносились кошти на погашення заборгованості, з яких було враховано на погашення одноразової комісії та відсотків за користування.

Просить рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1422-8511 від 18.07.2024 року в розмірі 77 234,94 грн.

У відзиві ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Богдан Н.О., просить апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року без змін.

Також звертає увагу на те, що нею понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, що підтверджує копією договору про надання правничої допомоги та актом приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає захисту право позивача на стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1422-8511 від 18.07.2024 року у загальному розмірі 45 158,94 грн.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на неналежне виконання відповідачкою зобов`язання за договором кредиту між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 від 18.07.2024 року № 1422-8511 та виникнення заборгованості з повернення кредиту в сумі 21 600 грн, процентів в сумі 23 558,94грн.

При цьому суд провів власний розрахунок виходячи з встановленого пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», а також враховував часткову проплату процентів за користування кредитом, яка була сплачена відповідачкою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що рішення наведеним вище вимогам закону відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 18.07.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1422-8511.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору кредиту кредитодавець відкриває для позичальника кредитну лінію на умовах, визначених цим договором. Кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно п.12.14 Невід`ємною частиною вказаного договору є: 1) Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів); 2) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України розрахований за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,2% на день; 3) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України розрахований за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,5% на день.

Відповідно до умов вказаного договору: сума кредиту становить 21600 гривень (пункт 4.1 договору); строк кредитування 300 днів (пункт 4.9 договору); тип процентної ставки – фіксована (пункт 4.3 договору).

В пункті п.4.7 Договору зазначено, що комісія за видачу кредиту становить 15.00 % від суми виданого Кредиту.

Відповідно до пунктів 4.2, 13 Договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Кредитний договір № 1422-8511 та додатки до нього підписані ОСОБА_1 18.07.2024 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором А9044.

Згідно з довідкою про перерахування суми кредиту № 1422-8511 від 18.07.2024 року ОСОБА_1 перераховано за допомогою системи LiqPay платіж: 2490924179 дата: 18.07.2024, номер платіжної карти НОМЕР_2 , загальною сумою: 21 600 грн.

Відповідно розрахунку заборгованості за договором 1422-8511 від 18.07.2024 року станом на 29.12.2025 року заборгованість відповідачки становить в загальному розмірі 89 460,54 грн, а саме: 21 600 гривень - прострочена заборгованість за кредитом, 67 860,54 гривень – прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до положень статті 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що:

Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Укр Кредит Фінанс» перебувають в загальному доступі, розміщені на веб-сайті кредитодавця https://creditkasa.com.ua та в розумінні статтей 641,644 ЦК України є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору позики із визначенням порядку і умов кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 18.07.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1422-8511, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) А9044.

За обставинами даної справи позичальник ОСОБА_1 шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора А9044, отриманого від позивача, прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції позивача), а тому договір вважається укладеним у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору кредиту кредитодавець відкриває для позичальника кредитну лінію на умовах, визначених цим договором. Кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

Частково задовольняючи позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» суд вважав доведеною ту обставину, що відповідачка 18.07.2024 року отримала кредитні кошти у розмірі 21600 грн на підставі укладеного із позивачем договору.

Рішення суду в частині стягнення розміру заборгованості за тілом кредиту не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.

Щодо розміру заборгованості за відсотками

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами укладеного між сторонами 18.07.2024 року кредитного договору (пункт 4.6 договору) нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою:

– стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою).

Разом з цим сторони в розділі 10 Кредитного договору від 18.07.2024 року № 1419-4566 передбачили, що до позичальника застосовується програма лояльності, яка передбачає можливість сплати процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою.

Згідно з пунктом 10.2 Договору знижена процентна ставка становить 1,20% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору. Позичальник здійснює сплату процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою з першого дня користування кредитом протягом усього періоду дії договору за умови, якщо позичальник своєчасно і у повному обсязі сплачує проценти за користування кредитом, комісію за видачу кредиту (якщо пунктом 4.7 договору передбачено сплату комісії за видачу кредиту) та повертає кредитодавцю отриманий кредит згідно графіка платежів за зниженою ставкою (який є Додатком 2 до цього договору).

Вказаним пунктом договору також передбачені випадки припинення нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить із наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що кредитний договір № 1422-8511 укладено 18.07.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5%; протягом наступних 120 днів – 1,5%.

Отже, на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8, не може перевищувати 1%.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі

№ 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року (включно) максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5 %, в період з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року (включно) – 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року – 1 %.

При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється, в тому числі, і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

При цьому колегія суддів враховує, що частинами другою та третьою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» додатково визначається, що до загальних витрат за споживчим кредитом, які враховуються при обчисленні денної процентної ставки, не включаються платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит.

З цими положеннями узгоджуються зміст підпункту 11 частини першої статті 12 та підпункту 9 частини третьої статті 9 цього ж Закону, відповідно до яких на кредитодавця покладено обов`язок до укладення договору про споживчий кредит попередити позичальника про наслідки прострочення виконання зобов`язань із сплати платежів, у тому числі щодо розміру неустойки, процентної ставки, інших платежів, що застосовуються чи стягуються у разі невиконання ним зобов`язань за договором про споживчий кредит. Якщо такі умови позичальником узгоджені та сторонами укладено договір про споживчий кредит, то у змісті цього договору містяться положення, які визначають наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит.

Разом з цим умови укладеного між сторонами кредитного договору (пункту 4.6) про нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 1,5% (стандартна процентна ставка), яка застосовується протягом всього строку дії договору, не можуть вважатися мірою відповідальності позичальника за прострочення виконання зобов`язань із сплати платежів, а тому на таку умову поширюються обмеження частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, який не може перевищувати 1%, починаючи з 21 серпня 2024 року.

Проте, як вбачається зі змісту договору, зокрема пункту 4.15, денна процентна ставка становить 1,388%, що не відповідає вимогам закону.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду.

Отож, суд першої інстанції, провівши власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 в частині нарахування процентів за користування кредитом, прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з наведеним розрахунком суду першої інстанції.

Разом з тим, позивачем прийнято рішення про застосування до позичальниці ОСОБА_1 програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме – часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 12225,60 грн.

Відповідно до статті 605 ЦК України, зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

У справі, що переглядається, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини 1 статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 758/2990/17 (провадження № 61-6756св22).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що загальна сума заборгованості за процентами підлягає зменшенню на суму прощеного боргу та сплачених процентів відповідачкою і становить 23558,94 грн.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 липня 2024 року складає 45 158,94 грн, з яких: 21 600 грн – тіло кредиту; 23558,94 грн – проценти за користування кредитом.

Відтак, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, і надавши їм належну оцінку й дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до власного тлумачення позивачем діючого законодавства.

Будь-яких інших доводів, які б могли вплинути на суть ухваленого у справі судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Так, як уже зазначалося у відзиві на апеляційну скаргу, сторона відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Богдан Н.О., просила стягнути витрати на правничу допомогу, які понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5000 грн, що підтверджує копією договору про надання правничої допомоги та актом приймання-передачі наданих послуг.

Так, матеріали справи містять: договір №01052602 від 01.05.2026 року про надання правової допомоги/юридичних послуг, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Центр правової допомоги Україна», де, крім іншого, у п.1.2 значиться: перелік послуг, що надається – одна заява до суду, в п.3.1 обумовлено фіксований гонорар у розмірі 5000 грн.

Відповідно до п. 1 акту № 01052602 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги/юридичних послуг від 01.05.2026 року виконавець ТОВ «Центр правової допомоги Україна» надав, а замовник ОСОБА_1 прийняла послуги згідно п.1.2 договору, а саме перелік послуг, який наданий: одна заява до суду, вартість такої послуги становить 5000 грн.

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з пункту 4 частини 1 статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

В силу статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази, подані стороною відповідача ОСОБА_1 , є підставою для відшкодування таких витрат.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує складність справи, її категорію, вважає, що розмір гонорару, визначений ОСОБА_1 та її адвокатом, не є завищеним щодо іншої сторони, їх стягнення не становитиме для позивача надмірний тягар, не суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000, який буде достатнім, співмірним і справедливим.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк