Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №638/18532/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року

м. Харків

справа № 638/18532/25

провадження № 22-ц/818/2844/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 січня 2026 року ухвалене у складі судді Латки І.П.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 3273216558- 508003 від 01.11.2021 у розмірі 12457,64 грн, та просило стягнути понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01.11.2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» уклали договір № 3273216558-508003 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Договір підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором 5273, який був направлений йому на номер телефону НОМЕР_1 електронним повідомленням СМС-повідомленням. Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті як банківська картка на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3273216558-508003 від 01.11.2021 року. Натомість відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача, за Договором № 3273216558-508003 від 01.11.2021 р., утворилась заборгованість у розмірі 12457,64 грн., яка складається з: Заборгованість за сумою кредиту - 4617,00 грн.; Заборгованість за відсотками за користування позикою - 7840,64 грн.

Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 січня 2026 року позов ТОВ «Кошельок» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3273216558-508003 від 01 листопада 2021 року у розмірі 4617,00 грн, судовий збір у розмірі 897,78 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення мотивовано тим, щодолучені позивачем до позовної заяви Кредитний договір № 3273216558-508003, паспорт споживчого кредиту до нього та Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок», не містять підтверджень, що відповідач їх підписував та ознайомився з ними. З огляду на викладене суд вважає, що позивачем не доведено факту укладання з відповідачем кредитного договору №3273216558-508003 від 01 листопада 2021 року на умовах, зазначених позивачем, зокрема, щодо розміру процентної ставки за користування кредитом. Однак враховуючи що позивачем доведено факт перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів, суд вважає доведеним позовні вимоги в частині стягнення з відповідача фактично отриманих коштів.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та дійшов до висновків про часткове задоволення позову з порушенням вимог закону. Позивачем надані належні докази на підтвердження факту укладення між сторонами у справі 01.11.2021 року договору № 3273216558- 508003 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі, проте своїх зобов`язань у встановлений в договорі строк не виконав, тому повинен повернути кредитні кошти з нарахованими процентами за користування ним. Апелянт зазначає що долучена до матеріалів справи візуальна форма послідовності дій клієнта є належним доказом що підтверджує факт укладення кредитного договору та підписання його відповідачем електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора. Крім того апелянт зазначає що в відповідачем не було надано суду доказів на спростування вказаного факту як і не надано доказів протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача як і незаконності заволодіння його персональними даними, що в свою чергу доводить чинність договору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Кошельок» до матеріалів справи було долучено кредитний договір № 3273216558- 508003 від 01.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, сторонами якого є ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 (а.с.105-110)

Згідно умов договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 5000,00 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором. Пунктом 1.2. договору визначено тип кредиту споживчий кредит.

Пунктом 1.3.2 договору визначено, проценти за користування кредитом 2625 грн, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.3.3 договору).

Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду (п.1.3.3.1 договору).

Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.3.4., 3.5., 3.6. цього Договору (п.1.4. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, кредит надається строком на 20 днів («лояльний період») початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

За умовами п.2.2. сторони договору погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Пунктом 3.3. договору сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до договору.

Умовами п.3.4 передбачено, що відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону України " Про захист прав споживачів" сукупна вартість кредиту для Позичальника ( у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору за умови дотримання Позичальником Графіку розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 7625 грн., або 153% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 2625 грн., або 53% від суми кредиту.

Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Лояльного Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні 212 ст. ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних умовах. Зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного Періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. ( п.3.6. та п. 3.7).

Відповідно до п.9.1. договору, договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов`язків за цим договором (п.9.2. договору).

Згідно з п.9.4 договору невід`ємною частиною договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок»». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких знаходиться на сайті кредитодавця: https://koshelok.net.

За умовами п.9.5 Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості електронного підпису Позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію».

Додатком № 1 до договору №3273216558- 508003 від 01.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є графік розрахунків.

У паспорті споживчого кредиту до договору №3273216558- 508003 від 01.11.2021 року міститься інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.

Відповідно до листа Центрального відділення ПАТ «МТБ Банк» у м. Києві від 15.07.2025 №07/605-07/534, надано підтвердження директору ТОВ «Кошельок», що 01.07.2025 року о 19:05:43 год. з сумою платежу 5000,00 грн операція була успішно проведена через систему «xPay» та зарахована на картку№ НОМЕР_2 (ID транзакції НОМЕР_3 , ID кредиту НОМЕР_4 , ID заявки на кредит 508003 (а.с.116).

На підтвердження вищевказаного системою «xPay» надано повідомлення, що 01.07.2025 була проведена успішна транзакція (ордер ID транзакції 43193940) про зарахування коштів клієнту в сумі 5000,00 грн, номер картки НОМЕР_5 , опис замовлення видача кредитних коштів, Договор займа №3273216558-508003 (а.с.117).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості убачається, що у відповідача утворилась заборгованість за договором №3273216558- 508003 від 01.11.2021 про надання кредиту за період 01.11.2021 по 18.02.2022, в розмірі 12457,64 грн., що складається з: заборгованості за сумою кредиту - 4617,00 грн., заборгованості за відсотками за користування позикою 7840,64 грн (а.с.112-113).

Крім того позивачем також долучені правила надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок» затвердженого наказом №07/14/07/21 від 19.08.2021 (далі Умови) (а.с.118-126).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Так, із наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання позики від ТОВ «Кошельок», а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Кошельок») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

В позовній заяві ТОВ «Кошельок» посилалось на те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор - 5273, шляхом направлення для підписання кредитного договору № 3273216558- 508003 від 01.11.2021 року позичальнику на номер телефону НОМЕР_1 електронного повідомлення, однак колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин щодо видачі відповідачу одноразового ідентифікатора для підписання вищезазначеного договору позики та самого факту його підписання таким одноразовим ідентифікатором.

Таким чином договір про надання кредиту не підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення з відповідачем договору позики.

Відповідно до змісту норми ст. 83 ЦПК України усі докази позивач має надавати вчасно до суду першої інстанції. У скарзі не наведені поважні причини, з яких позивач не зміг вчасно надати до суду першої інстанції ті документи, які позивач вперше надав до суду в якості додатку до відзиву на апеляційну скаргу, а саме: візуальну форму послідовності дій Клієнта (а.с. 173).

Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Однак притримування позивачем доказів, які знаходяться у нього, до ухвалення рішення по суті спору та надання їх вперше до суду апеляційної інстанції у відповідь на аргументи суду, відсутність посилання на ці докази у позові усувають відповідність суду за незастосування вказаної норми частини 7 статті 81 ЦПК України, таку процесуальну поведінку суд апеляційної інстанції розцінює, як зловживання процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим та порушує принцип рівності сторін, який є елементом принципу змагальності сторін, ст. 12 ЦПК України.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, лише якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у даному випадку таких винятків не встановлено, ризики від недобросовісної процесуальної поведінки позивача не можуть покладатися на іншу сторону спору, тому відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем невчасно з власної вини вищевказані докази.

Тому судова колегія суддів не враховує надану позивачем візуальну форму послідовності дій Клієнта та відхиляє доводи позивача про доведеність факту узгодження із відповідачем умов кредитного договору та його підписання.

Крім того матеріали справи не містять підтверджень того, відповідач ознайомився та погодився з Умовами що надані суду та вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили умови про сплату відсотків за користування кредитними коштами у зазначеному у позові порядку.

Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Надані позивачем Правила надання коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені. Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Така правова позиція міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, яка в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню.

Водночас враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Кошельок» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту, оскільки в матеріалах справи не має підтвердження факту погодження та підписання відповідачем ні кредитного договору № 3273216558- 508003 від 01.11.2021, ні паспорту споживчого кредиту до договору № 3273216558- 508003 від 01.11.2021 ні Умов що долучені позивачем до матеріалів справи.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог лише в частині стягнення фактично отриманих та неповернутих відповідачем грошових коштів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук