Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №636/5597/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/5597/26 Провадження 2-о/636/126/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Золотоверхої О. О.

за участю секретаря судового засідання Романової А.О.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи – адвоката Пекареніна А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

02.06.2026 (зареєстровано 03.06.2026) через систему «Електронний суд» представник заявника –адвокат Іванов О.А. звернувся до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися на відстань 100 м до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 .

В обґрунтування зазначено наступне. ОСОБА_1 протягом тривалого часу проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу (у фактичних шлюбних відносинах) із ОСОБА_2 . Спільне сімейне життя остаточно зруйноване через систематичне та жорстоке вчинення чоловіком домашнього насильства стосовно заявниці. На сьогоднішній день будь-які фактичні шлюбні та партнерські відносини між сторонами припинені, проте заявник змушена жити в умовах постійного психологічного та економічного терору.

Вони із ОСОБА_2 є рівноправними співвласниками в рівних частинах (по 1/2 частці кожен) спільної квартири АДРЕСА_2 . Ця квартира була придбана заявницею під час спільного проживання на підставі договору купівлі-продажу, є законним житлом заявниці, де вона разом із дітьми будувала побут і проживала протягом тривалого часу.

Останні місяці перетворилися для заявниці на суцільне випробування через неадекватну, агресивну поведінку ОСОБА_2 . Колишній чоловік систематично чинив стосовно неї психологічне насильство: це не просто побутові сварки, а постійні, цілеспрямовані приниження її людської гідності, регулярна нецензурна лайка, безпідставні звинувачення та прямі погрози фізичною розправою. Не витримавши цього колосального психологічного тиску та реально побоюючись за свою безпеку, у січні 2026 року заявниця була змушена буквально втікати з спільного дому. З того часу вона вимушено орендує житло за адресою: АДРЕСА_3 .

Їхня неповнолітня донька (14 років) виявила тверде бажання та вирішила, що місцем її проживання має залишатися спільна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , де вона має свій особистий простір та власну кімнату, що повністю відповідає вимогам її розвитку. Проте, залишившись у квартирі, дівчинка стала безпосередньою жертвою та свідком щоденної агресії з боку батька. ОСОБА_2 чинив на доньку жорсткий моральний тиск, постійно пригнічував її та цинічно принижував заявницю в очах дитини. Не витримуючи цих постійних знущань, морального терору та страху за своє життя, дитина неодноразово була змушена вночі йти через все селище до тимчасово винайманого заявницею житла на АДРЕСА_4 .

Після того, як заявниця остаточно виїхала, ОСОБА_2 повністю заблокував їй доступ до їх квартири, позбавивши заявницю елементарного права користуватися її ж майном. Поводячи себе як одноосібний господар, він відкрито заявляє, що заявниця більше ніколи не переступить поріг цього дому, та погрожує розпочати там масштабний ремонт і перепланування на власний розсуд, повністю ігноруючи законну незгоду співвласника. Заявниці відверто дали зрозуміти, що її права як співвласника для нього нічого не значать, що є проявом грубого економічного насильства.

Останньою краплею став цинічний вчинок чоловіка, який відбувся днями. ОСОБА_2 самовільно, без відома та згоди заявниці, зібрав геть усі її особисті речі, які залишалися в спільній квартирі, спочатку просто викинув їх у під`їзд, а потім привіз їх до теперішнього тимчасового помешкання заявниці та залишив на подвір`ї. Цим вчинком він демонстративно показав, що позбавив заявницю та їхню дитину права на житло, фактично викинувши їх на вулицю в економічному та моральному плані.

Терпіти це виявилося неможливим, і 28.05.2026 заявниця звернулася за допомогою до правоохоронних органів. Оцінивши реальність загрози життю та здоров`ю заявниці, працівники поліції винесли стосовно ОСОБА_2 терміновий заборонний припис серії АА №352445 від 28.05.2026 із суворими обмеженнями, строк дії якого закінчився 31.058.2026. Проте навіть офіційна заборона поліції та статус правопорушника не зупинили колишнього чоловіка. Своєю поведінкою він довів повну зневагу до закону: протягом кількох днів поспіль після 28 травня він продовжував переслідувати заявницю. ОСОБА_2 демонстративно приходив до її нового місця проживання, годинами стояв під вікнами квартири, тим самим вчиняв колосальний моральний тиск. Вони з дитиною опинилися в ситуації, коли навіть в орендованій квартирі, за зачиненими дверима, не можуть почуватися у безпеці, оскільки його поведінка є абсолютно непередбачуваною. Така поведінка ОСОБА_2 та його відкрите ігнорування законних вимог працівників поліції під час дії термінового заборонного припису свідчать про його абсолютну правову вседозволеність та високий ризик переростання триваючого психологічного та економічного насильства у фізичне насильство протиправного характеру. Систематичне переслідування під вікнами орендованого житла є навмисною формою психологічного терору, яка руйнує психоемоційний стан їхньої неповнолітньої дитини, яка через дії батька позбавлена нормальних умов для життя, відпочинку та розвитку, постійно перебуваючи у стані тривоги та панічного страху. Дія термінового припису поліції є занадто короткою. Агресія ОСОБА_2 , яка не згасла навіть під контролем поліції, спалахне з новою силою, а погрози фізичною розправою можуть стати реальністю. Заявниця виснажена морально, позбавлена можливості користуватися своєю законною власністю, змушена витрачати кошти на оренду та перебуває в стані щохвилинного страху за життя своєї дитини та своє власне. Захистити її від триваючого насильства та зупинити це переслідування зараз може лише суд шляхом винесення тривалого обмежувального припису.

08.06.2026 від представника заінтересованої особи – адвоката Пекареніна А.А. надійшли заперечення, в яких зазначено наступне. У поданій заяві ОСОБА_1 викладено переважно суб`єктивні оцінки, емоційні твердження та припущення заявниці, однак не наведено належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність саме домашнього насильства у розумінні закону, а також реального та актуального ризику його повторення. Інститут обмежувального припису спрямований на захист постраждалої особи від домашнього насильства за умови доведення факту такого насильства та існування реальних ризиків його продовження або повторення. Саме на заявника покладається обов`язок доведення обставин, які свідчать про наявність домашнього насильства та необхідність застосування судом відповідних обмежувальних заходів. Разом із тим подана заява фактично побудована виключно на суб`єктивних припущеннях, особистих оцінках та власному баченні заявницею конфліктної ситуації, яка виникла між сторонами після припинення сімейних відносин та у зв`язку з існуванням спору щодо користування спільним майном.

Із самої заяви вбачається, що між сторонами існує спір щодо користування квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності по 1/2 частині кожному. Практично всі обставини, наведені заявницею як підстава для застосування обмежувального припису, стосуються саме користування житлом, доступу до квартири, зберігання особистих речей, проведення ремонту та реалізації прав співвласників.

ОСОБА_2 проживає у спільній квартирі, іншого житла у нього немає та заборона перебувати у житлі, яке є єдиним фактично позбавляє його місця проживання. Крім того, з березня місяця 2026 року ОСОБА_2 проживає за цією адресою разом із донькою. Заявниця у спільній квартирі не проживає з власної волі та живе окремо у іншій квартирі. Заявниця фактично намагається використати процедуру видачі обмежувального припису для вирішення спору, який має майновий та побутовий характер, зокрема щодо користування квартирою, доступу до житла, ремонту та розпорядження спільним майном. Такі обставини самі по собі не є достатньою підставою для застосування обмежувального припису, оскільки цей захід має виключно захисну, а не майново-спірну природу. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. При цьому жодного належного доказу того, що ОСОБА_2 вчиняв щодо заявниці домашнє насильство, до заяви не надано. Зокрема, заявниця посилається на нібито систематичне психологічне насильство, образи, погрози та переслідування, однак не зазначає конкретних дат, часу, місця та обставин таких подій, не надає аудіо- чи відеозаписів, показань свідків, висновків психологів, медичних документів або інших доказів, які б підтверджували викладені обставини. Фактично твердження про «психологічний терор», «моральний тиск», «переслідування» та «погрози» мають декларативний характер та не підтверджені жодними об`єктивними даними.

Заявниця не навела жодного факту застосування до неї фізичного насильства, спричинення тілесних ушкоджень чи реальних погроз їх заподіяння. Крім того, зі змісту заяви вбачається, що з січня 2026 року заявниця фактично не проживає разом із ОСОБА_2 , а проживає за іншою адресою. Отже, твердження про постійне домашнє насильство є внутрішньо суперечливими, оскільки сторони тривалий час проживають окремо.

Стосовно доньки та здійснення психологічного тиску на дитину повністю спростовуються доказами, долученими стороною заінтересованої особи до матеріалів справи. Зокрема, до суду надаються аудіозаписи телефонних розмов між ОСОБА_2 та його донькою, які підтверджують наявність між батьком та дитиною доброзичливих, довірливих та нормальних сімейних відносин. Із зазначених аудіозаписів вбачається, що спілкування між батьком та донькою відбувається у спокійній та приязній атмосфері, без будь-яких ознак психологічного тиску, залякування, приниження чи агресії з боку ОСОБА_2 . Більше того, під час таких розмов донька прямо підтверджує, що її батько не вчиняв щодо заявниці жодних протиправних дій, не переслідував її, не телефонував їй із погрозами, не здійснював будь-якого психологічного тиску та не вчиняв інших дій, про які зазначено у заяві. Також донька підтверджує, що ОСОБА_2 не перебував під вікнами місця проживання заявниці, не здійснював спостереження за нею та не вчиняв будь-яких дій, які могли б свідчити про переслідування чи створення загрози для заявниці. Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки фактично спростовують ключові твердження заявниці щодо наявності реальної небезпеки з боку ОСОБА_2 та ризику продовження домашнього насильства. Окрім цього, твердження заявниці про нібито неналежне ставлення батька до дитини також не відповідають дійсності. ОСОБА_2 постійно піклується про доньку, забезпечує її продуктами харчування, одягом, необхідними речами для навчання та повсякденного життя, створює належні умови для її проживання та розвитку, бере активну участь у вихованні дитини та задоволенні її потреб. Фактичні обставини справи свідчать про належне виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків та відсутність будь-яких підстав вважати, що його поведінка створює загрозу для дитини.

Заслуговують на увагу і твердження заявниці про нібито наміри ОСОБА_2 здійснити ремонт квартири всупереч її волі. Водночас заявниця замовчує ту обставину, що саме ОСОБА_2 власними силами протягом тривалого часу виконував ремонтні роботи у квартирі, підтримував її належний технічний та санітарний стан, а також власноруч здійснив ремонт дитячої кімнати з метою створення належних умов для проживання та розвитку доньки. Таким чином, наведені заявницею обставини свідчать виключно про наявність між сторонами спору щодо користування та утримання спільного майна, але жодним чином не підтверджують факт домашнього насильства.

Сукупність наданих суду доказів свідчить про відсутність будь-яких об`єктивних даних щодо вчинення ОСОБА_2 психологічного, економічного чи іншого домашнього насильства стосовно заявниці, а також про відсутність ризиків його вчинення в майбутньому, що виключає підстави для застосування обмежувального припису. Заявниця посилається на звернення до правоохоронних органів, винесення термінового заборонного припису, а також на власні твердження про переслідування, погрози та психологічний тиск з боку ОСОБА_2 .

Особливу увагу слід звернути на твердження заявниці про те, що після винесення термінового заборонного припису від 28.05.2026 ОСОБА_2 нібито продовжував переслідувати її, приходив до місця її проживання та годинами перебував під вікнами квартири. Разом із тим матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Фактично зазначені твердження ґрунтуються виключно на словах заявниці та не підкріплені жодними об`єктивними доказами. Із зазначених аудіозаписів вбачається, що донька, яка безпосередньо обізнана з фактичними обставинами взаємовідносин сторін, підтверджує відсутність будь-яких дій з боку батька, які могли б свідчити про переслідування заявниці, погрози на її адресу або інші прояви домашнього насильства. Зокрема, донька прямо зазначає, що ОСОБА_2 не телефонує заявниці, не погрожує їй, не підходить до неї та не перебуває під вікнами місця її проживання.

ОСОБА_2 не вчиняв щодо заявниці чи доньки будь-яких форм домашнього насильства, а наведені у заяві твердження є недоведеними та не підтверджуються належними і допустимими доказами. Натомість, надані суду докази свідчать про належне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків та доброзичливі стосунки з донькою. Таким чином, наявні у справі обставини свідчать про існування між сторонами тривалого конфлікту щодо користування спільним майном та особистих неприязних відносин після припинення спільного проживання, однак сам по собі такий конфлікт не є доказом домашнього насильства та не може бути підставою для застосування обмежувального припису. Оскільки заявницею не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, а матеріали справи не містять доказів існування реальних ризиків його вчинення у майбутньому, підстави для застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису відсутні.

Просить заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису по справі №636/5597/26 залишити без задоволення.

В судовому засідання ОСОБА_1 пояснила, що певний час вона не мешкала разом із заінтересованою особою, виїхала на зйомне житло. Дочка при цьому фактично проживала за двома адресами - й з батьком і з нею. Посилалась на численні випадки протиправної поведінки колишнього чоловіка щодо неї та їх малолітньої дитини: погрози, приниження, пошкодження та знищення її особистих речей, примушування до співмешкання, тощо. Зазначила, що до поліції до цього не зверталась, бо їй було соромно, тому доказів протиправної поведінки фактично надати не може. Вказувала, що наміру продовжувати спільне проживання однією родиною із колишнім чоловіком вона не має, проте повідомила, що на теперішній час, фактично 08.06.2026 вона знову почала мешкати у спільній квартирі. Наполягала на видачі обмежувального припису та вкзувала, що це дозволить їй жити спокійно в своїй квартирі разом із молодшою дочкою.

В судовому засіданні представник заінтересованої особи – адвокат Пекаренін А.А. проти задоволення заяви заперечував, посилаючись на доводи, наведені в письмових запереченнях, просив у задовленні заяви відмовити.

Відповідно до правил статті 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана: 1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"; 2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"; 3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"; 4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".

Правовідносини, що склалися між учасниками справи, зокрема заявником ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 регулюються спеціальним Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також міжнародно-правовими актами, під час вирішення такої категорії справ обов`язковому застосуванню підлягає судова практика Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) є фундаментальною основою в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Одна з ключових особливостей Конвенції полягає в тому, що вона не тільки встановлює права та свободи людини, але і передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав на міжнародному рівні. Конвенція та протоколи до неї за юридичною природою є обов`язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему національного контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.

07.11.2011 Україною було підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, на виконання якої 07.12.2017 прийнято Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - колишнє подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються в цьому ж законі, зокрема: домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь; економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру; психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01.10.1994 (актовий запис №44), який розірвано 23.12.2003 (актовий запис №134), що підтверджується копією витягу з додатку «Дія» - актового запису про розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу продовжували мешкати разом, мають дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст. 135 СКУ №00019143939 та копією свідоцтва про народження), яка, як вказувала заявник, мешкає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира відповідно до копії договору купівлі-продажу від 28.07.2008 р.№2825, копії реєстраційного посвідчення від 30.07.2008 належить сторонам у справі по частині. Сторони та спільна донька зареєстровані за вказаною адресою, що підтверджується відповідними витягами з реєстру територіальної громади.

Як доказ вчинення домашнього насильства в сім`ї заявник посилається на вчинення заінтересованою особою стосовно неї та її майна протиправних дій: постійні, цілеспрямовані приниження її людської гідності, регулярна нецензурна лайка, безпідставні звинувачення та прямі погрози фізичною розправою, блокування доступу до спільної квартири, погрози розпочати там масштабний ремонт і перепланування на власний розсуд, викидання речей заявниці на вулицю.

Так, на наданих заявником та переглянутих судом фото та відео, а також аудіозаписів, наданих заявником на підтвердження обґрунтувань заяви, відображено під`їзд, в якому складено речі у пакетах (відео), чоловіка з дерев`яними деталями в руках (фото), пакети з речами (скрин з телефону), дитину (йомовірно), яка плаче, чоловіка та жінку, які сперечаються, чоловік використовує нецензурну лайку образливого характеру на адресу матері дитини ( ОСОБА_4 ), погрожує забрати/розібрати все, що сам зібрав (аудіозапис). При цьому, в ході прослуховування/перегляду вказаних аудіо та відеофайлів, фотоматеріалів, на думку суду, однозначно ідентифікувати осіб не можливо.

Посилання заявника на негативний вплив поведінки батька на психологічний розвиток дитини, не підтверджено жодними належними доказами, оскільки щодо дитини крім свідоцтва про народження, копії паспорта, копії витягу з реєстру територіальної громади, інших документів не надано.

До заперечень надано 5 аудіофайлів, ймовірно, телефонних розмов батька з донькою, проте ідентифікувати абонентів неможливо, оскільки ні імен, ні прізвищ не зазначається. Із розмов вбачається, що чоловік намагається витягти з дитини відповіді на поставлені питання, які йому необхідні, проте тиску, або підвищення голосу не вбачається, дитина відповідає без страху.

Докази економічного насильства заявником до суду також не надано: матеріали справи не містять доказів перешкоджання ОСОБА_2 користуватися ОСОБА_1 належним їй майном, фото та відео речей не дають можливість встановити належність цього майна, міцезнаходження цього майна, час, коли це майно було зафіксовано, та особу, яка зображене майно перемістила у зображене положення.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Під час вирішення вимог щодо видачі обмежувального припису суд встановлює, чи є зазначені заявником в обґрунтування заявлених вимог правовідносини такими, що регулюються спеціальним Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та дає їм оцінку на предмет того, чи є зазначені обставини проявом домашнього насильства, а також чи є потреба вживати заходів, щоб запобігти домашньому насильству в подальшому.

Відповідно до п. 7, 9 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»: обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів, що заінтересована особа ОСОБА_2 чинить відносно неї психологічне/економічне насильство та що у суду є підстави застосувати положення чинного Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки заявник на виконання свого процесуального обов`язку не надала достатні, належні і неспростовні докази на підтвердження своїх вимог та доводів, викладених у заяві, клопотання про витребування доказів нею не заявлені, у суду відсутні підстави для задоволення заявлених вимог, та враховуючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для задоволення заяви, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні заяви за її недоведеністю.

Конфлікт, що має місце між заявником та заінтересованою особою не може бути розцінений судом як факт домашнього насильства, а відносини між колишнім чоловіком та дружиною, які мешкають окремо один від одного та не можуть мирно вирішити питання, щодо розподілу сумісного майна, не є такими, за наявності яких суд прийшов би до висновку про вчинення домашнього насильства та необхідність застосування відносно ОСОБА_2 обмежувальних приписів з метою протидії домашньому насильству відповідно до ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчить лише про неприязні стосунки між колишнім подружжям, яке намагається поділити спільне майно та спільну дитину. Пояснення заявника, надані нею в ході судового розгляду справи, також свідчать на користь саме такого трактування відносин учасників справи.

Окрім цього, суду не надано будь-яких доказів щодо внесення відомостей про випадки домашнього насильства, погроз життю та здоров`ю, вчиненого ОСОБА_2 відносно заявника, ОСОБА_1 , до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства відповідно до положень статті 16 Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відсутні також в матеріалах справи і докази того, що він поставлений на профілактичний облік, як кривдник. Суд також не встановив ризиків настання будь-якого насильства з боку заінтересованої особи стосовно заявника або її дитини в майбутньому.

Надана до суду копія термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №352445 від 28.05.2026 судом не може розцінюватися як достатній та беззаперечний доказ систематичного вчинення ОСОБА_2 стосовно заявника домашнього насильства.

З огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог щодо видачі обмежувального припису, судові витрати, від яких заявник була звільнена при зверненні до суду із заявою про видачу обмежувального припису відповідно до правил статті 141 ЦПК України, необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству, ст.ст.141, 294, 350-1 - 350-8 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Чугуївський міський суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заявник : ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_3 );

Заінтересована особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Суддя О. О. Золотоверха