Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №500/4671/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 07 червня 2026 р.

Справа: №500/4671/25

Суддя: Гуляк Василь Васильович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4671/25 пров. № А/857/48339/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року (суддя – Мірінович У.А., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складання повного тексту – 28 жовтня 2025),

в адміністративній справі №500/4671/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднання штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому просив: 1) визнати протиправною відмову Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », щодо прийняття рапорту ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, поданого 16.06.2025; 2) зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » повторно розглянути та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції за власним бажанням, у відповідності до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за їх безпідставністю.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає оскаржене рішення суду необґрунтованим, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що судом встановлено факт подання рапорту 16 червня 2025 року, а також те, що рапорт (заява) про його відкликання позивачем не подавався. Вважає, що відповідач зобов`язаний був звільнити позивача за поданим 16.06.2025р. рапортом по сплину терміну, зазначеного в пункті 68 Положення №114, а, відтак, доводи в рішенні суду першої інстанції є необґрунтованими. Положення №114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і обов`язковим для виконання. Зазначає, що колізії нормативно-правових актів вирішуються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

За результатами апеляційного розгляду просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 з 10.07.2024 проходить службу у спеціальному званні "капрала поліції" на посаді інспектора взводу №5 роти №1 полку управління поліції особливого призначення №1 штурмового полку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на підставі наказу ДПОП «ОШБ «Лють» від 10.07.2024 № 1018 о/с. (а.с. 21-зв.).

16.06.2025 позивач направив засобами поштового зв`язку на адресу відповідача рапорт з проханням звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням у зв`язку із сімейними обставинами – необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відповідно до медичного висновку потребує стороннього догляду (а.с. 7).

17.07.2025 Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » надав відповідь за №9950-2025, у якій зазначено, що рапорт від 16 червня 2025 року (вх. №7953-2025 від 24 червня 2025 року) про звільнення зі служби в поліції розглянуто та вказано, що норми Закону № 580-VIII не регулюють порядок звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Звільнення осіб молодшого, середнього і вищого начальницького складу за власним бажанням здійснюється лише за наявності поважних причин, які унеможливлюють виконання службових обов`язків. Особи, які планують звільнитися за власним бажанням, повинні попередити прямого начальника органу внутрішніх справ про своє рішення не пізніше ніж за три місяці до передбачуваної дати звільнення, подавши відповідний рапорт. Така домовленість може бути оформлена у формі рапорту, де вказується бажана дата звільнення, яку погоджує керівник. Скорочення загального строку звільнення дозволяється за умови взаємної домовленості між поліцейським та органом поліції. Згідно з цим, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі, можливе лише за наявності причин, що ускладнюють виконання службових обов`язків. Перелік сімейних обставин та інших поважних причин для звільнення осіб рядового і начальницького складу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413. Її дія, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2005 року № 428, поширюється також на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Згідно з пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII та позицією Верховного Суду, цей перелік застосовується в пріоритетному порядку при проходженні служби в поліції (а.с. 17).

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо прийняття рапорту про звільнення за власним бажанням, поданого 16.06.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ).

Частиною першою статті 1 Закону №580-VIІI передбачено, що Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Положеннями частини першої статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 580-VIII поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського.

У зв`язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України воєнного стану, з метою забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії режиму воєнного стану» від 15.03.2022 №2123-ІХ до ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» внесені відповідні зміни та доповнення.

Положення ст. 65 Закону № 580-VIII свідчать, що на період введення в Україні воєнного стану здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагає згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби в іншу місцевість.

Статтею 59 Закону № 580-VIII визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

За змістом пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Приписами частини другої, третьої статті 77 Закону №580-VIII визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Більш детального урегулювання питання звільнення за власним бажанням Закон України «Про Національну поліцію» не визначено.

Отже, з аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» видно, що вказаним нормативно-правовим актом не урегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення.

Так, норми Закону №580-VIII та інші нормативно-правові акти, що регламентують проходження служби в поліції, не визначають коли поліцейський повинен подати такий рапорт та за яких обставин він повинен бути задоволений.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цього Закону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Водночас, порядок звільнення з цієї підстави врегульований пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі – Положення №114), який є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято, тому таке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Так, відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Пункт 63 Положення №114 передбачає, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), з таких підстав, зокрема: - підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; - підпункт «и» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова №413).

ДПОП «ОШБ «Лють» є тим самим органом поліції особливого призначення, який має повноваження та на який покладено обов`язок виконувати бойові розпорядження під час звільнення або утримання населених пунктів, виконувати завдання в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації(нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів відповідно до законодавства України. В державі другий рік поспіль йдуть військові дії у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.

Судом встановлено і таке вбачається з рапорту позивача поданого на ім`я начальника Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 16.06.2025, який надійшов до відповідача та зареєстрований за вх. №7953-2025 від 24.06.2025, ОСОБА_1 просив відповідача звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням у зв`язку із сімейними обставинами – необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відповідно до медичного висновку потребує стороннього догляду.

Положенням №114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи: - підпункт «ж» пункту 63 - особи звільняються зі служби: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; - підпункт «и» пункту 63 - особи звільняються зі служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; - пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в спеціальному законодавстві, що стосується поліції – відсутнє поняття трудовий договір, адже як зазначалося працівники поліції не працюють, а проходять службу. Вказане в рапорті позивача не може бути підставою для звільнення зі служби з органів внутрішніх прав у відповідності до вимог Постанови № 413, адже позивач не працює, а проходить службу у військовий час в спеціальному підрозділі поліції.

Вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено та вбачається з копії рапорту позивача про звільнення від 16.06.2025, що останній не містить інформації щодо дати звільнення, а також відсутня резолюція безпосереднього керівника і таке стверджується повідомленням відповідача від 17.07.2025, тому це свідчить про відсутність домовленості між сторонами щодо звільнення у більш короткий строк ніж 3 місяці.

Верховний Суд в постанові від 30 вересня 2020 року в справі №826/16621/17 дійшов висновку: «Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/ звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється».

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відповідачем не допущено дій у вигляді невидачі наказу про звільнення позивача, оскільки законодавством не встановлений такий обов`язок до спливу тримісячного строку, відтак, відсутні підстави визнати протиправною відмову Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо не прийняття рапорту про звільнення за власним бажанням, поданого 16.06.2025.

Колегія суддів окремо обумовлює і ту обставину, що термін після подачі рапорту спливав лише 16.09.2025.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року в адміністративній справі №500/4671/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднання штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua