Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №380/12065/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/12065/25 пров. № А/857/48745/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З. М.

за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року (суддя – Москаль Р.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення – не зазначено),

у справі №380/12065/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

про скасування постанов,

встановив:

У червні 2025 року позивач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2025 №78224327 стосовно стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26000,00 грн. та від 30.05.2025 ВП 78224399 про відкриття виконавчого провадження стосовно стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 274,90 грн..

Відповідач позовних вимог не визнав, подавши в суд першої інстанції відзив на позовну заяву. Вважає, що вимоги позовної заяви є безпідставними. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним дослідженням обставин справи з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що дії державного виконавця є неправомірними та безпідставними, а постанови про відкриття виконавчого провадження такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як територіальний орган виконавчої влади, підпадає під визначення “державний орган” в розумінні Закону №1404-VIII та Закону №4901-VI, а тому примусове стягнення грошових коштів можливе лише через органи Державної казначейської служби України, і органам Державної виконавчої служби України відповідні виконавчі документи не підвідомчі. Державним виконавцем не було взято до уваги, що Головне управління ПФУ у Львівській області є державним органом, що реалізує державну політику у сфері пенсійного забезпечення і стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. При тому, державний виконавець не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з державного органу, а саме з ГУ ПФУ у Львівській області. Також при винесені оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження з позивача, державним виконавцем в порушення ст. 1 Закону №1404-VIII не було враховано всіх обставин, та не вжито всіх заходів щодо з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття такого рішення, оскільки не було взято до уваги, що судове рішення виконано.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 у справі №380/4403/20 видано виконавчий лист, який перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження №68115014.

Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 14.01.2022 у виконавчому провадженні № 68115014 виніс: - постанову про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26000 грн.; - постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для ГУ ПФУ у Львівській області розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 274,90 грн. (а.с. 15, 44, 53).

Постановою від 27.05.2025 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №380/4403/20 закінчено відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а також передбачено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження підлягають виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (а.с. 43).

Постановами від 30.05.2025 відкриті виконавчі провадження: - №78224327 з виконання постанови №68115014 про стягнення з ГУ ПФУ виконавчого збору у розмірі 26000 грн.; - №78224399 з виконання постанови №68115014 про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 274,90 грн. (а.с. 10, 12, 46, 48).

Не погоджуючись з постановами про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2025 стосовно стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені в Законі України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Стаття 18 Закону №1404-VIII покладає на виконавця обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частинами першою, шістнадцятою цієї статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частинами четвертою, п`ятою статті 19 Закону №1404-VIII встановлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 1 ст. 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону №1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 42 Закону №1404-VIII, витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Відповідно п. п. 2, 3 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону №1404-VIII.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554. Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

Надаючи правову оцінку оскаржуваним постановам відповідача на відповідність критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розглядуваній справі встановлено, що на виконання рішення суду від 10 серпня 2020 року у справі №380/4403/20 Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №380/4403/20, який перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження №68115014.

Також, головним державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМРУМЮ 14.01.2022 у виконавчому провадженні №68115014 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з Головного управління ПФУ у Львівській області у розмірі 26000,00 грн. та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для Головного управління ПФУ у Львівській області розмір мінімальних витрат виконавчого провадження – 274,90 грн. У постанові чітко зазначені види та суми витрат, що здійснені у даному виконавчому провадженні.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМРУМЮ від 27.05.2025 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №380/4403/20 закінчено відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII. Зазначено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження підлягають виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Як визначено пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні положення передбачені пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, згідно з яким у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції 512/5 якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

У відповідності до вищенаведених положень у зв`язку із закінченням виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII державний виконавець правомірно відкрив виконавчі провадження №78224327 з виконання постанови №68115014 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України виконавчого збору у розмірі 26000,00 грн та №78224399 з виконання постанови №68115014 про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 274,90 грн..

У своїх доводам апелянт зазначає, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з державного органу, а саме з Головного управління ПФУ у Львівській області з огляду на п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII.

Разом з тим, такі твердження скаржника апеляційним судом відхиляються з огляду на наступне правове регулювання.

Як визначено пунктами 1-6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Отже, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону №1404-VIII).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №1404-VIII, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Приписами ч. 1 ст. 3 Закону №4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Статтею ж 7 зазначеного Закону встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Суд зауважує, що у межах спірних правовідносин цієї справи вимоги до боржника мають зобов`язальний характер, в той час, як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, що наведена, зокрема, у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 336/4615/17, від 09 липня 2020 року у справі № 806/2179/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 310/1512/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 815/3815/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 522/19758/18.

Тобто, у спірних правовідносинах 30.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу №68115014 на підставі частини третьої статті 40 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Підсумовуючи встановлене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень при прийнятті спірних постанов діяв у межах та у спосіб, що передбачені наведеними вище нормами законодавства, судом не встановлено ознак протиправності рішень відповідача в контексті спірних правовідносин, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача у суду відсутні.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі №380/12065/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанов – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 08.06.26