Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №120/15385/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/15385/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

08 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 10 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року позовну заяву позивача повернуто, з підстав, визначених п.1 ч.4 ст.169 КАС України.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд, в порядку ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Підставою для повернення позовної заяви позивача, було не виконання ним вимог ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року про залишення адміністративного позову без руху у встановлений судом строк.

Зокрема суд вказав, що позивачем не зазначено місцезнаходження військової частини НОМЕР_1 , натомість, зазначено, що місцезнаходження невідома. При цьому, суд зауважив, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а тому є незрозумілим як військовослужбовцю даної частини невідомо місцезнаходження (пункт постійної дисклокації) такої.

Також, предметом оскарження у позові визначено протиправні, на думку представника позивача, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивачці за період з 27.02.2025 по 01.05.2025 без урахування величини 2684,00 грн. (застосовувалося до 20.05.2023) за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Як вказує, представник позивача, ОСОБА_1 у період з 27.02.2025 по 01.05.2025 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.05.2025 №123 позивачку звільнено з військової служби.

Отже, суддею було зауважено, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зокрема, суддя звернув увагу позивача, що форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Саме визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Отже, позивач при виключені зі списків В/ч НОМЕР_1 та отриманні грошового атестату мала б бути обізнаною про всі суми, що їй були нараховані та виплачені, а тому саме з цього часу слід здійснювати обчислення тримісячного строку звернення до суду.

Натомість, до суду з цим позовом представник позивача звернувся лише 03.11.2025, тобто із пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

На виконання вимог зазначеної ухвали, представник позивача зазначив, що усуває недоліки позову. Так, зокрема, представник позивача звертає увагу суду, що позивачка військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 не проходить та, оскільки відповідач не зазначив свою офіційну поштову адресу для листування, їй адреса місцезнаходження відповідача невідома.

Суддя вказував в ухвалі про залишення позову без руху про те, що так як позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , є досі незрозумілим як військовослужбовцю даної частини невідомо місцезнаходження (пункт постійної дисклокації) такої або ж останнє місце, за яким дислокувалась Військова частина НОМЕР_1 на момент звільнення позивачки.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивача з наступних підстав.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

У зв`язку з недотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без руху та надає позивачу час для усунення визначених у ній недоліків.

При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, наведені, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), в яких вказано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки відповідно до частини 8 статті 169 КАС України не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.

Колегія суддів звертає увагу, що безумовною підставою для повернення позовної заяви є в тому числі і не виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, що і стало в даному випадку підставою для прийняття спірної ухвали, оскільки недотримання представником позивача вимог п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.

Зважаючи на наведене, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк, суд першої обгрунтовано, з дотримання вимог п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, повернув позовну заяву особі, яка її подала.

Отже, беручи до уваги встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.