Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №560/572/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/572/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

08 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2026 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №222650010625 від 20.10.2025.

Також, позивач просить зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1983 по 25.04.1995, з 20.05.1999 по 30.11.1999, з 06.06.2003 по 31.12.2003 та зобов`язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачі протиправно не зарахували до страхового стажу для призначення пенсії відповідні періоди роботи попри те, що вони належним чином підтверджуються наданими документами, зокрема записами трудової книжки.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.04.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.10.2025 №222650010625 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1983 по 25.04.1995, з 20.05.1999 по 30.11.1999, з 06.06.2003 по 31.12.2003, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 13.10.2025 та прийняти рішення відповідно до вимог закону з урахуванням висновків суду.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 29.09.2025 виповнилось 63 роки, що вбачається з відомостей паспорта, копія якого є у справі.

13.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.10.2025 №222650010625 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Визнаний пенсійним органом страховий стаж для визначення права на пенсію за віком з врахуванням положень абз. 3 п.1 ч.1 ст. 3-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 14 років 10 місяців 26 днів.

Із тексту рішення встановлено, що за результатами розгляду документів позивачці не зараховані такі періоди роботи:

- з 20.07.1983 по 25.04.1995, оскільки відсутня дата наказу на звільнення;

- з 20.05.1999 по 30.11.1999, оскільки відсутня назва підприємства, куди була прийнята заявниця, відсутній договір;

- з 06.06.2003 по 31.12.2003, оскільки назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення (СТОВ "Промінь") не відповідає назві підприємства, куди була зарахована заявниця (бригада №4 с. Поляни), довідку про реорганізацію до заяви не долучено.

Періоди роботи з 01.02.2003 зараховані за даними в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вважаючи, таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Із змісту записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка належить позивачці, встановлено наступне:

- 20.07.1983 - прийнята на посаду оператора 3 класу ділянки обміну тимчасово;

- 25.01.1995 (а не як у рішенні 25.04.1995) - звільнена у зв`язку з реорганізацією структури Шепетівського райвузла;

- 26.01.1995 прийнята оператором зв`язку по переведенню з Шепетівського райвузла;

- 12.05.1998 звільнена у зв`язку зі скороченням чисельності працівників;

- 20.05.1999 - прийнята на сезонні роботи по договору;

- 30.11.1999 - звільнена з роботи;

- 06.06.2003 - прийнята різноробочою, робітником на низькооплачувані роботи;

- 01.12.2004 - звільнена за згодою сторін.

Встановлено, що зазначені записи трудової книжки позивачки містять посилання на відповідні накази про прийняття на роботу та про звільнення, відбитки печаток, підписи уповноважених осіб.

Доводи відповідача про те, що при звільненні 25.04.1995 не зазначена дата наказу, що начебто є порушенням пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, не підтверджуються належними доказами.

Як вбачається із запису трудової книжки №8, на сторінках 4, 5 міститься запис про звільнення 25.01.1995 (а не 25.04.1995, як помилково зазначає відповідач). Водночас, на сторінках 6–7 міститься продовження відповідного запису із зазначенням реквізитів наказу, зокрема його дати. Також наявний відбиток печатки та підписи. Отже, до страхового стажу позивачки слід зарахувати період роботи по 25.01.1995. Після вказаної дати позивачка була переведена у інший підрозділ, де вона продовжила роботу, отже період до 25.04.1995, який фактично не був зарахований відповідачем, слід зарахувати до страхового стажу, адже він не спростовується належними доказами.

Крім того, безпідставними є доводи відповідача про те, що при прийнятті позивачки на роботу 20.05.1999 не зазначено назву підприємства. Оскільки відповідний запис містить відбиток печатки, що дає можливість ідентифікувати роботодавця, а пенсійний орган у разі необхідності уповноважений перевірити такі відомості, посилання відповідача на ці обставини не є обґрунтованим.

Що стосується доводів про розбіжності щодо підтвердження періоду роботи позивачки у період з 06.06.2003 по 31.12.2003, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до архівної довідки №01/21/642 від 27.08.2025, виданої виконавчим комітетом Шепетівської міської ради, ОСОБА_1 у 2003 перебувала у трудових відносинах із СТОВ «Промінь». Згідно з архівною копією №С-438/04-08 від 27.10.2025, виданою архівним відділом Шепетівської районної державної адміністрації, наказом СТОВ «Промінь» (с. Новичі Шепетівського району Хмельницької області) від 06.06.2003 №20 (а) ОСОБА_1 прийнято на роботу різноробочою до бригади с. Поляна. Зазначені документи узгоджуються із записами трудової книжки та підтверджують роботу позивачки у вказаний період. Отже, період роботи з 06.06.2003 по 31.12.2003 є належним чином підтвердженим, тоді як доводи відповідача щодо наявності розбіжностей є непідтвердженими належними доказами.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції зазначив, що наявними у справі доказами не спростовано те, що позивачка у спірні періоди працювала на вказаних роботах та отримувала заробітну плату. Зважаючи на вказані вище обставини, прийняте відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії, що ґрунтується на незарахуванні (невизнанні) частини наявного у неї страхового стажу, є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі вказаного, суд першої інстанції зауважив, що оскільки пенсійні органи не довели правомірності прийнятого рішення і доводи позивачки належними доказами не спростували, а тому позов є обґрунтований та підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Згідно вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Відповідно до п.1-2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з п.3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Отже, аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка, в свою чергу необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі – Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів приходить до висновку, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".

Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про внесення записів до трудової книжки позивача з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Отже, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 29 березня 2019 року у справі № 548/2056/16-а (адміністративне провадження № К/9901/44334/18), в яких суд касаційної інстанції зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 31 січня 2019 року у справі №233/1181/17.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в частині періоду з 20.07.1983 по 25.04.1995, підставою відмови стало те, що відсутня дата наказу на звільнення, разом з цим, дану дату встановлює не сам позивач. Крім того, з позивачем було припинено трудовий договір на підставі п.5 ст.36 КЗпП України (переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду).

Тобто, фактично з урахуванням записів 8, 9 трудової книжки, позивача фактично у зв`язку з реорганізацією структури Шепетівського райвузла переведено.

Щодо періоду з 20.05.1999 по 30.11.1999, підставою відмови стало те, що відсутня назва підприємства, куди була прийнята заявниця, відсутній договір.

Разом з цим, з трудової книжки вбачається печатка підприємства (спілки), дати наказів (рішень) про прийняття та звільнення. Крім того, в матеріалах справи наявні додаткові докази, які підтверджують факт роботи позивача у вказаний період різноробочою в бригаді №2 спілки селян "Промінь" на сезонну роботу.

Отже, колегія суддів вважає, що вказаний період підлягає зарахуванню.

Щодо періоду з 06.06.2003 по 31.12.2003, колегія суддів зауважує, що як вірно вказав суд першої інстанції, відповідно до архівної довідки №01/21/642 від 27.08.2025, виданої виконавчим комітетом Шепетівської міської ради, ОСОБА_1 у 2003 перебувала у трудових відносинах із СТОВ «Промінь». Згідно з архівною копією №С-438/04-08 від 27.10.2025, виданою архівним відділом Шепетівської районної державної адміністрації, наказом СТОВ «Промінь» (с. Новичі Шепетівського району Хмельницької області) від 06.06.2003 №20 (а) ОСОБА_1 прийнято на роботу різноробочою до бригади с. Поляна. Зазначені документи узгоджуються із записами трудової книжки та підтверджують роботу позивачки у вказаний період.

На спростування вказаних обставин, апелянт жодних доводів не наводить.

З урахуванням вказаного, наявні всі підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1983 по 25.04.1995, з 20.05.1999 по 30.11.1999, з 06.06.2003 по 31.12.2003, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 13.10.2025.

Щодо питання судового збору, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В частині судового збору дані норми є імперативними (з урахуванням того, що відповідач не звільнений від сплати судового збору).

Отже, доводи апелянта в цій частині є нерелевантними і судом до уваги не беруться.

Інших доводів апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не містить.

Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.