Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №120/1992/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1992/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

08 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в лютому 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 пенсії з дня первинного звернення (09 квітня 2024 року) по 19 серпня 2024 року, у неврахуванні при обчисленні розміру пенсії до страхового (трудового) стажу періоди роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, у неврахуванні до пільгового стажу як водія міжміського транспорту з 15.06.1998 по 18.09.1998 згідно довідки №468 від 08.06.2021 та заробітної плати за ці періоди в розмірах згідно довідки № 97 від 25.12.2019.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яка полягає у не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, не зарахуванні до пільгового стажу період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998, у неврахуванні при призначенні пенсії за віком доходів, отриманих ОСОБА_2 на підставі довідки від 25.12.2019 №97.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 09.04.2024 зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, зарахувавши до пільгового стажу позивача період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998 та врахувати при призначенні пенсії за віком доходів, отриманих позивачем на підставі довідки від 25.12.2019 № 97 та провести перерахунок з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 19.08.2024.

09.04.2024 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно п.8 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058.

Розгляд заяви здійснювався за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, внаслідок чого було прийнято рішення №023830027972 від 17.04.2024 про відмову в призначенні пенсії.

20.06.2024 позивач повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно п.8 ч.2 ст.114 Закону №1058.

Розгляд заяви здійснювався за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області, внаслідок чого було прийнято рішення № 023830027972 від 27.06.2024 про відмову в призначенні пенсії.

19.08.2024 позивач повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно п. 8 ч.2 ст.114 Закону №1058.

Розгляд заяви позивача від 19.08.2024 здійснювався за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, внаслідок чого було прийнято рішення №023830027972 від 27.08.2024 про відмову в призначенні пенсії.

30.08.2024 позивач повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, згідно п. 8 ч.2 ст. 114 Закону №1058 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивачу призначено пенсію з 19.08.2024.

24.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про перерахунок пенсії. В зазначеній заяві він просив перерахувати пенсію з 09.04.2024 з урахуванням періодів роботи в рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, що підтверджуються трудовою книжкою та довідкою № 468 від 08.06.2021, а також просив врахувати заробітну плату відповідно до довідки № 97 від 25.12.2019.

Листом №986-16774/К-02/8-0200/25 від 22.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило ОСОБА_2 про відсутність підстав для врахування до стажу роботи позивача спірних періодів роботи та наданих довідок про заробітну плату.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу та пільгового стажу роботи та не врахуванні заробітної плати за ці періоди позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту листа вбачається, що відповідачем відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду його роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998 оскільки починаючи з 01.01.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, до страхового стажу громадян, які проживали/працювали на території рф зараховуються тільки періоди роботи до 31.12.1991.

Разом з цим, суд першої інстанції зауважив, що набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні. Тобто, вказані періоди підлягають зарахуванню.

Щодо врахування до пільгового стажу роботи, стажу як водія міжміського транспорту з 15.06.1998 по 18.09.1998 суд першої інстанції зазначив, що як вбачається із записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 , останній працював в період з 15.06.1998 по 18.09.1998 у філії "Филевський автобусно-тролейбусний парк Державного унітарного підприємства міста Москва "Мосміськтранс" на посаді водія автобуса.

Про існування будь-яких зауважень до відповідних записів про трудову діяльність позивача в листі не зазначено.

Суд першої інстанції вказав, що вказані записи в трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі, містять інформацію про період роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів (протоколів, рішень), на підставі яких вони внесені.

Крім того, ознайомившись зі змістом довідки №468 від 08.06.2021, виданою Державним унітарним підприємством міста Москва "Мосміськтранс" судом першої інстанції встановлено, що вона містить усю необхідну інформацію, яка підтверджує пільговий характер роботи позивача в період з 15.06.1998 по 18.09.1998.

В даному ж випадку, про існування будь-яких зауважень до записів в трудовій книжці, які стосуються періодів роботи позивача водієм з 15.06.1998 по 18.09.1998, відповідачем не наведено.

З огляду на вище викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998.

З урахуванням обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, зарахувати до пільгового стажу період роботи позивача з 15.06.1998 по 18.09.1998, а також врахувати заробітну плату згідно довідки від 25.12.2019 №97.

Разом з тим визначаючись щодо вимог призначення пенсії позивача з дня первинного звернення, суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду цієї справи судом встановлено, що пенсія за віком на пільгових умовах призначена ОСОБА_1 з 19.08.2024.

В межах заявлених позовних вимог позивач просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області перерахувати та виплатити йому пенсію за віком на пільгових умовах починаючи з дати первинного звернення до пенсійного органу, а саме 09.04.2024 з урахуванням відповідних довідок.

Визначаючись щодо дати, з якої необхідно провести перерахунок пенсії позивача, суд першої інстанції зауважує, що оскільки позивач звернувся з заявою про призначення пенсії 09.04.2024, суд першої інстанції вважає за можливе зобов`язати відповідача призначити пенсію починаючи з 09.04.2024.

З приводу тверджень представника відповідача, вказаних у відзиві на позовну заяву, що лист Головного управління від 22.01.2025 №986-16774/К-02/8-0200/25 не є рішенням в розумінні ч. 5 ст. 45 Закону № 1058, а носять виключно інформаційний характер, суд першої інстанції зазначив, що вказаний лист не є рішенням, яке б за формою та змістом відповідало загальним вимогам до індивідуального акта у розумінні КАС України.

При цьому суд враховує, що в межах даної справи позивач не оскаржує лист Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сам як прийняте рішення. Позовні вимоги стосуються саме не врахування спірних періодів роботи та наданих довідок.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998 та не зарахування до пільгового стажу позивача період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998, неврахування при призначенні пенсії за віком доходів, отриманих ОСОБА_2 на підставі довідки від 25.12.2019 №97, виданої Державним унітарним підприємством міста Москва "Мосміськтранс" та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах починаючи з 09.04.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, зарахувавши до пільгового стажу позивача період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998 та врахувавши при призначенні пенсії за віком доходів, отриманих позивачем на підставі довідки від 25.12.2019 № 97 та провести перерахунок з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 встановлено, що жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV (Закон № 1058-IV).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Як передбачено ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Разом з цим, згідно з ч.1 ст.24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Так, зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судом встановлено, що позивачу до страхового стажу не зараховані періоди роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998 та не зарахувано до пільгового стажу позивача період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998, неврахування при призначенні пенсії за віком доходів, отриманих ОСОБА_2 на підставі довідки від 25.12.2019 №97, виданої Державним унітарним підприємством міста Москва "Мосміськтранс", оскільки робота здійснювалась в російській федерації.

Відповідно до вимог ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року (далі Угода), пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною 2 ст.4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Частиною 1 ст.5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI визначено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року №1906-IV встановлено, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суд звертає увагу, що до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Також, колегія суддів зауважує, що статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

За приписами частини 2 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії (частина 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (далі – Постанова № 1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 р. в м. москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 10.07.2023 № 72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, припинила дію 4 липня 2023 року.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд виснує, що денонсація Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 означає, що вказані Угоди припинили породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угода між Урядом України і урядом російської федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 підлягають застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача, оскільки вказані Угоди були чинними на час роботи позивача в росії і позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення.

Таким чином стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Отже, підстави не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації, з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998 так і до пільгового з 15.06.1998 по 18.09.1998 є протиправними, оскільки позивач працював на території російської федерації під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до відповідного стажу.

Щодо доводів апелянта в частині довідки від 25.12.2019 № 97, колегія суддів зазначає, що не врахування вказаної довідки з підстав ч.1 статті 40 Закону №1058-ІV не можуть бути застосовні в даних правовідносинах, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 40 Закону №1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

В свою чергу, позивач долучав вказану довідку при призначенні йому пенсії з 09.04.2024. Тобто, дана довідка була наявна в пенсійного органу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Також, як вірно зауважив в даному випадку суд першої інстанції в даному випадку дане питання не було підставою відмови зазначеною у листі-відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В свою чергу, в межах даних правовідносин, відповідач не здійснив дії у відповідності до вимог законодавства, у зв`язку з чим з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції обґрунтовано обрав такий спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача з 09.04.2024 здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, зарахувавши до пільгового стажу позивача період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998 та врахувавши при призначенні пенсії за віком доходів, отриманих позивачем на підставі довідки від 25.12.2019 № 97, з урахуванням раніше виплачених сум.

Інших належних аргументів апеляційні скарги не містять, у зв`язку з чим, враховуючи положення ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 09.04.2024 зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на території рф з 26.09.1994 по 30.06.1997, з 14.07.1997 по 13.04.1998, з 15.06.1998 по 18.09.1998, зарахувавши до пільгового стажу позивача період його роботи з 15.06.1998 по 18.09.1998 та врахувавши при призначенні пенсії за віком доходів, отриманих позивачем на підставі довідки від 25.12.2019 № 97 та провести перерахунок з урахуванням раніше виплачених сум.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.