Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №320/40940/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/40940/24 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

за участю секретаря Коренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И Л А

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому позивач просив:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення рішення від 21 березня 2024 року №22144240203, прийняте ГУ ДПС у м. Києві;

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення рішення від 21 березня 2024 року №22148240203, прийняте ГУ ДПС у м. Києві.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що не погоджується з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, щодо безпідставності застосування податкового звільнення. На думку позивача, такі висновки помилково ґрунтуються на твердженні про те, що ним було отримано іноземний дохід від компанії-нерезидента BUDDY GROUP, INC. (Республіка Панама) у розмірі 21 327 000,00 доларів США у вигляді позики на підставі договору № 1/L від 17 грудня 2021 року, укладеного між зазначеною компанією та ОСОБА_1 . Водночас позивач наполягає, що вказані кошти були отримані не як позика, а внаслідок ліквідації компанії-нерезидента та розподілу її активів між учасниками, у зв`язку з чим висновки відповідача не відповідають фактичним обставинам справи.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Зазначає, що контролюючим органом правомірно встановлено факт отримання позивачем у 2021 році іноземного доходу від компанії-нерезидента BUDDY GROUP, INC. (Республіка Панама) у сумі 21 327 000,00 доларів США за договором позики №1/L від 17.12.2021, а тому відсутні підстави для застосування податкового звільнення, передбаченого для доходів, отриманих у зв`язку з ліквідацією контрольованої іноземної компанії. Апелянт стверджує, що отримані позивачем кошти не є розподілом активів ліквідованої юридичної особи, а мають характер позикових коштів, у зв`язку з чим підлягають оподаткуванню на загальних підставах. Також скаржник наголошує на неповному з`ясуванні судом обставин справи та неправильній оцінці наявних у матеріалах справи доказів, у зв`язку з чим просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 19 грудня 2023 року № 6377-п було призначено проведення документальної позапланової перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01 лютого 2024 по дату завершення перевірки, тривалістю 5 робочих днів.

Перевірку призначено з метою дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету з отриманого доходу від ліквідації (припинення) іноземної юридичної особи за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в приміщенні ГУ ДПС у м. Києві.

Підстава: доповідна записка управління податкового аудиту фізичних осіб від 15.12.2023 № 6824/26-15-24-02-03-10.

Посадовими особами відповідача у період з 01 лютого 2024 року по 07 лютого 2024 року у було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету з отриманого доходу від ліквідації (припинення) іноземної юридичної особи платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року,, за результатами якої складено акт від 14 лютого 2024 року № 11722/Ж5/26-15-24-02-03/2530904917 (далі також - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- підпункту «а» пункту 176.1, пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України)-не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу;

- підпункту 168.2.1 пункту 168.2, підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 ПК України, з урахуванням вимог підпункту 170.11.1 пункту 170.1 статті 170 ПК України - не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2021 рік у сумі 104 742 124, 51 грн, з отриманого іноземного доходу.

ГУ ДПС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 21 березня 2024 року:

№ 22144240203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 130 927 655, 64 грн, у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями у розмірі 104 742 124, 51 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 26 185 531, 13 грн;

№ 22148240203, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1 020, 00 грн за платежем: податок на доходи фізичних осіб.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, та з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові та службові особи, зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах наданих законом повноважень та у спосіб, що прямо передбачені Конституцією України та законами України. Зазначений конституційний принцип є фундаментальним елементом діяльності суб`єктів владних повноважень та підлягає застосуванню під час оцінки правомірності прийнятих ними рішень, дій чи бездіяльності.

Правовідносини, пов`язані зі справлянням податків і зборів, визначенням вичерпного переліку податків та зборів, які підлягають справлянню на території України, порядком їх адміністрування, встановленням кола платників податків і зборів, їхніх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків посадових осіб таких органів під час здійснення податкового контролю, а також питання відповідальності за порушення вимог податкового законодавства врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи наділені правом, зокрема, проводити перевірки та звірки платників податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Згідно з положеннями пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючим органам надано право здійснювати камеральні, документальні (як планові, так і позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою є перевірка, предметом якої виступають питання своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків та зборів, передбачених цим Кодексом, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладений на контролюючі органи. Крім того, така перевірка охоплює питання додержання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів та належного оформлення трудових відносин із працівниками. Проведення документальної перевірки здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового і бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, що використовуються у податковому та бухгалтерському обліку та пов`язані з нарахуванням і сплатою податків і зборів, виконанням вимог іншого законодавства, а також документів та податкової інформації, отриманих контролюючим органом у встановленому законом порядку, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, що проводиться за місцезнаходженням платника податків або за місцем знаходження об`єкта права власності, щодо якого здійснюється така перевірка.

У свою чергу документальною невиїзною перевіркою є перевірка, яка проводиться безпосередньо в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка може бути проведена за наявності хоча б однієї із визначених законом підстав, зокрема у випадку встановлення недостовірності даних, зазначених платником податків у податкових деклараціях, якщо такий платник не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому наведено виявлену недостовірність та зазначено відповідну декларацію, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що обчислюються з дня, наступного за днем отримання такого запиту.

У межах цієї справи позивач стверджує, що контролюючим органом не було дотримано встановленої законом процедури призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що, на його думку, зумовлює протиправність її наслідків. Зокрема, позивач наголошує, що ним були надані пояснення щодо задекларованих у податковій декларації коштів, а також документи, які, на його переконання, підтверджують наявність підстав для застосування податкових пільг.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки врегульовані статтею 79 ПК України.

Так, пунктом 79.2 статті 79 ПК України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі відповідного рішення керівника такого органу, його заступника або іншої уповноваженої особи, оформленого наказом. Водночас обов`язковою умовою проведення такої перевірки є вручення платнику податків або його представнику у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату її початку і місце проведення. Лише за умови виконання зазначених вимог посадові особи контролюючого органу набувають права розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Слід зазначити, що право платника податків на оскарження рішення контролюючого органу щодо проведення перевірки не ставиться у залежність від виду такої перевірки. За відсутності обов`язку контролюючого органу повідомляти особу про проведення перевірки до її початку реалізація права на судовий захист у цій частині була б фактично неможливою.

Згідно з пунктом 79.3 статті 79 ПК України присутність платника податків під час проведення документальної невиїзної перевірки не є обов`язковою.

Разом з тим, незважаючи на відсутність обов`язку щодо участі платника податків у такій перевірці, останній не позбавлений права бути присутнім під час її проведення. Такий висновок відповідає положенням підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, яким передбачено право платника податків брати участь у проведенні перевірок, надавати пояснення з питань, що виникають під час їх здійснення, ознайомлюватися з актами (довідками) перевірок та отримувати їх, а також у разі незгоди із викладеними у них висновками підписувати відповідні акти із застереженнями та подавати письмові заперечення у порядку, встановленому законом.

Крім того, пунктом 79.5 статті 79 ПК України передбачено, що за наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може бути проведена документальна виїзна перевірка.

Отже, право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки виникає лише за наявності сукупності двох обов`язкових умов: по-перше, існування визначених законом підстав для її проведення (правова підстава), а по-друге, належного повідомлення платника податків шляхом надсилання рекомендованого листа з повідомленням про вручення або вручення особисто чи його уповноваженому представнику під підпис копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату її початку і місце проведення (формальна підстава).

При цьому абзацом другим пункту 79.2 статті 79 ПК України прямо визначено, що саме виконання зазначених вимог надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють фундаментальний принцип діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відповідно до якого вони, а також їх посадові особи, зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України гарантовано право кожної особи на судове оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також посадових і службових осіб.

Вказане право на судовий захист знайшло своє відображення і в частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до адміністративного суду у разі, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи законні інтереси.

Завдання адміністративного судочинства полягає в ефективному захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, а також прав та інтересів юридичних осіб від порушень, допущених суб`єктами владних повноважень. У зв`язку з цим адміністративний суд, розглядаючи спір, зобов`язаний надати правову оцінку діям відповідного суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішення та перевірити таке рішення на відповідність критеріям правомірності, визначеним статтею 2 КАС України.

З огляду на наведене суд зазначає, що аналізовані положення Податкового кодексу України з урахуванням необхідності дотримання балансу між публічними та приватними інтересами встановлюють чіткі умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних перевірок. Лише дотримання таких вимог може бути належною та достатньою підставою для видання наказу про проведення перевірки. При цьому платник податків повинен бути належним чином ознайомлений із наказом про перевірку, датою її початку та місцем проведення до моменту фактичного початку перевірочних заходів.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що під час призначення документальної позапланової невиїзної перевірки Головне управління ДПС у місті Києві діяло відповідно до вимог чинного податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як із джерелом їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

За змістом пункту 14.1.54 статті 14 ПК України доходом з джерелом походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами від будь-яких видів діяльності на території України, включаючи широкий перелік доходів, зокрема проценти, дивіденди, роялті, доходи від оренди майна, продажу рухомого та нерухомого майна, корпоративних прав, спадщини, подарунків, заробітної плати, підприємницької та незалежної професійної діяльності, а також інші доходи, прямо визначені наведеними положеннями Податкового кодексу України.

Зокрема, першою умовою є те, що у будь-який момент протягом 365 календарних днів, які передували продажу або іншому способу відчуження таких акцій, часток, корпоративних чи інших аналогічних прав, їх вартість на 50 і більше відсотків формувалася за рахунок акцій, часток або корпоративних прав в українській юридичній особі, що належали відповідній іноземній юридичній особі безпосередньо або опосередковано.

Другою умовою є те, що у будь-який момент протягом 365 календарних днів, які передували продажу або іншому відчуженню таких прав, вартість акцій, часток або корпоративних прав в українській юридичній особі більш ніж на 50 відсотків формувалася за рахунок нерухомого майна, розташованого на території України та належного такій українській юридичній особі, або такого майна, яке використовувалося нею на підставі договору операційної чи фінансової оренди (лізингу) або іншого аналогічного договору. При цьому використання такого майна повинно відображатися в бухгалтерському обліку юридичної особи як актив, у тому числі як актив з права користування, відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Підпунктом «і» пункту 14.1.54 статті 14 ПК України встановлено, що до доходів із джерелом їх походження з України також належать прибутки нерезидентів, отримані від відчуження акцій або корпоративних прав у статутному капіталі юридичної особи - резидента України. Зазначене правило застосовується за умови, що в будь-який момент протягом 365 календарних днів, які передували продажу чи іншому відчуженню таких акцій або корпоративних прав, їх вартість на 50 і більше відсотків формувалася за рахунок нерухомого майна, розташованого на території України.

При цьому таке нерухоме майно повинно належати відповідній юридичній особі - резиденту України або використовуватися нею на підставі договору операційної чи фінансової оренди (лізингу) чи іншого аналогічного договору. Водночас факт використання такого майна має бути відображений у бухгалтерському обліку юридичної особи як актив, у тому числі як актив з права користування, відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Отже, наведені положення Податкового кодексу України свідчать про те, що законодавець відносить до доходів із джерелом їх походження з України не лише доходи, безпосередньо отримані від діяльності на території України, а й окремі види доходів від відчуження корпоративних прав в іноземних та українських юридичних особах, якщо їх економічна вартість переважно пов`язана з активами, розташованими на території України, насамперед нерухомим майном або корпоративними правами українських юридичних осіб.

Вартість акцій, часток, корпоративних прав або інших аналогічних прав для цілей застосування абзацу другого підпункту «и» та підпункту «і» пункту 14.1.54 статті 14 ПК України, а також вартість нерухомого майна для цілей абзацу третього підпункту «и» та підпункту «і» цього пункту визначається виходячи з їх балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку. При цьому для відповідних розрахунків береться найбільше значення такої вартості, зафіксоване у будь-який момент протягом 365 календарних днів, що передували продажу або іншому відчуженню відповідного активу. Зазначена вартість підлягає порівнянню з балансовою (залишковою) вартістю іншого майна (активів) відповідної юридичної особи, визначеною за даними її бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 14.1.54 статті 14 ПК України доходом, отриманим із джерел за межами України, визнається будь-який дохід, який отримується резидентом від здійснення будь-яких видів діяльності за межами митної території України. До таких доходів, зокрема, належать проценти, дивіденди, роялті та інші види пасивних доходів, спадщина, подарунки, виграші та призи, доходи від виконання робіт або надання послуг за трудовими чи цивільно-правовими договорами, доходи від надання в оренду чи користування майна, що знаходиться за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаний до іноземних портів, доходи від продажу майна, розташованого за кордоном, доходи від відчуження інвестиційних активів, корпоративних прав, цінних паперів та інших аналогічних активів. До таких доходів також належать інші доходи, отримані внаслідок здійснення діяльності за межами митної території України або на територіях, що не перебувають під контролем контролюючих органів України.

Положеннями пункту 163.1.1 статті 163 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування фізичної особи-резидента є її загальний місячний або річний оподатковуваний дохід, доходи з джерелом походження з України, які підлягають остаточному оподаткуванню під час їх нарахування, виплати чи надання, а також іноземні доходи, тобто доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід платника податків з урахуванням особливостей, установлених положеннями цього розділу Кодексу.

При цьому загальним оподатковуваним доходом є будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню та був нарахований, виплачений або наданий на користь платника податків протягом відповідного звітного податкового періоду.

У разі реалізації платником податку права на податкову знижку базою оподаткування виступає чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням вимог пункту 164.6 статті 164 ПК України на суму податкової знижки, на яку платник має право за відповідний звітний рік.

Для доходів, отриманих від провадження господарської діяльності або незалежної професійної діяльності, базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до положень пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 ПК України.

Податок на доходи фізичних осіб справляється за ставкою 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих, виплачених або наданих платнику податку, за винятком випадків, прямо передбачених пунктами 167.2- 167.5 статті 167 ПК України. Зокрема, зазначена ставка застосовується до доходів у вигляді заробітної плати, різноманітних заохочувальних та компенсаційних виплат, а також інших виплат і винагород, які нараховуються, виплачуються чи надаються особі у зв`язку з трудовими відносинами або на підставі цивільно-правових договорів.

Підпунктами 170.11.1 та 170.11.2 пункту 170.11 статті 170 ПК України встановлено, що у разі отримання платником податку доходу, джерело виплати якого знаходиться за межами України, сума такого доходу включається до складу його загального річного оподатковуваного доходу. У такому випадку платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію та сплатити податок за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 ПК України.

Водночас із цього правила законодавцем передбачено окремі винятки. Зокрема, інший порядок оподаткування встановлено щодо доходів, визначених підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 ПК України, прибутку від операцій з інвестиційними активами, прибутку контрольованих іноземних компаній, а також щодо виплат у грошовій або негрошовій формі, пов`язаних із розподілом прибутку або його частини, джерелом яких є утворення без статусу юридичної особи, створене чи зареєстроване відповідно до законодавства іноземної держави без створення юридичної особи. Для таких випадків застосовуються спеціальні правила оподаткування, визначені відповідними положеннями Податкового кодексу України.

Крім того, законодавством передбачено особливий порядок дій платника податків у разі відсутності документів, що підтверджують суму отриманого іноземного доходу та суму податку, сплаченого за кордоном. У такій ситуації платник податку зобов`язаний звернутися до контролюючого органу за своєю податковою адресою із заявою про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. Неподання декларації у встановлений законом строк тягне за собою відповідальність, передбачену Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 7.2 статті 7 ПК України при встановленні податків законодавець може передбачати податкові пільги, а також визначати порядок і механізм їх застосування.

Згідно з положеннями пунктів 30.1- 30.3 статті 30 ПК України податковою пільгою є передбачене податковим або митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку чи збору або можливість сплачувати такі платежі у меншому розмірі за наявності встановлених законом підстав.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну категорію платників податків, специфіку здійснюваної ними діяльності, особливості об`єкта оподаткування, а також характер і суспільну значущість витрат, які вони несуть.

Платник податків має право скористатися податковою пільгою з моменту виникнення підстав для її застосування та користуватися нею протягом усього строку дії відповідної пільги.

Відповідно до пункту 30.9 статті 30 ПК України податкова пільга може надаватися шляхом податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку чи збору, шляхом зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку, встановленням зниженої ставки податку або збору чи шляхом повного звільнення платника від обов`язку зі сплати податку або збору.

Пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, протягом 2020- 2021 податкових (звітних) років, до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи не включаються доходи, отримані нею у грошовій та/або іншій майновій формі внаслідок ліквідації (припинення) іноземної юридичної особи або іноземного утворення без статусу юридичної особи.

Правом на таке звільнення можуть скористатися, зокрема, акціонери, учасники, партнери, пайовики, засновники або контролюючі особи іноземної юридичної особи чи іноземного утворення без статусу юридичної особи за умови одночасного дотримання визначених законодавством вимог.

Однією з таких умов є те, що процедура ліквідації або припинення відповідної іноземної юридичної особи чи іноземного утворення повинна бути розпочата не раніше 1 січня 2020 року та завершена не пізніше 31 грудня 2021 року.

Крім того, платник податків зобов`язаний одночасно з поданням податкової декларації за відповідний звітний рік подати до контролюючого органу заяву у довільній формі про звільнення відповідних доходів від оподаткування. У такій заяві мають бути зазначені характеристики отриманого майна та відомості про ліквідовану (припинену) іноземну юридичну особу або іноземне утворення без статусу юридичної особи. Також до заяви повинні бути додані документи, які містять інформацію про вартість отриманого майна відповідно до фінансової звітності іноземної юридичної особи чи іноземного утворення, складеної згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності станом на дату прийняття рішення про розподіл майна як виплати доходу у зв`язку з ліквідацією або припиненням такої особи.

Ще однією обов`язковою умовою застосування зазначеного звільнення є те, що відповідна іноземна юридична особа або іноземне утворення без статусу юридичної особи повинні бути створені або зареєстровані відповідно до законодавства іноземної держави не пізніше 23 травня 2020 року.

Окремо законодавець передбачив можливість застосування такого податкового звільнення кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами), які отримують дохід від номінального утримувача (номінального власника) у розумінні пункту 103.3 статті 103 ПК України. У такому випадку особа повинна не лише дотриматися вимог, визначених підпунктами «а»-«в» підпункту 1 пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України, а й додатково надати документи, що підтверджують отримання відповідного доходу саме від номінального утримувача (номінального власника) у зв`язку з ліквідацією або припиненням іноземної юридичної особи чи іноземного утворення без статусу юридичної особи.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що законодавець на тимчасовій основі надав право не включати до складу оподатковуваного доходу фізичної особи доходи, отримані у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи, двом самостійним категоріям осіб: акціонерам (учасникам) відповідної іноземної компанії та кінцевим бенефіціарним власникам (контролерам), які отримують такий дохід через номінального утримувача (номінального власника).

При цьому пункт 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України не містить вичерпного та універсального переліку документів, які повинні подаватися для підтвердження права на звільнення від оподаткування. Відсутність такого переліку обумовлена тим, що склад та зміст документів можуть відрізнятися залежно від юрисдикції, в якій зареєстрована відповідна іноземна юридична особа.

Як установлено контролюючим органом під час перевірки, ОСОБА_1 у 2021 році отримав від компанії-нерезидента BUDDY GROUP, INC. (Республіка Панама) дохід в іноземній валюті у розмірі 21 327 000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату прийняття рішення про розподіл доходу від 21 грудня 2021 року становило 581 900 691,72 грн. На думку контролюючого органу, до зазначеного доходу було безпідставно застосовано податкове звільнення, передбачене для доходів, отриманих у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи, що, у свою чергу, призвело до ненарахування та несплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач подав до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДПС у місті Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік від 20 травня 2022 року №9433353504, у якій задекларував загальний річний дохід у сумі 582 061 712,73 грн. Із зазначеної суми 158 483,54 грн становили доходи у вигляді заробітної плати та інших виплат, пов`язаних із трудовими відносинами, а 581 903 229,19 грн були задекларовані як доходи, отримані внаслідок ліквідації (припинення) іноземної юридичної особи BUDDY GROUP, INC. (Республіка Панама).

Відповідно до довідки про державну реєстрацію, склад учасників та органів управління юридичної особи від 22 грудня 2021 року єдиним акціонером компанії BUDDY GROUP, INC. була компанія PECH OU (Республіка Естонія), якій належало 100 відсотків акцій зазначеної юридичної особи. Водночас згідно з декларацією про довірче управління майном від 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 був визначений бенефіціарним власником акцій компанії BUDDY GROUP, INC., частка його бенефіціарної участі становила 67 відсотків.

Із рішення про розподіл ліквідаційної маси від 22 грудня 2021 року вбачається, що акціонером компанії BUDDY GROUP, INC. було прийнято рішення про ліквідацію зазначеної юридичної особи.

Наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 2021 року №265 було затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих у зв`язку з ліквідацією (припиненням) іноземної юридичної особи або іноземного утворення без статусу юридичної особи.

У подальшому наказом Міністерства фінансів України від 06 січня 2022 року №2 було затверджено нову Узагальнюючу податкову консультацію з цього питання, у якій роз`яснено, що доходи у грошовій та/або іншій майновій формі, отримані фізичною особою внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи або іноземного утворення без статусу юридичної особи протягом періоду з 1 січня по 31 грудня 2021 року, за умови дотримання вимог пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи за відповідний податковий рік.

Разом із тим такі доходи підлягають відображенню у податковій декларації про майновий стан і доходи, хоча і не є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Водночас зазначені доходи визнаються об`єктом оподаткування військовим збором, а тому фізичні особи, які отримали такі доходи, не звільняються від обов`язку щодо нарахування, утримання та сплати такого збору до бюджету.

Зазначені норми пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України та пункту 170.13-1 статті 170 ПК України поширюються на будь-які доходи, отримані у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи або іноземного утворення без статусу юридичної особи, незалежно від форми їх отримання.

При цьому законодавство виходить із того, що такі доходи можуть бути отримані у формі будь-яких активів, включаючи грошові кошти у національній та іноземній валюті, банківські метали, нерухоме майно, транспортні засоби, корпоративні права, цінні папери, права вимоги, предмети мистецтва та інше рухоме чи нерухоме майно.

Водночас проведення незалежної оцінки активів або аудиту фінансової звітності іноземної юридичної особи чи іноземного утворення, що ліквідується, для цілей застосування положень пункту 14 підрозділу 1 розділу XX та пункту 170.13-1 статті 170 ПК України чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 пункту 14 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України та підпункту «б» пункту 3 статті 170.13-1 розділу IV цього Кодексу платник податків для реалізації права на звільнення відповідних доходів від оподаткування зобов`язаний одночасно з поданням податкової декларації за відповідний податковий (звітний) рік подати до контролюючого органу заяву у довільній формі. У такій заяві повинні бути зазначені характеристики отриманого майна, відомості про ліквідовану (припинену) іноземну юридичну особу або іноземне утворення без статусу юридичної особи, а також додані документи, що містять інформацію про вартість отриманого майна відповідно до фінансової звітності такої іноземної юридичної особи або утворення, складеної згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності на дату прийняття рішення про розподіл майна як виплати доходу у зв`язку з ліквідацією (припиненням) відповідної особи. Одним із документів, який може підтверджувати зазначені відомості, є передавальний акт.

Отже, на письмову вимогу контролюючого органу платник податків зобов`язаний надати документи, які містять відомості про вартість отриманого майна відповідно до вимог пункту 14 підрозділу 1 розділу XX та пункту 170.13-1 статті 170 ПК України. При цьому така письмова вимога повинна містити чіткий перелік документів, які необхідно надати, а також зазначення правових і фактичних підстав для їх витребування.

Водночас чинне податкове законодавство не містить вимоги щодо обов`язкового проведення оцінки активів або аудиту фінансової звітності іноземної юридичної особи чи іноземного утворення без статусу юридичної особи, яке перебуває у процедурі ліквідації чи припинення, для цілей застосування положень пункту 14 підрозділу 1 розділу XX та пункту 170.13-1 статті 170 ПК України.

Таким чином, Міністерство фінансів України, реалізовуючи свої повноваження, передбачені пунктом 52.6 статті 52 ПК України, та формуючи офіційну позицію як центральний орган виконавчої влади, відповідальний за формування та реалізацію державної фінансової політики, фактично підтвердило, що для застосування податкового звільнення, передбаченого зазначеними нормами Кодексу, проведення оцінки активів або аудиту звітності іноземної юридичної особи не вимагається.

Крім того, підпунктом 112.8.2 пункту 112.8 статті 112 ПК України встановлено, що обставиною, яка звільняє особу від фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення чи порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є вчинення нею дій або бездіяльності відповідно до узагальнюючої податкової консультації.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на такого суб`єкта покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення, вчиненої дії чи допущеної бездіяльності. При цьому суб`єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Як убачається з рішення про розподіл ліквідаційної маси у зв`язку з ліквідацією (припиненням) компанії BUDDY GROUP, INC. від 21 грудня 2021 року, 17 грудня 2021 року компанія уклала договори позики з фізичними особами на загальну суму 31 831 500 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату прийняття рішення про розподіл майна становило 868 509 744,90 грн. У результаті укладення таких договорів компанія набула права вимоги до відповідних боржників у розмірі виданих позик.

Зокрема, 17 грудня 2021 року між компанією BUDDY GROUP, INC. як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником було укладено договір позики №1/L, відповідно до якого позивач отримав позику в сумі 21 327 074,31 доларів США шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок. У зв`язку з цим компанія набула право вимоги до ОСОБА_1 на суму виданої позики.

У рішенні про розподіл ліквідаційної маси також зазначено, що права вимоги та грошові кошти становили всі активи компанії на дату прийняття відповідного рішення і підлягали розподілу між бенефіціарами. Відповідно до умов такого розподілу позивач набував право власності на частину ліквідаційної маси у вигляді права вимоги до нього самого на суму 21 327 074,31 доларів США, а також на грошові кошти у розмірі 93 долари США.

Як підтверджується актом приймання-передачі ліквідаційної маси від 21 грудня 2021 року, компанія BUDDY GROUP, INC. передала, а бенефіціари, у тому числі ОСОБА_1 , прийняли належну їм частину ліквідаційної маси.

Згідно з листом аудиторів компанії BUDDY GROUP, INC. від 21 грудня 2021 року загальна вартість активів компанії станом на дату ліквідації становила 31 831 593 доларів США, що за офіційним курсом НБУ відповідало 868 512 282,37 грн, і саме ця сума була доступною для розподілу між бенефіціарами під час ліквідаційної процедури.

Матеріалами справи також підтверджується, що одночасно з поданням декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік позивач подав заяву про застосування податкового звільнення та надав пакет документів, до якого входили: нотаріально посвідчена довідка про державну реєстрацію, склад учасників та органів управління компанії BUDDY GROUP, INC.; декларація про довірче управління майном; свідоцтво про ліквідацію юридичної особи; лист аудитора щодо вартості ліквідаційної маси; рішення про розподіл ліквідаційної маси; акт приймання-передачі ліквідаційної маси.

Наведені документи містять відомості щодо структури власності компанії, її ліквідації, вартості ліквідаційної маси та фактичної передачі активів бенефіціарам, а тому підтверджують обставини, на які посилається позивач на обґрунтування свого права на застосування податкового звільнення.

Колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на контролюючий орган покладається обов`язок доведення правомірності прийнятих ним рішень та обставин, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Разом із тим відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що доходи, задекларовані позивачем як отримані внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи BUDDY GROUP, INC., фактично не пов`язані з ліквідаційною процедурою або були отримані поза межами розподілу ліквідаційної маси. Так само відповідач не спростував подані позивачем документи, які підтверджують ліквідацію компанії, склад її активів та факт передачі позивачу відповідної частини ліквідаційної маси.

Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що фінансова звітність компанії відображала її реальний фінансовий стан станом на грудень 2021 року, а також підтверджувала обсяг активів, які підлягали розподілу в межах ліквідаційної процедури.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про непідтвердження позивачем права на звільнення від оподаткування відповідно до пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України. Як установлено судом, іноземна компанія була створена та зареєстрована у строки, визначені законодавством, процедура її ліквідації була розпочата та завершена у межах періоду, передбаченого законом, а позивач подав до контролюючого органу як податкову декларацію, так і заяву про звільнення доходу від оподаткування разом із документами, що містять інформацію про вартість отриманого майна відповідно до фінансової звітності компанії, складеної згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності.

Отже, доводи контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на звільнення від оподаткування доходів, отриманих у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи BUDDY GROUP, INC., не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються сукупністю наявних у справі доказів.

Щодо доводів контролюючого органу про те, що позивач фактично отримав дохід на підставі договору позики, а не внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник, у свою чергу, зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів або аналогічну кількість речей того самого роду та якості. Особливістю договору позики є його реальний характер, оскільки він вважається укладеним не з моменту досягнення сторонами домовленості, а з моменту фактичної передачі грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, укладення договору позики пов`язується із вчиненням сторонами реальних дій щодо передачі предмета договору, що випливає як зі змісту статті 1046 ЦК України, так і з положень частини другої статті 640 ЦК України, відповідно до якої у випадках, коли для укладення договору необхідною є передача майна або вчинення іншої дії, такий договір вважається укладеним саме з моменту передачі майна чи вчинення відповідної дії. З огляду на реальний характер договору позики його письмова форма підтверджує не лише факт досягнення сторонами домовленості, а й сам факт передачі грошових коштів позичальнику.

Згідно з підпунктом 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України позикою є грошові кошти, які надаються резидентами - фінансовими установами або нерезидентами, за винятком нерезидентів, що мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із покладенням на останнього обов`язку щодо їх повернення та сплати процентів за користування такою позикою.

Разом із цим підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено поняття поворотної фінансової допомоги, під якою розуміється сума коштів, що надається платнику податків у користування на підставі договору, який не передбачає нарахування процентів чи інших видів компенсації за користування такими коштами, та підлягає обов`язковому поверненню.

Водночас суд звертає увагу, що предметом спірних правовідносин у цій справі є не правова природа договору позики як цивільно-правового правочину, а наявність чи відсутність у позивача права на застосування податкового звільнення, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України. При цьому ні зазначена норма, ні положення пункту 170.13-1 статті 170 ПК України не передбачають необхідності дослідження або оцінки умов договорів позики, права вимоги за якими включені до ліквідаційної маси іноземної юридичної особи, що ліквідується.

Сам по собі факт укладення між компанією BUDDY GROUP, INC. та позивачем договору позики не свідчить про отримання позивачем оподатковуваного іноземного доходу саме на підставі такого договору. Як убачається з матеріалів справи, предметом розподілу ліквідаційної маси виступали не грошові кошти, передані за договором позики, а право вимоги, яке належало компанії як її актив та було включене до складу ліквідаційної маси. Відтак для цілей застосування пункту 14 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України юридичне значення має не первинне виникнення відповідного активу внаслідок укладення договору позики, а його подальше набуття позивачем у результаті ліквідації іноземної юридичної особи та розподілу її активів між бенефіціарами.

Як встановлено судом, активами компанії BUDDY GROUP, INC. на дату прийняття рішення про її ліквідацію були, зокрема, права вимоги до боржників за укладеними договорами позики. Саме такі права вимоги увійшли до складу ліквідаційної маси та були розподілені між бенефіціарами в порядку, визначеному рішенням про розподіл ліквідаційної маси. Отже, юридичним фактом, з яким закон пов`язує можливість застосування податкового звільнення, є отримання позивачем майна (активів) у результаті ліквідації іноземної юридичної особи, а не первинне виникнення відповідних правовідносин між компанією та позичальником.

Таким чином, сама по собі обставина укладення між компанією та позивачем договору позики не спростовує факту подальшого отримання позивачем активів у результаті ліквідації компанії та не свідчить про відсутність підстав для застосування податкового звільнення, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про безпідставність тверджень контролюючого органу щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у зв`язку з неправомірним застосуванням податкового звільнення до доходів, отриманих внаслідок ліквідації компанії BUDDY GROUP, INC.

Суд також враховує, що наведений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 вересня 2025 року у справі №320/3858/24, від 09 липня 2025 року у справі №420/29881/24 та від 16 липня 2024 року у справі №320/4281/23, у яких суд касаційної інстанції наголосив на необхідності розмежування правової природи активів, що входять до складу ліквідаційної маси іноземної юридичної особи, та підстав отримання доходу платником податків у зв`язку з ліквідацією такої особи.

Доводи апеляційної скарги фактично повторюють правову позицію контролюючого органу, викладену в акті перевірки та покладену в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Зазначені доводи були предметом дослідження суду першої інстанції, який надав їм належну правову оцінку з урахуванням установлених обставин справи та поданих сторонами доказів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для їх переоцінки, оскільки наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують правильності висновків суду та не містять посилань на нові обставини чи докази, які б могли вплинути на вирішення спору.

Враховуючи встановлені обставини справи, надані сторонами докази та наведене нормативне регулювання, колегія суддів доходить висновку, що позивачем належним чином підтверджено право на застосування податкового звільнення, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, тоді як відповідачем не доведено правомірності висновків про отримання позивачем оподатковуваного іноземного доходу, який підлягав включенню до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб. За таких обставин оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та прийнятими без належних правових підстав, а тому підлягають скасуванню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, належним чином дослідив надані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи та власного тлумачення апелянтом норм чинного законодавства, а тому не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року-без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко

Повне судове рішення складено «08» червня 2026 року.