Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №826/1871/18 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/1871/18 Суддя (судді) першої інстанції: Валюх Віктор Миколайович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕН БУД" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАНЗАС.ЮА» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 31.10.2017 по 06.11.2017 ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «КАНЗАС.ЮА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» з податку на додану вартість (далі ПДВ) за липень 2016 року, про що складено акт перевірки № 486/26-15-14-01-05/38557120 від 13.11.2017.

Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого встановлено: завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 35356,00 грн, в т. ч. за липень 2016 року на суму 35356,00 грн; заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 100715,00 грн, в т. ч. за липень 2016 року в сумі 100715,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідач виніс ППР від 06.12.2017 №0010011401 (форми Р) та від 06.12.2017 №0010021401 (форми В4), за якими позивач має сплатити грошову суму всього у розмірі 161250,00 грн.

Позивач не погоджується із висновками перевірки та винесеними ППР, оскільки перевіркою не встановлено жодних порушень вимог податкового законодавства, які безпосередньо вчинило ТзОВ «КАНЗАС.ЮА», тоді як порушення зводяться виключно індивідуально до ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ».

Позивач також зазначає, що твердження відповідача про ознаки фіктивності підприємства ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» та посилання на протокол допиту засновника не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності та, з посилання на правові висновки Верховного Суду вказує, що протоколи допиту свідків не є допустимими доказами. Крім того, відсутні матеріали, які підтверджують вину засновника в фіктивній діяльності. Водночас, ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» є сумлінним бізнес-партнером та підприємство залишається платником ПДВ.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 31.10.2017 по 06.11.2017 ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «КАНЗАС.ЮА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» з ПДВ за липень 2016 року, про що складено акт перевірки № 486/26-15-14-01-05/38557120 від 13.11.2017 (т. 1, а. с. 16-28).

Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «КАНЗАС.ЮА» пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого встановлено:

- завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 35356,00 грн, в т. ч. за липень 2016 року на суму 35356,00 грн;

- заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 100715,00 грн, в т.ч. за липень 2016 року в сумі 100715,00 грн.

Позивач, не погодившись із висновками, викладеними в акті за наслідками перевірки, 22.11.2017 за № 27/17-1 подав заперечення на нього (т. 1, а. с. 32-35), а також додаткові пояснення до заперечень від 29.11.2017 (т. 1, а. с. 36-38).

З листа ГУ ДФС у м. Києві від 01.12.2017 № 39504/10/26-15-14-01-05 вбачається, що заперечення залишено без задоволення (т. 1, а. с. 39-45).

На підставі вказаного акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві винесено ППР від 06.12.2017:

- №0010021401 (форми В4), яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 31042,00 грн (т. 1, а. с. 12);

- № 0010011401 (форми Р), яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 100715,00 грн та нараховано штрафні санкції в розмірі 25179,00 грн (т. 1, а. с. 14).

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані здійснювати ведення обліку доходів, витрат та інших показників, які мають значення для визначення об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, а також інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене чинним законодавством України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит являє собою суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити суму податкового зобов`язання звітного податкового періоду, визначену відповідно до положень розділу V Податкового кодексу України.

Положеннями пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми податку, які були сплачені або нараховані у зв`язку із здійсненням операцій з придбання чи виготовлення товарів і послуг, придбанням, будівництвом, спорудженням або створенням необоротних активів, у тому числі у зв`язку із внесенням таких активів до статутного фонду або передачею їх на баланс платника податку, отриманням послуг від нерезидента на митній території України, ввезенням необоротних активів за договорами оперативного чи фінансового лізингу, а також ввезенням товарів та необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної або контрактної вартості товарів чи послуг та складається із сум податків, нарахованих або сплачених платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, упродовж відповідного звітного періоду у зв`язку із придбанням або виготовленням товарів, наданням послуг, придбанням чи будівництвом основних фондів, а також ввезенням товарів або необоротних активів на митну територію України.

При цьому законодавцем прямо передбачено, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи почали відповідні товари, послуги або основні фонди фактично використовуватись у господарській діяльності платника податку у межах оподатковуваних операцій протягом відповідного звітного податкового періоду, а також незалежно від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції у такому звітному періоді.

За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, яка відбулася раніше, а саме: дата списання коштів з банківського рахунка платника податків на оплату товарів чи послуг або дата отримання платником податку відповідних товарів чи послуг.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не можуть бути віднесені до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого або нарахованого у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, якщо такі суми не підтверджені належним чином зареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи розрахунками коригування до них, митними деклараціями або іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України. У разі якщо на момент проведення перевірки контролюючим органом суми податку, попередньо включені платником податку до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими відповідними документами, такий платник податку несе відповідальність відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що господарська операція є дією або подією, яка спричиняє зміни у структурі активів, зобов`язань чи власного капіталу підприємства, а первинний документ є документом, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною першою статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такі документи повинні бути складені безпосередньо під час здійснення господарської операції або одразу після її завершення. Для контролю та впорядкування оброблення інформації на підставі первинних документів можуть формуватись також зведені облікові документи.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарською діяльністю визнається діяльність особи, пов`язана із виробництвом чи реалізацією товарів, виконанням робіт або наданням послуг, яка спрямована на отримання доходу та здійснюється такою особою самостійно або через свої відокремлені підрозділи, а також через інших осіб, що діють на її користь, зокрема на підставі договорів комісії, доручення чи агентських договорів.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, зокрема податкового кредиту, настають лише за наявності фактичного та реального здійснення господарських операцій, підтверджених належними первинними та іншими документами, які відображають зміст і характер відповідних операцій, за умови наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності, належного оформлення податкових накладних, а також існування ділової мети та економічних причин для здійснення господарських операцій із подальшим використанням придбаних товарів, робіт або послуг у межах господарської діяльності платника податків.

При цьому наслідки для податкового обліку створює саме реальний рух активів та фактичне вчинення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та інших податкових вигод. У разі недоведеності зазначених обставин первинні документи втрачають юридичну значимість для цілей податкового обліку, а платник податків - право на формування та відображення відповідних сум податкового кредиту у бухгалтерському та податковому обліку.

Як убачається з акта перевірки, контролюючим органом зроблено висновок про формування позивачем без належних правових підстав податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ». Такі висновки податковий орган обґрунтовував результатами проведених заходів податкового контролю щодо контрагента позивача, аналізом його податкової звітності, а також відсутністю, на думку відповідача, у вказаного товариства необхідних трудових, матеріальних та технічних ресурсів для здійснення спірних господарських операцій. Крім того, відповідач посилався на протокол допиту свідка у межах кримінального провадження - засновника ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» ОСОБА_1 , який заперечив свою причетність до здійснення фінансово-господарської діяльності зазначеного товариства.

Судом установлено, що 01.07.2016 між ТзОВ «КАНЗАС.ЮА» як генпідрядником та ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» як субпідрядником укладено договори субпідряду №01/07 та №02/07. Відповідно до умов зазначених договорів субпідрядник зобов`язався за завданням та за рахунок генпідрядника власними або залученими силами і засобами виконати загальнобудівельні роботи на об`єктах будівництва у місті Києві, а саме: у житлово-офісному комплексі із вбудованими та прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 у Печерському районі міста Києва, а також у житлово-офісному будинку з елементами соціальної інфраструктури за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 21.

У свою чергу генпідрядник зобов`язався надати субпідряднику належним чином затверджену проектну документацію, забезпечити можливість доступу до фронту виконання робіт, прийняти виконані роботи та здійснити їх оплату. Умовами договорів також передбачено, що склад робіт, їх обсяг, строки виконання, порядок фінансування, вартість та інші істотні умови визначаються у додаткових угодах, які є невід`ємними частинами відповідних договорів субпідряду.

Відповідно до пункту 2.1 зазначених договорів розрахунок вартості робіт, які доручаються субпідряднику, попередньо погоджується сторонами та визначається у додаткових угодах до договорів. Пунктом 2.2 договорів передбачено, що ціна договору визначається як договірна ціна, яка є платою субпідряднику за виконання робіт з урахуванням виконання ним усіх обов`язків, покладених договорами субпідряду.

На виконання пункту 1.3 договорів субпідряду №01/07 та №02/07 від 01.07.2016 сторонами укладено ряд додаткових угод, якими конкретизовано обсяг робіт, строки їх виконання, вартість, перелік матеріалів та порядок фінансування.

Так, додатковою угодою від 21.07.2016 №1 сторони погодили виконання робіт загальною вартістю 193340,53 грн, визначили строк виконання робіт тривалістю 60 календарних днів, а також погодили здійснення генпідрядником авансового платежу у розмірі 100% вартості робіт. До зазначеної угоди додавались перелік робіт та витрат, а також перелік необхідних матеріалів. На підтвердження виконання умов договору сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №1/10/16 на суму 193340,53 грн та довідку про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Додатковою угодою від 21.07.2016 №2 визначено вартість робіт у розмірі 158144,54 грн, строк їх виконання - 60 календарних днів та порядок фінансування шляхом попередньої оплати у повному обсязі. На виконання цієї угоди сторонами складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №2/10/16 від 28.10.2016 на суму 158144,54 грн, а також відповідну довідку про вартість виконаних робіт та витрат за жовтень 2016 року.

Крім того, додатковою угодою від 21.07.2016 №3 погоджено виконання робіт вартістю 94259,00 грн зі строком виконання 60 календарних днів та умовою здійснення авансового платежу у повному обсязі. На підтвердження виконання зазначених робіт сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №3/10/16 від 28.10.2016 на суму 94259,00 грн та довідку про вартість виконаних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Додатковою угодою від 21.07.2016 №4 визначено вартість робіт у сумі 15654,00 грн та погоджено здійснення генпідрядником попередньої оплати у повному обсязі. Виконання робіт підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №4/10/16 від 28.10.2016 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Також додатковою угодою від 21.07.2016 №5 сторони погодили виконання робіт загальною вартістю 118705,82 грн, визначили строк їх виконання та порядок фінансування. На виконання цієї угоди сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №5/10/16 від 28.10.2016 на суму 118705,82 грн та відповідну довідку про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Окрім цього, в межах договору субпідряду №02/07 сторонами укладено додаткову угоду від 28.07.2016 №1, якою визначено вартість робіт у сумі 236322,00 грн, строк виконання робіт тривалістю 60 календарних днів та порядок попереднього фінансування у повному обсязі. На підтвердження виконання робіт сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №1/09/16 від 30.09.2016 на суму 236322,00 грн, а також довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за вересень 2016 року.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем проведено оплату за виконані роботи у повному обсязі на загальну суму 580103,89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 21.07.2016 №52, №53, №54, №55 та №56, а також відповідною банківською випискою за 21.07.2016. Крім того, оплату на суму 236322,00 грн проведено на підставі платіжного доручення від 28.07.2016 №58, що підтверджується банківською випискою за 28.07.2016.

ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» за результатами виконання господарських операцій виписало податкові накладні від 21.07.2016 №№45-49 та від 28.07.2016 №121, які містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України. На момент складання зазначених податкових накладних контрагент позивача був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що наявні у матеріалах справи первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять усі необхідні реквізити та дають можливість ідентифікувати зміст, характер і обсяг господарських операцій, які були фактично здійснені між сторонами. При цьому під час розгляду справи відповідачем не було наведено будь-яких обґрунтованих зауважень щодо дефектності, неналежного оформлення чи недостовірності зазначених первинних документів.

Як убачається з акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про безпідставне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ». В обґрунтування таких висновків відповідач посилався на результати проведених заходів податкового контролю щодо контрагента позивача, аналіз його податкової звітності, а також на відсутність у зазначеного товариства необхідних ресурсів та умов для здійснення спірних господарських операцій. Крім того, контролюючий орган посилався на протокол допиту свідка у межах кримінального провадження - засновника ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» ОСОБА_1, який заперечив свою причетність до фінансово-господарської діяльності товариства.

Судом установлено, що 01.07.2016 між ТзОВ «КАНЗАС.ЮА» як генпідрядником та ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» як субпідрядником укладено договори субпідряду №01/07 та №02/07. Відповідно до умов зазначених договорів субпідрядник зобов`язувався за завданням та за рахунок генпідрядника власними та/або залученими силами і засобами виконати загальнобудівельні роботи: у житлово-офісному комплексі із вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 у Печерському районі м. Києва, а також у житлово-офісному будинку з елементами соціальної інфраструктури за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 21.

Зі свого боку генпідрядник зобов`язувався надати субпідряднику належним чином затверджену проектну документацію, забезпечити можливість доступу до фронту виконання робіт, прийняти результати виконаних робіт та здійснити їх оплату. Положеннями пункту 1.3 договорів передбачено, що у додаткових угодах, які є невід`ємними частинами договорів, визначаються склад робіт, їх обсяг, строки та порядок виконання, фінансування, вартість робіт, а також інші істотні умови.

Пунктом 2.1 договорів субпідряду визначено, що розрахунок вартості робіт, доручених субпідряднику до виконання, попередньо погоджується сторонами та зазначається у відповідних додаткових угодах. Водночас пунктом 2.2 договорів передбачено, що ціна договору визначається як договірна ціна, яка є оплатою субпідряднику за виконання робіт з урахуванням виконання ним усіх обов`язків, передбачених умовами договорів субпідряду.

На виконання пункту 1.3 договорів субпідряду №01/07 та №02/07 від 01.07.2016 сторонами укладено ряд додаткових угод, якими погоджено конкретний перелік робіт, їх обсяг, строки виконання, порядок фінансування, а також вартість робіт і перелік матеріалів, необхідних для їх виконання.

Так, додатковою угодою від 21.07.2016 №1 сторони визначили, що вартість робіт становить 193340,53 грн. Умовами угоди передбачено, що генпідрядник зобов`язаний сплатити субпідряднику протягом п`яти банківських днів з моменту підписання угоди аванс у розмірі 100 відсотків вартості робіт, а строк виконання робіт становить 60 календарних днів. Додатками до зазначеної угоди визначено найменування робіт і затрат, а також перелік необхідних матеріалів. На виконання умов договору та додаткової угоди сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №1/10/16 на суму 193340,53 грн та довідку про вартість виконаних будівельних робіт і витрати за жовтень 2016 року.

Крім того, додатковою угодою від 21.07.2016 №2 погоджено виконання робіт вартістю 158144,54 грн, із визначенням строку виконання робіт у 60 календарних днів та умовою здійснення попередньої оплати у повному обсязі. На підтвердження виконання робіт сторонами складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №2/10/16 від 28.10.2016 на суму 158144,54 грн та довідку про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Додатковою угодою від 21.07.2016 №3 сторони визначили вартість робіт у розмірі 94259,00 грн, строк їх виконання - 60 календарних днів та порядок фінансування шляхом попередньої оплати у розмірі 100 відсотків вартості робіт. На виконання умов зазначеної угоди сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №3/10/16 від 28.10.2016 на суму 94259,00 грн та відповідну довідку про вартість виконаних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Також додатковою угодою від 21.07.2016 №4 сторони погодили виконання робіт вартістю 15654,00 грн, визначили строк їх виконання та умови фінансування. Виконання робіт підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №4/10/16 від 28.10.2016 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Додатковою угодою від 21.07.2016 №5 визначено, що вартість робіт становить 118705,82 грн, а строк їх виконання складає 60 календарних днів. Крім того, сторонами погоджено здійснення попередньої оплати у повному обсязі. На підтвердження фактичного виконання робіт сторонами складено акт приймання-передачі виконаних робіт №5/10/16 від 28.10.2016 на суму 118705,82 грн та довідку про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за жовтень 2016 року.

Окрім цього, між сторонами укладено додаткову угоду від 28.07.2016 №1 до договору субпідряду №02/07, якою визначено вартість робіт у сумі 236322,00 грн, погоджено строк виконання робіт тривалістю 60 календарних днів та передбачено попередню оплату у розмірі 100 відсотків вартості робіт. На виконання умов зазначеної угоди сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт №1/09/16 від 30.09.2016 на суму 236322,00 грн та довідку про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за вересень 2016 року.

Матеріали справи підтверджують, що позивачем проведено оплату за виконані роботи у повному обсязі на загальну суму 580103,89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 21.07.2016 №52, №53, №54, №55 та №56, а також банківською випискою за 21.07.2016. Крім того, оплату на суму 236322,00 грн здійснено на підставі платіжного доручення від 28.07.2016 №58, що підтверджується банківською випискою за 28.07.2016.

ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» за результатами здійснення господарських операцій виписало податкові накладні від 21.07.2016 №№45-49 та від 28.07.2016 №121, які містять усі обов`язкові реквізити, визначені пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. На момент складання зазначених податкових накладних контрагент позивача був належним чином зареєстрований платником податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що наявні у матеріалах справи первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять усі необхідні реквізити та дозволяють ідентифікувати зміст, характер та обсяг господарських операцій, відображених у них. При цьому під час розгляду справи відповідачем не було заявлено жодних зауважень щодо наявності дефектів, недоліків або невідповідності зазначених документів вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі податкова інформація, отримана контролюючим органом у межах здійснення податкового контролю, не може вважатися достатньою та безумовною підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 03.10.2019 у справі №811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19, а також фактично узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. У зазначених судових рішеннях Верховний Суд дійшов висновку, що податкова інформація, на підставі якої контролюючий орган формує висновки про відсутність у контрагентів трудових чи матеріальних ресурсів, має виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію як на самостійний критерій оцінки реальності господарських операцій є безпідставним, оскільки така інформація не відповідає критеріям юридичної значимості, не є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до норм Податкового кодексу України податкова інформація є лише одним із джерел інформації, яке контролюючий орган вправі використовувати під час реалізації своїх повноважень та виконання функцій податкового контролю. Водночас така інформація підлягає обов`язковій перевірці та підтвердженню належними і допустимими доказами, зокрема документами бухгалтерського та податкового обліку платника податків і його контрагентів, які повинні відображати реальний зміст та характер господарських правовідносин між сторонами.

Таким чином, узагальнена податкова інформація не є першоджерелом доказової інформації, а відтак сам факт її наявності у розпорядженні контролюючого органу не може свідчити про недотримання платником вимог податкового законодавства. Отримана відповідачем податкова інформація підлягає оцінці виключно у сукупності та співвідношенні з первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Сама по собі така інформація, окремо від інших належних доказів або за їх відсутності, не доводить наявності порушень податкового законодавства, на які посилається контролюючий орган.

При цьому колегія суддів враховує положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії або бездіяльності. Суб`єкт владних повноважень зобов`язаний надати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, саме на контролюючий орган у даній справі покладено обов`язок доведення правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Водночас відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували викладені в акті перевірки висновки, як цього вимагають приписи процесуального закону.

Колегія суддів також зазначає, що відповідачем не доведено факту складання податкових накладних за господарськими операціями між позивачем та його контрагентами з порушенням вимог чинного законодавства, а також не встановлено факту їх незареєстрованості у порядку, визначеному податковим законодавством. Крім того, контролюючим органом не проводилось жодних зустрічних звірок або позапланових перевірок контрагентів позивача чи контрагентів другого порядку.

Натомість неналежне ведення фінансової чи податкової звітності контрагентами позивача може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків саме до таких контрагентів, однак саме по собі не свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкової та бухгалтерської звітності за результатами господарських операцій, реальність яких підтверджується належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на недопустимості формування висновків про нереальність господарських операцій виключно на підставі аналізу податкової інформації та даних внутрішніх інформаційних баз контролюючого органу. Зокрема, у постанові від 13.11.2024 у справі №160/31872/23 Верховний Суд зазначив, що висновки податкового органу про нереальність господарських операцій, зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з інформацією внутрішніх баз даних є лише етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає повноцінного дослідження фактичного змісту господарських правовідносин між сторонами.

Верховний Суд також звернув увагу, що податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить виключно інформативний характер та не може бути беззаперечним доказом нереальності господарських операцій за умови їх підтвердження належними первинними документами. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів основних засобів, трудових ресурсів чи інших необхідних умов для здійснення господарської діяльності, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій мають характер припущень.

У цій справі контролюючий орган наполягає на нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, посилаючись на наявність податкової інформації щодо здійснення досудового розслідування, а також на пояснення директора підприємства про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності товариства.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 дійшла висновку, що до моменту постановлення вироку суду у межах кримінального провадження протокол допиту, складений на стадії досудового розслідування, не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд має право обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які були отримані у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, а судове рішення не може ґрунтуватися на показаннях, наданих слідчому чи прокурору.

Водночас відповідачем не надано жодного вироку суду у кримінальному провадженні щодо контрагента позивача, який би набрав законної сили. Сам факт порушення кримінального провадження стосовно контрагента не є беззаперечним підтвердженням відсутності реальних правових наслідків усіх господарських операцій, здійснених за участю такого контрагента. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які остаточні висновки компетентних органів щодо вчинення конкретним контрагентом позивача дій, спрямованих на ухилення від сплати податків, укладення фіктивних правочинів або здійснення безтоварних операцій саме з ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ».

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів контролюючого органу щодо відсутності у ТзОВ «СТРУМ КОНТАКТ» необхідних трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності. Сам по собі факт відсутності у контрагента достатньої кількості працівників або матеріально-технічної бази не виключає можливості реального виконання господарських операцій, оскільки така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й шляхом залучення сторонніх або найманих ресурсів. При цьому відповідачем не обґрунтовано, який саме обсяг трудових чи матеріальних ресурсів був необхідний для здійснення відповідної господарської діяльності та чим це підтверджується.

Контролюючим органом не доведено та не надано належних, достатніх і допустимих доказів, які б свідчили про те, що наявні у контрагента трудові ресурси чи матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для виконання робіт, передбачених укладеними з позивачем договорами. Відповідач також не довів наявності фактів протиправної поведінки позивача, його обізнаності щодо можливої протиправної діяльності контрагента чи узгодженості дій між ними, спрямованих на неправомірне формування податкової вигоди.

З урахуванням установлених обставин справи, досліджених доказів та наведених норм чинного законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлені контролюючим органом під час перевірки порушення вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи. Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними і скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

В.В. Файдюк