Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №320/46334/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/46334/24 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А

До Київського окружного адміністративного суду міста звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 83 % до 70 % від сум грошового забезпечення та застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.03.2024.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 83% грошового забезпечення без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.03.2024 і надалі з урахуванням індексації пенсії відповідно до Постанови КМУ №185 від 23 лютого 2024 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ: 42098368) щодо зменшення з 01.03.2024 основного розміру пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 83 % до 70 % сум грошового забезпечення та виплати пенсії з обмеженням максимального розміру.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ: 42098368) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію виходячи з 83 % суми грошового забезпечення без обмеження максимального розміру пенсії з урахуванням індексації установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", починаючи з 01.03.2024.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та станом на момент призначення пенсії отримував пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 83 % грошового забезпечення.

Після проведеного перерахунок, основний розмір пенсії позивача зменшено з 83% до 70% сум грошового забезпечення та обмежено пенсію максимальним розміром.

Позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою щодо перерахунку пенсії з 01.3.2024 виходячи з розрахунку 83% сум грошового забезпечення та без обмеження максимальним розміром.

Проте, ГУ ПФУ в м. Києві відповіддю від 16.08.2024 повідомило позивача про те, що виплата пенсії здійснюється у належному розмірі, та підстав для її виплати у розмірі 83% сум грошового забезпечення та без обмеження максимальним розміром відсутні.

Вважаючи вказані дій відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів, переглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадянам України гарантується право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зазначене право забезпечується, зокрема, системою загальнообов`язкового державного соціального страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних та приватних закладів для догляду за непрацездатними особами. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування особи, повинні забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, є Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до статті 13 Закону №2262-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії, пенсія за вислугу років призначалася особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, а також іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у визначених законом розмірах залежно від вислуги років. Зокрема, при вислузі 20 років пенсія становила 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. За кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшувалася на 3 відсотки відповідних сум грошового забезпечення. Для осіб, які мали загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становила військова служба або служба в органах внутрішніх справ, пенсія призначалася у розмірі 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням на 1 відсоток за кожний рік стажу понад 25 років. Окремі підвищення пенсій були передбачені для осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

При цьому загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 13 Закону №2262-ХІІ, не повинен був перевищувати 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, а для окремих категорій осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, - 95 або 100 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

08.07.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності 01.10.2011. Підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема у частині другій статті 13 цифри « 90» було замінено цифрами « 80».

У подальшому Законом України №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності з 01.04.2014, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, відповідно до яких цифри « 80» були замінені цифрами « 70». Зазначені зміни набрали чинності з 01.05.2014.

Водночас статтею 63 Закону №2262-ХІІ у чинній редакції визначено правові підстави та порядок перерахунку раніше призначених пенсій. Так, усі пенсії, призначені відповідно до цього Закону, підлягають перерахунку у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. При цьому у разі, якщо внаслідок такого перерахунку розмір пенсії є нижчим, ніж раніше призначений, за особою зберігається попередній розмір пенсії.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №704, якою затверджено нові тарифні сітки, коефіцієнти посадових окладів, схеми тарифних розрядів, а також визначено складові грошового забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу. Постановою встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим або спеціальним званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, пунктом 1 якої передбачено проведення перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ до 01.03.2018, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим або спеціальним званням та відсоткової надбавки за вислугу років, визначених станом на 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ (далі - Порядок №45). Відповідно до пункту 3 цього Порядку уповноважені органи на підставі відповідних списків готують довідки про розмір грошового забезпечення для кожної особи та подають їх до органів Пенсійного фонду України у визначені строки.

Пунктом 4 Порядку №45 передбачено, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення права на такий перерахунок, а у разі зменшення розміру пенсії внаслідок перерахунку особі виплачується пенсія у раніше встановленому розмірі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стаття 63 Закону №2262-ХІІ визначає як обов`язкову підставу для перерахунку пенсії підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, а також делегує Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення умов, порядку та розмірів такого перерахунку.

У зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №704, якою з 01.03.2018 було змінено розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникло право на перерахунок раніше призначеної пенсії. Умови та порядок такого перерахунку були визначені постановою Кабінету Міністрів України №103.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що стаття 13 Закону №2262-ХІІ регулює саме порядок призначення пенсії, тоді як стаття 63 цього Закону визначає порядок та підстави її перерахунку. При цьому ані Законом №3668-VI, ані Законом №1166-VII не вносилися зміни до статті 63 Закону №2262-ХІІ у частині підстав, порядку або механізму перерахунку раніше призначених пенсій.

Крім того, ні постанова Кабінету Міністрів України №45, ні постанова Кабінету Міністрів України №103 не містять положень щодо зміни відсоткового значення вже призначених пенсій при проведенні їх перерахунку.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що зміни, внесені Законами №3668-VI та №1166-VII до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо граничного відсоткового розміру пенсії, стосуються виключно порядку призначення пенсії, а не порядку перерахунку вже призначених пенсій. Процедура призначення пенсії та процедура її перерахунку є різними за своїм змістом та механізмом правового регулювання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі постанови Кабінету Міністрів України №103 були відсутні правові підстави для застосування нового механізму обчислення пенсії із застосуванням частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ. При проведенні перерахунку змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, тоді як відсоткове значення основного розміру пенсії, визначене при її первинному призначенні відповідно до вислуги років позивача, залишається незмінним.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі №240/5401/18, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.

Суд першої інстанції також обґрунтовано врахував, що дана справа відповідає ознакам типової справи, визначеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, оскільки позивач є особою, якій призначено пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ, відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, а предметом спору є зміна відсоткового значення пенсії при її перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України №103.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі суд зобов`язаний враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно зменшив відсоткове значення основного розміру пенсії позивача при її перерахунку з 83 відсотків до 70 відсотків сум грошового забезпечення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.03.2024 виходячи з 83 відсотків грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що у даному випадку дії відповідача не належать до дискреційних повноважень, оскільки алгоритм дій органу Пенсійного фонду чітко визначений положеннями чинного законодавства. Тому задоволення позовних вимог у цій частині не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.03.2024 виходячи з 83 відсотків суми грошового забезпечення за відповідною посадою з урахуванням раніше виплачених сум.

Як убачається з матеріалів справи, з 01.03.2024 відповідачем було застосовано обмеження максимального розміру пенсії позивача, а також не виплачено індексацію, нараховану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат…».

Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими було встановлено обмеження максимального розміру пенсії, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд при виборі та застосуванні норми права враховує правові висновки Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а зазначила, що у разі неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи органи державної влади повинні застосовувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення постанови Кабінету Міністрів України №185 у частині обмеження виплати пенсії максимальним розміром суперечать приписам Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а тому підлягають застосуванню саме норми спеціального закону.

Матеріали справи підтверджують, що відповідач здійснив нарахування пенсії позивачу з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №185, однак фактично обмежив її виплату максимальним розміром пенсії.

Оскільки закон не наділяє органи Пенсійного фонду повноваженнями на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, відповідні дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві обґрунтовано визнані судом першої інстанції протиправними як такі, що вчинені всупереч вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити з 01.03.2024 виплату пенсії позивачу з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №185, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням уже проведених виплат.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії з урахуванням індексації у майбутньому, оскільки така вимога фактично спрямована на захист права, яке може бути порушене у майбутньому, тоді як адміністративне судочинство спрямоване на захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів особи.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Судовому захисту підлягають саме порушені права, а не ймовірність їх порушення у майбутньому.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення, а у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності своїх дій та рішень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки обставин справи і незгоди з наданою судом правовою оцінкою.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

В.В. Файдюк