Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №640/3403/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/3403/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Щербаков

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «АБВ Строй» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.11.2018,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АБВ Строй» звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.11.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року позовну заяву задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що перевіркою не підтверджено джерела походження товару та надання послуг ТОВ «АБВ Строй» у ТОВ «ТРЕЙД ЮНІВЕРС23» та ТОВ «ФАН-ТРЕЙД». Наявна податкова інформація свідчить про неможливість поставки товарів, послуг від ТОВ «ТРЕЙД ЮНІВЕРС23», ТОВ «АБВ СТРОЙ».

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 та від 23.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від представника ТОВ «АБВ Строй» до суду 24.12.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, співробітниками ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «АБВ Строй» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТРЕЙД ЮНВЕРС23» за лютий 2017 та ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» за серпень 2015, травень 2016, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та з податку на прибуток за 2015-2017 роки.

Результати перевірки оформлені актом №760/26-15-14-02-05/35209325 від 08.11.2018 (далі - акт перевірки), згідно висновків якого, контролюючим органом встановлено порушення ТОВ «АБВ СТРОЙ»:

- п. 44.1 от. 44, пп.134.1.1. п.134.1 ст.134, п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 53 323 грн, в тому числі по періодам:

2015 -18 000 грн,

2016 -24 219 грн,

2017 - 11 104 гривень.

- п. 185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження сум податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 20 000 грн.

серпень 2015 - 20 000 грн.

та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 12337 грн., в т.ч. по періодам:

лютий 2017 року у сумі 12337 гривень.

На підставі висновків акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення:

- від 22.11.2018 №00014631402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 62 151 грн, в тому числі основного платежу - 53320,0 грн. та фінансової санкції 8831,0 грн;

- від 22.11.2018 №00014641402, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 12337 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Підпунктом 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом 1 п. 44.2 цієї статті визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 Податкового кодексу України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

За змістом частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону № 996-ХIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року 88 (Положення).

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому Податковий кодекс України та Закон №996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 Податкового кодексу України та статтею 9 Закону №996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Підставою виникнення спірних правовідносин слугував висновок контролюючого органу про ознаки безтоварності взаємовідносин позивача з ТОВ «ТРЕЙД ЮНІВЕРС23» та ТОВ «ФАН-ТРЕЙД».

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ФАН-ТРЕЙД», колегія суддів зазначає таке.

Між ТОВ «АБВ СТРОЙ» (в якості замовника) та ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» (в якості виконавця) укладено Договір від 12.08.2015 №6, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати наступні послуги відповідно до умов договору: опресовка шлангів, порізка шлангів, шліфовка фітингів, прорізка кабеля, налагодження витратомірів до насосів, ремонт насосної частини, встановлення фітингів, монтаж кріплення, ремонт гідравлічної системи, перемотка валу до насоса, ремонт лічильників.

Розділом 4 Договору сторонами обумовлено вартість робіт та порядок проведення розрахунків.

Зокрема, загальна вартість робіт визначається в актах здачі-прийняття виконаних робіт, як і є невід`ємною частиною даного договору.

Договірна ціна підлягає обов`язковому коректуванню у випадках: зміни обсягів і складу робіт не з вини Виконавця, призупинення робіт з рішення замовника, зміни строків робіт з рішення або провини замовника, зміни погодженої номенклатури матеріалів і встаткування у випадку узгодження таких цін, прийняття нових законодавчих і нормативних актів, інфляційних процесів, які впливають на вартість робіт.

Розрахунки згідно даного договору проводяться замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Підписантом договору вказано директора Удод Д.С.

На виконання умов договору, учасниками договору погоджено специфікацію №1, яка містить найменування робіт, їх вартість, зокрема на суму 120 000 грн.

Згідно акту здачі-приймання виконаних робіт від 20.08.2015 сторонами підтверджено виконання договірних зобов`язань в частині виконання робіт на суму 120 000 грн.

Платіжним дорученням №332 від 20.08.2015 підтверджено факт здійснення оплати у сумі 120 000 грн.

Крім того, Між ТОВ «АБВ СТРОЙ» (в якості замовника) та ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» (в якості виконавця) укладено Договір купівлі продажу від 10.05.2016 №7, за умовами якого виконавець зобов`язується поставити товар замовнику для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Кожна партія товару визначається накладною, в якій зазначається найменування товару, його кількість, співвідношення за сортами, марками, типами, розмірами та додаткові до комплекту вироби.

Розділом 4 Договору сторонами обумовлено ціну товару та порядок проведення розрахунків.

Зокрема, сторонами обумовлено, що вартість кожної партії товару, що поставляється, визначається накладними. Розрахунки за кожну поставлену партію товару проводяться в безготівковому порядку.

Підписантом договору вказано директора Удод Д.С.

На виконання умов договору, постачальником сформовано видаткову накладну №17 від 10.05.2016, якою підтверджено відвантаження товару на суму 161459,28 грн.

Платіжними дорученнями №1163 від 18.05.2016 та №1217 від 31.05.2016 підтверджено факт здійснення оплати у сумі 151459,28 грн. та 10 000, 0 грн.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ТРЕЙД-ЮНВЕРС23», колегія суддів зазначає таке.

Між ТОВ «АБВ СТРОЙ» (в якості замовника) та ТОВ «ТРЕЙД-ЮНВЕРС23» (в якості виконавця) укладено Договір купівлі продажу від 01.02.2017 №01022017, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити товар замовнику для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Кожна партія товару визначається накладною, в якій зазначається найменування товару, його кількість, співвідношення за сортами, марками, типами, розмірами та додаткові до комплекту вироби.

Розділом 4 Договору сторонами обумовлено ціну товару та порядок проведення розрахунків.

Зокрема, сторонами обумовлено, що вартість кожної партії товару, що поставляється, визначається накладними. Розрахунки за кожну поставлену партію товару проводяться в безготівковому порядку.

Підписантом договору вказано директора В.В. Кавецького.

На виконання умов договору, постачальником сформовано:

- видаткову накладну №РН-0000012 від 06.02.2017, якою підтверджено відвантаження товару на суму 67532,00 грн.

- видаткову накладну №РН-0000082 від 24.02.2017, якою підтверджено відвантаження товару на суму 6492,00 грн

Платіжним дорученням №2440 від 12.05.2017 підтверджено факт здійснення оплати у сумі 7423,99 грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» не декларувало придбання товарів, таких як профіль монтаж для спліттерів, організатор кабелю металевий, монтажна панель, кабельна стяжка, фільтр мала, а надання задекларованого ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» широкого асортименту послуг неможливе з відсутністю працюючих. Також апелянтом зазначено, що надання задекларованого ТОВ «ТРЕЙД ЮНІВЕРС23» широкого асортименту послуг неможливе з відсутністю працюючих.

Свою позицію контролюючий орган обґрунтовує відомостями про контрагентів зі звітності та податкової інформації, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача.

З цього приводу суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу, як етапу контрольно-перевірочної роботи, не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Аналогічно податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі №804/5530/16, від 16.03.2023 №821/3484/14, від 26.01.2023 №280/5647/19, від 01.02.2023 №380/9660/21, від 12.01.2023 №640/7945/20.

При цьому, відсутність ресурсів у контрагентів позивача не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 у справі № 804/4787/16.

Так, відсутність основних засобів у контрагента позивача, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентами, не є свідченням відсутності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Податковий орган не надав пояснень стосовно того, яка кількість працюючих осіб, матеріальних ресурсів достатня для таких видів діяльності, за якими здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентом.

Контролюючий орган у акті перевірки від 08.11.2018 №760/26-15-14-02-05/35209325 не досліджував питання залучення контрагентами субпідрядників, укладення договорів цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу для виконання робіт на користь позивача.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого обов`язку передбаченого податковим законодавством або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-замовника права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.07.2024 у справі №320/4632/23.

Колегія суддів зазначає, що жодна норма законодавства не містить такого обов`язку, як «бути обізнаним про джерело походження товару в ланці постачання» і не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням контрагентами постачальника правил оподаткування. Позивач не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, а тому не може володіти інформацією щодо виконання податкових зобов`язань та дотримання податкової дисципліни іншими особами.

Крім того, суд зазначає, що виявивши порушення контрагентом позивача податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки для з`ясування реальності спірних господарських відносин та правомірності відображення їх наслідків в обліку платника податків.

Проте, доказів проведення податковим органом зустрічних звірок контрагентів позивача як і доказів надсилання відповідачем відповідних запитів контрагентам позивача відповідачем суду надано не було.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних трудових ресурсів, основних засобів не підтверджено відповідачем належними та допустимими доказами.

Щодо посилання апелянта на допит свідка - директора ТОВ «ФАН-ТРЕЙД», в якому останній зазначив, що не мав відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «ФАН-ТРЕЙД», а також на допит свідка ОСОБА_1 , в якому зазначив, що наміру реєстрації, перереєстрації ТОВ «ТРЕЙД ЮНІВЕРС23» для подальшого ведення фінансово-господарської та інших цілей не мав, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

В силу вимог частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частина друга статті 2 Кримінального кодексу України.

Відтак, матеріали кримінального провадження до набрання законної сили не можуть слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій.

Наведене узгоджується з положеннями згаданої Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 року у справі №160/3364/19, в якій зазначено, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Щодо посилання апелянта на те, згідно даних ІС «Податковий блок» відносно господарської діяльності ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» та ТОВ «ТРЕЙД ЮНІВЕРСАЛС23» заведено картку суб`єкта фіктивного підприємництва №2843/8/26-54-21-03 від 06.06.2018 та №2848/8/26-54-21-03 від 09.06.2017, судова колегія враховує, що порушення кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва та/або ухилення від сплати податків в контексті їх доказовості не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій, а також висновку, що свідчення особи, отримані в процедурах кримінального провадження, не є належним і допустимим доказом в адміністративному судочинстві.

Вказані висновки знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 640/34282/21.

Судова колегія звертає увагу, що висновки акта перевірки переважно ґрунтуються виключно на оцінці наявної в базах даних інформації та на суб`єктивних припущеннях, що не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.

Так, за сталою та послідовною практикою Верховного Суду інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства добросовісним платником податку. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постанові від 30.09.2021 у справі №400/1986/19.

Разом з тим нереальність господарських операцій має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього. Адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 340/422/19.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

Вищевикладені пояснення позивача у поєднанні з наданими первинними документами підтверджують реальність господарських операцій по відносинам із контрагентами.

Доводи апелянта про те, що первинні документи мають ознаки фальшування, оскільки у договорах, укладених між позивачем та ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» та у всіх первинних документах вказаний рахунок №2600477951, який відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль» у валюті «євро», колегія суддів оцінює критично та не приймає до уваги, оскільки контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, лише висловлено суб`єктивну думку, що не має жодного нормативного та доказового підґрунтя.

Більше того, актом податкової перевірки встановлено проведення розрахунків між сторонами та відображення даної господарської операції у бухгалтерському обілку.

Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.

За наведених обставин та правового регулювання, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку, що заява позивача є необґрунтованою, а отже правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги також - відсутні.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині задоволення стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то рішення суду в цій частині не оскаржується та відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань незаконності рішення в цій частині, а тому відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі №640/3403/19 - залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

О.В.Карпушова