Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №320/11826/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/11826/26 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючий суддя Говорун О.В.

судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 .

Оскаржуване судове рішення - ухвала Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2026.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у поданні ОСОБА_1 , шляхом внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у не скасуванні розшуку ОСОБА_1 ;.

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у не розгляданні по суті заяви на відстрочку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити відомості про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити до Головного управління Національної поліції в м. Києві та/або Київській області повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , як такого, що вчинив адміністративне правопорушення за статтею 210 КУпАП до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складання протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2026 та прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки з підстав, визначених у пункті 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 відкрито провадження у даній справі.

19.03.2026 позивачем через підсистему «Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти щодо ОСОБА_1 дії, пов`язані з заходами призову на військову службу під час мобілізації, окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки та її оформлення, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №320/11826/26.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що заява про забезпечення позову не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував що відповідачем протиправно та всупереч вимог чинного законодавства відмовлено у наданні бронювання позивачу на критично важливому підприємству, а також відмовив у розгляді подальшому рішенню по суті заяви на відстрочку від призову в зв`язку із самостійним вихованням двох малолітніх дітей, існує реальна загроза призову позивача на військову службу, що унеможливить захист його права на отримання відстрочки або бронювання. Водночас невжиття таких заходів, вочевидь, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких заявлено позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.

У межах встановленого судом строку від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.ч. 1-3 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Водночас, підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 151 КАС України).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Отже, інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 КАС України, яка закріплює підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи його забезпечення в адміністративному процесі.

За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.

Головною метою його застосування є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за наявності хоча б однієї з умов, передбачених ст. 150 КАС України, зокрема встановлених судом ще до звернення особи за судовим захистом з відповідним позовом на підставі обґрунтованої заяви та доданих до неї матеріалів.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

У свою чергу, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони законних інтересів позивача від можливих порушень з боку відповідача для забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на його користь, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатися лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У постанові від 20.05.2021 у справі № 640/29749/20 Верховний Суд зазначив, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що наведені позивачем у заяві мотиви необхідності вжиття заходів забезпечення позову (які за своєю суттю є аналогічними доводам апеляційної скарги) в частині заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти щодо ОСОБА_1 дії, пов`язані з заходами призову на військову службу під час мобілізації, окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки та її оформлення, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №320/11826/26 свідчать виключно про існування суб`єктивного припущення у позивача про те, що відповідачем будуть вчинятися відповідні дії, оскільки набуттю особою статусу військовослужбовця передує низка юридично значущих дій та рішень, доказів вчинення чи ухвалення яких матеріали справи не містять.

У свою чергу, колегія суддів зазначає, що суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями, бездіяльністю) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріали справи також не містять й доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, адже перевірці правомірності дій та бездіяльності відповідача, щодо оскарження яких позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду, не перешкоджає можливе, на думку апелянта, набуття ним статусу військовослужбовця.

Отже, відповідні обставини не створюють передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення цього позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Водночас судова колегія зазначає, що позивачем не доведено існування реальної та очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у цій справі. Не доведено також неможливість захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Вищевикладене дає підстави колегії суддів прийти до висновку про те, що заборона ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти щодо ОСОБА_1 дії, пов`язані з заходами призову на військову службу під час мобілізації, окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки та її оформлення, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №320/11826/26 за відсутності об`єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов`язково будуть здійснені протягом розгляду цієї справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо необґрунтованості поданої позивачем заяви про забезпечення позову оскільки, як було встановлено, викладеними у такій заяві доводами не підтверджується існування підстав та обставин, що свідчили про об`єктивну необхідність для вжиття таких заходів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а отже ухвала суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 150-151, 242, 308, 311, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна