Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №320/35262/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/35262/25 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Міністерства економіки України щодо ненадання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка порушила законні права ОСОБА_1 наявні у нього на підставі пункту 23 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати Міністерство економіки України належним чином та в найкоротші строки оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 23 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» шляхом виконання вимог пункту 58 Порядку №560, а саме: надсиланням засвідченої в установленому законодавством порядку копії довідки про надання відстрочки за формою згідно з додатком 6 до Порядку №560 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому Позивач перебуває на військовому обліку.

Позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) до моменту набрання законної сили рішенням у справі №320/35262/25 здійснювати дії, пов`язані з призовом на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 , зокрема: видачу мобілізаційного розпорядження та/або інші дії, які можуть спричинити призов на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 , який з 29.03.2023 та до моменту подання цієї заяви перебуває на посаді державної служби категорії «Б1» директора департаменту праці та зайнятості Мінекономіки та має законне право на відстрочку на підставі пункту 23 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

- витребування з метою з`ясування фактів можливого втручання у здійснення органом державної влади Мінекономіки обов`язків та повноважень щодо працівника Мінекономіки ОСОБА_1 у справі №320/35262/25 на підставі частини четвертої статті 9 КАС України пояснення від ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та від Мінекономіки щодо ідентифікації посадової особи (посадових осіб) Мінекономіки, яка (які) надала (надали) інформацію (відомості) будь-якого характеру щодо ОСОБА_1 та обставини, через які посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_1 стверджують, що Мінекономіки припинило трудові відносини з ОСОБА_1 .

В обґрунтування цієї заяви заявник зазначає, що має право на відстрочку від мобілізації та не підлягає мобілізації взагалі, так як він працює на посаді держаної служби та є директором Департаменту праці та зайнятості, що є посадою державної служби та в розумінні Закону України від 10.12.2015 889-VIII «Про державну службу» належить до категорії посад державної служби «Б1». За час перебування на державній службі був заброньований на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади на підставі пункту 1 частини першої статті 23 Закону України №3543, що підтверджується копіями наказів про бронювання військовозобов`язаних та витягів із наказів за 2022-2023 роки Міністерства економіки України і копією довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.12.2024 №П/2793, Міністерства економіки України від 17.03.2022 №460-22, від 17.10.2022 №3866, від 01.05.2023 №2725 та копія довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.12.2024 №П/2793.

27.05.2025 ОСОБА_1 отримав повістку №57826 27.05.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому заявник перебуває на військовому обліку, про необхідність прибуття для уточнення військово-облікових даних. У зв`язку з цим заявник звернувся до відповідача з відповідною службовою запискою від 04.06.2025 №4705-12/12 «Щодо оформлення документів для уточнення військово-облікових даних та надання відстрочки», у якій просив оформити та подати документи до ТЦК та СП відповідно до вимог пункту 58 Порядку №560.

Відносно позивача було складено протокол від 30.07.2025 №928 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_1 про адміністративне правопорушення. Так, відповідно до обставин, встановлених в протоколі про адміністративне правопорушення, 30.07.2025 о 09:30 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 було виявлено, що ОСОБА_1 , не з`явився за викликом по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, вбачає порушення законодавства України про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». З огляду на що, 04.08.2025 заявник подав заперечення щодо складеного протоколу від 30.07.2025 №928 відносно нього до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявник вважає, що наведені обставини є тими самими ризиками дискредитації та притягнення до відповідальності перед органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Незастосування заходів забезпечення позову у межах спірних правовідносин створює очевидну небезпеку та ускладнення ефективного захисту (поновлення) оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

З огляду на вищевикладене, заявник вважає співмірним заходом забезпечення шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дій, пов`язані з мобілізацією та призовом на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 до моменту набрання законної сили рішенням у справі.

Зазначені обставини свідчать про реальну загрозу спричинення значної шкоди правам позивача та здійснення ефективного захисту і поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено повністю.

Позиція суду мотивована тим, що спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, є фактично вирішенням справи по суті на період розгляду справи, що є неприпустимим; заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року та від 22 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.

Позивач подав пояснення.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами 1-2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Аналогічна правова позиція міститься, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №640/35568/21.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 380/14241/23.

Враховуючи викладене, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказав про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам, коли захист цих прав та інтересів стане неможливим, тобто ризику невиправної шкоди, а також очевидними ознаками протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача) у невиконанні прямих імперативних норм чинного законодавства, викладених у Законі №3543, Законі №2232, Порядку №560, яка (бездіяльність) призведе до повної втрати позивачем можливості реалізовувати кар`єру державної служби через призов позивача на військову службу (попри наявне матеріальне законне право позивача на відстрочку від неї), що має безповоротний характер.

Заявник вважає, що бездіяльність відповідача щодо виконання встановленого законодавством обов`язку у вигляді належного оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на яку позивач має законне право у зв`язку з пунктом 23 частини першої статті 23 Закону №3543, порушує права, свободи та інтереси позивача, гарантовані статтями 38 та 43 Конституції України, створила для позивача ризики невизначеності у кар`єрі державного службовця та негативні фактори з боку органів військового управління, чим явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України.

Так, дослідивши заяву про забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, шляхом подання позовної заяви.

Зокрема, долучені позивачем докази щодо наявності підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є фактично доказами в обґрунтування позовних вимог в частині протиправності оскаржуваної бездіяльності, у зв`язку з чим, підлягають дослідженню та оцінці судом в межах розгляду справи по суті.

Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 у справі №800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Колегія суддів наголошує на тому, що позивачем не було надано доказів на підтвердження вжиття відповідачем заходів щодо його призову на військову службу під час мобілізації до вирішення даної справи. Заявник лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів того, що відповідач діє умисно, недобросовісно.

Таким чином, відповідач не вчиняв дій щодо призову позивача на військову службу.

Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Крім того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

При цьому, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, як встановлено матеріалами справи, заявник просить здійснити забезпечення позову шляхом заборони дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не є стороною у справі і до якого не пред`явлено позовних вимог.

Колегія суддів в контексті зазначеного зауважує, що приписами пункту 5 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2025 року з питань забезпечення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан