Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №400/4595/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4595/26

Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,

повний текст судового рішення

складено 29.04.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Терлецького Д.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №400/4595/26 про відмову у задоволенні заяви щодо забезпечення позову

У С Т А Н О В И В :

28.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання направлення на проходження військово-лікарської комісії військовослужбовцю ОСОБА_1 з встановленням його ступеня придатності для проходження військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 24.03.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати направлення військовослужбовцю ОСОБА_1 на проходження військово-лікарської комісії щодо встановлення придатності до військової служби з урахуванням усієї наданої медичної документації, включно з діагнозом атрофії/ураження зорового нерва та із застосуванням відповідних статей/пунктів розладу хвороб;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 направити військовослужбовця ОСОБА_1 до комісії на оцінювання повсякденного функціонування для встановлення/визначення групи інвалідності.

Разом із позовною заявою, ОСОБА_1 до Миколаївського окружного адміністративного суду скеровано заяву про забезпечення позову, шляхом заборони вчиняти дії щодо направлення до виконання завдань/служби в умовах, які можуть погіршити стан здоров`я.

Мотивуючи таке звернення позивач вказує, що існує реальний ризик заподіяння істотної та невідновної шкоди, оскільки поганий стан здоров`я, критично низький зір не дають можливості належно нести військову службу.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №400/4595/26 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Приймаючи зазначену ухвалу суд першої інстанції вказав, що немає підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Не погоджуючись із вищенаведеним судовим актом ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для правильного вирішення спірного процесуального питання, викладено прохання скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №400/4595/26 із прийняттям нового судового рішення про задоволення заяви щодо забезпечення позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що за наявного медичного діагнозу він не може виконувати обов`язки військової служби. Позивач неодноразово звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 з відповідними рапортами про направлення його на ВЛК, надання можливості лікування та на проходження оцінювання для отримання групи інвалідності. Однак, такі рапорти Військовою частиною НОМЕР_1 проігноровано.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступне.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 військову службу проходить у Військовій частині НОМЕР_1 .

Як стверджує позивач, він неодноразово подавав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорти щодо направлення на ВЛК, надання можливості лікування та на проходження оцінювання для отримання групи інвалідності.

Однак, такі рапорти Військовою частиною НОМЕР_1 не розглянуто.

Уважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з даним позовом та заявою про забезпечення позову.

Здійснюючи в апеляційному порядку перегляд ініційованого позивачем питання стосовно наявності законодавчо передбачених підстав та необхідності вжиття заходів забезпечення позову, у визначений ОСОБА_1 спосіб, колегія суддів зазначає таке.

Умови та порядок вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначено статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення мають бути адекватними та співмірними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник має намір звернутись до суду.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, а також вказати, у чому, зокрема, будуть полягати дії, направлені на відновлення його прав, оцінити складність вчинення таких дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому, всупереч цілям статті 150 КАС України, містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання мотивації заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також, важливо щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Натомість, здійснюючи розгляд питання щодо забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував, що не вжиття судом заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів вказує, що ані в заяві про забезпечення позову, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не наведено належним чином обґрунтованих доводів, з посиланням на законодавчі приписи, які дійсно свідчать, що в разі прийняття судом позитивного для позивача рішення по суті заявлених позовних вимог, такий судовий акт виконати буде неможливо або складно.

До того ж, апеляційний адміністративний суд зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що Військовою частиною НОМЕР_1 по відношенню до ОСОБА_1 вчиняються дії щодо його направлення до виконання завдань/служби, які можуть погіршити стан здоров`я.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Положеннями частини 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

З 24.02.2022 відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.

Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не уважається безпідставними.

Колегія суддів враховує, що на даному етапі суд не встановлює наявність ознак протиправності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо розгляду рапортів ОСОБА_1 про направлення його на ВЛК, надання можливості лікування, проходження оцінювання для отримання групи інвалідності, оскільки надання оцінки таким обставинам є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення по суті заявлених позовних вимог. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення, дія чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі № 640/16242/19 очевидні ознаки протиправності рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень та порушення ними прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення (дія, бездіяльність) явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються, а також можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Відхиляються посилання скаржника на те, що з огляду на його стан здоров`я він не взмозі виконувати обов`язки військової служби, оскільки означене виходить за межі заявлених позовних вимог.

З аналогічних підстав колегія суддів вказує про безпідставність тверджень ОСОБА_1 стосовно ігнорування командуванням Військової частини НОМЕР_1 його медичних показань.

Доводи заявника про те, що дії Військової частини НОМЕР_1 можуть привести до направлення позивача виконувати завдання та обов`язки військової служби, не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Отже, за наслідком дослідження змісту заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову, а також апеляційної скарги, у системному зв`язку із наявними у матеріалах справи доказами, колегією суддів установлено, що заявником належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам захист яких стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок районного суду про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення спірного питання.

Отже, при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для її скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.150, 151, 238, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №400/4595/26 про відмову у задоволенні заяви щодо забезпечення позову - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька Д.С. Терлецький