Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №420/41780/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41780/25

Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

Дата і місце ухвалення: 19 лютого 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі №420/41780/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування з 18 лютого 2022 року по 28 листопада 2025 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткові відпустки, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткові відпустки, за період з 18 лютого 2022 року по 28 листопада 2025 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 18.02.2022 року по день фактичної виплати.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування з 18 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 28 листопада 2025 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткові відпустки, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, одноразову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткові відпустки, за період з 18 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 28 листопада 2025 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував положення чинного законодавства, яке регулює порядок визначення та виплати грошового забезпечення військовослужбовців. Апелянт наголошує, що Військова частина НОМЕР_1 діяла відповідно до чинної на момент виникнення спірних правовідносин редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та не була наділена повноваженнями самостійно визначати інший порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Крім того, апелянт вказує, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 у справі №826/6453/18 саме по собі не покладало на відповідача обов`язку здійснювати перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а правова колізія щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 була остаточно врегульована лише після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481.

Також апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано особливості правового режиму воєнного стану, принцип збалансованості державного бюджету, джерела фінансування грошового забезпечення військовослужбовців та те, що відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення виключно в межах бюджетних асигнувань та відповідно до чинного нормативно-правового регулювання.

Посилаючись на викладене, апелянт просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірний період проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 18.02.2022 року №90-ос ОСОБА_1 з 18.02.2022 року приступила до виконання службових обов`язків у загоні.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 28.11.2025 року №927-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення загону. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 28.11.2025 року.

Вважаючи, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 грошове забезпечення мало обчислюватися із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток за період з 18.02.2022 року по 28.11.2025 року.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2025 року №209/В-16506/16780 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви та проведення відповідного перерахунку.

Не погодившись із такою позицією відповідача та вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування при обчисленні належних їй виплат розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 підлягала застосуванню первісна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення та похідних від нього виплат за період з 18.02.2022 по 19.05.2023, а також з 18.06.2025 по 28.11.2025, оскільки у зазначені періоди відповідач був зобов`язаний застосовувати при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому суд зазначив, що у період з 20.05.2023 по 17.06.2025 підлягала застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, а тому підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з передчасністю такої вимоги.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення (вчинені дії) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне та грошове забезпечення. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості та умов служби, а його розміри встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент її прийняття, було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 лютого 2018 року №103, пунктом 6 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та визначено, що при обчисленні посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня 2018 року.

Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт або його окрема частина втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Отже, з 29 січня 2020 року пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у редакції, яка діяла до внесення змін Постановою №103, тобто із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Саме такий правовий підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, зокрема у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 14.09.2022 у справі №500/1886/21 та від 15.06.2023 у справі №380/13603/21.

При цьому Верховний Суд виходив із того, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, який щороку визначається законом, а тому після скасування пункту 6 Постанови №103 відсутні правові підстави для подальшого використання при обчисленні грошового забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018.

Як убачається з матеріалів справи, у період з 18.02.2022 по 19.05.2023 відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а також похідних від нього виплат із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Разом з тим у зазначений період діяли Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», якими встановлено інші показники прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення та похідних виплат за період з 18.02.2022 по 19.05.2023.

Разом з тим суд першої інстанції правильно врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, якою встановлено фіксовану розрахункову величину у розмірі 1762 гривні.

З огляду на це суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 17.06.2025, оскільки в цей проміжок часу відповідач діяв відповідно до чинного нормативного регулювання.

Водночас рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 Постанови №481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704 визнано протиправним та нечинним.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт або його окрема частина втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відтак правові наслідки визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови №481 виникли саме з 18.06.2025 - дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду. До цього моменту Постанова №481 була чинною та підлягала застосуванню відповідачем, що узгоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за період з 20.05.2023 по 17.06.2025.

Таким чином, починаючи з 18.06.2025, зміни, внесені Постановою №481 до пункту 4 Постанови №704, втратили чинність, а відтак підлягала застосуванню редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін Постановою №481.

Оскільки позивач проходила військову службу до 28.11.2025, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення та похідних від нього виплат також за період з 18.06.2025 по 28.11.2025.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був наділений повноваженнями самостійно визначати інший порядок нарахування грошового забезпечення, оскільки предметом спору є не законність дій відповідача щодо виконання нормативно-правових актів, а відповідність здійснених нарахувань вимогам законодавства, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому колегія суддів враховує, що обов`язок щодо приведення правовідносин у відповідність до вимог законодавства може бути покладений на суб`єкта владних повноважень судовим рішенням. Саме тому відсутність у відповідача повноважень самостійно змінювати порядок нарахування грошового забезпечення не спростовує наявності у позивача права на судовий захист та не виключає обов`язку відповідача виконати рішення суду у разі встановлення факту порушення такого права.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для проведення перерахунку після скасування пункту 6 Постанови №103, оскільки такі доводи суперечать наведеній вище усталеній практиці Верховного Суду.

Посилання апелянта на особливості бюджетного фінансування та проходження військової служби в умовах воєнного стану не спростовують права позивача на отримання грошового забезпечення у розмірах, визначених законом, та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, запровадження на території України воєнного стану не змінює встановленого законодавством порядку визначення складових грошового забезпечення військовослужбовців та не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти відповідно до вимог чинного законодавства.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом обставин справи і застосування норм матеріального права.

Надаючи оцінку іншим доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що такі доводи фактично зводяться до незгоди апелянта із правовою оцінкою судом першої інстанції встановлених обставин справи та власного тлумачення норм матеріального права.

Водночас наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи, не містять посилань на докази, які б свідчили про неправильність висновків суду, та не дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом було допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду у справах цієї категорії право військовослужбовців на визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, підлягає судовому захисту у випадку його порушення суб`єктом владних повноважень.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі №420/41780/25 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук