Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №440/7849/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р.Справа № 440/7849/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 р. (постановлену суддею Удовіченко С.О.) в справі № 440/7849/25 за заявою ОСОБА_1 , поданою в порядку ст. 383 КАС України, в справі № 440/7849/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області щодо перерахунку розміру пенсії за віком ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2024 р. в справі № 440/15063/23 без урахування вимоги про 60 найвигідніших місяців коефіцієнтів заробітної плати з 01.10.1993 р. по 30.06.2000 р. та зарахування до алгоритму розрахунку пенсії позивача показників з нульовим значенням з 01.07.2000 р. по 10.09.2003 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 02.09.2024 р. згідно довідки про заробітну плату № 02-04/1/1760-С від 16.09.2020 р. видану виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області з урахуванням Закону № 1058-IV про 60 найвигідніших місяців заробітної плати та коефіцієнтів заробітної плати з 01.10.1993 р. по 30.06.2000 р. з 04.10.2022 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виключити з алгоритму розрахунку суми пенсії за особистим рахунком № НОМЕР_1 ОСОБА_1 з електронної пенсійної справи, місяці заробітної плати та коефіцієнтів заробітної плати за період з 01.07.2000 р. по 30.09.2003 р. з нульовими показниками згідно Закону №1058-IV з 2013 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025 р., позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області щодо перерахунку розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2024 р. в справі № 440/15063/23, без урахування вимоги про 60 найвигідніших місяців коефіцієнтів заробітної плати з 01.10.1993 р. по 30.06.2000 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно довідки про заробітну плату № 02-04/1/1760-С від 16.09.2020 р., видану виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області з урахуванням Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням 60 найвигідніших місяців заробітної плати та коефіцієнтів заробітної плати з 01.10.1993 р. по 30.06.2000 р. з 04.10.2022 р.

10.04.2026 р. до суду першої інстанції ОСОБА_1 подав заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду, в якій просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області щодо виконання рішення суду від 18.09.2025 р., які полягають у застосуванні невигідного періоду роботи; зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області провести перерахунок із застосуванням періоду з 01.07.1995 р. по 30.06.2000 р. (коефіцієнт 3,39432) та з негайною виплатою різниці в нарахованної пенсії за віком з 2022 р. по 2026 р.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 р. в справі № 440/7849/25 частково задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень в справі № 440/7849/25, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, вчинені під час виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 р. в справі №440/7849/25 про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, вчинені під час виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25 та відмовити позивачу в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що відсутні підстави вважати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області під час виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково заяву позивача в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області під час виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вона спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.

Тобто, застосування судом до суб`єкта владних повноважень вимог ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно довідки про заробітну плату № 02-04/1/1760-С від 16.09.2020 р., видану виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області з урахуванням Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням 60 найвигідніших місяців заробітної плати та коефіцієнтів заробітної плати з 01.10.1993 р. по 30.06.2000 р. з 04.10.2022 р.

Приймаючи рішення від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25, суд першої інстанції виходив з того, що ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 рок. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Таким чином, єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01.07.2000 р. є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 04.10.2022 р., яка обрахована із заробітної плати за періоди з 01.12.1994 р. по 30.11.1999 р. (60 місяців згідно довідки від 16.09.2020 р. №02-04/1/1760-С), оскільки на думку відповідача даний період є оптимальним. Між тим, відповідач не обґрунтовує чому період з 01.12.1994 р. по 30.11.1999 р. є оптимальним для визначення розміру пенсії позивача та не враховано інші періоди з вересня 1993 року по червень 2000 року, згідно довідки від 16.09.2020 р. №02-04/1/1760-С".

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що оптимальний період заробітної плати та період оптимізації заробітної плати визначаються автоматично за допомогою програмного комплексу ІКІС ПФУ: Підсистема «Призначення та виплати пенсій» (ППВП). Довідка про заробітну плату № 02-04/1/1760-С від 16.09.2020 р., видана виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, охоплює період з 01.09.1993 р. по 30.06.2000 р., з якого автоматично визначено оптимальний період заробітної плати до 01.07.2000 р., а саме, з 01.12.1994 р. по 30.11.1999 р. (індивідуальний коефіцієнт до оптимізації 2,22124). Автоматично проведено оптимізацію і виключено з розрахунку період з 01.07.2000 р. по 31.01.2004 р. (43 місяці), після чого індивідуальний коефіцієнт заробітку збільшився з 2,22124 до 2,80932. Щодо неможливості (помилковості) визначення індивідуального коефіцієнту - 3,39432, як зазначалось у звіті, відповідно до ст. 41 Закону №1058 до заробітної плати для обчислення розміру пенсії враховуються суми виплат (доходу), з яких були обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески. Однак позивач в своєму розрахунку заробітної плати у вигляді порівняльної таблиці, яку долучав до звернення Головного управління та до матеріалів судової справи, визначив найбільш вигідний, на його думку, період заробітку з 01.07.1995 р. по 30.06.2000 р., оскільки помилково врахував суму компенсації за невикористану відпустку. Дані розрахунку не відповідають нормам Закону. Відповідач вважає, що у серпні 1995 року позивачем невірно застосовано показник середньої заробітної плати, що призвело до невірного розрахунку коефіцієнту заробітної плати за цей місяць. Сума коефіцієнтів заробітної плати до та після оптимізації завищені, внаслідок чого завищений індивідуальний коефіцієнт для обчислення 3,39432. Крім того, в розрахунку заявника допущені помилки, зокрема, коефіцієнт заробітку в грудні 1994 – січні 1995 зазначено без обмеження коефіцієнтом 5,6, що суперечать нормам ст. 41 Закону №1058. Також мають місце арифметичні помилки: серпень 2009 – коефіцієнт заробітку, обчислений шляхом ділення заробітної плати, визначеної в національній валюті - 5856,38 на середню заробітну плату в Україні – 1597,17 дорівнює 3,66672, замість коефіцієнта 6,36573, зазначеного в таблиці ОСОБА_1 .

Однак зі змісту протоколу про перерахунок пенсії від 15.12.2025 р. на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25 встановлено, що розмір пенсії за віком позивача з 04.10.2022 р. по 26.03.2028 р. становить - 6256,57 грн., що відповідає розміру пенсії згідно протоколу від 02.09.2024 р. Отже розмір пенсії позивача, як до винесення судом рішення, так і після його виконання не змінився, тому суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не надав доказів виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі №440/7849/25.

Посилання відповідача на невірне визначення індивідуального коефіцієнта, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки під час розгляду справи надавалась оцінка саме діям Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області щодо перерахунку розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2024 р. в справі № 440/15063/23, без урахування вимоги про 60 найвигідніших місяців коефіцієнтів заробітної плати з 01.10.1993 р. по 30.06.2000 р., а не розрахунку таких коефіцієнтів.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, вчинені під час виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. в справі № 440/7849/25.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 р. по справі № 440/7849/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 08.06.2026 року