Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №520/32855/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 р. Справа № 520/32855/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/32855/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №205150019123 від 19.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стражу період його роботи на посаді начальника відділу по ремонту і технічному обслуговуванню автомобілів у фірмі "Алмаз" в період з 04.10.1992 по 26.05.1995 (2 роки 7 місяців 23 дні), а також в повному обсязі період здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець в період з 15.07.2007 року по 13.11.2025 (момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком; 18 років 5 місяці 30 днів);

- зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 13.11.2025, та провести нарахування і виплату пенсії з 13.11.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. В якості підстави для відмови у призначенні пенсії зазначено про відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №205150019123 від 19.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2025, зарахувавши до страхового стражу період роботи на посаді начальника відділу по ремонту і технічному обслуговуванню автомобілів у фірмі "Алмаз" в період з 04.10.1992 по 26.05.1995 (2 роки 7 місяців 23 дні), згідно з трудовою книжкою від 20.01.1986 серії НОМЕР_1 а також в повному обсязі період здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець в період з 15.07.2007 року по 13.11.2025, з урахуванням сплачених страхових внесків та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року та ухвалити постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що у разі, коли в трудовій книжці містяться неправильні і неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Виписки з особових рахунків, платіжні відомості та інші документи про нараховану заробітну плату, які є доказами щомісячної сплати страхових внесків підприємством, також можуть слугувати відомостями, що підтверджують або спростовують позицію про недостовірність зробленого у трудовій книжці запису. Судом не взято до уваги, що для зарахування періодів роботи зазначених в трудовій книжці уточнюючу довідку про період роботи позивачем надано не було.

Також, вказує, що судом першої інстанції при вирішенні спору не враховано, що позивачу період підприємницької діяльності зараховано відповідно до сплачених внесків на момент розгляду його заяви про призначення пенсії. Позивачу зараховано спірний період ведення позивачем підприємницької діяльності з 01.07.2007 по 28.02.2022, з 01.06.2022 по 31.12.2024 відповідно до сплати внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити в її задоволенні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач 13.11.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного Фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 19.11.2025 №205150019123 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком. Свою відмову мотивував тим, що до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 20.01.1986 серії НОМЕР_1 з 04.10.1992 по 26.05.1995, оскільки містяться виправлення в даті та в даті наказу на прийняття та не завірено належним чином.

Крім того, відповідачем до страхового стажу позивача зараховано лише 17 років і 3 місяці періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності, хоча, на думку позивача, період здійснення підприємницької діяльності позивачем станом на 13.11.2025 року (на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії) складає 18 років 5 місяці 30 днів.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача від 19.11.2025 № 205150019123 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню. З урахуванням дискреційних повноваження відповідача, дійшов висновку, що належним способом захисту буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2025, зарахувавши до страхового стражу період роботи на посаді начальника відділу по ремонту і технічному обслуговуванню автомобілів у фірмі "Алмаз" в період з 04.10.1992 по 26.05.1995 (2 роки 7 місяців 23 дні), згідно з трудовою книжкою від 20.01.1986 серії НОМЕР_1 а також в повному обсязі період здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець в період з 15.07.2007 року по 13.11.2025, з урахуванням сплачених страхових внесків та з урахуванням висновків суду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон України №1058-IV; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон України №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).

Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов`язок по заміні печаток і штампів цих підприємств.

Приписами пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже з наведених норм слідує, що обов`язок щодо ведення трудових книжок працівників, у тому числі внесення до них достовірних відомостей, покладено саме на роботодавця. На керівників підприємств (роботодавців) також покладається обов`язок щодо належної організації ведення трудових книжок, у тому числі використання печаток і штампів підприємства.

Колегія суддів наголошує, що працівник не несе відповідальності за правильність оформлення та заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи вносяться уповноваженими працівниками підприємства, а не самим працівником. Обов`язок щодо ведення трудових книжок (їх заповнення, внесення відповідних записів, засвідчення печаткою підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень чи змін до записів) законодавством покладено на адміністрацію підприємства (власника або уповноважений ним орган).

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації. Отже, недотримання правил ведення трудових книжок може спричиняти негативні наслідки для осіб, відповідальних за їх оформлення, однак не може покладатися на працівника та впливати на реалізацію його прав, зокрема права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Щодо доводів відповідача, про необхiдність надати уточнюючу довiдку про перiод роботи, видану підприємством, на якому працював позивач, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Тобто, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відтак, вказані підстави для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу є необґрунтованими.

Щодо не зарахування до страхового стажу в повному обсязі період здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець в період з 15.07.2007 року по 13.11.2025, судова колегія зазначає таке.

До страхового стажу позивача було зараховано лише 17 років і 3 місяці періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності, хоча справжній (дійсний) період здійснення позивачем підприємницької діяльності станом на 13.11.2025 року (на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії) складає 18 років 5 місяці 30 днів.

Однак, в порушення вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідач, без будь-якого обґрунтування причин, мотивів чи підстав, лише частково врахував трудовий (страховий) стаж позивача в період безперервного здійснення позивачем підприємницької діяльності, починаючи з 15.05.2007 року і по теперішній час.

Рішення відповідача від 19.11.2025 № 205150019123 про відмову у призначенні пенсії за віком не містить мотивів чи обґрунтування зарахування до страхового позивача лише частини періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності, що свідчить про незаконність, необґрунтованість і невмотивованість такого рішення відповідача.

Вказане свідчить про необхідність зарахування періодів провадження підприємницької діяльності, за які позивачем сплачено страхові внески, до його страхового стажу.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено правомірність його рішення щодо відмови позивачу у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №205150019123 від 19.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2025, зарахувавши до страхового стражу період роботи на посаді начальника відділу по ремонту і технічному обслуговуванню автомобілів у фірмі "Алмаз" в період з 04.10.1992 по 26.05.1995 (2 роки 7 місяців 23 дні), згідно з трудовою книжкою від 20.01.1986 серії НОМЕР_1 а також в повному обсязі період здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець в період з 15.07.2007 року по 13.11.2025, з урахуванням сплачених страхових внесків та з урахуванням висновків суду.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 по справі № 520/32855/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді К.В. Мінаєва І.М. Ральченко