Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №363/1887/14-ц — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 363/1887/14-ц

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6052/2026

Головуючий у суді першої інстанції В. В. Підкурганний

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

08 червня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач Публічне акціонерне товариство комерційний

банк «Надра»

відповідач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2014 року в частині його оскарження, ухвалене у складі судді В. В. Підкурганного, в приміщенні Вишгородського районного суду Київської області,

в с т а н о в и в :

У травні 2014 року ПАТ КБ «Надра» звернувся до суду із позовом у якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на свою користь заборгованість за договором від 13 березня 2008 року № 54/АПМК/29/2008/840 у розмірі 431 723 грн. 35 коп. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн. 00 коп.

Свої позовні вимоги Банк обґрунтовував тим, що 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого з 4 лютого 2011 року є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір «Автопакет» № 54/АПМК/29/2008/840.

Згідно даного договору позивач надав відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти, на придбання автотранспортного засобу, на загальну суму 30 792 доларів США, із розрахунку сплати відсотків у розмірі 14,30 на рік, строком з 13 березня 2008 року по 20 березня 2013 року.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, між Банком та відповідачем ОСОБА_5 13 березня 2008 року було укладено договір № 54/АПМК/29/2008/840, згідно якого остання виступила поручителем ОСОБА_1 та зобов`язалася солідарно відповідати перед позивачем за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором.

ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_5 і подала апеляційну скаргу як ОСОБА_3 .

Позивач зазначав, що він виконав свої зобов`язання відповідно до укладеного договору, проте відповідачі порушили свої зобов`язання щодо щомісячного повернення частини кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, які передбачені умовами договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яка становить 431 723 грн. 35 коп.

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за договором від 13 березня 2008 року № 54/АПМК/29/2008/840 у розмірі 431 723 грн. 35 коп. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн. 00 коп., а всього стягнуто 435 377, 35 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 звернулась з апеляційною скаргою.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що підставами для скасування заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 1 вересня 2014 року є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Днем настання строку виконання основного зобов`язання є 20 березня 2013 року, при цьому з даним позовом позивач звернувся до суду вже 30 квітня 2014 року, тобто більше ніж через рік.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З умов Договору вбачається, що у договорі не встановлено строку, після якого порука припиняється.

Зауважує, що не отримувала від банку жодних повідомлень із зазначенням розміру невиконаних Позичальником зобов`язань та необхідності виконати ці зобов`язання за Позичальника.

На думку апелянта, в частині солідарного стягнення заборгованості за договором з поручителя позивачу слід відмовити, у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення вимог за рахунок поручителя, на дату звернення позивача до суду порука вже була припинена в силу вимог закону у редакції ЦК України, яка діяла на той час.

29.01.2026 ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_4 подано до суду додаткові пояснення у справі.

Позивач ПАТ КБ «Надра» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

06 травня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню розгляд справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 06.05.2026.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Так відповідачем ОСОБА_2 оскаржується рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2014 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ КБ «Надра» щодо стягнення з поручителя, а саме з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за договором від 13 березня 2008 року № 54/АПМК/29/2008/840 у розмірі 431 723 грн. 35 коп. та судових витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн. 00 коп., а всього в частині стягнення саме з апелянта 435 377, 35 грн.

Отже, заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01.09.2014 переглядається апеляційним судом в частині задоволених позовних вимог ПАТ КБ «Надра» щодо стягнення з поручителя ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за договором від 13 березня 2008 року № 54/АПМК/29/2008/840, а тому в іншій частині заочне рішення суду судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» щодо солідарного стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за договором від 13 березня 2008 року № 54/АПМК/29/2008/840, як з поручителя, судом зазначено, що відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Суд зауважив, що відповідно до укладеного договору поруки, поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед банком відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором за договором.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню, а порушене право позивача захисту та заборгованість за договором підлягає стягненню солідарно з основного боржника та з поручителя.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого з 4 лютого 2011 року є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір «Автопакет» № 54/АПМК/29/2008/840, згідно якого позивач надав відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти, на придбання автотранспортного засобу, на загальну суму 30 792 грн. доларів США, із розрахунку 14,30 % на рік строком з 13 березня 2008 року по 20 березня 2013 року.

Також, відповідно до даного договору відповідач ОСОБА_2 зобов`язалася солідарно відповідати перед позивачем за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором (а.с. 10-12).

Відповідно до розрахунку заборгованості загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить 431 723 грн. 35 коп. та складається з заборгованості за кредитним договором - 218 272 грн. 12 коп., заборгованості по сплаті відсотків - 156 302 грн. 82 коп., пені за прострочення сплати кредиту - 32 536 грн. 36 коп., штрафу за порушення умов кредитного договору - 24 612 грн. 05 коп. (а.с. 6-7).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини перша та друга статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення договору».

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18).

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11(провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Колегія суддів зауважує, що судова практика про застосування частини четвертої статі 559 ЦК України є послідовною та сталою.

Так, згідно п. 1.1.4 договору «Автопакет» № 54/АПМК/29/2008/840 від 13.03.2008, днем настання строку виконання основного зобов`язання є 20 березня 2013 року, при цьому з даним позовом позивач звернувся до суду 30 квітня 2014 року, тобто більше ніж через рік. До 30.04.2014 позивач до поручителя будь - яких вимог не заявляв.

На думку колегії суддів, сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З умов Договору вбачається, що у договорі не встановлено строку, після якого порука припиняється.

У такому випадку слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України, яка встановлює, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Підпунктами 3.2.5. та 3.2.6. пункту 3.2. Договору передбачено, що Банк набуває право вимагати від Поручителя виконання Зобов`язання, що витікає з цього Договору, при умові якщо в установлений Договором строк виконання Позичальником Зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині, вони не будуть виконані, а також при умові обов`язкового направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати Зобов`язання Позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині). Поручитель зобов`язаний виконати взяті на себе зобов`язання по цьому Договору не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення від Банку.

Слід зауважити, що для вирішення даної справи в частині вимоги до поручителя визначальним є питання чи направлялася банком на адресу поручителя пропозиції про виконання зобов`язань за договором поруки на погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Так, в матеріалах справи відсутні відомості того, що апелянт отримувала від банку повідомлення із зазначенням розміру невиконаних основним позичальником ОСОБА_1 зобов`язань та необхідності виконати ці зобов`язання за позичальника.

Верховний Суд України у своїй постанові від 11.11.2015 (справа № 6-2056цс15) висловив правову позицію, згідно якої, строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

За таких обставин, в частині солідарного стягнення заборгованості за договором з поручителя позивачу слід відмовити, у зв`язку з припиненням поруки, а відповідно і припиненням права кредитора на задоволення вимог за рахунок поручителя, на дату звернення позивача до суду порука була припинена відповідно до положень закону.

Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду згідно з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову щодо солідарного стягнення заборгованості за договором з ОСОБА_7 .

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги відповідачкою сплачено судовий збір у розмірі 5 481,00 грн.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 481,66 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2014 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованості за договором від 13 березня 2008 року № 54/АПМК/29/2008/840 у розмірі 431 723,35 грн. та судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 654,00 грн., а всього 435 377, 35 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Надра» у задоволенні позову до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» (ЄДРПОУ: 20025456, 04053, м. Київ, вул. Артема, 15) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 5 481,00 грн судових витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна