Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №757/35378/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/35378/25-ц

провадження № 22-ц/824/11179/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Вищої ради правосуддя, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року в складі судді Бусик О. Л.,

встановив:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до держави України в особі Вищої ради правосуддя, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що суддя Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н. В. рішенням від 24 вересня 2024 року у цивільній справі №757/38340/23-ц відмовила у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету моральної шкоди у розмірі 1 600 000 грн, завданої ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Литвинової І. В. від 22 листопада 2022 року у справі №757/65910/21-ц про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету шкоди, завданої постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №585/724/19 в частині незаконного обмеження застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що порушило право позивача на відшкодування за рахунок Державного бюджету шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві, та Заводського районного суду м. Миколаєва при розгляді цивільної справи №487/1061/20, у розмірі 12 500 грн невідшкодованої суми та 750 000 грн моральної шкоди.

Вважає, що висновками про те, що «положеннями Конституції України та ЦПК України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом звернення до них з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рішення, з яким не погоджується учасник судового процесу» суддя Пономаренко Н. В.: умисно порушила права позивача, зазначені в ст. 3 Конституції України; проігнорувала вимоги ч. 2 ст. 5, 56 Конституції України, п. 1 ст. 1, 1-1 ст. 2, п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, ст. 23 ЦК України; проігнорувала той факт, що іншими процесуальними діями, що обмежують права позивача на доступ до суду є незаконна ухвала судді Печерського районного суду м. Києва Литвинової І. В. від 22 листопада 2022 року у справі №757/65910/21-ц про залишення її позову без розгляду.

Суддею проігноровано той факт, що в її позові від 18 липня 2023 року зазначені факти, які підтверджують незаконність ухвали судді Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року у справі №757/65910/21-ц, що право на відшкодування виникло у неї в результаті встановлення рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року права особи на доступ до суду.

Вказане свідчить про те, що суддя Пономаренко Н. В. внесла до рішення від 06 серпня 2024 року у цивільній справі №757/14962/23-ц завідомо неправдиві відомості та зробила це умисно, з метою одержання неправомірної вигоди саме для судді Печерського районного суду м. Києві Литвинової І. В.

Суддею Пономаренко Н. В. умисно проігноровано доводи позовної заяви від 18 липня 2023 року про те, що суддя Литвинова І. В. в порушення норм процесуального права не надіслала на адресу позивача ні копії ухвали про відкриття провадження у справі, ні про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, ні копію ухвали про залишення позовної заяви без розгляду.

Позивач 15.01.2025 звернулася до Вищої ради правосуддя зі скаргою №15-01 щодо притягнення судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Члени Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за результатами попередньої перевірки висновку доповідача - інспектора Давидович І. І. «про відмову у відкритті дисциплінарної справи, оскільки суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням ( пункт 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») постановили ухвалу від 21 травня 2025 року №1088/3др/15-25 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н. В.

Позивач вважає, що члени Вищої ради правосуддя внесли до ухвали від 21 травня 2025 року завідомо неправдиві відомості.

Бездіяльністю членів Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка полягає в умисному не притягненні судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за скаргою позивача, порушено її право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинено особами які здійснювати свої офіційні повноваження, в результаті чого позивачу завдано моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю членів Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка полягає в умисному не притягненні судді Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н. В. до дисциплінарної відповідальності за скаргою ОСОБА_1 , чим порушено її право на «ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинено особами які здійснювати свої офіційні повноваження» ( ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та підриває принцип верховенства права, зазначений в ст. 8 Конституції України.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року вказаний позов залишено без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано жодного доказу того, що їй завдано моральну шкоду діями відповідачів, зокрема, не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів.

21.04.2026 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції не зазначив мотивів відхилення доказів позивача, зазначених в позовній заяві; проігноровано постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2019 року у справі №757/53996/17; не зазначено закон, яким передбачено методику розрахунку моральної шкоди; проігноровано вимоги ч. 3 ст. 23 ЦК України; не з`ясовано, що скаржник в позові від 03 липня 2025 року зазначив свою думку про те, що моральна шкода у розмірі 2 000 000 грн є достатнім для розумного задоволення потреб позивача на локалізацію негативних наслідків порушення бездіяльністю членів Вищої ради правосуддя.

Крім цього, судом не надіслано протягом двох днів з дня складення рішення від 10.09.2025 його копію на адресу скаржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

29.05.2026 до Київського апеляційного суду надійшов відзив Вищої ради правосуддя на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, проте відсутні докази направлення відзиву позивачці, у зв`язку із чим відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України відзив підлягає поверненню без розгляду.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року (суддя Литвинова І. В., справа №757/65910/21-ц) позов ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди залишено без розгляду на підставі частини п`ятої статті 223 ЦПК України.

Підставою для звернення до суду з вказаним позовом слугувало те, що Верховний Суд в постанові від 27 травня 2020 року у справі №585/724/19 незаконно обмежив застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що призвело до порушення прав ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями слідчого управління Територіального управління ДБР.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року (суддя ОСОБА_2 , справа №757/38340/23-ц) в задоволенні позову ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що положеннями Конституції України та ЦПК України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом звернення до них з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рішення, з яким не погоджується учасник судового процесу. Намагання оспорити акти і дії (бездіяльність) суддів шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.

15.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до Вищої ради правосуддя зі скаргою стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 .

За результатами попередньої перевірки дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя - доповідач Давидович І. І. склала висновок про відмову у відкритті дисциплінарної справи, оскільки суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням (пункт 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого - Сасевича О. М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О. В., ОСОБА_5 , Попікової О. В., розглянувши висновки дисциплінарного інспектора за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг, 21 травня 2025 року за №1088/3дп/15-25 прийняла рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н. В.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що внаслідок бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка полягає в умисному непритягнені судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, їй була завдана моральна шкода в сумі 2 000 000 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Серед підстав зобов`язання відшкодування матеріальної шкоди відповідно до вимог статті 1174 ЦК України, є наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є незаконними.

Згідно з частиною п`ятою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У той же час частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Такі підстави, зокрема визначені у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У статті 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Для перевірки законності та обґрунтованості судових рішень у ЦПК України передбачено процедуру апеляційного, а у деяких випадках касаційного перегляду. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

За змістом частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (частина перша статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати із числа членів Вищої ради правосуддя (частина друга статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, визначених у статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із частиною першою статті 107 цього Закону право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 реалізувала своє право, звернувшись до Вищої ради правосуддя зі скаргою про вчинення дисциплінарного поступку суддею Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н. В. під час розгляду справи № 757/38340/23-ц.

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом слугувала її незгода з ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про відмову у відкритті дисциплінарної справи за її скаргою стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н. В.

Позивачка зазначала, що саме внаслідок бездіяльності членів ВРП порушено її права на ефективний засіб правового захисту.

Разом з тим, ОСОБА_1 не зазначила, які дії відповідно до закону члени Вищої ради правосуддя мали вчинити, проте не вчинили, яке рішення повинні були прийняти, але не прийняли, не навела конкретні норми закону, які, на її переконання, порушив орган державної влади у правовідносинах, щодо яких виник спір.

Доводів про порушення Вищою радою правосуддя вимог закону у процедурі дисциплінарного провадження позовна заява не містить.

Оцінка дій суддів при розгляді цивільних справ відноситься до виключної компетенції Вищої ради правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур.

Аналогічного за змістом правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19 (провадження № 11-957заі19).

Позивачкою не надано достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) посадових осіб Вищої ради правосуддя, а відтак обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.06.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук