Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №465/2475/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10229/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Шубочкіної Т. В.

від 20 березня 2026 року

за заявою про видачу дублікату виконавчого листа

у цивільній справі № 465/2475/23 Вишгородського районного суду Київської області

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

до ОСОБА_1

про стягнення надмірно виплачених коштів,

У С Т А Н О В И В:

13 березня 2026 року ГУ ПФУ у Львівській області звернулось в суд із заявою про видачу дубліката виконавчого листа по справі № 465/2475/23 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2026 року в задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 465/2475/23.

Зазначає, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 листопада 2023 року його позов до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів у сумі 29 167 грн та судового збору в розмірі 2 684,00 грн було задоволено у повному обсязі. Вказує, що на підставі вказаного рішення судом 08.01.2024 було видано виконавчий лист. Повідомляє, що 24.01.2024 за № 1300-5903-5/13032 управлінням було подано заяву про відкриття виконавчого провадження до Вишгородського відділу державної виконавчої служби. Звертає увагу на те, що 05 листопада 2024 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 74038773 винесено постанову про арешт коштів боржника. Зазначає, що 13.02.2025 державним виконавцем Вишгородського відділу державної виконавчої служби Орленко Мариною Михайлівною було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Наголошує, що електронна копія цієї постанови зареєстрована в системі електронного документообігу Головного управління 14.02.2025 за № 2746/14. Стягувач зауважує, що у його структурних підрозділах, які здійснюють реєстрацію та передачу виконавчих документів спеціалістам на місцях, оригінал вказаного виконавчого листа не знайдено. Стверджує, що оригінал виконавчого документа на адресу Головного управління фактично не надходив, з чого випливає висновок про його втрату під час поштового пересилання. Апелянт переконаний, що обставини справи свідчать про фактичну втрату оригіналу виконавчого листа або неможливість його віднайдення, що позбавляє стягувача можливості повторно пред`явити його до примусового виконання. Посилаючись на статтю 433 ЦПК України, зазначає, що у разі втрати виконавчого листа суд, який його видав, має право видати його дублікат. Вказує на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою видача дубліката виконавчого документа допускається не лише у випадку його фізичного знищення, а й за будь-якої неможливості його належного використання стягувачем для виконання судового рішення. Наголошує, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що прямо суперечить принципу обов`язковості судових рішень, закріпленому у статті 129-1 Конституції України.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники не з`явились, про час місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа, суд першої інстанції виходив із того, що видача дубліката передбачена процесуальним законодавством лише у разі його реальної втрати, тобто коли документ загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено. Суд зазначив, що обов`язок доведення втрати виконавчого документа та факту подання відповідної заяви до закінчення встановленого строку покладається безпосередньо на стягувача, а невиконання цього обов`язку свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами. Керуючись підпунктом 17.4 пункту 1 розділу VIII «Перехідні положення» ЦПК України, суд наголосив на необхідності надання конкретних та переконливих доказів обставин такої втрати. Встановивши, що заявник не надав жодного належного та достатнього доказу фактичної втрати виконавчого листа, неотримання або невиконання рішення суду, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви. На підставі цього суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області через недоведеність факту втрати виконавчого листа.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судового рішення є невід`ємною та завершальною стадією судового процесу, спрямованою на реальний захист порушених прав та інтересів осіб. Згідно з частиною першою статті 431 Цивільного процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Процесуальний порядок вирішення питань, пов`язаних із втратою виконавчих документів до початку повноцінного функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів, визначений підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до цієї норми у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний чи приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, у тому числі й видача дубліката виконавчого документа, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 186/871/14-ц).

Разом з тим, єдиною та необхідною правовою підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є факт його фактичної втрати. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа, при цьому оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 419/310/12).

При цьому тягар доказування факту втрати покладається на заявника. Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Звернувшись до суду із заявою про видачу дубліката, стягувач повинен не лише повідомити про відсутність у нього документа, а й надати суду належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують конкретні обставини, за яких виконавчий лист було втрачено (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 196/673/14-ц). Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача без належного обґрунтування та документального підтвердження не може автоматично сприйматися судом як безумовний доказ його фізичної втрати (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 572/3591/19).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи заяву про видачу дубліката виконавчого листа, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області посилалося на те, що після повернення виконавчого документа державним виконавцем згідно з постановою від 13.02.2025, оригінал документа на адресу установи не надходив та під час внутрішньої перевірки у підрозділах не виявлений. Заявник зазначав про наявність офіційної відповіді відділу примусового виконання рішень від 27.01.2026 № 422/5, якою його повідомлено про скерування оригіналу виконавчого листа рекомендованою поштою з долученням квитанції.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, заявник у порушення вимог статей 76, 77, 81 ЦПК України не надав суду самого тексту чи належно засвідченої копії зазначеної відповіді органу примусового виконання від 27.01.2026 № 422/5, обмежившись лише посиланням на існування цього листа у тексті своєї процесуальної заяви. Головним управлінням не надано жодних довідок чи актів від оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта» про втрату або знищення відповідного рекомендованого відправлення, не надано роздруківок матеріалів штрихкодового ідентифікатора (трекінгу) чи відомостей про проведення офіційної звірки документообігу на поштових вузлах, які б об`єктивно підтверджували факт втрати кореспонденції під час пересилання.

Належним доказом підтвердження надсилання та отримання або втрати оригіналу документа є саме первинні документальні матеріали поштового оператора (квитанції, реєстри, довідки про втрату), а не суб`єктивні внутрішні твердження самого стягувача чи довідки про результати його внутрішнього електронного документообігу. Сам по собі факт відсутності виконавчого листа у стягувача, за наявності офіційних відомостей про його надіслання рекомендованою поштою, за відсутності доказів його втрати саме поштовим оператором, не є достатньою підставою для видачі дубліката.

Таким чином, зважаючи на те, що не допускається видача дубліката виконавчого листа на основі припущень та за повної відсутності належних письмових доказів обставин втрати, які заявник не спромігся долучити до матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю факту втрати оригіналу виконавчого листа № 465/2475/23 є правильним та узгоджується із сталою судовою практикою.

Доводи апеляційної скарги повністю зводяться до суб`єктивної переоцінки встановлених судом обставин справи, не містять посилань на процесуальні помилки чи неправильне застосування норм матеріального права, а тому не можуть слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 04 червня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов