Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №760/27408/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/3583/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: ОСОБА_1 та її представника адвоката Брижатого С. В. (в режимі ВКЗ)

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,

на рішення Солом`янського районного суду міста Києва у складі судді Коробенка С. В.

від 29 вересня 2025 року

у цивільній справі № 760/27408/24 Солом`янського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації,

про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, збільшення розміру аліментів та визначення місця проживання дитини,

У С Т А Н О В И В:

В жовтні 2024 року позивач звернулась в суд з даним позовом, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила стягнути з відповідача суму пені до 100 500 грн та суму індексації до 10 837,28 грн за період з липня 2022 року по травень 2025 року з урахуванням кількості днів прострочки та розміру аліментів, а також розрахунок індексації з урахуванням сукупного індексу споживчих цін за періоди 2022-2025 років та збільшити розмір аліментів до 6 000 грн щомісяця з огляду на потреби дитини в освіті, медичному обслуговуванні та відпочинку, а також визначити місце проживання спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач ОСОБА_1 зазначала, що вона самостійно виховує малолітню доньку ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 від спільного проживання із відповідачем ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. Вказувала, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2023 року у справі № 362/2391/22 з відповідача на утримання дитини було присуджено аліменти у твердій грошовій сумі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 01.07.2022. Зазначала, що на підставі виконавчого листа від 09.11.2023 старшим державним виконавцем Фастівського відділу державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 73427280. Наголошувала, що протягом тривалого періоду, а саме з 01.07.2022 по 07.10.2024, боржник взагалі не сплачував аліменти, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 81 000,00 грн. Вказувала, що відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України та сталої практики Верховного Суду вона має законне право на стягнення неустойки за кожен день прострочення платежів. Навела розрахунок пені за період з 01.07.2022 по 20.10.2024, загальний розмір якої з урахуванням нормативних обмежень становить 76 530,00 грн. Зазначала, що розмір аліментів у твердій грошовій сумі підлягає щорічній індексації згідно зі статтею 184 Сімейного кодексу України для відшкодування подорожчання товарів і послуг. Вказувала, що через ухилення відповідача та відсутність дій з боку виконавчої служби сума недоплати за індексацією за 2022-2024 роки склала 6 312,83 грн. Обґрунтовувала необхідність збільшення щомісячного розміру аліментів тим, що її власне матеріальне становище погіршилося, а потреби дитини суттєво зросли. Повідомляла, що донька наразі відвідує секцію плавання в спорткомплексі «Планета Спорт», художню студію та потребує додаткових занять з англійської мови, що вимагає значних фінансових витрат. Вказувала, що сума в 3 000,00 грн є мізерною та не покриває навіть четвертої частини реальних щомісячних витрат на забезпечення гармонійного розвитку дівчинки. Звертала увагу суду на те, що матеріальний стан відповідача у жовтні 2024 року покращився, він є повністю працездатним і не має на утриманні інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних батьків. Наголошувала, що відповідач систематично та без її погодження забирає доньку на кілька днів, чим грубо зриває навчальний процес у Київській середній загальноосвітній школі № 46. Вказувала, що такі дії батька супроводжуються безпідставними викликами поліції, використанням ненормативної лексики, образами та приниженням позивачки у присутності дитини. Стверджувала, що малолітня донька зазнає психологічних травм, по поверненню поводиться агресивно, а сам відповідач ніде офіційно не працює та може перебувати у стані сп`яніння. Посилалася на Конвенцію про права дитини та практику Європейського суду з прав людини, які вимагають забезпечення розвитку особистості у безпечному, надійному та стабільному середовищі.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення аліментів на утримання дитини в сумі 100 500 грн; індексацію аліментів в сумі 10 837 грн 28 коп.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні вимог про збільшення розміру аліментів відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати у частині стягнення пені, індексації та стягненні частини судових зборів. Визнати, що обов`язок батька щодо утримання дитини має реалізовуватися безпосередньо, без посередництва матері. Особливо у тих випадках, коли матір має проблеми з алкоголем, дозволяє собі бити дитину та загалом її поведінка буває аморальною і небезпечною для дитини (як от керування авто у нетверезому стані з дитиною в салоні авто). Врахувати також той факт, що мати часто залишала дитину саму вдома зі своїм співмешканцем, який силою утримував дитину. Під час одного з таких випадків, дитину відпустили лише після виклику поліції. Розглянути питання про встановлення спільної опіки над дитиною. Врахувати факт привласнення матір`ю дитини 4 500 доларів США, відкладених родичами на навчання дитини.

В обґрунтування скарги зазначає, що з 2022 року у апелянта відсутня можливість вільно спілкуватися з дитиною, оскільки позивачка наразі проживає з іншим чоловіком. Донька кілька разів тікала від мами і залишалась у батька в квартирі, бо не хотіла йти до мами, яка має різкі зміни настрою і періодично знущається з неї. Вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що порушує принцип рівності прав матері й батька дитини, а також права дитини на спілкування з обома батьками. Суд не враховував того факту, що з 2022 року дитина утримується матір`ю силоміць і є фактично заручником матері. Батько та дитина позбавлені можливості вільного спілкування. Зазначає, що обов`язок утримання дитини не є борговим зобов`язанням, оскільки він має публічно-правову, а не цивільно-договірну природу. Утримання дитини є постійним, особистим і немайновим обов`язком обох батьків, спрямованим на забезпечення належного рівня життя дитини, а не на виконання грошового боргу перед іншою стороною. Тому аліменти не є боргом, а їх несплата не створює «кредитно дебіторної» заборгованості у цивільно-правовому розумінні. Водночас, для повноцінного фізичного, емоційного та соціального розвитку дитини, надзвичайно важливо, щоб вона мала можливість рівного та стабільного спілкування як з матір`ю, так і з батьком. Кожен із батьків повинен мати змогу безпосередньо брати участь у вихованні дитини, приділяти їй увагу, турботу, а також самостійно витрачати власні кошти на її потреби.

Вказує, що він не ухиляється від обов`язків батька, проте принципово відмовляється просто так, без жодної звітності, віддавати гроші людині, яка абсолютно аморальна. Людині, поведінка якої суперечить не лише моїм, а й загальноприйнятним уявленням про порядність, честь та гідність.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу, строк на подання якого просить поновити, позивачка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Зазначає, що заборгованість відповідача зі сплати аліментів підтверджена офіційним розрахунком державного виконавця від 16.05.2025 і становить 104 500,00 грн. Звертає увагу на те, що стягнення пені у розмірі 100 500,00 грн повністю відповідає вимогам статті 196 Сімейного кодексу України та не перевищує суму боргу, а умисний характер невиконання відповідача підтверджується його письмовими поясненнями від 24.06.2025. Наголошує, що розрахунок індексації аліментів у сумі 10 837,28 грн проведено відповідно до статті 184 Сімейного кодексу України на підставі офіційних індексів споживчих цін Державної служби статистики України за періоди 2022-2025 років. Позивачка вказує, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю є законним, відповідає найкращим інтересам дитини та підтверджується висновком органу опіки та піклування від 05.06.2025, актом обстеження умов проживання від 29.05.2025, довідкою школи НВК «Ерудит» та її стабільним доходом як ФОП. Стверджує, що звинувачення в алкоголізмі чи насильстві є наклепом і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а вимоги про спільну опіку та зміну способу сплати аліментів не заявлялися в суді першої інстанції, тому не можуть розглядатися апеляційним судом відповідно до частини шостої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідач направив клопотання, у якому просив проводити розгляд справи у його відсутність, апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивачка та її представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав та доводів викладених у відзиві, строк на подання якого поновлено колегією суддів з огляду на поважність причин пропуску.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану.

Батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі, спільно проживали до 2021 року, після чого дитина залишилася з матір`ю.

За рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2023 року з Відповідача стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 3 000 грн щомісяця.

З копії розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем Фастівського відділу державної виконавчої служби станом на 16.05.2025 встановлено, що сума поточної і простроченої заборгованості Відповідача зі сплати аліментів за вказаним рішенням становить 104 500,00 грн.

Органом опіки та піклування надано висновок від 05.06.2025, згідно з яким рекомендує визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю, оскільки вона забезпечує належні умови, має сталий дохід як ФОП, облаштувала окрему кімнату для дитини (за актом обстеження від 29.05.2025), активно спілкується зі школою (за інформацією від НВК «Ерудит» від 11.04.2025) та пройшла психіатричний огляд без зауважень. Дитина висловила бажання почергового проживання, але комісія врахувала заборгованість відповідача по аліментах та відсутність зустрічного позову.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2023 про стягнення аліментів у розмірі 3 000 грн щомісячно. Встановивши, що станом на 16.05.2025 заборгованість відповідача за розрахунком державного виконавця становить 104 500,00 грн, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення неустойки (пені) в сумі 100 500,00 грн на підставі статті 196 Сімейного кодексу України, оскільки заборгованість виникла з вини платника. Перевіривши наданий позивачкою розрахунок індексації аліментів за період з липня 2022 року по травень 2025 року, суд визнав його правильним та стягнув 10 837,28 гривень відповідно до вимог статті 184 Сімейного кодексу України. Визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, суд врахував висновок Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 05.06.2025, акт обстеження умов проживання від 29.05.2025 та участь матері у вихованні доньки. Суд зазначити, що твердження відповідача про неналежну поведінку позивачки не підтверджені належними й допустимими доказами, а висловлена дитиною думка про почергове проживання з батьками оцінювалася з урахуванням тривалого ухилення батька від утримання дитини та відсутності зустрічного позову. Відмовляючи у збільшенні розміру аліментів до 6 000 грн, суд виходив із недоведеності позивачкою додаткових витрат на дитину

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується вимогами статті 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року в частині вирішення питання про місце проживання дитини в силу положень статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається, а всі доводи скаржника щодо умов проживання дитини, її побуту та поведінки матері перебувають поза межами предмета апеляційного перегляду.

Щодо вимог апелянта в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 100 500,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із ключових способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо. Своєчасне та повне забезпечення майнових прав дитини є стратегічним національним пріоритетом, що гарантується статтями 141, 155 Сімейного кодексу України та положеннями Закону України «Про охорону дитинства».

За змістом частини першої статті 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, отримувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Обов`язок доведення відсутності своєї вини у виникненні заборгованості покладається виключно на платника аліментів (правовий висновок у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19).

Відповідальність платника у формі пені не настає лише у випадку, коли заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема через неправильне нарахування сум виконавчою службою чи затримку виплат роботодавцем, за умови добросовісної поведінки платника (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 01.10.2025 у справі № 509/2967/23). Проте у розглядуваній справі апелянт у своїх письмових поясненнях від 24.06.2025, як в самій апеляційній скарзі, беззастережно підтвердив свій свідомий та умисний намір припинити виплату аліментів, починаючи з 2022 року, висуваючи власні суб`єктивні умови щодо зміни порядку виховання дитини. Такі дії платника є прямим свідченням наявності його вини у формі умислу, що виключає можливість звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Сімейне законодавство не передбачає права платника аліментів в односторонньому порядку призупиняти виконання судового рішення або самостійно змінювати спосіб його виконання у формі придбання речей, техніки чи проведення ремонтних робіт. Надання матеріального забезпечення в натурі без погодження з одержувачем аліментів та без відповідного судового рішення не зараховується в рахунок погашення встановленого судом розміру аліментів і не свідчить про відсутність вини боржника.

Посилання ОСОБА_2 на здійснення ним електронних записів до лікаря через систему «Хелсі» та купівлю побутової техніки свідчать про його особисту участь у піклуванні про дитину, проте не замінюють і не скасовують його обов`язку щомісячно компенсувати витрати на утримання малолітньої особи в грошовій формі. Факт наявності обмежень та арештів рахунків, на які посилається скаржник, є прямим наслідком відкриття виконавчого провадження через його тривалу бездіяльність, а тому не може вважатися поважною причиною чи обставиною, яка виключає вину особи у розумінні статті 197 Сімейного кодексу України.

Механізм нарахування неустойки, застосований судом першої інстанції, повністю відповідає встановленому порядку, згідно з яким пеня обраховується за кожним простроченим місячним платежем окремо, а її загальний підсумковий розмір обмежений сумою наявної заборгованості, яка за довідкою Фастівського відділу державної виконавчої служби від 16.05.2025 склала 104 500,00 грн (що відповідає правовому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц).

Апелянт не надав жодних альтернативних розрахунків або доказів відсутності вини, тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим.

Стосовно стягнення індексації аліментів у розмірі 10 837,28 грн, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 184 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає обов`язковій індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Індексація грошових доходів населення є державним механізмом, спрямованим на підтримання купівельної спроможності громадян, зокрема неповнолітніх дітей, в умовах зростання цін на споживчі товари та послуги.

Обов`язок щодо індексації розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, має імперативний характер і виникає безпосередньо на підставі закону. Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем обов`язку щодо добровільного утримання дитини з урахуванням інфляційних процесів, правомірно здійснив перерахунок виплат за відповідний період прострочення. Аргументи апеляційної скарги про те, що дитина перебуває на повному забезпеченні або тимчасово проживає у родичів, не звільняють боржника від обов`язку компенсувати втрати від знецінення грошових коштів.

Таким чином, оскільки відповідач не надав суду належних, допустимих та переконливих доказів, які б спростовували помісячні розрахунки заборгованості або свідчили про наявність непереборної сили чи інших незалежних від його волі обставин, що заважали сплаті коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Вимоги апелянта про встановлення спільної опіки над дитиною із почерговим проживанням, а також про зміну порядку утримання дитини шляхом перерахунку коштів безпосередньо на її особистий рахунок без посередництва матері, не можуть бути задоволені в межах цього апеляційного провадження. За змістом частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідач не звертався до Солом`янського районного суду міста Києва із зустрічним позовом про визначення порядку участі у вихованні дитини, встановлення графіків спілкування чи зміни способу виконання батьківських обов`язків. Питання визначення способів виховання та спілкування з дитиною, яка проживає окремо, є предметом самостійного позову в порядку статті 158 Сімейного кодексу України, а зміна способу та порядку виконання судового рішення про стягнення аліментів регулюється статтею 435 Цивільного процесуального кодексу України і вирішується у межах виконавчого провадження. Апеляційний суд позбавлений процесуальних повноважень вперше розглядати та задовольняти вимоги, що повністю змінюють або розширюють предмет первісного спору.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору у сумі 1 211,20 грн на користь позивачки та 1 211,20 грн на користь держави здійснено судом першої інстанції у повній відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апелянт не навів жодних правових аргументів про наявність помилок при розподілі судових витрат, а рішення суду першої інстанції є законним по суті, підстав для зміни чи скасування судового рішення у цій частині також немає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 04 червня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов