Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №369/12318/23 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 369/12318/23

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5995/2026

Головуючий у суді першої інстанції Н. С. Пінкевич

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

13 травня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Пінкевич Н. С., в примішенні Києво - Святошинського районного суду Київської області,

у с т а н о в и в :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, Державна інспекція архітектури та містобудування України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні майном.

В обгрунтування позову зазначено, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:021:0014. ОСОБА_2 на належних йому земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012 здійснює будівництво багатоквартирного будинку (на 40 квартир), в якому в подальшому відповідач продає квартири. Побудований відповідачем будинок є самочинним, оскільки відомості подані до Державного будівельного реєстру в частині зведення садибного будинку не відповідають дійсності.

Також позивач вказував про підроблення його підпису відповідачем на актах прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Побудована будівля має клас ризиків СС2, а не СС1, а тому не може бути розміщена у садибній забудові, що суперечить суспільним інтересам територіальної громади с. Софіївська Борщагівка, членом якої є позивач. Здійснення відповідачем будівництва на належних йому земельних ділянках чинить перешкоди у користуванні позивачем належною йому земельною ділянкою. У добровільному порядку відповідач відмовляється відновити його порушенні права, а тому належним способом захисту прав позивач важав саме знесення будівлі.

Позивач вказував на грубе порушення відповідачем вимог ДБН Б. 2.2-12:2019, ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ст. 31, 32, 34, 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 15, 16, 367, 391 ЦК України, ст. 103, 104 ЗК України та ст. 13 Конституції України.

Ураховуючи зазначене, позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3222486201:01:021:0014, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 вчинити дії - за рахунок ОСОБА_2 , впродовж одного місяця, знести будинок, який розташований на земельних ділянках кадастрові номера 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, Державна інспекція архітектури та містобудування України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні майном відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

В обгрунтвання апеляційцної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що якщо позивач не є власником ділянки, на якій відповідачем здійснюється будівництво, а сам факт будівництва, яке не погоджується суміжними сусідними власниками земельних ділянок не може ототожнюватися із знесенням такого будівництва та не порушує прав позивача.

Також суд дійшов помилкового висновку про те, що термін «багатоквартирний будинок» є поняттям, що формується на підставі відомостей про кількість співвласників нерухомого майна та відносить до правової природи права власності та видів об`єкту будівництва не можуть бути доказом та ототожнюватися з порушенням будівельних норм при його зведенні. У зв`язку з чим суд не взяв до уваги висновки експерта №23242 від 14.04.2023, виготовлені на виконання постанови слідчого у ЄРДР № 1202211000000000497 від 11.11.2022.

Суд першої інстанції взяв «плід отруйного дерева», як основний доказ, висновок експерта №07 СЕБТ/25 від 30.04.2025, який подано до суду з порушенням процесуальних строків на стадії ухвалення судового рішення та який незаконно був долучений до матеріалів справи.

Судом не було взято до уваги наявні у справі докази на підтвердження того, що відповідачем здійснювалося самочинне будівництво без відповідних дозволів, проектів та погоджень, при будівництві якого було порушено функціональне призначення земельних ділянок - територія садибної забудови, відповідно до генерального плану села Софіївська Борщагівка. Не враховано, що побудований відповідачем будинок належить до об`єктів класу наслідків (відповідальності) будівель і споруд СС2 відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Також позивач просить суд апеляційної інстанції постановити окрему ухвалу про наявність корупційного ризику стосовно судді при ухваленні рішення суду та направити її до відповідного підрозділу НАБУ. Постановити окрему ухвалу про скоєння суддею дисциплінарного порушення, грубого нехтування обов`язків судді, що підриває авторитет правосуддя, суспільну довіру до суду та наявності підстав для відкриття дисциплінарного провадження стососвно судді та направити окрему ухвалу до ВРП.

ОСОБА_1 , який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, та його представники ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , який брав участь у судовому засіданні також у режимі відеоконференції, підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених у ній доводів та наданих суду апеляційної інстанції пояснень.

Представник відповідача ОСОБА_7 заперечувала проти задволення апеляційної скарги, рішення суду просила залишити без змін як законне та обгрунтоване, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Третя особа ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просила залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Представники третіх осіб Борщагівської сільської рада Бучанського району Київської області, Державної інспекції архітектури та містобудування України, третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом доставлення судової повістки до електронних кабінетів юридичних осіб, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, та шляхом направлення судової повістки на поштову адресу фізичної особи (поштове відправлення повернуто без вручення із відмткою «адресат відсутній). Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від третіх осіб, які не з`явилися у судове засідання, не надходило.

З метою дотримання процесуальних строків, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:021:0014, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником земельних ділянок з кадастровим номером 3222486201:01:021:5011, на підставі укладеного 15 квітня 2019 року договору купівлі-продажу, зареєстрованого за № 732) та з кадастровим номером 3222486201:01:021:5012, на підставі укладеного 29 травня 2019 року договору купівлі-продажу, зареєстрованого за № 1054), що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав № 168513694 та №163539999.

Цільове призначення земельних ділянок відповідача було змінено рішення Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 114-6-VIIIвід 30 червня 2021 року з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку.

На час вирішення спору, відсутні судові рішення про визнання незаконним вищевказаного рішення ради.

26 жовтня 2021 року згідно витягу з реєстру будівельної діяльності № IУ051211026313 ОСОБА_2 подано відомості про початок будівельних робіт.

Згідно висновку експерта №23242 від 14 квітня 2023 року, виготовленого на виконання постанови слідчого у ЄРДР № 1202211000000000497 від 11.11.2022, вбачається, що в рамках даного дослідження перед експертом поставлено питання про те, чи є об`єкт будівництва, розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012 садибним чи багатоквартирним. На вимогу експерта не надано проектно-технічну документацію та технічний паспорт об`єкту дослідження, експерт проводив дослідження на підставі візуально-інструментального обстеження ї зробив висновок про те, що об`єкт будівництва є незавершеним будівництвом багатоквартирного будинку.

Відповідно до висновку експерта СЕ-19/111-23/28659 ДЗ, виготовленого на виконання постанови слідчого в ЄРДР № 1202211000000000497 від 11 листопада 2022 року, перед експертом поставлені питання про те, чи відповідає вимогам закону проектно технічна документація з землеустрою земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012 та 3222486201:01:021:0022 вимогам законодавства, чи відбулася зміна цільового призначення вказаних земельних ділянок. У висновках експерт вказав: проектно-технічна документація на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012 не відповідає вимогам законодавства, але цільове призначення таких земель змінено з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку; проектно-технічна документація на земельну ділянку 3222486201:01:021:0022 не відповідає вимогам законодавства, але її цільове призначення не змінено - ведення особистого селянського господарства.

Згідно експертного висновку СЕ 19/111-23/28671/ОЗ від 15 червня 2023 року, виготовленого на виконання постанови слідчого в рамках ЄРДР №1202211000000000497 від 11.11.2022, встановлено ринкову вартість земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012 та 3222486201:01:021:0022.

У експертному висновку СЕ 19/111-23/15473-ЗТ від 30 травня 2023 року, виготовленому на виконання постанови слідчого в рамках ЄРДР № 1202211000000000497 від 11.11.2022 встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012 використовуються для будівництва та обслуговування житлового будинку. Земельна ділянка з кадастровим номером 3222486201:01:021:0022 використовується як під`їзд до вищевказаних земель.

Відповідно до висновку експерта №12 СЕБТ/25 від 30.04.2025 встановлено, що спірне будівництво на земельних ділянках здійснювалося на підставі містобудівних умов та обмежень № 84 від 04.01.2021 та проекту «Нове будівництво садибного будинку на земельній ділянці з кадастровими номерам 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012» по АДРЕСА_1 348/2021, виготовленого ФОП ОСОБА_8 . Зміни до проектно технічної документації, зареєстровані в ЄДЕССБ від 31.01.2023 - ІУ051211026313-2. Декларація про готовність об`єкту зареєстрована в ЄДЕССБ 07.02.2023 - ІУ101230207146. У висновку експерт вказав, що житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 за конфігурацією та площі забудови, архітектурно-планувальним та конструктивним рішенням, інженерним обладнанням зведено відповідно до наданого Проекту «Нове будівництво садибного будинку на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011; 3222486201:01:021:5012 по АДРЕСА_1 Бучанського району Київської області» 348/2021 стадії Проект (П) (реєстраційний номер в ЄДЕССБ PD01:9371-2937-9450-1969), розробленого ФО-П ОСОБА_8 на підставі МУО ТU01:9093-2459-2486-9313. Покрівля не відповідає проекту, а саме - замість двоскатної покрівлі із листів металопрофілю влаштована пласка. Загальна висота складає 16 м, що не відповідає проекту, яким передбачена повні висота будинку, разом з ліфтовою шахтою 15,60 м. При цьому, граничнодопустима висотність будинку 16,0 м, визначена Містобудівними умовами та обмеженнями № 84 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ ТU01:9093-2459-2486-9313). Тобто навіть за умови перевищення проектної висоти будинку не перевищені вимоги граничнодопустимої висоти, обмеженої МУО. Зокрема Експерт виснував, що порушенням проекту, при зведенні даного будинку є невідповідності в частині конструкції покрівлі та збільшення проектної висоти в метрах, яка не виходить за межи граничнодопустимої висотності в метрах, визначеної МУО не є істотними порушеннями проекту, які можуть бути усуненими шляхом проведення будівельних робіт з перевлаштування покрівлі, яка не є несучою конструкцією. Будівельні роботи із заміни покрівлі будівель і споруд згідно з будівельними нормами без втручання в несучі конструкції, відповідно до п. 2 постанови КМУ № 406 від 07.06.2017, не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. Клас наслідків (відповідальності) житлового будинку, зведеного відповідно до наданого Проекту «Нове будівництво садибного будинку на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011; 3222486201:01:021:5012 по АДРЕСА_1 Бучанського району Київської області» 348/2021 стадії Проект (П) (реєстраційний номер в ЄДЕССБ PD01:9371-2937-9450-1969), розробленого ФО-П ОСОБА_8 на підставі МУО ТU01:9093-2459-2486-9313, відповідно до ДСТУ 8855:2019 «Визначення наслідків (відповідальності)» та п. 5 ст. 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відноситься до класу СС1 - незначні наслідки.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 вказував на грубе порушення відповідачем вимог ДБН Б. 2.2-12:2019, ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ст. 31, 32, 34, 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 15, 16, 367, 391 ЦК України, ст. 103, 104 ЗК України та ст. 13 Конституції України. ОСОБА_1 вказував на те, що будвіництво багатоквартирного будинку відповідачем порушує права позивача на користування належної йому на праві власності земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не є власником забудованих земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012, на яких зведено спірний об`єкт будівництва. Доказів порушення відповідачем архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил при зведені спірного об`єкту будівництва суду не надано, не заявлено клопотань про їх витребування, не подано клопотання про призначення експертизи саме щодо будівництва, дотримання норм, можливості чи неможливості проведення перебудови, істотне порушення норм, які зачіпають права та законні інтереси позивача. Сам по собі факт проведення будівництва, яке не погоджується суміжними, сусідніми власниками земельних ділянок не може ототожнюватись з знесенням такого будівництва.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Згідно з частиною третьою статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Одночасно за положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Саме таку правову позицію щодо застосування положень статті 376 ЦК України висловив Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16. Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14 та від 22 квітня 2019 року у справі № 396/724/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) зазначила, що правовою підставою знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини тощо.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається судом встановлено, що відповідачем було здійснено будівництво на належних йому на праві власності земельних ділянках, цільове призначення яких було змінено рішенням Борщагівської сільської ради № 114-6-VIIIвід 30.06.2021, з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку.

Із матеріалів справи, зокрема, проектно - технічної документації будівлі, декларації про початок будівництва, заяви про внесення зміни до проектно - технічної документації, декларації про завершення будівництва, вбачається, що здійснення відповідачем будівництва на належних йому земельних ділянках відбулося на підставі проектно - технічної документації, що зареєстрована у державному будівельному реєстрі у відповідності до вимог чинного законодавства України. До проектрої документації відповідачем внесено відповідні зміни, що зареєстровані в Реєстрі.

Відповідно до відомостей держаного будівельного реєстру, спірна будівля, що є предметом спору, має клас ризиків СС1.

При цьому ОСОБА_1 не є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012, на яких відповідачем здійснено будівництво. Вказані земельні ділянки належать ОСОБА_9 , про що вказує у позовній заяві і сам позивач.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що звертаючись із даним позовом до суду ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту права, оскільки він не є власником земельної ділянки на якій відповідачем здійснено будівництво, а тому він не наділений правом вимагати знесення об`єкту будівництва, яке зведеного на земельних ділянках, що перебувають у власності забудовника ОСОБА_2 .

Стверджуючи про те, що відповідачем було порушено архітектурні, санітарні, екологічні, протипожежні та інші вимоги і правила при зведені спірного об`єкту будівництва, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного у розпорядження суду не надав, відповідних клопотань про їх витребування не подавав. Зокрема позивач не скористався своїм правом на подання клопотання про призначення експертизи щодо будівництва, дотримання норм, можливості чи неможливості проведення перебудови, істотне порушення норм, які зачіпають його права та законні інтереси, як позивача.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що сам по собі факт проведення відповідачем будівництва, яке не погоджується суміжним власником об`єкта нерухомості, не може ототожнюватись із знесенням такого будівництва, оскільки такий вид захисту порушенного права є крайнім заходом впливу на забудовника. У даній справі відсутні підстави для задоволення позову про знесення будинку, який було споруджено на належних відповідачу земельниих ділянах, цільове призначення яких було змінено та погоджено проектну документацію на таке будівництво, про що правильно виснував суд першої інсатнції у своєму рішенні.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що судом у порушення вимог норм процессуального закону було долучено до матеріалів справи висновок експерта №12 СЕБТ/25 від 30.04.2025, оскільки загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Водночас, встановивши, що позивач не довів, що належна відповідачу будівля є самочинним будівництвом, і його будівництво відбулось з істотним порушенням будівельних норм і правил, а також що розташування будинка створює позивачу перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою чи у її використанні за цільовим призначенням, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_1 не обґрунтував необхідності захисту своїх прав шляхом знесення цієї будівлі, а тому доходить висновку про недоведеність позовних вимог та наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять.

Під час апеляційного перегляду справи судом було долучено до матеріалів справи Висновок експерта № СЕ-19/111-25/50173-БТ від 12.12.2025 виготовлений у кримінальному провадженні № 12022110000000497 на підставі постанови слідчого від 12.08.2025. Тобто, зазначений висновок експерта не перебував в матеріалах справи на час ухвалення рішення судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переверяє законність і обгрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення на підставі доказів, які було надано саме суду першої інстанції. Крім того, вказаний Висновок експерта не доводить обгрунтованості вимог позивача саме щодо знесення будинку, оскільки земельні ділянки належали відповідачу, він мав право на будівництво будинку. Станом на теперішній час кімнати у даному будинку належать певним громадянам на праві власності, дані особи не залучені до участі у справі, а позивачем заявлено вимогу про знесення будинку.

Загалом наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Так, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/1; постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Щодо постановлення судом апеляційної інстанції окремих ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 385 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

У частині десятій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Аналіз заяв позивача про постановлення окремих ухвал свідчить, що процесуальні дії судді під час розгляду цієї справи не вказують будь-яких підстав для постановлення окремої ухвали, а посилання щодо порушення судом норм процессуального права не підтверджені належними та допустимими доказами. Тому в задоволенні заяв про постановлення окремої ухвали належить відмовити.

Відповідно до частини другоїстатті 2 ЦПК Українисуд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір в межах заявлених вимог дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Повна постанова складена 05 червня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна