Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №760/998/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/998/25 Головуючий у І інстанції - Верещінська І.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/7802/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди

установив:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до Держави України в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що він проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді діловода штабу та командира відділення управління взводу управління командира дивізіону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «старший матрос» та «молодший сержант».

Під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 він зазнав з боку військової частини відносно себе незаконної бездіяльності, у зв`язку з чим йому заподіяно моральну шкоду, яка має відшкодуватись державою.

23 січня 2024 року позивачем у відповідності до вимог пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, по команді поданий рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за №507 від 23 січня 2024 року).

До вказаного рапорту ним були долучені документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення, а саме:

1. Нотаріально завірені копії паспорту громадянина України та картки платника податків на ім`я ОСОБА_2 ;

2. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 03 лютого 2003 року;

3. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 06 жовтня 2009 року;

4. Нотаріально завірені копії паспорту громадянина України та картки платника податків на ім`я ОСОБА_3 ;

5. Належним чином завірена копія рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2023 року у справі №495/12444/23.

Проте, вказаний рапорт належним чином не був розглянутий.

У зв`язку із чим, 27 лютого 2024 року ним повторно, у відповідності до вимог пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, поданий рапорт про звільнення з військової служби у запас.

До повторного рапорту ним були долучені ті ж самі документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення, як і до першого рапорту.

Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 вказані рапорти про звільнення з лав Збройних Сил України належним чином не розглядались, не направлялись для прийняття по ним рішення командиром військової частини НОМЕР_4 як уповноваженої особи, яка наділена компетенцією на звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта, тим самим щодо позивача було допущено незаконну бездіяльність з боку держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , яка входить в структуру Збройних Сил України, що встановлено судовими рішеннями суду адміністративної юрисдикції.

Вказує, що Одеським окружним адміністративним судом розглядалась справа №420/9545/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі №420/9545/24:

- Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді та не направленні до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорту діловода штабу військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним №1940 від 27 лютого 2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 ;

- Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надіслати до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорт діловода штабу військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до п.п. «і» п. 3 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним №1940 від 27 лютого 2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 .

Вказане судове рішення набрало законної сили 01 серпня 2024 року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №420/9545/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернуто апелянту.

Вказане судове рішення набрало законної сили 23 вересня 2024 року.

Виходячи із викладених обставин, встановлених вищевказаними судовими рішеннями адміністративної юрисдикції, бездіяльність держави стосовно позивача в особі Військової частини НОМЕР_1 розцінюється позивачем як незаконна.

Внаслідок незаконної бездіяльності держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , яка входить до структури Збройних Сил України, стосовно нього, а саме невирішення у відповідності до вимог законодавства порушених ним службових питань під час проходження військової служби, йому спричинено моральної шкоди, що виразилась у психологічних, душевних та моральних стражданнях.

Позивач вказує, що зазнав сильних душевних, психологічних страждань, це принижувало його честь та гідність, адже відносно нього допускалась незаконна бездіяльність щодо його звільнення з лав Збройних Сил України за наявності законних підстав для цього, службові особи Військової частини НОМЕР_1 , допускаючи бездіяльність щодо рапорту позивача на звільнення, порушували вимоги чинного законодавства, що встановлено вищевказаним судовим рішенням суду адміністративної юрисдикції.

Сильні душевні хвилювання, психологічні переживання, моральні страждання зазнав також через ту обставину, що фактично з січня місяця 2024 року по вересень 2024 року (вісім місяців) через бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 не приймалось рішення уповноваженою особою про звільнення його з лав Збройних Сил України за наявності законних підстав для цього, чим порушувалось його право на звільнення з військової служби, яке гарантоване ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Вказує, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , призвела до того, що був порушений його звичайний спосіб життя, адже тривалий час у передбачений законом спосіб та порядок службові особи цієї військової частини, вісім місяців, не вчиняли будь-яких дій з порушених ним питань щодо його звільнення з військової служби, що дуже пригнічувало позивача.

Також, позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, звертаючись до суду з метою оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , подання скарги до командира Військової частини НОМЕР_4 як старшого командира відносно командира Військової частини НОМЕР_1 , встановлення факту незаконності та протиправності та протиправності такої бездіяльності, поновлення своїх порушених прав, які завдані незаконною бездіяльності.

Зокрема, 07 березня 2024 року позивач вимушений був подати рапорт безпосередньо на командира Військової частини НОМЕР_4 зі скаргою на бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач зазначив про те, що його рапорти про звільнення з лав Збройних Сил України не направлені для прийняття по ним рішення командиром військової частини НОМЕР_4 як уповноваженою особою, яка наділена компетенцією на звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта.

Проте це результату не дало, у зв`язку із чим, позивач вимушений був докладати додаткові зусилля для поновлення його прав та припинення незаконної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , а саме звернутись до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, який 01 липня 2024 року й визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно порушених ним питань про його звільнення з лав Збройних Сил України.

Позивач вимушений також був з метою примусового виконання вказаного судового рішення 19 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку звернутись до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подати заяву про примусове виконання рішення, в якій просив на підставі ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» розпочати примусове виконання виконавчого листа від 13 серпня 2024 року №420/9545/24, виданого Одеським окружним адміністративним судом з виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/9545/24, яке набрало законної сили 01 серпня 2024 року.

З метою прискорення відновлення порушених прав через незаконну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та виконання рішення суду позивач додатково вимушений був звертатись до Міністерства юстиції України, що про свідчить лист Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16 вересня 2024 року №4896/Ш- 5990-03.2/03.2-06.

Позивач зазначає, що докладав численні зусилля для того, щоб рішення Одеського окружного адміністративного суду 01 липня 2024 року у адміністративній справі №420/9545/24 було доведено до суб`єкта владних повноважень, який зобов`язаний вчинити певні дії на користь позивача, та виконано ним.

Посилається, що з моменту подання рапорту на звільнення у січні 2024 року та до моменту звільнення у вересні 2024 року, він перебував у стані невизначеності, адже не знав, чи будуть поновлені його права, переживав через це, що завдавало йому ще сильніших душевних переживань внаслідок незаконної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка входить в структуру Збройних Сил України.

Лише після докладання значних зусиль щодо відновлення своїх прав, документи на його звільнення були направлені до військової частини НОМЕР_4 , командиром якої прийнятий наказ 07 вересня 2024 року №159-РС про звільнення позивача і 17 вересня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №271 від 17 вересня 2024 року.

Стан невизначеності, хвилювання про це та постійні думки про самоусунення Військової частини НОМЕР_1 від виконання вимог Закону під час розгляду рапортів позивача на звільнення, тривала тяганина, вжиття заходів щодо відновлення прав в позасудовому та судовому порядку, призводили також до погіршення в позивача внутрішньо-сімейної обстановки, і він не міг, перебуваючи в пригніченому стані, достатньо часу приділяти вихованню та утриманню його сестри, яку він самостійно виховував у зв`язку із чим і мав намір звільнитись з лав Збройних Сил України.

Бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 призвела до змін в емоційному стані позивача, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджали активному соціальному функціонуванню як особистості.

Посилається, що вказаними психологічними душевними та моральними переживаннями позивачу спричинено моральну шкоду, яку останній оцінює в 500000 гривень, та яку просив стягнути на його користь.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , спричинила йому завдання моральної шкоди, проте помилково, необґрунтовано визначив розмір відшкодування такої шкоди, що не відповідає фактичним обставинам справи та глибині його страждань.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, визначивши розмір морального відшкодування у розмірі 5000 гривень, не врахував, що позивач зазнав сильних душевних, психологічних страждань, це принижувало його честь та гідність, адже відносно нього допускалась незаконна бездіяльність тривалий час при вирішенні питання про його звільнення з лав Збройних Сил України за наявності законних підстав для цього, службові особи Військової частини НОМЕР_1 , допускаючи бездіяльність щодо його рапорту на звільнення, порушували вимоги чинного законодавства, що встановлено судовим рішенням суду адміністративної юрисдикції.

Позивач вимушений був зазнати сильних душевних хвилювань та психологічних переживань через ту обставину, що фактично з січня місяця 2024 року по вересень 2024 року (вісім місяців) через незаконну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 не приймалось рішення уповноваженою особою про звільнення його з лав Збройних Сил України за наявності законних підстав для цього.

Також він зазнав сильних душевних та моральних страждань з огляду на те, що цією незаконною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 були порушені його права та законні інтереси, зокрема право на звільнення з військової служби, гарантоване ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» за наявності в нього законних підстав для цього, факти порушення яких встановлено рішенням адміністративного суду.

Крім того, незаконна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , призвела до того, що був порушений його звичайний спосіб життя, адже тривалий час у передбачений законом спосіб та порядок службові особи цієї військової частини, вісім місяців, не вчиняли будь-яких дій з порушених ним питань щодо його звільнення з військової служби, що дуже його пригнічувало.

Також він вимушений був докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, звертаючись до суду з метою оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , подання скарги до командира Військової частини НОМЕР_4 як старшого командира відносно командира Військової частини НОМЕР_1 , встановлення факту незаконності та протиправності такої бездіяльності, поновлення своїх порушених прав, які завдані незаконною бездіяльності.

Зокрема, 07 березня 2024 року він вимушений був подати рапорт безпосередньо на командира Військової частини НОМЕР_4 зі скаргою на бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 в якому зазначив про те, що його рапорти про звільнення з лав Збройних Сил України не направлені для прийняття по ним рішення командиром військової частини НОМЕР_4 як уповноваженою особою, яка наділена компетенцією на звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта.

В даному рапорті він зазначив, що у відповідності до положень ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, через неможливість вирішення порушених питань з безпосередніми та прямими його командирами він вимушений звернутись до командира військової частини НОМЕР_5 із цим рапортом як уповноваженої особи відповідно до п.п. 2 п. 225 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, наділеною компетенцією на звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта підпорядкованих йому військових частин та просив командира військової частини НОМЕР_4 розглянути даний рапорт та додані до нього рапорти та звільнити його, діловода штабу військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України у запас на підставі п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з самостійним вихованням ним дитини віком до 18 років.

Проте це результату не дало, у зв`язку із чим, він вимушений був докладати ще додаткові зусилля для поновлення своїх прав та припинення незаконної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , а саме звернутись до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, який 01 липня 2024 року й визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно порушених ним питань про його звільнення з лав Збройних Сил України.

Позивач вимушений також був з метою примусового виконання вказаного судового рішення 19 серпня 2024 року ним засобами поштового зв`язку до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подати заяву про примусове виконання рішення, в якій він просив на підставі ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» розпочати примусове виконання виконавчого листа від 13 серпня 2024 року №420/9545/24, виданого Одеським окружним адміністративним судом з виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/9545/24, яке набрало законної сили 01 серпня 2024 року.

Після цього, а саме ухвалення адміністративним судом зазначеного рішення, яким встановлена незаконна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , з метою відновлення своїх прав 22 серпня 2024 року ним у Військовій частині НОМЕР_1 по команді поданий рапорт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у адміністративній справі №420/9545/24, якою Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано надіслати до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорт діловода штабу військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним №1940 від 27 лютого 2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 (зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним №6813 від 22 серпня 2024 року).

З метою прискорення відновлення своїх порушених прав через незаконну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та виконання рішення суду позивач додатково вимушений був звертатись до Міністерства юстиції України, що про свідчить лист Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16 вересня 2024 року №4896/Ш-5990-03.2/03.2-06.

Таким чином, ним докладались чисельні зусилля для того, що було вжито заходів для того, щоб рішення Одеського окружного адміністративного суду 01 липня 2024 року у адміністративній справі №420/9545/24 було доведено до суб`єкта владних повноважень, який зобов`язаний вчинити певні дії на його користь, та виконано ним (Відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 ), відновлено права та законні інтереси позивача, які було порушені внаслідок незаконної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 .

Зазначає, що за весь цей час, з моменту подання рапорту на звільнення у січні 2024 року та до моменту його звільнення аж у вересні 2024 року, він перебував у стані невизначеності, адже не знав, чи будуть поновлені його права, він переживав через це ще більше, що завдавало йому ще сильніших душевних переживань внаслідок незаконної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка входить в структуру Збройних Сил України.

Лише після докладання ним значних зусиль щодо відновлення свої прав і законних інтересів, доведення незаконної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , вжиття всіх можливих заходів щодо виконання судового рішення на його користь, документи на його звільнення були направлені до військової частини НОМЕР_4 , командиром якої прийнятий наказ 07 вересня 2024 року №159-РС про його звільнення і 17 вересня 2024 року його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №271 від 17 вересня 2024 року.

Стан невизначеності, хвилювання про це та постійні думки про самоусунення Військової частини НОМЕР_1 від виконання вимог Закону під час розгляду його рапортів на звільнення, тривала тяганина, вжиття заходів щодо відновлення своїх прав в позасудовому та судовому порядку, призводили також до погіршення в нього внутрішньосімейної обстановки, він не міг, перебуваючи в пригніченому стані, достатньо часу приділяти вихованню та утриманню своєї сестри, яку він самостійно виховував у зв`язку із чим і мав намір звільнитись з лав Збройних Сил України.

При цьому, в нього на самостійному вихованні та утриманні перебувала неповнолітня сестра, що вбачається з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня2024 року у справі №420/9454/24 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №271 від 17 вересня 2024 року.

Також зазначив, що вказана незаконна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та її службових осіб відносно позивача призвела до змін в його емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджали йому активному соціальному функціонуванню як особистості.

Внаслідок сильних психологічних, душевних та моральних переживаннях, які позивач зазнав внаслідок тривалою незаконної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 стосовно себе, порушення моїх прав та законних інтересів, а також через зміни внаслідок всього цього в його емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджали йому активному соціальному функціонуванню як особистості, йому спричинено моральної шкоди, яку на його думку він справедливо, виходячи з вищевказаних всіх обставин, оцінив в 500000 гривень.

Просив змінити рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року, стягнувши на його користь моральну шкоду у розмірі 500000 грн.

На вказану апеляційну скаргу Міністерство оборони України подало відзив, в якому просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі №420/9545/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії:

- Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді та не направленні до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорту діловода штабу військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним №1940 від 27 лютого 2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 ;

- Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надіслати до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорт діловода штабу військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до п.п. «і» п. 3 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним №1940 від 27 лютого 2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 .

Вказане судове рішення набрало законної сили 01 серпня 2024 року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №420/9545/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- повернуто апелянту через невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Вказана постанова набрала законної сили 23 вересня 2024 року.

Зі змісту вказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року вбачається, що «Разом з тим, рапорт ОСОБА_1 від 27.02.2024 року про звільнення його з військової служби, військовою частиною НОМЕР_1 розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було. При цьому, старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_4 на рапорті позивача накладено резолюцію: «Станом на 29.02.2024 наявні законні підстави для звільнення»», а отже суд дійшов до висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 ».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, та стягуючи з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн., суд першої інстанції врахував встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер та тривалість вимушених звернень до суду за захистом своїх законних прав, додаткових зусиль та витрат для цього, а також виходив із засад співмірності, розумності та справедливості, та вважав, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є саме сума у розмірі 5000 грн.

При цьому, суд виходив з того, що саме ВЧ НОМЕР_1 несе відповідальність за спричинені позивачу душевні хвилювання у вигляді моральної шкоди, оскільки є самостійною (окремою) юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Разом з тим, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Державної казначейської служби України та з Міністерства оборони України.

З висновками викладеними у оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст.ст. 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди.

Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року (справа №279/1834/22).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.

Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування.

Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року (справа №487/6970/20), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року (справа №214/7462/20).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди.

Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.

Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівнювання до іншого майнового еквіваленту.

Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року (справа №487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду.

Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року (справа №477/874/19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.

Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

З матеріалів справи вбачається, що протиправність дій військової частини встановлена рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі №420/9545/24.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиційного встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового акта.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року (справа №753/11000/14-ц).

Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року (справа №917/1345/17), від 08 червня 2021 року (справа №662/397/15-ц).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Так, зі змісту рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року вбачається, що «Разом з тим, рапорт ОСОБА_1 від 27.02.2024 року про звільнення його з військової служби, військовою частиною НОМЕР_1 розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було. При цьому, старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_4 на рапорті позивача накладено резолюцію: «Станом на 29.02.2024 наявні законні підстави для звільнення»», а отже суд дійшов до висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 ».

Отже, рішення суду у справі містить висновок про те, що дії військової частини були протиправними, відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні підстави для покладення відповідальності за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши обставини справи, встановлено, що порушення прав позивача тривало протягом 8 місяців.

Водночас матеріали справи не містять беззаперечних доказів настання тяжких незворотних наслідків, критичного погіршення стану здоров`я чи істотних, вимушених змін у життєвих стосунках позивача, які б вимагали більшого розміру компенсації ніж визначено судом першої інстанції.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, розмір відшкодування моральної шкоди не є джерелом для збагачення та має бути не більш як достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

Беручи до уваги характер правовідносин, тривалість порушення прав позивача, обсяг та глибину душевних страждань позивача, а також керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що визначена судом сума моральної шкоди у розмірі 5000 грн є цілком достатньою, адекватною та справедливою сатисфакцією за перенесені моральні страждання.

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 08 червня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба