Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №357/132/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 357/132/25

Провадження № 22-ц/824/11667/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про стягнення недоотриманих сум пенсії,

В С Т А Н О В И В :

08 січня 2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом до відповідача.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за життя перебував на обліку як пенсіонер органів внутрішніх справ. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено та визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії з 77% до 70% відповідних сум грошового забезпечення та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок пенсії. Також рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано відповідача зробити перерахунок та виплату пенсії з врахуванням виплачених сум. За життя вказаних судовими рішеннями сум батькові позивача відповідачем виплачено не було. 26 липня 2023 року державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Мельничук М.В. позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого він успадкував грошові кошти, які не були виплачені батьку за його життя, а саме: 28 236,80 грн призначених померлому згідно рішення Київського адміністративного суду від 27.02.2020 по справі № 320/6257/19; 175 591,09 грн призначених згідно рішення Київського адміністративного суду від 28.12.2021 по справі № 320/13627/21; 48 177,54 грн згідно рішення Київського адміністративного суду від 29.09.2022 по справі № 320/7512/22. Після звернення позивача з заявою до відповідача про виплату належних йому коштів, однак відповідач листом від 24.10.2024 року неправомірно відмовив у виплаті даних коштів, у зв`язку з чим змушений звертатися з даним позовом до суду.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача невиплачені кошти в сумі 252 005,43 грн та сплачений судовий збір.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 07 травня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

06 жовтня 2025 року до апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

У судове засідання, призначене на 02 квітня 2026 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 липня 2023 року, посвідченим Мельничук М.В., державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори. Зареєстровано в реєстрі за № 1-813.

Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з невиплачених коштів у сумі 28 236,80 гривень, призначених померлому згідно з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року у справі № 320/6257/19; у сумі 175 591,09 грн, призначених померлому згідно з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року у справі № 320/13627/21; у сумі 48 177,54 грн, призначених померлому згідно з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року у справі № 320/7512/22, які належали померлому згідно з листом Управління з питань виплат Відділу з питань виплати пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.06.2023 року № 1000-0505-8/96396.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що позивач є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , який за життя мав право на отримання нарахованих, але невиплачених сум пенсії відповідно до рішень Київського окружного адміністративного суду; зазначені суми пенсії у розмірі 252 005,43 грн увійшли до складу спадщини та підтверджені свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке є чинним та не оспореним; відповідно до положень ст. 1227 ЦК України, ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» недоотримані спадкодавцем суми пенсії підлягають передачі спадкоємцю; відмова відповідача у виплаті таких коштів є безпідставною та порушує право позивача на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; належним способом захисту порушеного права є стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманих сум пенсії.

З аналізу доводів апеляційної скарги вбачається, що аргументи, наведені апелянтом у скарзі, вже фактично були охоплені предметом дослідження суду першої інстанції з огляду на встановлені обставини справи та надані докази. Суд першої інстанції здійснив їх всебічний аналіз, надав належну правову оцінку та дійшов обґрунтованих висновків, які не спростовуються доводами апеляційної скарги та не дають підстав для їх перегляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на викладене, а також ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд вищої інстанції не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожен довід сторони та може обмежитися підтвердженням мотивів, наведених судом нижчої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для повторного детального аналізу аргументів, викладених в апеляційній скарзі.

Наведені апелянтом доводи охоплюються межами дослідження, здійсненого судом першої інстанції, отримали належну правову оцінку та не спростовують правильності його висновків, у зв`язку з чим підстави для їх переоцінки чи додаткового мотивування відсутні.

Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на неналежність позиції апелянта щодо того, що спірні суми пенсії вже були предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому позивач мав вирішувати питання шляхом оскарження дій чи бездіяльності органу Пенсійного фонду України щодо виконання відповідних судових рішень. Не може бути прийнята судом і позиція апелянта про відсутність бюджетного фінансування, у зв`язку із чим невиплата коштів не може свідчити про протиправність дій відповідача.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що за життя ОСОБА_2 набув право на перерахунок та отримання пенсійних виплат на підставі рішень Київського окружного адміністративного суду № 320/6257/19 від 27 лютого 2020 року, № 320/13627/21 від 28 грудня 2021 року та № 320/7512/22 від 29 вересня 2022 року, якими Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії. Разом із тим, на момент смерті спадкодавця зазначені кошти фактично виплачені не були.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

За змістом ст. 1227 ЦК України суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. Аналогічні положення містяться у ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Матеріалами справи підтверджено, що позивач прийняв спадщину після смерті батька та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, до складу якої увійшли спірні суми пенсійних виплат. Доказів фактичної виплати вказаних коштів спадкодавцю відповідачем суду не надано.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення адміністративних судів, на які посилається апелянт, ухвалювалися щодо прав та обов`язків ОСОБА_2 як пенсіонера та не вирішували питання переходу права на отримання невиплачених сум пенсії у порядку спадкування. ОСОБА_1 не був стороною у вказаних адміністративних справах, а звернувся до суду саме як спадкоємець з вимогою про стягнення належних спадкодавцю, але не отриманих за життя коштів.

За таких обставин спір виник з приводу реалізації спадкових прав позивача, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не шляхом оскарження дій чи бездіяльності органу Пенсійного фонду України в адміністративному судочинстві.

Посилання апелянта на відсутність бюджетних коштів та неможливість виконання судових рішень у зв`язку з недостатністю фінансування не спростовують наявності у позивача права на отримання спадкового майна та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки держава не може ухилятися від виконання своїх зобов`язань з мотивів відсутності бюджетних асигнувань.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20), вказано, що: право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 461/5878/22, вказано, що "встановивши, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області провести ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року, однак суми пенсії, що належали батьку позивача залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 успадкувала належні її спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, а тому заявлена нею вимога про стягнення грошових коштів з органу пенсійного фонду є ефективною в розрізі поновлення порушених спадкових прав. За викладених обставин, апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги у зв`язку з незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця за законом, на отримання належного їй спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя.

Невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій пенсійного фонду, який не виконував у добровільному порядку судове рішення, що набрало законної сили, і яким пенсійний орган було зобов`язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 673/393/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 804/536/18).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги, який у встановлений законом строк звернувся до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_2 , а тому позивач успадкував належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.

Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке набрало законної сили за життя спадкодавця, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити нарахування та виплату спадкодавцю підвищення до пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати (див. постанову Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 295/4158/23).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у справі № 761/25098/23 (провадження № 61-5150св24) від 09 липня 2025 року.

Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що невиконання за життя спадкодавця рішень суду про зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії не припиняє права на отримання таких сум та не позбавляє спадкоємця права на їх одержання у порядку, передбаченому статтею 1227 ЦК України. Спірні кошти є такими, що належали спадкодавцю на момент його смерті, увійшли до складу спадщини та підлягають виплаті позивачу як спадкоємцю за законом.

Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_1 не був стороною у справах адміністративної юрисдикції, рішення в яких ухвалювалися щодо прав та обов`язків його батька, а тому звернення позивача до суду саме в порядку цивільного судочинства з вимогою про стягнення належних спадкодавцю, але не отриманих за життя сум пенсії, є належним та ефективним способом захисту його спадкових прав.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування, необхідність виконання рішень суду у межах відповідних бюджетних програм, а також на відсутність вини органу Пенсійного фонду України у невиплаті коштів, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки обов`язковість виконання судових рішень прямо передбачена законом, а держава та її органи не вправі уникати виконання судових рішень з мотивів недостатності бюджетних асигнувань.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача недоотриманих спадкодавцем сум пенсії, які увійшли до складу спадщини, у зв`язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області залишити без задоволення.

Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько