Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №947/33955/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2827/26

Справа № 947/33955/24

Головуючий у першій інстанції Цирфа К. А.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2025 року,

за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання внести зміни до раніше укладеного договору найму житлового приміщення

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання внести зміни до раніше укладеного договору найму житлового приміщення, в обґрунтування якого зазначив, що його матір - ОСОБА_2 на підставі ордеру на право зайняття житла займала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний ордер видано на сім`ю, яка складалась з 3х осіб: мати - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_1 , та син - ОСОБА_3 .

08.06.1971 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_4 , який в подальшому був зареєстрованй у спірній квартирі.

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 договір найму спірного житлового приміщення укладено з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначає, що був зареєстрований у вказаній квартирі з 30.09.1994 року по 11.08.1999 року, однак змінив місце реєстрації у зв`язку з сімейними обставинами, але продовжив фактично проживати у вказаній квартирі.

Вважає, що набув права користування спірним житловим приміщенням, оскільки вів з ОСОБА_4 спільне господарство, був пов`язаний спільним побутом, взаємними правами та обов`язками.

Також зазначає, що звертався до суду з позовами про встановлення факту постійноо проживання та ведення господарства (справа № 947/32671/24) та визнання права користування квартирою та зобов`язання укласти договір найму (справа № 947/28899/19)

У зв`язку з відсутністю реєстрації у вказаній квартирі, Київською районною адміністрацією Одеської міської ради відмовлено позивачу в заміні сторони наймача у договорі найму квартири.

Враховуючи викладене, позивач просив суд встановити факт постійного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_1 наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 замість попереднього наймача ОСОБА_4 ; зобов`язати відповідача внести зміни до раніше укладеного договору найму квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме вказати наймачем ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 24 квітня 2025 року позовну заяву задовольнив.

Установив факт постійного проживання ОСОБА_1 в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2012 року і по 24.04.2025 року, разом з іншими членами сім`ї: ОСОБА_2 , 1932 року народження, та ОСОБА_4 , 1949 року народження, за їх життя.

Визнав ОСОБА_1 наймачем жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_4 , 1949 року народження, у зв`язку з його смертю.

Зобов`язав Київську районну адміністрацію Одеської міської ради внести зміни до раніше укладеного договору найму жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у якому наймачем жилого приміщення вказати ОСОБА_1 замість попереднього наймача ОСОБА_4 , 1949 року народження, у зв`язку з його смертю.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач з 2012 року фактично постійно проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом із матір`ю та вітчимом, вів із ними спільне господарство, брав участь в утриманні житла та після їх смерті продовжив проживати у спірній квартирі. Зазначені обставини підтверджуються наданими доказами, показаннями свідків, а також судовими рішеннямиу справах № 521/10513/20 та № 947/28899/19.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність реєстрації місця проживання, письмової згоди наймачів на вселення чи внесення позивача до договору найму не спростовує факту набуття ним права користування житлом як членом сім`ї наймачів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Київська районна адміністрація Одеської міської ради просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі Київська районна адміністрація Одеської міської ради посилається на те, що позивач був знятий з реєстрації у спірній квартирі ще у 1999 році та зареєстрований за іншою адресою, де фактично проживав до 2012 року. Тривала відсутність позивача у спірному житлі свідчить про втрату ним інтересу до квартири та права користування нею, а також про припинення його статусу члена сім`ї наймача. При цьому скаржник вважає, що відсутність реєстрації за адресою спірної квартири підтверджує відсутність згоди наймача на проживання позивача у ній.

Позивач не надав належних доказів ведення спільного господарства з попереднім наймачем, здійснення догляду за ним чи надання допомоги, а тому його проживання у квартирі не може вважатися законним. На переконання відповідача, наведені обставини свідчать про самовільне зайняття позивачем спірного житлового приміщення.

Крім того, Київська районна адміністрація Одеської міської ради вказує, що аналогічні обставини вже були предметом судового розгляду у справі № 947/28899/19, за результатами якого у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права користування квартирою та зобов`язання укласти договір найму відмовлено.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.06.2025 року позивачу роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття провадження Київська районна адміністрація Одеської міської ради отримала 30.06.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Представник позивача копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з додатками отримав 29.09.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками, проте відзиву на апеляційну скаргу не надано.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач в судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судову повістку отримав 05.03.2026 року о 6:14:37 в особистому кабінеті Електронного Суду, що підтверджується довідкою.

З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності сторін.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК України закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно роз`яснень викладених в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12 зробив висновок про те, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку (частина перша та друга статті 106 ЖК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК України іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус «наймача» (див. постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18)).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження № 61-5671св23) та інших.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що був зареєстрований у спірній квартирі з 30.09.1994 року по 11.08.1999 року, змінив місце реєстрації у зв`язку з сімейними обставинами, але продовжив фактично проживати у вказаній квартирі, тому вважає, що набув права користування спірним житловим приміщенням, оскільки вів з ОСОБА_4 спільне господарство, був пов`язаний спільним побутом, взаємними правами та обов`язками.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , матір’ якого є – ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24.10.1962 року, актовий запис № 1689.

22 травня 1970 рокуОСОБА_2 на підставі ордеру серії ЖР № 1401, виданого на підставі рішення Жовтневого виконкому Ради депутатів трудящих від 15.05.1970 року № 237 отримала право на зайняття однокімнатної квартири, загальною жилою площею 17,25 кв.м в окремій квартирі АДРЕСА_2 . Склад сім`ї: син - ОСОБА_1 , та син - ОСОБА_3 .

08.06.1971 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклади шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 08.07.1971 року, актовий запис № 511.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданою Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 04.05.2016 року, актовий запис № 3559.

З довідки № 4484 (з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації) вбачається, що ОСОБА_4 постійно проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаній площі проживає та зареєстрований 1 член сім`ї ОСОБА_4 з 28.06.1971 року, ОСОБА_2 (відповідальна) - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно розпорядження Київської районної адміністрації № 526 від 31.08.2015 року «Про внесення змін до договорів найму жилих приміщень, внаслідок визнання наймачем іншого члена сім`ї та переоформлення особистих рахунків» на підставі поданої заяви і пропозиції громадської комісії з житлових питань, згідно ст. 103, 106, 107 Житлового кодексу України, п. 2 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та у відповідності до п. 3.2.6 «Положення про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради», затвердженого рішенням Одеської міської ради № 4584-VI від 13.02.2014 року, ОСОБА_4 (у зв`язку зі смертю дружини - ОСОБА_2 ), визнано наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , складом сім`ї в одну особу, що підтверджується копією розпорядження № 526 від 31.08.2015 року та листом Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 568/1-11 від 21.02.2025 року.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міського управління юстиції від 14.04.2016 року, актовий запис № 3883.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26.04.2018 року, актовий запис № 541.

З довідки № Г2-110619-ф/л від 15.06.2020 року, виданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради вбачається що ОСОБА_1 з 01.09.1999 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

На звернення позивача до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про укладення договору найму, останньою надано лист № г-1275 від 17.09.2019 року з якого вбачається, що згідно інформації керівництва КП «ДКС «Вузівський», ордер на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я позивача відсутній, за вказаною адресою ОСОБА_1 не зареєстрований, у зв`язку з чим заяву задовольнити неможливо.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що бставини проживання ОСОБА_1 з 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджені судовими рішеннями у справі № 947/28899/19.

Колегія суддів з таким висновком суду погодитись не може та вважає за необхідне зазначити.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 25.08.2020 року (справа № 947/28899/19) у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання укласти договір найму відмовив.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.05.2021 року (справа № 947/28899/19) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2020 року залишено без змін.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2020 року набрало законної сили.

Приймаючи постанову про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 . Одеський апеляційний суд виходив з того, що «позивачем до позовної заяви не надано письмової згоди основного квартиронаймача та всіх членів його сім`ї, які проживали разом з ним на вселення ОСОБА_1 .

Про відсутність такої згоди свідчить також той факт, що за життя основний наймач ОСОБА_2 , а в подальшому і ОСОБА_4 , не звертались до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про включення позивача до договору найму, як члена родини, або переоформлення договору найму квартири на позивача.

Крім того, ОСОБА_4 не ставив питання щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що він сумісно з ОСОБА_4 , вів спільне господарство, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, як і те, що ОСОБА_1 надавав ОСОБА_4 , сторонній догляд і супроводжував його».

Із тексту зазначеного вище судового рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 та Київська районна адміністрація Одеської міської ради приймали участь у розгляді справи 947/28899/19, а тому під час розгляду цієї справи ними не можуть оспорюватися обставини, які були встановлені постановою Одеського апеляційного суду від 07.05.2021 року.

Враховуючи викладене, під час розгляду справи № 947/28899/19, рішення в якій набрало законної сили, судами вже були досліджені та встановлені обставини щодо відсутності доказів спільного ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 господарства, недоведеності надання позивачем стороннього догляду та супроводу останньому, а також відсутності підстав вважати позивача членом сім`ї наймача з 2012 року. Такі факти встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи та спростовують доводи позивача про набуття ним права користування спірним житловим приміщенням у зв`язку зі спільним проживанням із наймачем та веденням спільного господарства.

Також колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про врахування обставин, встановлених під час розгляду справи № 521/10513/20, як доказу проживання позивача у період з 2012 року по 2017 рік за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13.08.2020 у справі № 521/10513/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання такою що втратила право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_5 .

Як убачається з вказаного рішення, судом було встановлено лише факт непроживання з 2012 року ОСОБА_8 за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджувалось відповідними актами про непроживання. Також судом враховано визнання відповідачем позову. Разом з тим, під час розгляду цієї справи не досліджувалися обставини щодо місця фактичного проживання позивача після вибуття з вказаної адреси, не надавалась оцінка доказам на підтвердження проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та не встановлювався факт постійного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин рішення у справі № 521/10513/20 не містить преюдиційно встановлених обставин щодо проживання позивача у спірній квартирі, а тому не могло бути покладене судом першої інстанції в основу висновку про підтвердження обставин на які посилається ОСОБА_1 у справі що переглядається.

Окрім зазначеного колегія суддів зауважує, що в порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень позивачем під час розгляду справи не надано доказів проживання у період з 2012 року по 2017 рік за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, акт про проживання особи від 27.06.2019 року, на який посилається позивач, вже був предметом дослідження та йому надано оцінку під час розгляду справи № 947/28899/19.

Інші докази на які посилається позивач, а саме: акт про заміну електролічильника за адресою: АДРЕСА_1 № 1823085 від 07.08.2023 року, підписаний позивачем, договір з технічного обслуговування домофонної системи та абонентського пристрою встановленого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Домофон.Інжирінг.Охорона» та ОСОБА_8 від 16.11.2020 року, квитанції про сплату комунальних послуг не можуть братись апеляційним судом до уваги, оскільки не підтверджують факт проживання ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 саме у період з 2012 року по 2017 рік та датовані після смерті наймача ОСОБА_4 .

Коленія суддів зауважує, що для встановлення спільного проживання до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.

Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечними, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Надану позивачем фототаблицю колегія суддів не може вважати належним та достатнім доказом на підтвердження факту постійного проживання позивача у спірній квартирі як члена сім`ї наймача. Зокрема, одна з фотографій містить зображення ОСОБА_4 , ОСОБА_8 таОСОБА_2 , що саме по собі свідчить лише про перебування зазначених осіб разом у певний момент часу, однак не підтверджує ведення ними спільного господарства чи спільного проживання.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що самі по собі показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту постійного спільного проживання.

Як зазначалося вище, у справі № 947/28899/19 встановлені обставини відсутності письмової згоди основного квартиронаймача та всіх членів його сім`ї, які проживали з ним на вселення ОСОБА_1 , та відсутність спільного ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 господарства, недоведеності надання позивачем стороннього догляду та супроводу останньому, тому вказані обставини не підлягає доказуванню.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що не був зареєстрований у спірній квартирі, оскільки його вітчим - ОСОБА_4 зловживав алкогольними напоями. Однак доказів на підтвердження вказаних обставин не надано.

При цьому позивач зазначив, що звертався до ОСОБА_4 з проханням зареєструвати його за вказаною адресою, однак останній таких дій не вчинив. Разом із тим, до іншого зареєстрованого у квартирі члена сім`ї - брата ОСОБА_9 із цього питання не звертався. Також позивач підтвердив, що за життя матері та вітчима не вживав жодних заходів для оформлення реєстрації місця проживання за спірною адресою.

Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що позивач вселився до спірної квартири як член сім`ї наймача, постійно проживав у ній, вів із наймачем спільне господарство та набув самостійного права користування спірним житлом позивачем не надано.

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що оскільки позивачем не доведено факт надання письмової згоди основного квартиронаймача та всіх членів його сім`ї, які проживали разом з ним на вселення ОСОБА_1 , як і не надано належних доказів висловлювання ОСОБА_4 згоди на вселення позивача, відсутність реєстрації позивача у спірній квартирі, наявність преюдиційних обставин щодо не доведеності ведення спільного господарства з ОСОБА_4 , надання останньому догляду та супроводу, відсутність доказів встановлення порядку користування квартирою, то вимоги про визнання наймачем житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання внести зміни до раніше укладеного договору найму житлового приміщення, задоволенню не підлягають.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2025 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання наймачем житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання внести зміни до раніше укладеного договору найму житлового приміщення, відмовити.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання наймачем житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання внести зміни до раніше укладеного договору найму житлового приміщення, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 червня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко