Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №212/3978/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2708/26 Справа № 212/3978/25 Головуючий у першій інстанції: Богун О.О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра у складі судді Богун О.О. від 23 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав,–

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 2010 року проживає з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у місті Сіверську, Бахмутського району Донецької області. Від даних відносин сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі реєстрація народження дитини була проведена у відповідності до вимог ст.135 СК України та за вказівкою відповідачки прізвище дитини було зазначено « ОСОБА_5 ». З 2019 року сторони припинили стосунки та проживають окремо. Відповідачка привезла неповнолітнього сина до позивача та залишила його проживати з ним і бабусею. За рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 було визнано батьком ОСОБА_6 та 11 березня 2025 року було видано нове свідоцтво про народження дитини. З 2019 року та до сьогодення відповідачка самоусунулася від виховання та піклування сина ОСОБА_4 . Вона не цікавиться його розвитком, станом здоров`я та не відвідує його. Матеріальної допомоги на утримання сина також не надає. Неповнолітній ОСОБА_4 з 2019 року по 2022 рік проживав разом з батьком, бабусею ОСОБА_7 а з 2022 року батько перебуває за кордоном у зв`язку з роботою та матеріально утримує сина й свою матір, яка піклується онуком. Тому позивач просив позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 23 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав, – відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що сторони з 2010 року по 2019 рік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у місті Сіверську Бахмутського району Донецької області.

Від даних відносин сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі реєстрація народження дитини була проведена у відповідності до вимог ст.135 СК України та за вказівкою відповідачки прізвище дитини було зазначено « ОСОБА_5 ».

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 серпня 2024 року у справі №486/1595/23, позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №44 від 26 листопада 2015 року, виданий Виконавчим комітетом Сіверської міської ради Артемівського району, Донецької області. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №44 від 26 листопада 2015 року, виданий Виконавчим комітетом Сіверської міської ради Артемівського району, Донецької області змінено прізвище « ОСОБА_5 » на прізвище « ОСОБА_10 ». Рішення набрало законної сили (а.с. 5-7).

Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11 березня 2025 року, виданого виконавчим комітетом Сіверської міської ради Артемівського району Донецької області, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Згідно змісту позовної заяви, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2019 року по 2022 рік проживав разом з батьком, бабусею ОСОБА_7 , а з 2022 року батько перебуває за кордоном у зв`язку з роботою та матеріально утримує сина і свою матір, яка опікується онуком. З 2019 року та до сьогодення відповідачка самоусунулася від виховання сина ОСОБА_4 . Вона не цікавиться його розвитком, станом здоров`я та не відвідує його. Матеріальної допомоги на утримання сина також не надає.

Відповідно до довідки закладу дошкільної освіти №2 «Ромашка» Південноукраїнської міської ради №В-1 від 17.03.2025, малолітній ОСОБА_4 відвідував заклад дошкільної освіти №2 “Ромашка”, з 18 лютого 2020 року по 31 серпня 2022 року. Мама за час відвідування дитини закладу дошкільної освіти на батьківські збори не з`являлася, з вихователями не спілкувалась (а.с. 11).

Згідно характеристики Південноукраїнського ліцею №1 імені Захисника Вітчизни Південноукраїнської міської ради Миколаївської області, зокрема, малолітній ОСОБА_4 навчається у 3-В класі. Зарекомендував себе як старанний, працелюбний учень. На уроках уважний, активний, вміє самостійно працювати, швидко переключається з одного роду діяльності на інший. Домашні завдання виконує завжди. Організацією шкільного життя та навчання хлопчика відповідально займається бабуся ОСОБА_7 . Вона регулярно відвідує батьківські збори, постійно цікавиться успіхами онука, завжди на зв`язку з класним керівником. Тато ОСОБА_11 працює за кордоном. Мама за період навчання ліцею жодного разу не відвідала, класному керівнику не телефонувала (а.с. 12).

Відповідно до довідки №15 з НКП «Південноукраїнський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Південноукраїнської міської ради, ОСОБА_8 здоровий, здоров`ям малолітнього ОСОБА_4 з 2019 року опікується його бабуся ОСОБА_7 (а.с. 13).

Згідно акту обстеження умов проживання №Б/Н від 25.08.2025, житло по АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат. На момент відвідування у квартирі чисто, наявний косметичний ремонт, наявні необхідні меблі, побутова техніка та інші предмети тривалого вжитку, продукти харчування та їх запас. Умови задовільні. Для хлопчика облаштовано окрему кімнату, в якій чисто, наявне спальне ліжко , місце для навчання (письмовий стіл, стілець), шкільне приладдя для навчального року, комп`ютерна техніка, ґаджет, одяг та взуття відповідного віку та сезону, засоби особистої гігієни. Умови задовільні. За цією адресою проживають: ОСОБА_7 - баба; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 - батько (перебуває за кордоном, Німеччина) (а.с. 64).

З висновку органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , №383 від 10.09.2025 вбачається, що орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 66-67).

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою – четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18 (провадження № 61-8883св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

При вирішенні даної справи колегія суддів звертає увагу, що, згідно органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , №383 від 10.09.2025, доцільним є позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому вказаний висновок від 10.09.2025 є недостатньо обґрунтованим та складеним без всебічного з`ясування обставин справи. Органом опіки не досліджено належним чином причини тривалої відсутності матері у житті дитини, не перевірено вплив складних життєвих обставин, пов`язаних із відсутністю житла, роботи та можливими наслідками воєнних дій.

Висновок ґрунтується переважно на поясненнях бабусі дитини, без належної оцінки можливості відновлення стосунків між матір`ю та дитиною та без врахування того, що відповідачка не відмовлялась від дитини і заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.

У силу частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів зазначає, що лише самого висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та встановлення факту неналежного виконання матір`ю свого обов`язку щодо виховання дитини, згідно із положеннями діючого в Україні сімейного законодавства, є недостатнім для позбавлення особи батьківських прав.

Наданий у даній справі висновок органу опіки та піклування Південноукраїнської міської радимає лише рекомендаційний характер та є недостатньо обґрунтованим, оскільки не містить інформації щодо підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідачку батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини.

Оскільки вказаний висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, - даний висновок органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради не може бути покладений в основу судового рішення про позбавлення батьківських прав.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінки.

Матеріали справи не містять негативних характеристик відповідачки. Факт проживання матері окремо від дитини, - не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав.

Виходячи з наведеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; встановивши недоведеність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками; приймаючи до уваги бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні з сином; враховуючи, що законодавством передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, - суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшов правильного висновку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.

Доводи апелянта про те, що відповідачка добровільно привезла малолітнього сина до батька та бабусі й залишила його проживати з ними, посилаючись на відсутність матеріальної спроможності забезпечувати дитину, а також про те, що протягом останніх шести років вона не цікавилася життям, розвитком та станом здоров`я дитини і не надавала матеріальної допомоги, самі по собі не є достатніми та беззаперечними підставами для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав. Наведені обставини не свідчать про наявність свідомого та умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків у розумінні сімейного законодавства, а тому є необґрунтованими та безпідставними.

Суд приймає до уваги, що відповідачка, згідно відзиву на апеляційну скаргу, зазначає, що вона є переселенкою, винаймає житло, працює над відновленням матеріального стану для повернення сина.

Ні місцевому суду, ні суду апеляційної інстанції позивачем не надано доказів звернення до суду з позовом (чи в порядку наказного провадження) про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини; доказів наявності відповідної заборгованості та ухилення відповідачки від утримання дитини — суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сам батько дитини також фактично проживає окремо від малолітнього сина за кордоном, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями його представника в судовому засіданні апеляційного суду, а відтак наведені апелянтом обставини підлягають оцінці з урахуванням поведінки обох батьків та найкращих інтересів дитини.

Виходячи з викладеного, апеляційним судом не встановлено підстав для вжиття крайнього заходу сімейно-правової відповідальності - позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та необхідність залишення оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 23 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

А.В. Гапонов