Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №400/8455/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 р. № 400/8455/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки у кількості 47 календарних днів (7 днів за 2021 рік + 20 днів за 2022 рік + 20 днів за 2023 рік) виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення позивача зі списків особового складу;

зобов`язання відповідача нарахувати позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки у кількості 47 календарних днів (7 днів за 2021 рік + 20 днів за 2022 рік + 20 днів за 2023 рік), виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення позивача зі списків особового складу;

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168), у розмірі 100000 грн у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у період з 29.12.2022 по 03.01.2023, 17.01.2023 по 27.01.2023 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах та з 03.01.2023 по 17.01.2023 за час перебування позивача на лікуванні;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100000 грн у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у період з 29.12.2022 по 03.01.2023, 17.01.2023 по 27.01.2023 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах та з 03.01.2023 по 17.01.2023 за час перебування позивача на лікуванні.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період його військової служби у відповідача у період з 29.12.2022 по 03.01.2023 та з 17.01.2023 по 27.01.2023 він виконував бойові завдання в районах бойових дій. Крім цього, у період з 08.01.2023 по 17.01.2023 він перебував на стаціонарному лікуванні. Тому відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплатити йому за вказані період додаткову грошову допомогу, установлену Постановою № 168, в розмірі 100000,00 грн щомісячно. Однак, ця винагорода йому виплачена не була. Також відповідач протиправно не виплатив йому компенсацію за невикористанні 47 днів основної щорічної відпустки при його звільненні з військової служби з 29.06.2023.

У відзивах на позовну заяву від 28.08.2025 і від 18.03.2026 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що позивачу було виплачено компенсацію за невикористанні дні відпустки за 2021 і 2023 роки. Водночас з 20.06.2022 по 06.12.2022 відмовився від виконання бойового завдання та самовільно покинув розташування військової частини та якому фактично служба була призупинена на вищевказаний період, а тому він не мав право на отримання відпустки за вказаний період. Всі належні виплати з урахуванням рівня виконання ним бойових завдань та пропорційна часу їх виконання за періоди з 29.12.2022 по 03.01.2023 та з 17.01.2023 по 27.01.2023 позивач отримував, із розрахунку 30000 грн. пропорційна часу їх виконання. За період з 08.01.2023 по 17.01.2023 позивач також не має право на отримання додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, оскільки в цей час він перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок хвороби, а не у зв`язку із пораненням.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13.08.2025 ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 400/8455/25 та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

18.08.2025 відповідач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, а представниця позивача 28.08.2025 – заперечення проти вищенаведеного клопотання.

Справа № 400/8455/25 перебувала у провадженні головуючого судді Мельника О.М.

Відповідно до наказу голови Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 № 33-к суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Миколаївського окружного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням його на підставі рішенням Вищої ради правосуддя від 17.02.2026 № 215/0/15-26 у відставку.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 № 351/02-10 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 400/8455/25» було здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Ярощука В.Г.

04.03.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття адміністративної справи до свого провадження, про її розгляд спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також про витребування у відповідача доказів.

18.03.2026 відповідач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду витребувані в нього докази.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 витребувано у відповідача докази, які він подав до суду 04.06.2026.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розглянувши матеріли справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу у відповідача з 29.03.2021 по 29.06.2023, що підтверджується наказами командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.03.2021 № 88 та від 29.06.2023 № 180.

Відповідно до Довідки відповідача від 15.03.2024 № 527/973 позивач у період з 07.12.2022 по 29.12.2022, з 17.01.2023 по 27.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Згідно з первинною медичною карткою (форма № 100 (ПМК), видану 03.01.2023, та з Випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 17.01.2023 № 83 позивач перебував з 03.01.2023 по 17.01.2023 на стаціонарному лікуванні з діагнозом бронхіт, середньотяжкий перебіг.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2023 № 180 у зв`язку із звільненням позивача з військової служби у запас з 29.06.2023 його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Відповідно до цього наказу у 2021 році позивачу було надано щорічну основну відпустку тривалістю 15 діб, у 2022 і 2023 роках щорічна основна відпустка йому не надавалась. Позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки: за 2021 рік за 8 діб, за 2022 рік за 10 діб, за 2023 рік за 10 діб.

Згідно з картки особового рахунку позивача в липні 2023 року відповідач виплатив йому компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки в розмірі 20471,92 гривні.

Вважаючи, що відповідач не в повному обсязі провів з ним розрахунки при його звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.

Відповідно до частини першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні з військової служби.

У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивача про розмір нарахованих і виплачених сум грошового забезпечення (із деталізацією по кожному виду грошового забезпечення) при його звільненні з військової служби.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом з дотриманням строків звернення до адміністративного суду, а тому клопотання відповідача від 18.08.2025 про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

Щодо безпосередньо спірних правовідносин суд зазначає таке.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) установлено, що на на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць (з 19 липня 2022 року з набранням чинності постановою від 07 липня 2022 року № 793 (застосовується з 01 червня 2022 року) (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Конкретизація умов, визначених положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» доповнено Постанову № 168 пунктом 2-1 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів». Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Наказом Міністерства оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718, (застосовується з 24.02.2022) внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі – Порядок № 260) шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення, якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.

У пункті 1 Окремого доручення, яке діяло упродовж спірного періоду, Міністр оборони України визначив, що «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» охоплює виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

Пунктом 3 Окремого доручення установлено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233, який набрав чинності 31.01.2023, Порядок № 260 доповнено розділом XXXIV, яким врегульовано порядок виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Відповідно до абзаців першого-тринадцятого пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень – тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.

Згідно з пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі – бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

У постанові від 06.05.2026 у справі № 520/22190/23 Верховний Суд виснував, що довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України не є безумовною підставою для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн, передбаченої постановою №168, за весь указаний період, оскільки така довідка може бути видана не лише для цілей підтвердження права на отримання винагороди, установленої постановою № 168, а й з іншою метою, відмінною від тієї, з приводу якої виникли спірні правовідносини. Разом з тим, періоди, зазначені у довідці, не виключають участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що дає право на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн, проте періоди проходження особою служби, які не внесені до неї, виключають таке право.

У постановах від 27.03.2025 у справі № 340/3094/24 і від 18.03.2026 у справі № 420/7065/24 Верховний Суд сформував правовий висновок, що вирішальним для набуття права на збільшену додаткову винагороду є не лише формальне віднесення території до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій, а насамперед характер виконуваних військовослужбовцем завдань, ступінь залучення до бойової діяльності та реальні умови проходження служби.

Водночас у постановах від 06.08.2024 у справі № 400/10311/23, від 27.02.2025 у справі № 340/3447/23 і від 29.04.2026 у справі № 520/17193/23 Верховний Суд вказав на те, що документальним підтвердженням можуть слугувати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

У позовній заяві як доказ на обґрунтування його позовних вимог щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн за періоди з 29.12.2022 по 03.01.2023, з 17.01.2023 по 27.01.2023 позивач вказав лише Довідку відповідача від 15.03.2024 № 527/973 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Однак, як вище суд вже зазначав, така довідка не є безумовною підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн, установленої Постановою № 168.

Будь-яких інших доказів позивач суду не надав.

Незважаючи на те, що частиною другою статті 77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову, зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин. У свою чергу, відповідно до частини першої наведеної статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, покладений на суб`єктів владних повноважень тягар доказування правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Однак, у спірних правовідносинах позивачем не було доведено обґрунтованості відповідних позовних вимог, а відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороду, установленої Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн за відповідні періоди.

Поряд з цим, суд встановив, що згідно з картки особового рахунку позивача за грудень 2022 року і січень 2023 року відповідач взагалі не виплатив позивачу додаткову винагороду, установлену Постановою № 168, зокрема у розмірі 30000,00 грн, хоча згідно з Довідки від 15.03.2024 № 527/973 позивач у період з 17.01.2023 по 27.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Період участі позивача у вищевказаних заходах у період з 29.12.2022 по 03.01.2023 Довідкою від 15.03.2024 № 527/973 не підтверджуєтсья.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу за період з 17.01.2023 по 27.01.2023 додаткову винагороду, установлену Постановою № 168, у розмірі 30000,00 грн пропорціно дням участі у відповідних заходах.

Тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Що стосується додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 12 Постанови № 168 і абзацу четвертого пункту 11 розділу ХХХIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, – за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Таким чином, військовослужбовцю за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я внаслідок тяжкого поранення (контузію, травму або каліцтву), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 грн, установлена Постановою № 168.

Згідно з первинною медичною карткою (форма № 100 (ПМК), видану 03.01.2023, та з Випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 17.01.2023 № 83 позивач перебував з 03.01.2023 по 17.01.2023 на стаціонарному лікуванні з діагнозом бронхіт, середньотяжкий перебіг.

Тобто у вказаний період позивач не перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з тяжким пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, а отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2021-2023 роки, суд встановив наступне.

Згідно з пунктами 1 і 2 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на 29.06.2023 – день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Абзацом першим пункту 1441 і абзацами першим і другим пункту 1442 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Відтак період, на який військовослужбовцю було призупинено військову службу, не враховується до періоду службу, що надає право на отримання щорічної основної відпустки.

Відповідно до абзаців першого і третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на 29.06.2023 – день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 (у редакції, чинній станом на 29.06.2023 – день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за фактично відслужений період повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою станом на день звільнення з військової служби.

Суд встановив, що згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.03.2021 № 88 та від 29.06.2023 № 180 позивач проходив військову службу у відповідача з 29.03.2021 по 29.06.2023.

У період з 20.06.2022 по 06.12.2022 позивачу призупинено військову службу, що підтверджується наказами командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.06.2022 № 171 і від 06.12.2022 № 340.

Відтак за період проходження військової служби у відповідача він мав право на отримання щорічної основної відпустки тривалістю:

за 2021 рік – 23 календарних дні (за 9 повних місяців військової служби);

за 2022 рік – 15 календарних днів (за 6 повних місяців: за періоди з 01.01.2022 по 19.06.2022 та з 06.12.2022 по 31.12.2022);

за 2023 рік – 13 календарних днів (за 5 повних місяців: за період з 01.01.2023 по 29.06.2023).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2023 № 180 наказу у 2021 році позивачу було надано щорічну основну відпустку тривалістю 15 діб, у 2022 і 2023 роках щорічна основна відпустка йому не надавалась. Позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки: за 2021 рік за 8 діб, за 2022 рік за 10 діб, за 2023 рік за 10 діб.

Згідно з картки особового рахунку позивача в липні 2023 року відповідач виплатив йому компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки в розмірі 20471,92 гривні.

Таким чином, за 2021 рік відповідач виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у повному розмірі, а саме: за 8 календарних днів (23 - 15 = 8, де 23 – кількість днів щорічної основної відпустки, на які позивач мав право у 2021 році, 15 – кількість наданих йому днів відпустки).

Натомість позивачу протиправно не було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 8 календарних днів, а саме:

за 2022 рік у кількості 5 днів (15 - 10 = 5, де 15 – кількість днів щорічної основної відпустки, на які позивач мав право у 2022 році, 10 – кількість днів відпустки, за які виплачено компенсацію);

за 2023 рік у кількості 3 дні (13 - 10 = 3, де 13 – кількість днів щорічної основної відпустки, на які позивач мав право у 2022 році, 10 – кількість днів відпустки, за які виплачено компенсацію).

Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.

Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 17.01.2023 по 27.01.2023 у розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 17.01.2023 по 27.01.2023 у розмірі 30000 (Тридцять тисяч) гривень 00 копійок в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах, з урахуванням раніше виплачених сум такої винагороди.

4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки у кількості 8 календарних днів, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.06.2023.

5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки у кількості 8 календарних днів, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.06.2023.

6. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

10. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

11. Повний текст рішення суду складений 08.06.2026.

Суддя В.Г.Ярощук