Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №320/23182/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року Справа № 320/23182/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області , Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області Подільський відділ про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Дарницького відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі – Дарницький відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та/або відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та/або відповідач-2), в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Дарницького районного відділу Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у видачі гр. ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- зобов`язати Дарницький районний відділ Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру;

- зобов`язати і надалі Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області здійснювати паспортний облік громадянки ОСОБА_1 згідно з Положеннями про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, а саме виключно за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації без занесення даних до Єдиного Державного демографічного реєстру;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та в Київській області вилучити усі дані гр. ОСОБА_1 з Єдиного державного демографічного реєстру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.04.2023 закінчився термін дії паспорта громадянина України ОСОБА_1 у вигляді ID-картки. Позивач звернулася до відповідача-1 з заявою щодо оформлення нового паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, форма якого не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової ID-картки (що містить безконтактний електронний носій).

На вищезазначену заяву територіальним підрозділом ДМС України було надано письмову відповідь в якій повідомлялось, щодо відсутності правових підстав для видачі паспорта громадянина України без відповідного рішення суду.

Позивач зазначає, що отримання пластикової ID-картки є правом, а не обов`язком, форма паспорту у вигляді паспортної книжечки не скасована та у відповіді не зазначається, яким нормативним документом заборонено паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки.

Також позивач зазначає, що факт внесення до Єдиного державного демографічного реєстру її персональних даних порушує принцип поваги до приватного життя. Згоду на обробку персональних даних позивач не надає (відкликає).

24.07.2024 ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Відповідач-1 правом на подання відзиву не скористався.

Від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що на час звернення позивача із заявою видача паспорта громадянина України регламентовано, зокрема, Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, яким передбачено, зокрема, подання, в тому числі і рішення суду.

Крім того, позивачем було подано заяву-анкету для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, які є одночасно згодою на обробку персональних даних засобами Єдиного державного демографічного реєстру та посвідчила згоду на обробку персональних даних власним підписом. Вказує, що альтернативний вибір позивач вже зробила, оформивши паспорт громадянина України, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, та УНЗР у Реєстрі відносно неї вже сформовано, який, в свою чергу, не змінюється при наступних операціях у Реєстрі.

На думку відповідача, управління діяло в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, відзив відповідача-2 та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі заяви-анкети від 05.04.2019 №3160128, поданої позивачем до Дарницького відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, органом державної міграційної служби видано ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , терміном дії до 17.04.2023 та присвоєно унікальний номер запису в Єдиному демографічному реєстрі (далі - УНЗР) №2005032601768. При цьому, позивачем надано згоду на обробку персональних даних (отримання від цифрованих відбитків пальців рук та внесення до контактного електронного носія від цифрованих відбитків пальців рук).

У зв`язку із закінченням терміну дії паспорту паспорта громадянина України у формі ID-карти, ОСОБА_1 звернулася до відповідача-1 із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки.

За результатами розгляду вказаної заяви органом державної міграційної служби листом від 13.02.2023 №Б-56/6/8025-23/8025/10-23 повідомлено позивача щодо відсутності законодавчих підстав для оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року.

Позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача-1 звернулася із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (надалі – Реєстр та/або ЄДДР) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи. Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі – Закон №2297-VI).

У разі якщо інформація про особу вноситься до ЄДДР вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в ЄДДР є незмінним.

Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус (частина 1 статті 13 Закону №5492-VI).

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини 1 статті 13 Закону №5492-VI).

Частинами першою та другою статті 14 Закону №5492-VI встановлено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:

1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;

2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);

3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;

4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.

Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

На виконання положень частини 2 статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302), якою затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Згідно із пунктами 1 - 4 Порядку №302, паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Відповідно до підпункту 4 пункту 6 Порядку №302 обмін паспорта здійснюється у разі: закінчення строку дії паспорта.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2019 позивач зверталась до Дарницького відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою отримання адміністративної послуги з питань оформлення паспорта громадянина України та у встановленому порядку 17.04.2019 останній було оформлено паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , терміном дії до 17.04.2023 за допомогою засобів Єдиного демографічного реєстру на підставі поданої заяви-анкети за №3160128 від 05.04.2. При цьому, позивачем надано згоду на обробку персональних даних (отримання від цифрованих відбитків пальців рук та внесення до контактного електронного носія від цифрованих відбитків пальців рук). Позивачу присвоєно унікальний номер запису – 2005032601768.

Отже, позивачем вже надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв`язку з чим позивачу були присвоєно та сформовано унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та взято відбитки пальців.

Крім того, на підставі заяви-анкети від 20.04.2022 №21000793, поданої позивачем до Другого відділу обслуговування громадян м . Київ ДП «Документ» ОСОБА_1 була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон, та власним підписом було надано згоду на обробку персональних даних.

Станом на момент звернення із заявою, відповідь на яку надано листом від 13.02.2023 №Б-56/6/8025-23/8025/10-23, термін дії вказаного паспорта у формі пластикової ІD-картки № НОМЕР_1 не закінчився.

Разом з тим, суд враховує, що позивач отримала паспорт громадянина України саме у формі пластикової ІD-картки з наданням згоди на обробку персональних даних.

Оскільки нормами Закону №5492-VI, Порядку №302 та Положення №2503-ХІІ не передбачена можливість обміну добровільно отриманого паспорта громадянина України у формі ІD-картки на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, підстави для видачі позивачу паспорта у формі паспортної книжечки у відповідача були відсутні.

Стосовно посилань позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд зазначає наступне.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2018 у зразковій справі №806/3265/17 зазначено, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.

Крім того, за обставинами вказаної зразкової справи №806/3265/17 позивач звернулася із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, і така заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивачка відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді УНЗР, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Разом з тим, за обставинами даної судової справи щодо ОСОБА_1 уже внесена інформація до Єдиного державного демографічного реєстру за її ж заявою, у вказаному Реєстрі щодо позивача є наявний унікальний номер запису та їй було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки, який у зв`язку із закінчення строку його дії підлягає обміну на паспорт такої ж форми.

При цьому, при прийнятті рішення по зразковій справі суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання особи, що унеможливлювало внесення до Єдиного державного демографічного реєстру про таку особу.

Отже, спірні правовідносини у справі, що розглядається, з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини, не відповідають ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, тому викладені у вказаній постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи.

Таким чином, встановлення факту самостійного звернення позивача у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки фактично вказує про відсутність підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв`язку із втратою паспорта громадянина України у формі ID-картки, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.12.2022 у справі №160/1/21 та від 08.06.2023 у справі №380/5977/21.

Щодо вимог щодо вилучення персональних даних позивача з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 5-8 частини 2 статті 8 Закону №2297-VI суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.

Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Статтею 10 Закону №5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини 1 якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону №5492-VI).

Судом встановлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий позивачеві, оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останнього, тобто позивач надала згоду на обробку її персональних даних.

Водночас, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру.

Суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач до суду не надав, отже правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних немає.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 року у справі №380/6916/20.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.