Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №280/929/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 червня 2026 року Справа № 280/929/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №420 від 30.12.2025, яким у зв`язку із проведенням організаційних заходів ОСОБА_1 призначено на посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 , ВОС – 3420003;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути питання про призначення ОСОБА_1 на посаду, яка відповідає його стану здоров`я, та узгоджується із висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.12.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ № 420, яким позивача було призначено на посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 . 05.01.2026 вказаний наказ було доведено до відома позивача та у цей же день позивачем подано рапорт про переведення на посаду у відповідності до стану здоров`я, який розглянуто не було. Вважає прийнятий наказ протиправним, оскільки призначення його на посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони не узгоджується з встановленими військово-лікарською комісією медичними обстеженнями щодо непридатності до служби у спеціальних спорудах та свідчить про ігнорування висновку ВЛК при прийнятті оскаржуваного рішення. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 09.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

Заперечення проти позовних вимог військовою частиною НОМЕР_1 викладено у відзиві на позовну заяву від 23.02.2026, посилаючись на те, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення № 1153. Доказів наявності випадків, передбачених пунктом 112 Положення, які виключають можливість переміщення по службі в одній і тій самій військовій частині на рівнозначну посаду за такою самою спеціальністю, позивачем до суду не надано. При прийнятті оскаржуваного наказу, відповідач 1 з врахуванням організаційних заходів, що відбувались у військовій частині НОМЕР_3 , на підставі директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.11.2025 року № Д-321/147/дск ‘‘Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році’’ керувався п.п. 82, 83 та п. 257 Положення, про що свідчить витяг із наказу № 387 від 06 грудня 2025 року військової частини НОМЕР_1 , що в подальшому стало винесенням оскаржуваного наказу № 420 від 30 грудня 2025 року військової частини НОМЕР_1 , шляхом внесення змін до попереднього наказу. У зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану, для комплектування, та з урахуванням директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.11.2025 року № Д-321/147/дск ‘‘Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році’’, позивача увільнено від займаної посади у військовій частині НОМЕР_3 (яка підпорядкована НОМЕР_1 ) і призначено на рівнозначну посаду та за тим самим фахом ‘‘з психологічної підтримки персоналу’’. Відповідно до пункту 257 Положення № 1153/2008, для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком визначених пунктом 112 цього Положення випадків. Оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у Позивача передбачених п. 112 Положення випадків при яких для переміщення на нове місце військової служби необхідна згода військовослужбовця, командування військової частини НОМЕР_1 діяло в межах чинного законодавства та в діях відсутні ознаки протиправності. Щодо рапорту Позивача від 05.01.2026 на ім`я командира військової частини НОМЕР_3 , то зазначений рапорт був скерований не на адресу відповідача, тобто командира військової частини НОМЕР_1 , для прийняття рішення. Окрім того, вважає, що відсутній предмет спору, тому що наказ № 420 від 30 грудня 2025 року яким було внесено зміни до наказу № 387 від 06 грудня 2025 року скасований 24 січня 2026 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 30, у зв`язку із чим між сторонами немає реального конфлікту. На підставі викладеного у відзиві просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.04.2026 залучено до участі у справі №280/929/26 в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_3 .

02.06.2026 від військової частини НОМЕР_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що до переміщення, відповідно до оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.12.2025 року №420, позивач обіймав посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 , а був переміщений на посаду заступника командира з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 . Вищезазначені посади є рівнозначними, в частині фізичного та психологічного навантаження, та не передбачають участь у бойових діях або будь-яких інших заходах пов`язаних з підвищеним фізичним та емоційним навантаженням, та відносяться до посад з забезпечення, що підтверджується завданнями та обов`язками визначеними в ст.ст. 115, 116 ЗУ “Статут внутрішньої служби ЗСУ”. Окрім того, 09.01.2026 року старшим лейтенантом ОСОБА_1 здійснено самовільне залишення військової частини, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 10.01.2026 року №10. Враховуючи ту обставину, що позивачем здійснено самовільне залишення військової частини в той період, коли строк розгляду його рапорту не сплив, а позивач так і не повернувся до військової частини до спливу цього строку, то вирішити кадрове питання за відсутності позивача неможливе. Тому в задоволені рапорту позивача від 05.01.2026 року №1384/р було відмовлено та прийнято інше кадрове рішення відповідно до вимог підпункту 14 пункту 116 Положення, а саме позивача зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.01.2026 року №30. При цьому наказ № 420 від 30.12.2025 року, яким було внесено зміни до наказу № 387 від 06.12.2025 року, скасований наказом від 24.01.2026 року №30, і як наслідок цього предмет спору в цій справі відсутній. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини п`ятої ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, учасником бойових дій.

08.04.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 126 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника групи штабу військової частини НОМЕР_5 .

08.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 356 ОСОБА_1 призначено офіцером групи штабу військової частини НОМЕР_1 .

08.06.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника командира роти батальйону військової частини НОМЕР_3 .

Вищезазначене підтверджується відомостями Посвідчення офіцера серії НОМЕР_6 від 18.05.2023.

Згідно із Довідкою військово-лікарської комісії від 07.01.2025 № 144, виданою військовою частиною НОМЕР_7 , лейтенант військової служби за контрактом ОСОБА_1 , на підставі статей 53-б, 75-в графи ІІІ Розкладу хвороб, придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, звязку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.

Згідно із наявним в матеріалах справи клопотанням військової частини НОМЕР_3 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 , оформленого листом від 03.12.2025 № 1559/23929, відповідно до пунктів 82, 83, 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.11.2025 № Д-321/147/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та з метою удосконалення організаційно-штатних структур і складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України у відповідності до обстановки, що склалася, виловлено прохання звільнити з займаних посад і призначити, в тому числі, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 , ВОС – 0634013.

Пунктом 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.12.2025 № 387 звільнено з займаної посади і призначено старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 , ВОС – 0634013.

Командиром військової частини НОМЕР_3 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 надіслано лист-клопотання від 29.12.2025 № 1559/26629 з проханням пункт 17 параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 викласти в наступній редакції: «17. Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 – заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 , ВОС – НОМЕР_8 ».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.12.2025 № 420 пункт 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 викладено в такій редакції: «17. Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 – заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 , ВОС – 3420003».

ОСОБА_1 05.01.2026 командиру військової частини НОМЕР_3 було подано рапорт, який зареєстрований за вх. № 1384/р від 05.01.2026, в якому позивач просив розглянути питання про переведення на посаду, що відповідає стану його здоров`я.

Командиром військової частини НОМЕР_3 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 надіслано лист-клопотання від 24.01.2026 № 1559/1979, в якому просив старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 звільнити з займаної посади і зарахувати у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , на час перебування у розпорядженні утримувати у списках особового складу військової частини НОМЕР_3 , із 09 січня 2026 року, а також просив п. 17 параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 – заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 скасувати як нереалізований, посаду не приймав у зв`язку із самовільним залишенням частини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.01.2026 № 30 п. 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 – заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 скасовано як нереалізований, посаду не приймав. Окрім того, вищезгаданим наказом від 24.01.2026 № 30 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 09.01.2026.

Не погоджуючись із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.12.2025 № 420 та нерозглядом його рапорту позивач звернувся до суду із цим позовом.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 2, ч. 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Так, відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення, вчинення дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Верховний Суд (зокрема, у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 02 серпня 2019 року у справі № 0240/3532/18-а, від 11 червня 2019 року у справі №804/16059/15, від 09 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.001303 тощо) неодноразово висловлював позицію, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася до суду, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, який, на думку цієї особи, підлягає захисту.

Тобто, звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відтак, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2023 року у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише у разі існування спірних правовідносин, тобто у разі установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись наявність у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому з`ясування питання наявності порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які оскаржуються.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №18-рп/2004 термін порушене право, який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Між тим, для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга – дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом.

Так, у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 Верховним Судом були сформульовані загальні підходи до судового захисту законних інтересів. Зокрема, зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі – позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: незаконність інтересу (його суперечність Конституції, законам України, принципам права), неправовий характер вимог (вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України); встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб – держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або порушується (щодо протиправних діянь, які тривають), або створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі), або мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Крім того, у вказаній постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 Верховний Суд дійшов висновку про наявність таких ознак у «потерпілого» від порушення законного інтересу: безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому, зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Це висновується з того, що ухвалення судового рішення в публічно-правовому спорі про задоволення позову спрямоване на те, щоб відновити права, свободи чи інтереси особи – позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як установлено з матеріалів справи, позивачем оскаржено наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.12.2025 № 420, яким пункт 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 викладено в такій редакції: «17. Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 – заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 , ВОС – 3420003».

Разом з тим судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.01.2026 № 30 п. 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 – заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 скасовано як нереалізований, посаду не приймав.

Окрім того, вищезгаданим наказом від 24.01.2026 № 30 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 09.01.2026.

Суд зауважує, що суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав, лише за позовом позивача, якщо буде встановлено наявність у позивача порушеного права.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

Таким чином, зважаючи на викладене та у звязку з тим, що оскаржуваний наказ на момент розгляду справи відповідачем було скасовано, суд доходить висновку, що позовна заява не містять обґрунтування негативного впливу оскарженого рішення відповідача на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси саме позивача.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що встановлення відсутності порушеного права (інтересу) позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності, котрі оскаржуються. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності спірних рішень, дій чи бездіяльності.

Відтак, суд не повинен з`ясовувати питання щодо правомірності оскарженого рішення дії (бездіяльності), адже це питання не має самостійного правового значення.

А тому, беручи до уваги суть спірних правовідносин та їх правове регулювання, суд вважає, що в цій справі відсутнє порушене право чи інтерес позивача, яке підлягає захисту у даних правовідносинах. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень були б протиправними, підстави для задоволення позову були б відсутні. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

При цьому суд погоджується із доводами відповідачів, що оскарження наказу військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2025 № 420 повністю призведе до зміни правового становища інших військовослужбовців, що не є предметом розгляду даної справи та не стосується прав та інтересів позивача.

В той же час прохальна частина позову стосовно зобов`язання відповідача 1 розглянути питання про призначення позивача на посаду, яка відповідає стану його здоров`я, є похідною від оскаржуваного наказу, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати по сплаті судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.06.2026.

Суддя А.В. Сіпака