Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №160/8248/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 07 червня 2026 р.

Справа: №160/8248/26

Суддя: Рябчук Олена Сергіївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 рокуСправа №160/8248/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

03.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) в частині невиконання вимог нормативних актів щодо актуалізації бази даних Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) актуалізувати дані Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 на підставі тимчасового посвідчення військовозобов`язаного та виключити його з військового обліку.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. 20 червня 2022 року за результатами ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Відповідні відмітки містяться в тимчасовому посвідчені військовозобов`язаного № НОМЕР_3 .

В військо-обліковому документі, сформованому за допомого застосунку «Резерв+» 17.03.2026 року, зазначено, що позивач перебуває на обліку, категорія обліку «військовозобов`язаний», при цьому в графі «Постанова ВЛК» зазначено «непридатний з виключенням з військового обліку», дата ВЛК 20.06.2022 року.

Позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 з заявою про приведення у відповідність даних Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині виключення з військового обліку ОСОБА_1 . Проте, заява задоволена не була.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

У встановлений строк відзиву на позов відповідачем не надано.

Згідно ч. 1 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 8 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 162 у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як вже зазначалося, відповідачем відзиву до суду не надано, про поважність причин не надання відзиву суд не повідомлено.

Враховуючи положення ч. 9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України суд здійснює розгляд справи на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до запису в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 20.06.2022 р. ОСОБА_1 20.06.2022 р. виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі ст. 37 п. 6 пп. 3 ЗУ «Про ВО і ВС».

Згідно до витягу з бази даних Резерв+ станом на 17.03.2026 р., ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, постанова ВЛК: непридатний з виключенням з військового обліку від 20.06.2022, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 (5 відділ).

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою від 23.03.2026 р., в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про виключення позивача з військового обліку відповідно до відомостей тимчасового посвідчення.

Листом від 31.03.2026 р. №463 ІНФОРМАЦІЯ_7 відмовлено в задоволенні вказаної заяви.

В обґрунтування відмови зазначено наступне.

Перевіркою доводів, викладених у зверненні встановлено, що 10.09.2024 гр. ОСОБА_1 взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 як особу, яка прибула з іншої місцевості на нове місце проживання. Тоді ж, ОСОБА_1 виключено з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як особу, визнану непридатною до військової служби.

13.03.2025 ОСОБА_1 повторно взято на військовий облік згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 . Тому, з питання внесення/актуалізації відомостей в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку запропоновано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ)

В ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ч.1). Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5). Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9).

Згідно ч. 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі Положення № 154).

Відповідно до п. 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом положень п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, зокрема із застосуванням системи електронної черги (у порядку, визначеному Міноборони), видають необхідні довідки та інші документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку №1487).

В абз. 3 п. 79 Порядку № 1487, зазначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на 20.06.2022 р. – внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення позивача з військового обліку) зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України:

з військового обліку військовозобов`язаних:

які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;

які прийняті на службу до Національної поліції України, Служби судової охорони, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України;

які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;

в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України.

Згідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на 20.06.2022 р. – внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №2232 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

В ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» № 1951-VIII від 16 березня 2017 року (далі Закон № 1951-VIII) визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Приписами ст. 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, центри рекрутингу Збройних Сил України, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (ч.8). Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (ч.9).

Відповідно до ст. 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів (ч.1). У разі відсутності окремих відомостей до Реєстру вноситься відмітка про їх відсутність (ч. 4).

Положеннями ст. 8 Закону № 1951-VIII до службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать зокрема і: 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); (п.2 ч.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Відповідно до п. 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (далі Порядок № 559) у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів або громадян України, звільнених у відставку із зазначених органів), громадянин України для внесення відповідних змін повинен скористатися засобами Порталу або особисто звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви про внесення змін.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог Порядку №1487 до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття, зняття або виключення військовозобов`язаних з військового обліку.

При цьому, положення ст. 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на 20.06.2022 р. – внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення позивача з військового обліку) передбачали підстави зняття та виключення з військового обліку військовозобов`язаних.

з військового обліку військовозобов`язаних:

які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;

які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Отже, станом на 20.06.2022 р. редакція ст. 37 Закону №2232-ХІІ не містила такої підстави для зняття з військового обліку, як визнання громадян військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби.

Згідно ст. 37 Закону №2232-ХІІ в редакції станом на 20.06.2022 р., громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби, підлягали виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

З урахуванням вище викладеного, суд вважає, що застосуванню підлягає формулювання, яке визначено п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ.

Таким чином, позивач виключений з військового обліку у 2022 році з визнанням його непридатним до військової служби, через що він з 20.06.2022 року не має статусу військовозобов`язаного, призовника чи резервіста.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відповідальними особами за ведення Реєстру до обов`язку яких належить, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних військовозобов`язаних на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру військовозобов`язаними.

Положеннями ст. 9 Закону № 1951-VIII та п.4 Порядку № 559 визначено, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру, а також включення (не включення) до Реєстру військовозобов`язаних, здійснюється за результатами розгляду мотивованої заяви із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру.

Таким чином, з аналізу положень Закону № 1951-VIII та Порядку № 559 вбачається, що у разі виявлення розбіжностей у військово-облікових документах з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, така особа повинна звернутися до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку із відповідною заявою та всіма необхідними документами, або у паперовій формі або в електронній формі.

З відповіді від 31.03.2026 р. №463, наданої ІНФОРМАЦІЯ_7 , та витягу з бази даних Резерв+ станом на 17.03.2026 р. вбачається, що відповідачем не заперечується факт того, що позивач є особою, яка визнана військово-лікарською комісією непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку.

При цьому, позивач в позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині невиконання вимог нормативних актів щодо актуалізації бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині виключення з військового обліку ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на заяву позивача про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення позивача з військового обліку надано відповідь, тобто вчинено дії щодо відмови у задоволенні заяви.

Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в листі від 31.03.2026 р. №463 здійснити внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» згідно даних, зазначених у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 20.06.2022 р.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» згідно даних, зазначених у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 20.06.2022 р.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1 331,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем до матеріалів справи на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу додано договір про надання правової допомоги із додатком, попередній розрахунок послуг, довідку про оплату, акт виконаних робіт, попередній розрахунок судових витрат щодо надання правничої допомоги ОСОБА_2 , який не є позивачем у справі.

Таким чином, заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не підтверджений належними доказами.

Враховуючи наведене, клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в листі від 31.03.2026 р. №463 здійснити внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» згідно даних, зазначених у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 20.06.2022 р.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua