Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №160/7674/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 рокуСправа №160/7674/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2026 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати, в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року включно;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 у розмірі - 83625,23 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 у період з 25.09.2009 по 30.11.2020 року.

30.11.2020 року ОСОБА_1 виключений з військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 №219.

21.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив:

надати інформацію (довідку) про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період служби з 2016 по 2022 роки помісячно;

провести перерахунок та доплату (враховуючи базовий місяць - січень 2008 року).

16.03.2026 року ОСОБА_1 повторно звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив:

1. Надати деталізовані довідки про складові мого грошового забезпечення із зазначенням всіх складових за період з 01.01.2016 по дату виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 .

2. Копії моїх карток обліку речового майна;

3. Копію довідки про вартість речового майна, що належить до видачі;

4. Провести нарахування та здійснити доплату грошового забезпечення в належному розмірі з урахуванням всіх складових;

5. Провести нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України "Про відпустки", п. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповіді на заяви позивача від військової частини НОМЕР_1 не надано.

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року включно, у зв`язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи №160/7674/26 від 30.03.2026 року для розгляду судової справи визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 року, клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

06.04.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

07.04.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

13.04.2026 року на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, визначено джерело коштів на проведення індексації.

Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.

Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу.

З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця.

При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до підпункту 168.1.1 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми такого доходу.

Згідно підпункту 168.1.2 Податкового кодексу України податок на доходи фізичних осіб сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений ст. 35 прим. 1 ПКУ.

Вимоги статті 168.5 Податкового кодексу України в частині щодо не утримання (не стягнення) ПДФО застосовуються лише щодо діючих військовослужбовців, які перебувають на військовій службі.

Згідно з вимогами статті 168.5 Податкового Кодексу України, положення щодо не утримання і не стягнення податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) стосуються лише тих військовослужбовців, які наразі перебувають на військовій службі.

Це означає, що інші категорії громадян не звільняються від утримання і сплати ПДФО за даними умовами.

Станом на дату нарахування та виплати зазначеної суми індексації грошового забезпечення позивач вже не був чинним (діючим) військовослужбовцем та вже не перебував на військовій службі, відповідно не звільняється від утримання і сплати ПДФО за даними умовами.

Тобто, сума ПДФО була утримана відповідно до чинного податкового законодавства, на законних податкових підставах.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

27.04.2026 року на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Аналіз відповідних правових позицій судів свідчить про єдиний підхід до вирішення аналогічних правовідносин, що має бути враховано судом під час ухвалення законного та обґрунтованого рішення у цій справі, з огляду на наступне.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2026 у справі №200/8730/24 (провадження №К/990/23287/25) щодо залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого у частині другій статті 233 КЗпП України.

«На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1. Однак, на думку позивача, відповідач протиправно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення у заниженому розмірі через неправильне застосування відповідачем розрахункової величини під час визначення грошового забезпечення. Позивач стверджує, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103, необхідно керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Обґрунтування Суду.

Звільнившись із військової служби 12 липня 2024 року, позивач лише 09 грудня 2024 року звернувся із заявою до відповідача про виплату спірних сум. Натомість, як висновується з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12 липня 2024 року №203, який позивачем додано до позовної заяви та згідно з яким солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також з якого вбачається інформація про усі суми, що підлягають виплаті позивачу у разі звільнення, останній дізнався про порушення своїх прав саме 12 липня 2024 року.

70. Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України, виклала також й правову позицію щодо застосування трудового законодавства, яке містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: • вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); • розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); • розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду). Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними у нормах статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності у разі вирішення судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі".

З урахуванням додаткових пояснень та судової практики Верховного Суду, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

08.05.2026 року на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

У даній справі № 160/10193/26 строк звернення до суду варто обчислювати з моменту коли позивач ОСОБА_1 набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, Грошового атестату) (докази вручення атестату додаємо).

Враховуючи, що позивачу при звільненні зі служби 01.11.2020 виданий грошовий атестат, що підтверджено підписом позивача (на аркуші №6) про його отримання, тому дата вручення позивачу ОСОБА_1 зазначеного документа, а саме 01.11.2020 є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

При цьому визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Отже, про порушення своїх прав військовою частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 мав дізнатися саме 01.11.2020 та в тримісячний строк звернутися до суду з цим позовом, тобто до 01.02.2021, проте з позовом до суду позивач звернувся 30.03.2026, більш ніж через 5 років після закінчення тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України та не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Також, безпідставність доводів позивача щодо відліку строку звернення до суду з цим позовом з дати отримання відповіді відповідача 16.04.2026 на його заяву від 16.03.2026, оскільки отримання зазначеної відповіді не змінює момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав 01.11.2020, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо позивач без зволікань та протягом розумного строку не вчиняв активних дій щодо перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного бюджетного року.

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280.

Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую (підпис військовослужбовця).

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивач, який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини (виключений зі списків особового складу 31.10.2020) шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

Водночас варто наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа-відповіді не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Окрім того, позивач після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період.

Однак, таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.

Звільнившись з військової служби (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2020 № 219), позивач лише 16.03.2026 звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 про виплату спірних сум.

Натомість, як висновується з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2020 №219 (доданий позивачем до адміністративного позиву, то додається повторно відповідачем) виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, а також з якого вбачається інформація про усі суми, що підлягають виплаті позивачу при звільненні, останній дізнався про порушення своїх прав саме 01.11.2020 (з моменту отримання грошового атестату, а також витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2020 № 219).

Вирішуючи клопотання представника відповідача від 08.05.2026 року про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Згідно частини 2 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті.

Згідно частини 3 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає, оскільки питання щодо дотримання строку звернення до суду вже досліджувалося судом при відкритті провадження в справі та судом поновлено строк для звернення позивача до суду.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 у період з 25.09.2009 по 30.11.2020 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №219 від 30.10.2020 року:

1. Підполковника юстиції ОСОБА_2 , помічника командира з правової роботи військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту №65 від 15.10.2020 року з військової служби в запас Збройних Сил України відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої (у зв`язку із закінченням строку контракту).

3 31 жовтня 2020 року вважати таким, що справи та посаду помічника командира з правової роботи військової частини НОМЕР_1 здав.

31 жовтня 2020 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 , для зарахування на військовий облік.

Припинити доступ до інформації, що становить державну таємницю.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» та телеграми Міністра оборони України за №248/9240 від 28.12.2018 року виплатити за відпрацьований період з 01 по 31 жовтня 2020 року:

надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у сумі 6248 грн. 78 коп.;

премію за особистий внесок в загальні результати служби в розмірі 35% від місячного грошового забезпечення у сумі 1827 грн. 00 коп.; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за 20 років в сумі 184722 грн. 80 коп.

На 31 жовтня 2020 року вислуга років становить: календарна - 20 років 10 місяці 16 днів, пільгова - 01 рік 02 місяці 00 днів, загальна - 21 рік 05 місяців 16 днів.

Щорічну основну відпустку за 2020 року використав.

Грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримав, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік отримав

Додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів, як учаснику бойових дій - не надавалась. Грошову компенсацію за додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2015- 2020 роки (84 дні) у сумі 50053 грн. 92 коп. отримав.

Згідно постанови КМУ від 16.03.2016 №178 нарахована компенсація вартості за не отримане речове майно згідно Довідки №14 від 23.10.2020 року, компенсацію вартості за не отримане речове майно у сумі 45029 грн. 22 коп. отримав.

За місцем служби забезпечений відомчим житлом.

Підстава: витяг з наказу Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 15 жовтня 2020 року №65, рапорт про здавання справ та посади підполковника юстиції ОСОБА_1 від 31.10.2020, обхідний лист.

21.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив:

надати інформацію (довідку) про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період служби з 2016 по 2022 роки помісячно;

провести перерахунок та доплату (враховуючи базовий місяць - січень 2008 року).

16.03.2026 року ОСОБА_1 повторно звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив:

1. Надати деталізовані довідки про складові грошового забезпечення із зазначенням всіх складових за період з 01.01.2016 по дату виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 .

2. Копії карток обліку речового майна;

3. Копію довідки про вартість речового майна, що належить до видачі;

4. Провести нарахування та здійснити доплату грошового забезпечення в належному розмірі з урахуванням всіх складових;

5. Провести нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України "Про відпустки," п. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповіді на заяви позивача від військової частини НОМЕР_1 не надано.

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року включно, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

У частині 5 статті 2 зазначеного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно зі статтею 4 цього Закону, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначеній у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 1-1 вказаного Порядку, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).

Відповідно до пункту 6 Порядку, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19, що враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи індексація грошового забезпечення позивачеві починаючи з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась з визначенням базового місяця - січень 2008 року.

Зазначені обставини свідчать про допущення протиправної бездіяльності з боку відповідачів в частині ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення в належному розмірі.

Згідно доводів відповідача, викладених у відзиві, постановою №1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв`язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.

Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.

Отже, місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі №825/565/17, від 23 вересня 2020 року в справі №620/3282/18, що враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.

З 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів.

Отже, січень 2008 року та березень 2018 року є місяцями підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, а березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення починаючи з 01.03.2018 року по дату звільнення.

Повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки (Верховний Суд у постанові від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20).

Таким чином, місяцями, за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.

Тобто з 01.12.2015 місяцем за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10.09.2020 року у справі №200/9297/19-а, де Верховним Судом прямо вказано, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року має застосовуватись січень 2008 року.

У постановах від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 12.05.2022 в справі №200/7006/21 Верховний Суд також зазначив, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до встановлення нових розмірів посадових окладів військовослужбовців в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність визначення січня 2008 року базовим місяцем для обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або е особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Похідна вимога зобов`язального характеру щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 підлягає задоволенню.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом в постановах від 27.07.2023 в справі №380/813/22, від 27.09.2023 в справі №420/23176/21, від 04.04.2024 в справі №160/4155/22.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 у розмірі - 83625,23 грн.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року включно.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, у розмірі 83 625,23 грн. (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять п`ять гривень двадцять три копійки).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник