Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №160/7297/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 рокуСправа №160/7297/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 25.03.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невірного нарахування суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести відповідний перерахунок та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 із врахуванням вартості майна станом на перше число року звільнення - 01.01.2024 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходила військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини від 20.03.2024 №80 була звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу військової частини. Позивач зазначає, що при звільненні їй не було видано довідку про вартість речового майна, належного до видачі, а також не виплачено грошову компенсацію за речове майно, яке вона не отримала під час проходження військової служби. З метою реалізації свого права на отримання такої компенсації позивач звернулася до відповідача із заявою від 14.05.2025 року, в якій просила надати оновлену довідку про вартість речового майна та виплатити грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно за цінами, визначеними станом на 01.01.2024 року. Листом від 10.07.2025 року №3.27/4619 відповідач повідомив про направлення відповідних запитів до органів вищого рівня щодо врегулювання питання виплати компенсації військовослужбовцям, призваним під час мобілізації. Надалі на адвокатські запити представника позивача відповідач повідомляв про відсутність остаточного вирішення питання та очікування відповідних роз`яснень. Листом від 29.12.2025 року №3.27/10700 відповідач фактично відмовив у виплаті грошової компенсації, посилаючись на положення пункту 29 розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232, відповідно до якого предмети речового майна особистого користування, не отримані під час проходження служби військовослужбовцями, призваними під час мобілізації, при звільненні не видаються. Після повторного звернення представника позивача відповідачем було видано довідку про вартість майна, що належить до видачі №1, відповідно до якої вартість неотриманого речового майна та сума грошової компенсації визначені у розмірі 0 грн 00 коп. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно прямо передбачене статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178. На думку позивача, відповідач безпідставно відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації і неправомірно визначив її розмір у сумі 0 грн 00 коп., у зв`язку з чим просить визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати провести перерахунок і виплату належної грошової компенсації.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 26.03.2026 року передана судді Пруднику С.В.

30.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування та виплати суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 . Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.04.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

16.04.2026 року від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.03.2022 року по 20.03.2024 року та була звільнена з військової служби за сімейними обставинами. Відповідач вказував, що питання речового забезпечення військовослужбовців врегульоване Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232. За твердженням відповідача, відповідно до пункту 29 розділу V зазначеної Інструкції у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються. Відповідач зазначав, що у випадку неотримання військовослужбовцем речового майна під час проходження служби таке майно після звільнення не видається, а відтак відсутні підстави і для виплати грошової компенсації його вартості. При цьому відповідач посилався на те, що розділ V Інструкції №232 регулює особливості речового забезпечення військовослужбовців в особливий період, до якого належить і період дії воєнного стану. Також відповідач зазначив, що на виконання ухвали суду про витребування письмових пояснень щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивачу надано відповідні пояснення, викладені у відзиві. З огляду на викладене, відповідач вважав, що правові підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації вартості неотриманого речового майна відсутні, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.

29.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходила військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.03.2024 року №80 ОСОБА_1 звільнена і виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При звільненні з військової служби ОСОБА_1 не видана довідка про вартість речового майна, що належало до видачі станом на дату звільнення з військової служби та не виплачена компенсація за належне, але неотримане речове майно за весь період служби.

З метою захисту своїх прав позивач 14.05.2025 року звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила: надати оновлену довідку про вартість речового майна, що належить до видачі з зазначенням всіх предметів речового майна за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на рік звільнення заявника – 01.01.2024 року; виплатити грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно протягом проходження служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на (перше число року звільнення) - 01.01.2024 року.

У відповідь на зазначене звернення Позивач отримала лист військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2025 року № 3.27/4619, у якому повідомлено: «У зв`язку з відсутністю єдиного врегулювання питання нарахування військовослужбовцям призваним за мобілізацією на період дії особливого стану компенсації за неотримане речове забезпечення, управлінням військової частини направлено запити до органів старшого керівництва, з метою встановлення порядку здійснення компенсації або її відсутності. Після надходження відповідних роз`яснень, Вам буде надана відповідь».

У відповідь на адвокатський запит на офіційну адресу для листування представника позивача надійшов лист від військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2025 року №3.27/7709 з інформацією про те, що: «Військовою частиною НОМЕР_1 отримана заява від 14.05.2025 року ОСОБА_1 , яка була зареєстрована 06.06.2025 року за №210/25.5. За результатами розгляду заяви заявниці 10.07.2025 року за вих. №3.27/4619 була надана відповідь.

Адвокат Отрох А.В. повідомляється, що з метою встановлення порядку здійснення грошової компенсації військовослужбовцям за речове майно, яке не було отримане під час проходження військової служби, військова частина НОМЕР_1 16.10.2025 року за вих.№1811/4040 звернулась з листом до Адміністрації Державної служби транспорту.

За результатами розгляду зазначеного листа Адміністрацією Державної служби транспорту, адвокату Отрох А.В. буде додатково надана відповідь».

Оскільки у подальшому відповіді по суті заявлених вимог надано не було, 09.12.2025 року адвокатом в інтересах Позивача направлено повторний адвокатський запит.

У відповідь на адвокатський запит на офіційну адресу для листування представника Позивача надійшов лист від військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2025 року №3.27/10700 з інформацією про те, що: «з метою встановлення порядку здійснення грошової компенсації військовослужбовцям за речове майно, яке не було отримане під час проходження військової служби, військова частина НОМЕР_1 16.10.2025 року за вих. №1811/4040 звернулась з листом до Адміністрації Державної служби транспорту, за результатами розгляду зазначається наступне.

Наказом Міністерства оборони Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» (далі Інструкція № 232), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 767/28897 затверджено Інструкцію «Про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період», зареєстровану в Міністерстві юстиції України від 26.05.2016 року за № 768/28898.

Пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Тобто, у разі не отримання військовослужбовцем з будь-яких причин речового майна, воно не видається, та як наслідок, грошова компенсації його вартості не виплачується. За текстом Інструкції №232 розділ V регламентує особливості забезпечення військовослужбовців речовим майном в особливий період, до якого входить воєнний стан запроваджений в Україні з 24.02.2022 року.

Враховуючи викладене, вбачається що у військовослужбовців, які проходять (проходили) військову службу за призовом під час мобілізації, відсутній час (місяць та рік) набуття права на отримання речового майна та, як наслідок, відсутні підстави для виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна».

Водночас відповідачем не було видано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу при звільненні. У зв`язку з чим, адвокатом в інтересах позивача 16.01.2026 року надіслано заяву з проханням видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі з зазначенням всіх предметів речового майна за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на рік звільнення заявника – 01.01.2024 року.

На поштову адресу представника позивача, надійшов лист від військової частини НОМЕР_1 №1811/ВихЗВГ/49 від 04.03.2026 року, до якої долучено довідку про вартість майна, що належить до видачі № 1 з нульовими розрахунками. Відповідно до даної довідки загальна вартість неотриманого майна, що належить до видачі при звільненні ОСОБА_1 складає 0 грн 00 коп.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2011-XII) та регулює відносини у цій галузі.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011- XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із положеннями ст. ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджено постановою КМУ № 178 від 16 березня 2016 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Порядок № 178).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178).

За приписами пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (далі - Інструкція № 232) встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Пунктом 6 Інструкції № 232 встановлено, що особи офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, які перебували в запасі та вступили на військову службу в установленому законодавством порядку, у тому числі на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, набувають права на отримання речового майна в день прийняття їх на військову службу. Видача речового майна цим військовослужбовцям проводиться після прибуття їх до місця проходження служби. Наступна видача речового майна проводиться за встановленими нормами в разі продовження строку служби.

З матеріалів справи встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 видано довідку №1 про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі.

Проте, військовою частиною НОМЕР_1 протиправно занижено суму грошової компенсації, в результаті чого сума до виплати склала 0 грн 00 коп.

Листом № 3.27/10700 від 29.12.2025 року відповідач на заяву представника позивача, зокрема, повідомив, що пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Формою довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, визначено включення до неї, зокрема, даних щодо: найменування речового майна, року і місяця виникнення права на отримання предметів речового майна, кількості предметів, вартість за одиницю, суми грошової компенсації.

Аналіз змісту викладених положень свідчить, що при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до виду й кількості не отриманого речового майна та його вартості станом на 1 січня поточного року, що вказано у пункті 5 Порядку № 178.

При цьому наведені вище нормативно-правові акти не містять можливості застосування інших умов при нарахуванні такої компенсації, якот визначивши вартість речового майна пропорційно до часу його використання, врахувавши вартість одиниці речового майна станом не на 1 січня поточного року тощо.

Порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України, тому при нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за не отримане речове, а тому в даному випадку необхідно керуватися відповідним належним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, тобто Порядком № 178.

При вирішенні даного спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, у якій зазначено, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за не отримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату.

На необхідність врахування вартості майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату компенсації за речове майно, тобто застосування саме положень пункту 5 Порядку № 178, вказав Верховний Суд у постановах від 25.02.2021 року у справі №380/2458/20, від 17.03.2020 року у справі № 815/5826/16.

Як зазначалося, відповідач у листі №3.27/10700 від 29.12.2025 року зазначив, що речове майно, яке не було видано - незалежно від причин - при звільненні не надається. В довідці, наданій на вимогу представника позивача зазначено, що сума до виплати становить 0 грн 00 коп.

За таких обставин, відповідачем невірно здійснено нарахування та виплата суми грошової компенсації замість речового майна позивачу.

З огляду на викладене, належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» від 16.03.2016 № 178 із врахуванням вартості майна, визначеними станом на перше число року звільнення - 01.01.2024 року.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невірного нарахування суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести відповідний перерахунок та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 із врахуванням вартості майна станом на перше число року звільнення - 01.01.2024 року.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник