Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №160/32816/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуСправа №160/32816/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1-Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 частини НОМЕР_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 -46 комендатура охорони та обслуговування про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до 1- Військової частини НОМЕР_1 , 2- Військової частини НОМЕР_3 , в якому просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України та Військової частини НОМЕР_3 Збройних сил України про відмову у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-ХІІ, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - абзац 10 пункт 3 частина 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи II групи;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України та Військову частини НОМЕР_3 Збройних сил України звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-ХІІ, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - абзац 10 пункт 3 частина 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи II групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку із наявністю дружини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду На підтвердження обставин до рапорту були додані документи, проте відповідачами, у задоволенні рапорту , як вважає позивач, необґрунтовано і незаконно було відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/32816/25 та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Від Військової частини НОМЕР_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам військових частин.

В силу пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану -до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами -командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

До посад командирів бригад (полків, кораблів 1 рангу) в Збройних Силах України прирівнюються інші посади, що передбачають відповідне військове звання (зазвичай, полковник або бригадний генерал), а також посади, визначені наказами та статутами ЗСУ.

Конкретний перелік посад, прирівняних до командира бригади, визначається відповідними штатними розписами та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України.

Враховуючи вищевикладене, Військова частина НОМЕР_3 не є ані бригадою, ані полком, ані кораблем 1 рангу. У зв`язку з чим командир Військової частини НОМЕР_3 не має права звільняти військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами. Командир Військової частини НОМЕР_3 може лише спрямовувати клопотання про звільнення з військової служби.

Рапорт головного сержанта – командира відділення пожежної обслуги Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 від 01.04.2025 про звільнення з військової служби, який зареєстрований від 01.04.25 за вх. № 38/1519 подано за підпорядкованістю (по команді) та з належним чином завіреними копіями документів, що підтверджують підстави для звільнення. На підставі вищевказаного рапорту та резолюції командира Військової частини НОМЕР_3 “НШ підготувати документи” Військовою частиною НОМЕР_3 підготовлено та спрямовано клопотання від 05.04.2025 № 1107/247/1/644/пс про звільнення головного сержанта – командира відділення пожежної обслуги Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 .

Однак, листом Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2025 № 177/172/2/259к/пс матеріали на звільнення головного сержанта ОСОБА_1 повернуто без реалізації. На адресу Військової частини НОМЕР_3 головним сержантом – командиром відділення пожежної обслуги Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 повторно подано рапорт від 20.08.2025 вх. № 38/3602 . На підставі вищевказаного повторного рапорту та резолюції команд підготовлено та спрямовано клопотання від 22.08.2025 № 1107/247/1/1222/пс про звільнення головного сержанта – командира відділення пожежної обслуги Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 .

Однак, листом Військової частини НОМЕР_1 від 13.10.2025 № 177/172/2/550к подання та додаткові матеріали на головного сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта – командира відділення пожежної обслуги Військової частини НОМЕР_3 повернуті на доопрацювання Військової частини НОМЕР_3 “НШ підготувати документи” Військовою частиною НОМЕР_3 повторно Головним сержантом – командиром відділення пожежної обслуги військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 через застосунок “Армія+” подано рапорт про звільнення від 18.10.2025 вх. 38/3247/с. Командиром військової частини на вказаному рапорті проставлено резолюцію “Клопочу про звільнення”.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву вважає позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими, виходячи з такого.

З метою реалізації права на звільнення з військової служби підлеглого особового складу командир військової частини НОМЕР_3 зобов`язаний направляти подання на звільнення на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 .

В результаті розгляду подання Військовою частиною НОМЕР_1 було направлено відповідь від 13.10.2025 №177/172/2/550к, в якій зазначено, що тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення залишити матеріали про звільнення з військової служби у запас головного сержанта ОСОБА_1 без реалізації та повернути їх для доопрацювання у відповідності до вимог чинного законодавства України, а також виконати заходи щодо розрахунку років на пенсію.

Даний лист було направлено на адресу військової частини НОМЕР_3 разом із матеріалами, зокрема рапортом на звільнення з військової служби ОСОБА_1 .

Відповідно до абзацу другого пункту 42 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, під час прийняття рішення щодо встановлення чи невстановлення потреби у постійному сторонньому догляді для особи, якій встановлюється інвалідність, або особи, яка має раніше встановлену інвалідність, експертною командою враховується ступінь вираженості обмежень життєдіяльності особи. Потреба в постійному сторонньому догляді встановлюється, якщо особа має значний (3 ступінь) ступінь обмеження одного або кількох, або виражений (2 ступінь) ступінь обмеження двох або більше таких критеріїв життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування.

Відповідно до пункту 10 Критеріїв встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, тільки до I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, повністю залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів, №24/25/461/ВТ від 19.03.2025 ОСОБА_2 не встановлено потребу у постійному догляді.

У висновку за формою №080-4/о №76/2 від 04.02.2025, виданому комунальним некомерційним підприємством Слов`янської міської ради “Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Слов`янська” про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, відсутня інформація про необхідність постійного догляду.

Також зазначений висновок дійсний до 04.02.2026 року, тоді як ОСОБА_1 ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Висновок ЛКК №76/2 від 04.02.2025, виданий комунальним некомерційним підприємством Слов`янської міської ради “Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Слов`янська” має не визначену нормативно-правовими актами форму та не відповідає формам первинної облікової документації, яка використовується у закладах охорони здоров`я, у зв`язку з чим не може бути врахований як документ, який підтверджує підставу для звільнення з військової служби.

Військова частина НОМЕР_1 не погоджується з розміром витрат на оплату послуг адвоката тому, що він не відповідає вимогам статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме – не є співмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Позивачем не подано жодних документів, що підтверджують понесення витрат договір про надання правової допомоги, заявки на виконання робіт, акт із зазначенням виконаних робіт та кількості затраченого адвокатом часу, а також платіжне доручення, що підтверджувало оплату послуг.

19.12.2025 від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзиви відповідачів звертає увагу на те, що Військовою частиною підтверджено факт надання позивачем всіх необхідних документів для прийняття рішення про звільнення з військової служби за пп. “г” п. 3 ч. 5 та абз. 10 п.3 ч. 12 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Позивач також просив долучити до матеріалів справи копії документів, які були надані позивачем разом із рапортом на звільнення з військової служби за пп. “г” п. 3 ч. 5 та абз. 10 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Військовою частиною НОМЕР_3 подано до суду заперечення на відповідь на відзив позивача.

Відповідач-2 підтримує свої доводи та щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу просить врахувати співмірність витрат та складність цієї справи, у зв`язку з тим, що критерії справи не відповідають реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Представником позивача у позовній заяві не вказано,щодо доказів на підтвердження вказаних витрат.

Заперечення на відповідь на відзив позивача були подані і Військовою частиною НОМЕР_1 .

Відповідач-1 вважає доводи позивача такими, що не спростовують аргументи, наведені у відзиві на позовну заяву, а тому підлягають відхиленню.

Відповідач-1 наполягає, що до матеріалів щодо звільнення головного сержанта ОСОБА_1 з військової служби не додано документів, які б підтверджували підставу його звільнення з військової служби у запас відповідно до пункту третього частини п`ятої та пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за підпунктом “г” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) – у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи), а саме –документально не підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 … продовжено процесуальний строк розгляду справи на 30 днів.

Ухвалою суду від 27.02.2026 продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/32816/25 на розумний строк , достатній для всебічного та повного розгляду справи.

В період з 02.03.2026 по 11.03.2026 суддя знаходилась на лікарняному, що підтверджується довідкою Відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 17.03.2026 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - НОМЕР_4 комендатуру охорони та обслуговування.

На виконання ухвали суду від позивача 20.03.2026 надано до суду копію опису вкладень та копію квитанції №9020208291983 від 19.03.2026 р., про відправленні третій особі - позовної заяви із додатками.

23.03.2026 від 46 комендатури охорони та обслуговування надійшли пояснення.

Третя особа не погоджується з вимогою щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. з огляду на наступне. Позивачем не подано жодних документів, що підтверджують понесення вказаних витрат, а саме договір про надання правової допомоги, акт із зазначенням виконаних робіт та кількості затраченого адвокатом часу, а також платіжне доручення, що підтверджувало оплату послуг.

Спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень. Відсутні відомості про збирання представником позивача доказів задля звернення до суду, обсяг наданих письмових доказів є незначним; всі надані докази наявні у позивача.

Відповідач 1 перебуває на фінансовому забезпеченні у 46 комендатури охорони та обслуговування.

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Відповідно до пункту 1.3. Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила), розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони є: Міністр оборони головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня); командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів третього рівня).

Пунктом 1.5. Правил визначено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

Згідно пункту 47 статті 2 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету.

Отже, відповідач 1: не є розпорядником бюджетних коштів; не включений до мережі розпорядників бюджетних коштів; не має відкритих рахунків; не обслуговується у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області; не уповноважений самостійно здійснювати бюджетні видатки.

Для підтвердження вищезазначеного, надано копії листів ГУДКС України у Дніпропетровській області про повернення без виконання документів щодо добровільного виконання рішень судів, де відповідачем виступає військова частина НОМЕР_1 .

Враховуючи вищезазначені обставини і факти, вбачається, що відсутній предмет спору по відношенню до відповідача- 1 в частині фінансових зобов`язань.

В період з 01 травня 2026 року по 29 травня 2025 року, суддя знаходилась у щорічній відпустці та у відрядженні, що підтверджується відділом управління персоналом довідкою №159.

Справа розглядається в перший день виходу судді з відпустки.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , призваний на військову службу за мобілізацією 03.09.2014 року.

Позивачем було підписано контракт, останній - 24.04.2020 року строком на два роки та у зв`язку із введенням в Україні військового стану, контракт було продовжено.

Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 на посаді головного сержанта – командира відділення пожежної обслуги.

20.08.2025 позивач звернувся до начальника пожежної обслуги Військової частини НОМЕР_3 із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби у запас за підп. «г» п. 4 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.

До рапорту були додані наступні документи: нотаріально завірена копія паспорту на ім`я ОСОБА_1 , нотаріально завірена копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків на ім`я ОСОБА_1 ; нотаріально завірена копія паспорту ОСОБА_2 , нотаріально завірена копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_2 , нотаріально завірена копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , нотаріально завірена копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:24/25/461/ВТ, нотаріально завірена копія висновку ЛКК №76/2 від 04.02.2025, нотаріально завірена копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 від 09.07.2025 на ім`я ОСОБА_2 .

З позивачем також була проведена бесіда щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України, що підтверджується копією аркушу бесіди від 22.08.2025.

З метою реалізації права на звільнення з військової служби підлеглого особового складу, командиром Військової частини НОМЕР_3 22.08.2025 було направлено подання на звільнення ОСОБА_1 до командира Військової НОМЕР_7 .

Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь №177/172/2/550к від 13.10.2025, в якій повідомлено, що до матеріалів щодо звільнення головного сержанта ОСОБА_1 з військової служби не додано документів, які б підтверджували підставу його звільнення з військової служби у запас відповідно до підп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважні причини – необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб інвалідністю І чи ІІ групи, а саме документально не підтверджено необхідність здійснення постійного стороннього догляду за дружиною.

Враховуючи вищезазначене, тимчасово виконуючим обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення залишити матеріали про звільнення з військової служби у запас головного сержанта ОСОБА_1 без реалізації та повернути їх для доопрацювання у відповідності до вимог чинного законодавства України, а також виконати заходи щодо розрахунку років на пенсію.

З вказаним листом позивач був ознайомлений 17.10.2025, що підтверджується його підписом на листі.

Позивач вважає дії Військової частини НОМЕР_1 і Військової частини НОМЕР_3 щодо відмови у звільненні його з військової служби протиправними і звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Частиною2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України№ 2232-XII від 25.03.1992 «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон №2232-XII).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

На час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 1 ст. 4 Закону №2232-XII встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:

призову громадян України на військову службу;

прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Підстави звільнення з військової служби наведені у ст. 26 Закону №2232-XII .

Відповідно до підп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 ст. 26 Закону №2232-XII Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та врегульовано питання, які пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міській) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 визначений перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема конкретизовано, що при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи:

копія свідоцтва про шлюб;

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»,«Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді (підп. 23 п. 5 Додатку №19 до Інструкції).

Відповідно до п. 12.1. розділу XII Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами «б», «в», «д», «є» частини третьої, підпунктами «г», «е», «є» пункту 1, підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «к», «р» пункту 1, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й», «к», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д» пункту 3 частини п`ятої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г», «і», «й» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця. (Абзац третій пункту 12.9 розділу XII Інструкції №170).

За п. 12.11. розділу XII Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану -до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами -командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» від 4 червня 2020 р. № 680-IX.

Змінами і доповненнями до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Стройового статуту Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено нові військові звання вищого офіцерського складу відповідно до військових звань, прийнятих у провідних країнах-членах НАТО (ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено у новій редакції).

До посад командирів бригад (полків, кораблів 1 рангу) в Збройних Силах України прирівнюються інші посади, що передбачають відповідне військове звання (зазвичай, полковник або бригадний генерал), а також посади, визначені наказами та статутами ЗСУ.

Основні прирівняні або відповідні посади та звання:

Військове звання: Посада командира полку/бригади в армійських званнях відповідає звання полковника. У Військово-Морських Силах цьому званню відповідає звання капітана 1 рангу.

Вищий офіцерський склад: Змінами до законодавства України були запроваджені нові звання за стандартами НАТО, зокрема звання бригадного генерала (та відповідне йому на флоті коммодор), яке є первинним (найнижчим) генеральським званням і займає проміжне місце між полковником і генерал-майором. Часто посада командира бригади передбачає саме це звання.

Інші керівні посади: Згідно зі Статутом внутрішньої служби ЗС України, до командирів військових частин (якими є бригади та полки) прирівнюються й інші військові посадові особи, які мають організаційно-розпорядчі обов`язки, наприклад, начальник штабу військової частини, який є безпосереднім організатором внутрішньої служби.

Керівники структурних підрозділів: Керівники інших військових формувань, установ, закладів чи органів військового управління, штатна категорія посади яких передбачає звання полковника або бригадного генерала, прирівнюються до командира бригади у своїх повноваженнях (наприклад, щодо присвоєння чергових звань підлеглим до майстер-сержанта включно).

Конкретний перелік посад, прирівняних до командира бригади, визначається відповідними штатними розписами та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України.

Враховуючи вищевикладене, Військова частина НОМЕР_3 не є ні бригадою, ні полком, ні кораблем 1 рангу.

Згідно з Директивою командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 11.11.2016 № Д-350/160/1/14/ДСК/ОШ Військова частина НОМЕР_3 перепідпорядкована Військовій частині НОМЕР_1 .

Таким чином, командир Військової частини НОМЕР_3 не має права звільняти військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами, а може лише спрямовувати клопотання про звільнення з військової служби.

Матеріали справи підтверджують, що на підставі повторного рапорту позивача і резолюції командира Військової частини НОМЕР_3 “НШ підготувати документи”, Військовою частиною НОМЕР_3 було підготовлено та спрямовано до Військової частини НОМЕР_1 клопотання від 22.08.2025 № 1107/247/1/1222/пс про звільнення головного сержанта – командира відділення пожежної обслуги Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 .

У зв`язку з наведеним позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_3 суд визнає безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з підстав відсутності документів, які підтверджують необхідність постійного стороннього догляду за дружиною з інвалідністю ІІ групи, суд виходить з наступного.

Позивачем до рапорту було надано копію пенсійного посвідчення дружини позивача ОСОБА_2 № НОМЕР_6 від 09.07.2025 , особи якій призначено пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання.

Надання ІІ групи інвалідності загального захворювання дружині позивача підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів №24/25/461ВТ від 19.03.2025, яким група інвалідності надана до 15.02.2026 -дати повторного оцінювання повсякденного функціонування особи (крім осіб, яким інвалідність встановлено безстроково).

Відповідно до висновку №76/2 від 04.02.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самобслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою №080-4/о ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Суд зазначає, що наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 № 407 затверджено форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду» та інструкцію щодо її заповнення.

Інструкція визначає порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду» (далі — Висновок).

Пунктом 2 Інструкції встановлено, що Висновок призначений для реєстрації порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, в тому числі для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00–F09), розумова відсталість (F70–F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (F10–F19), шизофренії (F20), первазивних розладів психологічного розвитку (F84), нейродегенеративних захворювань (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинних захворювань головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекції, наслідків черепно-мозкової травми, новоутворень, метаболічних порушень та інтоксикацій, аутоімунних захворювань, генетичних захворювань тощо.

За пунктами 3, 4 Інструкції Висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарсько-консультативної комісії (далі — ЛКК) на підставі форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974, або форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.

Висновок надається особі, яка потребує постійного стороннього догляду, або її законному представнику (п. 5 Інструкції).

Відповідно до пунктів 6-9 Інструкції у пунктах 1 та 2 Висновку зазначаються: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), дата народження (число, місяць, рік) особи згідно з даними документа, що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), або посвідчення про взяття на облік бездомної особи.

У пункті 3 Висновку зазначається адреса зареєстрованого / задекларованого місця проживання (перебування) особи.

Пункт 4 Висновку, в якому зазначається про визначення ЛКК потреби особи в постійному сторонньому догляді, не заповнюється.

Висновок підписується членами ЛКК із проставленням дати видачі, після чого засвідчується печаткою закладу охорони здоров`я.

Отже за змістом наведених положень такий Висновок надається саме особі , яка потребує постійного стороннього догляду.

Щодо висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), який може бути поданий у складі пакета документів для підтвердження наявності підстав для звільнення суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень ч.ч.1, 10 ст.7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

34.1. Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я:

- визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;

- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

- надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;

- забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Постановою КМУ від 21.11.2013р. №917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.

Підпункт 1 п.7 Положення передбачає, що лікарсько-консультативні комісії, з-поміж іншого, визначають:

- наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем;

- категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві ;

- потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань;

- потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.

Також повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 9.04.2008р. №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 1.06.2021р. №1066) (Порядок №189).

Так, відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку №189 при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії.

Пункт 3 розділу ІІІ Порядку №189 визначає, що до основних завдань лікарсько-консультативних комісій належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності;

3) надання до медико-соціальної експертної комісії документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Крім того, повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає наказ Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013р. «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».

Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013р. №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

За такого нормативно-правового регулювання склалася ситуація, коли особа з інвалідністю, якій під час встановлення інвалідності медико-соціальна експертна комісія не визначила потребу в постійному догляді, для підтвердження цієї обставини, відповідно до пункту 5 Переліку документів, які подаються при звільненні військовослужбовця з військової служби, може подати альтернативний документ, що підтверджує потребу в постійному догляді для осіб з інвалідністю II групи, - висновок лікарсько-консультативної комісії. Водночас законодавство прямо не наділяє лікарсько-консультативну комісію відповідними повноваженнями.

Більш того, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачає затвердженої форми висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді.

Відповідно до висновку ЛКК №76/2 від 04.02.2025 ОСОБА_2 з її діагнозом за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивач надав усі необхідні документи на підтвердження обставин щодо потреби в постійному догляді за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Разом з тим позовні вимоги в частині зобов`язання Військову частини НОМЕР_3 звільнити військовослужбовця не можуть бути задоволені.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 від 17.02.2022 року.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим часитини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

В даному випадку, судом під час дослідження матеріалів справи встановлено, що позивачем до рапорту про звільнення були надані документи, які не були розглянуті відповідачем належним чином, а рапорт було повернуто на доопрацювання у зв`язку з відсутністю документів які підтверджували б факт необхідності здійснення постійного догляду за дружиною.

Суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в рамках спірних правовідносин є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

За приписами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією № 1861-4267-0363-4667 від 14.11.2025.

Суд, керуючись положеннями ст. 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судовий збір у сумі 484,48 грн.

Позивач також просив стягнути на його користь витрати з правничої допомоги у сумі 10000,00 грн.

При вирішенні вказаного питання суд виходить з наступного.

Відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення відноситься до основних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.1,ч.2 ст. 16 КАС України).

Відповідно до ч.1ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Натомість позивачем не надано жодних документів, що підтверджують понесення витрат: договір про надання правової допомоги, акт про виконання наданих послуг, платіжний документ про оплату таких послуг, тощо.

У зв`язку з чим, відсутні підстави у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до 1- Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ), 2- Військової частини НОМЕР_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 -46 комендатура охорони та обслуговування про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - абзац 10 пункт 3 частина 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи II групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) від 20.08.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) судовий збір у сумі 484 ( чотириста вісімдесят чотири ) грн. 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона