Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №371/1094/17 — Миронівський районний суд Київської області

08.06.2026

Єдиний унікальний № 371/1094/17 провадження № 2/371/16/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Миронівка

ЄУН 371/1094/17

Провадження № 2/371/16/26

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі:

секретаря судового засідання Чайки А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Миронівська районна державна нотаріальна контора Київської області, Миронівська міська рада Обухівського Київської області, про визнання заповіту недійсним,

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третіми особами, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, зазначила ОСОБА_4 , Миронівську районна державна нотаріальну контору Київської області, Карапишівську сільську раду Миронівського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_5 , який був власником житловому будинку під номером АДРЕСА_1 , проживав у цьому будинку до дня смерті.

Окрім неї, спадкоємцями померлого ОСОБА_5 є його син - ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_3 . Вона та її брат ОСОБА_4 проживають зі своїми сім`ями у власних житлових будинках, відповідач ОСОБА_3 зареєстрована та проживає у будинку померлого батька.

Після смерті батька їй стало відомо, що існує заповіт, який складений покійним ОСОБА_5 у лютому 2017 року, яким належне батькові майно він заповів дочці ОСОБА_3 .

При зверненні до державного нотаріуса Миронівської державної нотаріальної контори стало відомо, що заповіт від імені покійного батька був посвідчений 07 лютого 2017 року секретарем Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області і зареєстрований під № 17.

Під час ознайомлення зі змістом заповіту від 07 лютого 2017 року вона встановила, що заповіт вчинено за місцем проживання спадкодавця, реєстрацію цього заповіту з невідомих їй причин здійснено лише 13 липня 2017 року, а підпис в цьому заповіті відрізняється від підпису покійного батька, який вчинений ним у паспорті громадянина України.

За життя батько все своє майно хотів залишити в рівних частинах своїм трьом дітям, про що неодноразово повідомляв їй та родичам.

Вона до дня смерті батька щоденно відвідувала його, здійснювала заміну перев`язок, так як він останній місяць перед смертю хворів на гангрену ніг і майже лежав. Відвідувала батька і в день складання заповіту. Батько в бесідах з ним вів себе спокійно, розсудливо і свідомо, сам міг їсти, палив цигарки, будь - яких змін в його поведінці вона не помічала. Про вчинення заповіту батько нічого не говорив ні їй, ні її брату.

Вважає, що заповіт від 07 лютого 2017 року не відповідає чинному законодавству, тому що він не був підписаний особисто покійним ОСОБА_5 , підпис є підробленим.

Зазначила, що невиконання підпису на заповіті саме ОСОБА_5 є недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України та є підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.

На підставі наведених обставин просила визнати заповіт, складений 07 лютого 2017 року ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Карапишівської сільській раді Миронівського району Київської області, недійсним.

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання учасників справи

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 13 жовтня 2017 року за клопотанням представника позивача судом вирішено питання про витребування письмових доказів у виді спадкової справи померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 02 березня 2018 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу. З метою надання експертам для дослідження судом витребувано: заповіт, складений ОСОБА_5 та посвідчений секретарем Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області 07 лютого 2017 року, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за номером 17; письмові документи, що містять вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_5 , у виді відомостей на виплату пенсій, соціальних допомог за січень-грудень 2016 року форми В1-М; у СТОВ «Агросвіт» інформацію про наявність будь-яких письмових документів, підписаних ОСОБА_5 у період з січня 2016 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року за клопотанням експерта поновлено провадження у справі.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року з метою надання експертам у Центрі поштового зв`язку витребувано письмові документи у виді відомостей на виплату пенсій, соціальних допомог за січень, березень, липень, листопад 2016 року форми В1-М з підписом ОСОБА_5 . Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 30 листопада 2018 року провадження у справі поновлено у зв`язку з поверненням експертною установою матеріалів справи без виконання експертизи через неоплату.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 28 січня 2019 року позивачу ОСОБА_1 встановлено строк для оплати вартості почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 06 лютого 2019 року матеріали справи надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судово-почеркознавчої експертизи згідно ухвали Миронівського районного суду Київської області від 02 березня 2018 року. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року провадження у справі поновлено у зв`язку з надходженням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року з метою надання експертам для дослідження судом витребувано другий примірник заповіту, складеного ОСОБА_5 , та письмові документи, що містять вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_5 , у виді відомостей на виплату пенсій, соціальних допомог за січень-грудень 2015 року та за вересень 2016 року форми В1-М.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 21 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судово-почеркознавчої експертизи згідно ухвали Миронівського районного суду Київської області від 02 березня 2018 року.

04 лютого 2020 року до Миронівського районного суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи №9715/9716/19-32 від 28 січня 2020 року. Матеріали цивільної справи повернуто до суду. За змістом повідомлення при вивченні матеріалів справи встановлено, що клопотання експерта виконано частково. Додатково надані лише оригінал іншого примірника досліджуваного документа, не надані вільні зразки почерку ОСОБА_5 .

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2020 року матеріали цивільної справи надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судово-почеркознавчої експертизи згідно ухвали Миронівського районного суду Київської області від 02 березня 2018 року. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинити.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року провадження у справі поновлено у зв`язку із надходженням від експертної установи клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи експертизи.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 листопада 2020 року з метою надання матеріалів експертам на дослідження витребувано відомості про отримання щорічної орендної плати ОСОБА_5 впродовж 2010-2015 років за використання земельної ділянки на підставі договору оренди від 29 жовтня 2001 року з підписом ОСОБА_5 , інші письмові документи підписані ОСОБА_5 за вказаний період та заяву громадянина ОСОБА_5 про видачу паспорта громадянина України (форма № 1 до п. 10 Тимчасової інструкції).

Відповідно до акту здачі-приймання повідомлення про неможливість надання висновку №19237/19238/20-32 від 22 січня 2021 року та повідомлення про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №371/1094/17 №19237/19238/20-32 від 22 січня 2021 року при роботі з наданими матеріалами було встановлено, що для проведення експертизи за наявними документами неможливо. Експертами встановлено, що надані для порівняльного дослідження документи не містять зразки підпису ОСОБА_5 частково не співставні з досліджуваним підписом та викликають сумніви у їх достовірності; взагалі відсутні вільні зразки почерку ОСОБА_5 . Матеріали справи повернуто до Миронівського районного суду Київської області.

08 серпня 2022 року від експертної установи на адресу суду надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, за змістом якого експерт просила надати достовірні вільні зразки почерку ОСОБА_5 у будь яких документах, оскільки в матеріалах цивільної справи та наданій пенсійній справі відсутні зразки почерку ОСОБА_5 .. Додатково просила надати вільні зразки підпису ОСОБА_5 за будь- який період часу, та надати дозвіл на використання зображення підпису ОСОБА_5 , що міститься в графі «Підпис власника паспорта» у ксерокопії сторінок паспорта ОСОБА_5 . Матеріали справи суду не повернуто.

31 січня 2023 року матеріали цивільної справи ЄУН 371/1094/17 разом з повідомленням про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи у цивільній справі №371/1094/17 № 21129/21130/22-32 від 23 січня 2023 року повернуто до суду. За змістом повідомлення після вивчення наданих матеріалів справи було встановлено недостатність зразків почерку та підпису ОСОБА_5 для відповіді на питання ухвали суду.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 серпня 2024 року повторно витребувано відомості про отримання щорічної орендної плати ОСОБА_5 впродовж 2010-2015 років за використання земельної ділянки на підставі договору оренди від 29 жовтня 2001 року з підписом ОСОБА_5 , інші письмові документи підписані ОСОБА_5 за вказаний період, пенсійну справу ОСОБА_5 , заяву громадянина ОСОБА_5 про видачу паспорта громадянина України (форма № 1 до п. 10 Тимчасової інструкції).

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 01 листопада 2024 року матеріали цивільної справи надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судово-почеркознавчої експертизи згідно ухвали Миронівського районного суду Київської області від 02 березня 2018 року. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 05 грудня 2024 року поновлено провадження у справі у зв`язку з надходженням до суду клопотання експерта про продовження строку проведення експертизи та надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2024 року у Карапишівському старостинському окрузі № 7 Миронівської міської ради Обухівського району Київської області витребувано оригінали погосподарських книг на домоволодіння АДРЕСА_1 , у яких наявні підписи власника домоволодіння ОСОБА_5 .

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 17 лютого 2025 року матеріали цивільної справи та документи, які містять достовірні вільні зразки підпису ОСОБА_5 , надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судово-почеркознавчої експертизи згідно ухвали Миронівського районного суду Київської області від 02 березня 2018 року. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 07 липня 2025 року провадження у справі поновлено у зв`язку з надходженням до суду висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи; до участі у справі залучено Миронівську міську раду Обухівського Київської області як правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області; закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Аргументи учасників справи

11 жовтня 2017 року та 10 січня 2018 року представником Карапишівської сільської ради подано до суду пояснення, за змістом яких 07 лютого 2017 року секретарем Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області посвідчено заповіт, за умовами якого ОСОБА_5 заповідає все своє майно своїй дочці ОСОБА_3 . Секретарем сільської ради дотримано всіх вимог законодавства при посвідченні заповіту. Вказану дії вчинено поза приміщення органу місцевого самоврядування через похилий вік спадкодавця, про що внесений відповідний запис до реєстру нотаріальних дій. Просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

26 січня 2018 року відповідачем ОСОБА_3 до суду подано відзив на позовну заяву. Відповідач просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що вона є рідною донькою ОСОБА_5 , а отже спадкоємцем першої черги, з 2006 року зареєстрована та проживає спадковому будинку, є єдиною з дітей, хто проживав разом зі своїми батьками. Саме вона доглядала спочатку за хворою матір`ю, а потім і за хворим батьком: готувала їжу, придбавала ліки, супроводжувала до лікарні та по іншим справам. Всі ці роки вона доглядала і за батьківським будинком, за власні кошти провела ремонт даху, вставила нові вікна та двері, проводила поточні ремонти у внутрішній частині будинку. Вважає, що рішення батька заповісти їй все належне йому майно є логічним, послідовним, він не мав жодних мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь інших спадкоємців, про що за життя неодноразово повідомляв. Справжність підпису померлого на заповіті була засвідчена відповідно до вимог законодавства секретарем Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області.

Батько діяв відповідно до свого волевиявлення, в момент складання заповіту усвідомлював значення своїх дій. Сама позивач у змісті позовної заяві наголошує, що напередодні складання заповіту вона відвідувала батька і жодних сумнівів щодо його дієздатності у неї не виникало.

31 січня 2018 року позивачем до суду подано відповідь на відзив. У відповіді позивач заперечила наведені відповідачем факти, зокрема щодо того, що вона була єдиною дитиною, яка проживала з батьками у їх будинку. Відповідач переїхала проживати до батьків без їхньої згоди після того, як продала свою квартиру в місті Миронівка Київської області, проживання її у батьків було тимчасовим. Після виходу на пенсію та зміни матеріального стану вона відкладала купівлю нового житла. Покійна мати ОСОБА_6 до дня своєї смерті сама себе обслуговувала і не потребувала стороннього догляду. При житті у матері виникали непорозуміння з відповідачем.

Покійний ОСОБА_5 перед смертю дуже хворів, лікування покращення не давало, хвороба перейшла в гангрену ніг і він був лежачий. Для зупинення розвитку гангрени лікар рекомендував зробити покійному операцію, проти якої відповідач у справі категорично заперечувала, посилаючись на те, що це потребує великих коштів. Виклик лікаря для підтвердження діагнозу з міста Миронівки Київської області було здійснено за її ініціативою та всупереч запереченням відповідача. Крім того вона займалася лікуванням батька у 2003 році.

Хвороба ніг покійного вимагала постійної перев`язки та обробки самої рани. Цю процедуру завжди здійснювала вона. 07 лютого 2017 року, коли був підписаний заповіт, вона теж відвідала батька та здійснила йому перев`язку ніг.

Батьки мали регулярний дохід, самі утримували будинок. Всі поточні ремонти здійснювалися за спільні кошти батьків та дітей. Вона з братом теж приймали участь в ремонті будинку.

16 лютого 2018 року та 28 лютого 2018 року відповідачем ОСОБА_3 подано заперечення на відповідь на відзив, в яких нею зазначено, що твердження щодо незаконної реєстрації і проживання у будинку та піклування про батьків не мають ніякого відношення до предмету спору. Відповідач вважає, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження зазначених нею вимог, тому у позові слід відмовити.

02 березня 2018 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_4 . На його думку заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, волевиявлення його батька ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало його волі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її батьком. До дня смерті він проживав разом із відповідачем ОСОБА_3 , яка є її сестрою. Сестра продала свою квартиру та переїхала жити до батьків приблизно 15 років тому, проживала з батьками в будинку під номером АДРЕСА_2 , потім вони зареєстрували її в цьому будинку. Вона з цього приводу заперечень не мала, проте після реєстрації в будинку поведінка сестри змінилася, вона почала поводити себе як власниця будинку. Вона почала ображати матір, могла не говорити з нею. Після того як матері не стало, вона часто бачила, як батько плаче, проте він нічого не пояснював. Вона кожного дня ходила до батька робити перев`язки. Сестра готувала їсти та прала одяг для батька. При житті батько про заповіт їй нічого не говорив, розмов щодо спадщини вони не вели. До дня смерті батько був при свідомості, поводив себе нормально та спокійно, жодних змін у його поведінці не було. Після його смерті вона та брат ОСОБА_4 звернулися до нотаріуса, щоб написати заяви про прийняття спадщини. У нотаріуса вони дізналися, що батько написав заповіт на ім`я їх сестри ОСОБА_3 . Вони з братом ознайомилися зі змістом заповіту та помітили, що підпис та почерк у заповіті відрізняється від почерку та підпису батька. Батько за життя мав гарний почерк та підпис, не такі як у заповіті. Тому вони вважають, що батько заповіт не підписував. Крім того, вони з братом про заповіт нічого не знали. Вона не вірить, що батько міг скласти такий заповіт. Відповідач теж нічого про заповіт їй не говорила. Їй відомо, що батько питання спадщини обговорював із сусідом та в розмові сказав, що хоче поділити спадок на трьох. Добровільної згоди щодо успадкування будинку всіма дітьми вони не дійшли, відповідач її ігнорує, на контакт не йде, в хату не пускає, хоча до смерті батька в будинку зберігалося багато речей брата, який часто приїздив допомогти доглядати двір. Крім того, вважає важливим той факт, що експерт у висновку не вказала однозначно, що підпис у заповіті належить батьку. Просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, позов просила задовольнити. Зазначила, що до складу спадкового майна входить будинок, розташований за адресою : АДРЕСА_2 . Вважає важливим той факт, що відповідач продала свою квартиру та тимчасово переїхала жити до своїх батьків, проте тимчасове проживання затягнулося на тривалий період, саме тому відповідач проживала разом із ОСОБА_5 до дня його смерті. Зазначила, що спадкоємцями ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дізналися про заповіт, коли звернулися до нотаріальної контори. При ознайомленні зі змістом заповіту вони помітили, що підпис у заповіті відрізняється від підпису батька, тому запідозрили, що батько не підписував заповіт. Позивач кожного дня відвідувала батька, за життя батько мав намір поділити спадок між трьома дітьми порівну.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову. Пояснила, що вона за домовленістю з батьками проживала з ними разом з 2006 року. Зареєстрували її в будинку майже відразу після її переїзду. Вона у будинку зробила ремонт, поміняла вікна та двері. Брат та сестра з ремонтом батькам не допомагали Вона з батьками мала добрі відносини, після смерті матері вони з батьком залишилися удвох. Коли батько захворів та зліг, сестра приходила робити перев`язки. Вона приходила кожного дня об 11 годині, а о 12 годині вже йшла додому. У лютому 2017 року батько сказав, що хоче зробити заповіт та попросив, щоб вона сходила до сільського голови. Батько сам був ініціатором складання заповіту, вона нічого не просила. Батько вважав, що після його смерті брат та сестра виженуть її з хати. Після цього вона пішла до сільського голови та передала прохання батька. Сільський голова скерував її до секретаря сільської ради Луценко Н.М. Секретар приїхала до них на другий день рано вранці. Вона провела її до будинку, а сама пішла займатися домашніми справами, при складанні заповіту присутня не була, секретар повідомила, що її присутність не потрібна. Потім секретар вийшла з будинку та поїхала, а коли вона зайшла до будинку, батько віддав їй заповіт. Більше батько їй нічого не говорив. Стосунки із сестрою зіпсувалися після смерті матері. За час коли хворів батько, а це два місяці, брат приїздив один раз. Спадщину між собою до смерті батька вони не обговорювали. Про заповіт ніхто не знав до смерті батька, ні батько, ні вона нікому не повідомляли. Після поховання батька брат і сестра сказали, що вона буде їх просити, щоб залишитися жити в будинку, тому вона повідомила про заповіт.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належно. 23 березня 2026 року на адресу суду надійшли пояснення ОСОБА_4 , в яких він повідомив, що у зв`язку зі станом здоров`я не може прибути в судове засідання особисто. В поясненнях зазначив, що за життя батьків він від них ніколи не чув про наміри написати заповіт на ОСОБА_3 , весь час батьки наголошували на тому, що батьківський будинок має залишитися у користуванні всіх трьох дітей в рівних частинах. Про заповіт він дізнався лише 16 липня 2017 року, після чого ОСОБА_3 більше не пустила його до батьківського будинку. Зі змістом заповіту він ознайомився в суді, побачивши документ, зрозумів що підпис на документі не належить його батькові. На його думку підпис у заповіті суттєво відрізняється від того підпису, який батько мав насправді. Просив визнати заповіт недійсним.

Представники третіх осіб Миронівської міської ради Обухівського району Київської області та Миронівської районної державної нотаріальної контори Київської області про день та час розгляду справи повідомлені належно. До суду надійшли клопотання з проханням проводити розгляд справи без участі представників міської ради та нотаріальної контори.

Показання свідків

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що вона проживає у будинку під номером АДРЕСА_3 , була сусідкою покійного ОСОБА_5 , на даний час проживає по сусідству із відповідачем ОСОБА_3 . Вона підтримує відносини з позивачем ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 з нею перестала спілкуватися після того як дізналася, що вона буде свідком на стороні позивача. Вона погодилася бути свідком, оскільки жалкує, що спадщину поділено так несправедливо. Вона спілкувалася з померлим ОСОБА_5 , їй особисто він не говорив, що хоче поділити спадок порівну між дітьми, таке вона знає зі слів іншого сусіда, у якого нібито ОСОБА_5 питав поради щодо розподілу спадкового майна.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що у 2017 році вона перебувала на посаді секретаря Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, до її обов`язків належало посвідчення заповітів. Одного дня до неї зателефонував ОСОБА_5 , який повідомив, що хоче скласти заповіт. Він їй нічого не пояснював, просто повідомив, що хоче все своє майно переписати на одну людину. Вона особисто їздила додому до ОСОБА_5 . Вдома її зустріла відповідач та провела повз собаку, яка гавкала. В будинок вона зайшла сама, без супроводу. Точного часу, коли вона їхала до ОСОБА_5 , не пам`ятає. ОСОБА_5 лежав у кімнаті з правої сторони від коридору, на матраці. На матраці лежали деякі його речі, поряд лежав паспорт та ідентифікаційний код. Вона встановила його особу. Він сам надав свій паспорт. В нього були хворі ноги, він не міг ходити, проте говорив нормально. В мові та в поведінці нічого дивного не було. Говорив спокійно, про здійснення на нього тиску нічого не повідомляв. Вона їздила до ОСОБА_5 , взявши із собою надрукований текст заповіту та журнал для реєстрації. ОСОБА_5 особисто прочитав заповіт, поставив свій підпис на заповіті та в журналі реєстрацій. Підписи ставив, перебуваючи у положенні напівсидячи. Не пам`ятає, чи бачила когось по дорозі до ОСОБА_5 , оскільки не звертає уваги на такі речі.

Судом встановлено такі фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Вказана обставина підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 16 серпня 2017 року Миронівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (а.с. 16 т. 1).

Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 є дітьми померлого ОСОБА_5 .

На підтвердження цих обставини позивачем до позовної заяви додано копію свідоцтва про її народження серії НОМЕР_2 , виданого 30 листопада 1960 року Карапишівською сільською радою на підставі актового запису №92, та копію свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 14 листопада 1981 року на підставі актового запису № 47 (а.с. 14, 15 т. 1); у матеріалах спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 наявне свідоцтво про народження ОСОБА_3 та укладення нею шлюбу, свідоцтво про народження ОСОБА_4 (а.с. 77, 78, 90).

До дня смерті ОСОБА_5 був власником житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 . Ця обставина підтверджується даними довідки виконавчого комітету Карапишівської сільської ради № 936 від 10 серпня 2017 року (а.с. 17 т. 1).

У матеріалах спадкової справи наявні довідки, видані виконавчим комітетом Карапишівської сільської ради 16 червня 2017 року за № 717 та № 718, за змістом яких спадкодавець ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований зав адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з ним за цією адресою проживала та вела спільне господарство відповідач у справі ОСОБА_3 (а.с. 85 т. 1).

07 лютого 2017 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким зробив таке заповітне розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_3 (а.с. 80 т. 1).

Отже статус спадкоємця померлого ОСОБА_5 за заповітом, посвідченим секретарем Карапишівської сільської Миронівського району Київської області Луценко Н.М. 07 лютого 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за номером 17, набула відповідач ОСОБА_3 .

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 48762715 від 15 серпня 2017 року, цей заповіт є чинним (а.с. 18 т. 1).

За змістом заповіту, він записаний ОСОБА_8 зі слів ОСОБА_5 , до підписання заповіт прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним у її присутності о 08 год 50 хв. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

У встановлений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк після смерті ОСОБА_5 до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулися : відповідач ОСОБА_3 – 16 червня 2017 року, позивач ОСОБА_1 – 15 серпня 2017 року, третя особа ОСОБА_4 – 15 серпня 2017 року (а.с. 74, 86, 91 т.1).

15 серпня 2017 року та 18 серпня 2017 року третьою особою ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 до Миронівської районної державної нотаріальної контори Київської області подано заяви з проханням зупинити нотаріальну дію - видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 до вирішення справи у Миронівському районному суді Київської області (а.с. 97, 100 т. 1).

Ці обставини підтверджено матеріалами спадкової справи померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (а.с. 73-100 т. 1).

За ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 02 березня 2018 року експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Вікторією Чепак проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої складено висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №11433/24-32 від 18 березня 2025 року (а.с. 41-52 т. 4).

Відповідно до висновків експерта :

Питання «Чи виконано рукописні написи «Зміст заповіту мною прочитано вголос», що містяться у двох примірниках заповіту від 07 лютого 2017 року, складеного від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченого секретарем Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області Луценко Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 17, ОСОБА_5 , або іншою особою?» не вирішувалось через відсутність будь-яких зразків почерку ОСОБА_5 ;

Підписи від імені ОСОБА_5 , що містяться у графі «Підпис» у двох примірниках заповіту від 07 лютого 2017 року, складеного від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченого секретарем Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області Луценко Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 17, виконано імовірно ОСОБА_5 .

Мотиви суду та застосовані норми права

Суд, заслухавши сторони, представника позивача, свідків, дослідивши зібрані у справі докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Між сторонами, як спадкоємцями, виник спір з приводу наявності правових підстав для визнання заповіту недійсним.

Суд застосував такі норми права.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт, відповідно статті 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За приписами частин першої та другої статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Статтею 41 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Чинність заповіту пов`язується законом із дотриманням вимог щодо його форми і посвідчення. Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Заявлені вимоги позивач обґрунтувала тим, що невиконання підпису на заповіті саме ОСОБА_5 є порушенням норм статей 1234, 1247, 1248 ЦК України, що є недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частиною третьою статті 203 ЦК України та, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

Суд вважає, що така позиція позивача не ґрунтується на вимогах закону.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Позивач ОСОБА_1 , заявляючи вимогу про визнання заповіту недійсним, покликається на те, що спадкодавець не підписував оспорюваний заповіт, його умови не погоджував, його волевиявлення не було вільним.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17 (провадження № 61-40992св18), від 01 листопада 2023 року у справі № 730/624/20 (провадження № 61-5984св23).

У частини першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений, зокрема з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

Відсутність підпису заповідача в заповіті свідчить про порушення вимог щодо форми заповіту.

Суд зазначає, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що спадкодавець ОСОБА_5 не підписував заповіт.

Судом отримано висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №11433/24-32 від 18 березня 2025 року, за яким «підписи від імені ОСОБА_5 , що містяться у графі «Підпис» у двох примірниках заповіту від 07 лютого 2017 року, складеного від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченого секретарем Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області Луценко Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 17, виконано ймовірно ОСОБА_5 ».

Питання щодо особи, якою написано рукописний текст «зміст заповіту мною прочитано в голос» в заповіті, експерт не вирішував, у висновку вказав причину, яка позбавила його можливості відповісти на вказане питання.

Допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції експерт ОСОБА_9 роз`яснила, що експертне дослідження проводилося над двома примірниками заповіту, складеного ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 . Дослідженню підлягали рукописні записи у цих примірниках і підписи. На перше поставлене запитання вона не могла надати відповіді, оскільки їй не було надано жодного зразка почерку ОСОБА_5 для порівняльного дослідження. При дослідженні зразків підпису вона застосувала всі свої можливості та вивчила всі матеріали справи, тому може робити висновок, що підпис у заповіті ймовірно виконаний ОСОБА_5 .

Висновки викладено не в категоричній, а у ймовірній формі, тому що для порівняльного дослідження їй надано вкрай обмежену кількість вільних зразків підпису, що були утворені у той самий проміжок часу та у таких самих умовах. За наявною кількістю вільних зразків підпису не можна зробити категоричний висновок.

Загалом таким характеристикам повністю відповідав лише договір оренди земельної ділянки. У відомостях про отримання пенсії підписи відрізняються, тому що умови виконання підпису є іншими. У відомостях — не зовсім відповідні зразки. Відомості мають дуже вузьку графу для підпису. ОСОБА_5 хворів, можливо, мав проблеми із зором, тому умови виконання таких підписів відрізняються. Копія паспорта містить підпис, схожий на підпис у заповіті, проте копію паспорта при складанні висновку не можна брати до уваги.

Зазначила, що з вірогідністю 80 % підпис у заповіті виконано ОСОБА_5 . Якби не було дрібних розбіжностей, тоді вона могла б стверджувати, що підпис є справжнім на 100 %.

До прикладу, якби був оригінал паспорта, то висновок можна було б зробити більш категоричний. В матеріалах справи є копія паспорта ОСОБА_5 , проте це лише копія, і вона не дуже якісна, тому вона не могла взяти такий документ до уваги при складанні висновку. З копії неможливо встановити точки початку підпису документа та натиск, з яким зроблено підпис. Проте підпис у копії паспорта був нею оглянутий. Підпис, який містить копія паспорта ОСОБА_5 , дуже схожий на той підпис, що у заповіті. Підпис у заповіті виконано людиною похилого віку, можливо людина хворіла, оскільки лінія основи нерівномірна. За почерковими ознаками це є природні ознаки, притаманні хворій людині похилого (старечого) віку. В даному випадку можна виключити, що підпис виконано іншою особою. Такий підпис підробити дуже складно, оскільки його виконано людиною похилого віку, можливо з вадами зору.

Всі методики, використані нею при складанні висновку, є затвердженими відповідним органом, їх перелік міститься на сайті Міністерства юстиції України. У висновку експерта наведено всі використані методики. Щодо призначення повторної експертизи іншій установі зазначила, що учасники справи можуть призначити експертизу іншій установі, але інший експерт також буде просити додаткові зразки підписів для проведення належного експертного дослідження. Для експертного дослідження важливою є наявність достатньої кількості зразків підписів для порівняння.

Вважає, що в заповіті справжній підпис ОСОБА_5 , проте на підставі наданих на дослідження матеріалів зробити категоричний висновок неможливо.

На запитання представника позивача ОСОБА_2 , уточнене судом, про те, чому при проведенні експертизи не було витребувано журнал реєстрації нотаріальних дій і експерт не використала підпис у реєстрі як порівняльний зразок, експерт пояснила, що використовувати підпис у реєстрі як порівняльний зразок не можна. Підпис у заповіті і у реєстрі особа проставляє переважно в один момент. Підпис у реєстрі по відношенню до підпису у заповіті не є вільним чи умовно вільним зразком підпису, такий підпис є досліджуваним підписом, він є взаємопов`язаним з підписом у заповіті. Підпис у реєстрі та підпис у заповіті є компонентами однієї нотаріальної дії.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Змагальність процесу спрямована, в першу чергу, на з`ясування всіх обставини справи шляхом дослідження судом поданих доказів (пояснень) сторонами або іншими суб`єктами, але лише у межах судового процесу.

Суд зобов`язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Суд зазначає, що в межах наданих йому повноважень, у справі створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень.

Суд вжив всіх передбачених ЦПК України заходів для сприяння позивачеві в реалізації нею процесуальних прав з урахуванням рівності та необхідності дотримання процесуальних прав всіх учасників судового розгляду та завдань цивільного судочинства.

Справа упродовж тривалого терміну неодноразово була скерована до експертної установи та повернута експертом до суду з метою надання йому додаткових доказів для проведення експертизи, декілька разів справа була повернута з мотивами про неможливість проведення експертизи із-за недостатньої кількості необхідних для дослідження письмових матеріалів.

Судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 11433/24-32 від 19 березня 2025 року отримано судом 01 липня 2025 року.

13 серпня 2025 року представник позивача Мильнікова О.М. подала до суду клопотання про виклик в судове засідання експерта, який склав висновок, 14 жовтня 2025 року представником було подано клопотання про призначення у справі додаткової судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи у справі відмовлено, задоволено клопотання про виклик в судове засідання експерта.

Постановляючи це рішення суд зазначив таке.

Додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об`єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.

Суд зазначив, що складений висновок не можна визнати неповним, оскільки експерт надав відповідь на порушене перед ним питання.

Заявник вважає висновок неясним, оскільки він є ймовірним, тобто неконкретний характер, у чому неповнота висновку представник позивача не зазначила, які додаткові дослідження необхідно провести або які додаткові матеріли необхідно дослідити не вказала.

Суд наголосив, що в якості порівняльного матеріалу такий документ як відомість на виплату пенсій № 43/3234 за липень 2016 року в судовому рішенні не зазначався, тому й не підлягав дослідженню.

Щодо мотивів клопотання про відсутність у висновку відомостей про дослідження Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 2017 року (05-03) Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, суд вказав, що ці обставини суд може з`ясувати шляхом допиту експерта в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про відмову у призначення додаткової експертизи суд врахував, що відсутні підстави для проведення додаткових досліджень або досліджень додаткових матеріалів (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Ймовірні (можливі) висновки, що виносяться експертом при недостатній, але високій впевненості в існуванні встановлюваного факту. Ймовірні висновки можуть служити для достовірного встановлення факту в сукупності з іншими зібраними в справі доказами.

Складений експертом висновок є ймовірним в частині відповіді на питання щодо особи, якою підписано заповіт, та підлягає оцінці судом в сукупності з іншими зібраними в справі доказами.

Експерт в цій частині надала ймовірний висновок, оскільки не могла відповісти на питання ствердно, однак вона обґрунтувала яких саме даних не вистачає для 100% точності. Питання щодо особи, якою написано рукописний текст у заповіті, експерт не вирішувала та зазначила з якої причини.

Експерт не могла відповісти на питання ствердно, однак в судовому засіданні зазначила, що вважає, що в заповіті справжній підпис ОСОБА_5 , проте на підставі наданих на дослідження матеріалів зробити категоричний висновок неможливо.

Складений експертом ймовірний висновок оцінюється судом разом з іншими матеріалами справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня1978 року, "Авшар проти Туреччини" від 10 липня 2001 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Судом поза розумним сумнівом встановлено, що заповіт був підписаний ОСОБА_5 , волевиявлення ОСОБА_5 спрямоване на передачу спадкового майна саме ОСОБА_3 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 07 лютого 2017 року, було вільним та відповідало його волі.

Доказів протилежного позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надала.

Крім того, заповіт містить позначення, що його прочитано вголос та підписано власноручно ОСОБА_5 , дієздатність якого секретарем сільської ради перевірено.

Отже, оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, оскільки він підписаний особисто спадкодавцем, у ньому зазначено місце його складення, дату й місце його посвідчення уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті.

Позивачем не доведено порушень вимог закону щодо посвідчення заповіту. Зміст заповіту ОСОБА_5 узгоджується із сукупністю всіх наявних у справі поданих сторонами доказів, поясненнями сторін та показаннями свідків.

Посилання позивача на позивача, які зводяться до того, що вона постійно відвідувала батька, надавала йому медичну допомогу, не вірить, що батько міг скласти такий заповіт, суд вважає непереконливими, оскільки суд приймає рішення виключно на основі належних, допустимих та достовірних доказів. Будь-які сумніви чи твердження мають бути документально або фактично підтверджені.

ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Отже, ОСОБА_5 реалізував своє право на заповіт, вимоги щодо форми якого при його посвідченні було дотримано.

З урахуванням наведеного, підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з дотриманням вимог щодо його форми, відсутні підстави для висновку про його нікчемність відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 вказаного Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними.

В ході розгляду цивільної справи судом не встановлено обставин, на підставі яких суд міг дійти до переконання, що оспорюваний заповіт не підписував спадкодавець.

З урахуванням встановлених судом обставин та вказаних вимог закону, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання заповіту недійсним свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, форма і зміст заповіту ОСОБА_5 відповідають вимогам закону, заповіт належним чином посвідчений.

Позивач не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов?язку доведення обставин, на які послалася у позові як на підставу своїх вимог, зокрема, не довела належними і допустимими доказами, що спадкодавець ОСОБА_5 не підписував оспорюваний заповіт.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов переконання, що заповіт, складений ОСОБА_5 07 лютого 2017 року, відповідає його волевиявленню та вимогам закону. Права позивача не є порушеними складанням такого заповіту.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Миронівська районна державна нотаріальна контора Київської області, Миронівська міська рада Обухівського Київської області, про визнання заповіту недійсним відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту судового рішення 08 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Треті особи:

ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ;

Миронівська державна нотаріальна контора Київської області, адреса місцезнаходження: Київська область, місто Миронівка, вулиця Соборності, 58-А;

Миронівська міська рада Обухівського району Київської області, адреса місцезнаходження: Київська область, Обухівський район, місто Миронівка, вулиця Соборності, 48.

Суддя Л.О. Капшук