Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №161/1969/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Суд: Луцький міськрайонний суд Волинської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 24 травня 2026 р.

Справа: №161/1969/26

Суддя: Антіпова Т. А.

Справа № 161/1969/26

Провадження № 2/161/2778/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.

за участю секретаря судового засідання Семенової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги мотивує тим, що 01.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (далі - відповідач) укладено кредитний договір № 614065023 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на суму 5 800,00 гривень зі сплатою процентів за користування коштами.

Позивач вказує, що відповідач не виконує своїх зобов`язань за вказаним правочином, у зв`язку з чим у нього існує заборгованість в загальному розмірі 39 030,65 гривень, яка складається з: 10 499,93 гривень заборгованість по тілу кредиту, 28 530,72 гривень заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

28.11.2018 року первісний кредитор відступив право вимоги до відповідача до ТОВ «Таліон Плюс» згідно договору факторингу №28/1118-01 (продовжено рядом додаткових угод), право вимоги до відповідача передано згідно реєстру №131 від 27.04.2021 року.

05.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», згідно договору факторингу №05/0820-01 (реєстр вимоги № 11 від 31.08.2023 року).

11.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем було укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача перейшло до позивача (реєстр боржників від 14.07.2025).

У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»вказану заборгованість, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 лютого 2026 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (а.с.91).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

03.03.2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 99-102). Відповідно до позиції, викладеної у відзиві, сторона відповідача в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості просить відмовити.

Зазначає, що 01.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 614065023 на суму 5 800,00 гривень.

Право вимоги до ОСОБА_1 у первісного кредитора виникло 01.02.2021 року. Сторона відповідача вважає, що саме з цієї дати почався перебіг позовної давності у даній справі. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів того, що саме карантинні обмеження чи введення воєнного стану унеможливлювали подання позову у межах встановленого законом трирічного строку позовної давності. Фінансові установи продовжували здійснювати господарську діяльність, а суди України не припиняли своєї роботи, що виключає наявність об`єктивних перешкод для реалізації права на судовий захист.

Отже, обставини, пов`язані з карантином та воєнним станом, не можуть вважатися підставою для поновлення строку позовної давності у даній справі, а тому позов підлягає відхиленню у зв`язку зі спливом встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Крім того, зазначає, що ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» не довело порушення його прав з боку ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором № 614065023 від 01.02.2021 року (а.с.99-102).

06.03.2026 року на адресу суд від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Представник позивача зазначає, що відповідно до нормативно-правових актів та практики національних судів, строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, оскільки законодавець зупинив перебіг позовної давності, позивач дотримався її строків та реалізує своє беззаперечне право на справедливий суд відповідно до Конституції України. Таким чином, строк позовної давності щодо повернення коштів на момент подачі позовної заяви не закінчився.

Крім того, зазначає, що відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з договором на сайті товариства в особистому кабінеті.

Враховуючи вищевикладене, позивач надав беззаперечні докази того, що відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Посилаючись на вищевикладені факти, враховуючи повну цивільну дієздатність відповідача, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам представника відповідача, позиція останнього щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише є намаганням ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача, представник позивача зазначає, що з урахуванням визначених строків дії договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024.

Зазначає, що відповідач , не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу. Проте, відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. В свою чергу, позивач долучив до позовної заяви всі належні докази.

Звертають увагу суду, що постановою Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, в аналогічній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», було узагальнено судову практику та зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі Договору факторингу № 28/1118-0128 від 11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс».

Таким чином твердження відповідача на недоведеність переходу права вимоги в зв`язку з тим, що позивачем не долучено докази, що підтверджують оплату договорів факторингу є нікчемними. Враховуючи наведене, позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи. Враховуючи вищевикладене, просять позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.106-121).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином. Подали до суду заяву, в якій просили розгляд справи проводити без сторони відповідача (а.с.102 зворот) .

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 12 та частиною 1статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 статті 11 Закону, передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс - коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет -магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (Закон України «Про споживче кредитування»).

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Судом встановлено, що 01.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 614065023 (а.с.26-31).

Основні умови кредитування згідно цього кредитного договору:

- сума кредиту 5 800,00 гривень (п. 1.1);

- кредит надається строком на 18 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі «Дисконтний період»). У випадку надання кредиту не в день укладення договору, загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання кредиту (п. 1.2);

- сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника, або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена (п. 1.3);

- виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 208,05 процентів річних, що становить 0,57 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (1.4.1);

- у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору (п.1.4.3);

- сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак, при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.7, 1.7.1, 1.7.2).

01.02.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало (перерахувало) відповідачу кошти в сумі 5 800,00 гривень (а.с. 10).

Крім цього, судом встановлено, що 07.02.2021 року, 08.02.2021 року, 10.02.2021 року, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткові угоди до договору № 614065023 від 01.02.2021 року, відповідно до яких було збільшено суму кредиту відповідно на 950,00 грн, 3 200,00 грн, 550,00 грн, та загальний розмір наданого кредиту збільшився до 10 500,00 грн (а.с.32-37).

Відповідно до вказаних додаткових угод ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало (перерахувало) відповідачугрошові кошти, 07.02.2021 року у розмірі 950,00 грн, 08.02.2021 року у розмірі 3 200,00 грн, 10.02.2021 року у розмірі 550,00 грн (а.с.10, 22-23).

В ході розгляду справи судом, із урахуванням принципу дотримання прав учасників процесу та засад змагальності, було задоволено клопотання представника позивача, та ухвалою суду від 09.02.2026 року витребувано в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку 4149-43XX-XXXX-3368 та факт зарахування коштів на вказану платіжну карту (а.с.91).

На виконання вимоги ухвали суду банком надано відповідь, в якій надано підтвердження, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку 4149-43XX-XXXX-3368 та зазначено, що на даний картковий рахунок було здійснено зарахування коштів: 07.02.2021 року у розмірі 950,00 грн, 08.02.2021 року у розмірі 3 200,00 грн, 10.02.2021 року у розмірі 550,00 грн (а.с.135-137).

За змістом заявки на отримання грошових коштів в кредит від 01.02.2021 зазначено інформацію про позичальника ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Луцьким МВ УДМС України у Волинській області 26.12.2012 року, РНОКПП НОМЕР_2 , адресу реєстрації та проживання АДРЕСА_1 (а.с.17).

Вказані обставини свідчать про те, що на даний час ТОВ «ФК «Ейс» є кредитором у зобов`язанні по виконанню договору № 614065023 від 01.02.2021 року і саме йому належить право вимоги до відповідача.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за кредитним договором становить 39 030,65 гривень, яка складається з: 10 499,93 гривень заборгованість по тілу кредиту, 28 530,72 гривень заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с.41-45).

Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач до суду не подав.

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, на момент звернення позивача в суд та розгляду справи по суті, відповідач, в порушення вимог ст. 1054 ЦК України, грошові кошти за кредитним договором не повернула.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов таких висновків.

01.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 614065023 та додаткові угоди до кредитного договору.

На підставі цього договору та додаткових угод відповідач отримав кредит в розмірі 10 500,00 гривень.

З матеріалів справи встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 та додаткові угоди до договору, відповідно до умов яких до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 614065023 від 01.02.2021 року.

05.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» перейшло право грошової вимоги за тим же кредитним договором.

В подальшому, 11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 614065023 від 01.02.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Відповідно до витягу з Реєстру боржників, долученого до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 614065023 від 01.02.2021 року становить 39 030,65 гривень, яка складається з: 10 499,93 гривень заборгованість по тілу кредиту, 28 530,72 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву посилається на те, що позивачем не підтверджено право вимоги, оскільки не додано доказів оплати договорів факторингу та відступлено майбутні вимоги. Судом не приймаються до уваги вказані заперечення представника відповідача, з огляду на наступне.

Оплата не є предметом доказування, однак для повного та всебічного розгляду справи позивачем додатково, додано до матеріалів позову копії платіжних інструкцій, що підтверджують проведення оплати за набуття права грошової вимоги за договорами факторингу та Акт звірки взаємних розрахунків та протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги (а.с.46-47,57,58,67)

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Акт звірки взаєморозрахунків є документом, який підтверджує погодженість сторонами даних бухгалтерського обліку та відображає фактичний стан виконання зобов`язань у межах господарських відносин.

Його підписання уповноваженими представниками сторін свідчить про перевірку і прийняття сторонами інформації про наявність або відсутність заборгованості. З огляду на зазначене, акт звірки набуває значення належного доказу у підтвердження існування чи відсутності заборгованості між сторонами. Якщо акт звірки підписано сторонами без застережень і ним зафіксовано відсутність непогашених зобов`язань (нульове сальдо), такий документ слід розцінювати як підтвердження факту належного виконання сторонами взаємних обов`язків та відсутності фінансових претензій одна до одної. Саме у цьому полягає його основна мета юридичне засвідчення відсутності заборгованості.

Подання актів звірки має виключно допоміжне доказове значення та було здійснене позивачем з метою підтвердження відсутності непогашених фінансових зобов`язань між сторонами. Таким чином, зазначені документи лише додатково узгоджують і відображають стан взаєморозрахунків, однак самі по собі не впливають на факт доведеності переходу права вимоги.

Подані позивачем договори факторингу, протоколи погодження та витяги з реєстру прав вимоги самі по собі є достатніми для підтвердження заявлених вимог.

Акти звірки, у свою чергу, виконують допоміжну функцію та додатково підтверджують сплату суми фінансування Фактором Клієнту, що свідчить про послідовність та узгодженість правової позиції Позивача.

Чинне законодавство не містить імперативної норми, яка б визначала, що право вимоги за договором факторингу переходить виключно після оплати.

Стаття 1077 Цивільного Кодексу України лише закріплює обов`язок клієнта сплатити фактору винагороду, однак не визначає моменту переходу права вимоги: за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Відповідно ст. 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Важливо зазначити, що сама постанова Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 905/306/17 підтверджує, що перехід права вимоги може відбуватися і до фактичної оплати, якщо така умова передбачена договором.

На підставі частини 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Отже, виходячи із положень ст. 1078 ЦК України, за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги.

Таких висновків дійшов також Вищий господарський суд України у постанові від 19 жовтня 2015 року (справа №910/3498/15-г), де вказав, що тільки договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманна можливість здійснювати відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори, включаючи загальний договір відступлення права вимоги (цесії), розраховані на відступлення лише наявних вимог.

Така конструкція ґрунтується на юридичній фікції щодо майбутньої заборгованості, де майбутнє право вважається таким, що переходить до нового кредитора з моменту укладення договору про цесію. Таким чином, для цілей відступлення права вимоги за майбутньою вимогою враховуються характеристики вже наявної вимоги.

Визначеність переданого права вимоги стосовно його змісту, обсягу та особи боржника має бути встановлена не в момент укладання правочину про цесію, а в момент виникнення права вимоги.

ЦК України не має жодних імперативних вимог щодо способів ідентифікації права вимоги в правочині про його відступлення або майбутнє відступлення новому кредитору. Сторони можуть обрати будь-які засоби або ознаки, що дозволять визначити підстави виникнення вимоги, її характер, обсяг, зміст тощо.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Натомість, до дійсних належать такі права вимоги, які юридично існують, виникнуть в майбутньому, або права по зобов`язаннях, за якими не настав строк виконання. Причому поняття дійсних вимог є ширшим, ніж наявних або існуючих, оскільки дійсними можуть бути не тільки зобов`язальні вимоги, що існують у даний час, а й ті, що виникнуть у майбутньому.

Водночас наявна вимога це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, або право грошової вимоги, можливість здійснення якої залежить від настання певної умови чи спливу строку платежу (так звана недозріла вимога).

Майбутня вимога це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто яка з`явиться з тих чи інших договорів, що будуть укладені між клієнтом і боржником після договору факторингу.

Отже, у даному спорі, враховуючи умови укладених договорів факторингу та підписані сторонами реєстри прав вимоги на кожному з етапів, позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.

Зокрема, варто звернути увагу, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, позивачем надано належні документи (договори факторингу та відповідні реєстри прав вимог), які підтверджують послідовність і безперервність переходу прав вимоги.

Враховуючи вищевикладене, копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги, є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Крім того, суд звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, в аналогічній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було узагальнено судову практику та зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс».

Доводи представника відповідача щодо застосування до позовних вимог строків позовної давності, суд відхиляє з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність визначена ст. 258 цього Кодексу встановлюється тривалістю у один рік.

До вимог про стягнення заборгованості застосовується загальна позовна давність.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, кредитний договір № 614065023

між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , заборгованість за невиконання якого просить стягнути позивач, було укладено 01.02.2021 року.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 02.04.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 17.03.2022 року у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025 року було відновлено обчислення строків позовної давності з 04.09.2025 року.

Враховуючи викладене,позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Щодо правомірності нарахування відсотків за кредитним договором.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість відповідача становить 39 030,65 гривень, яка складається з: 10 499,93 гривень заборгованість по тілу кредиту, 28 530,72 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (такий правовий висновок викладений в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Як встановлено судом, і вбачається з умов кредитного договору, кредит надається строком на 18 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі «Дисконтний період») (п. 1.2 договору). Відповідно до (п. 1.7, 1.7.1, 1.7.2) сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

За розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», вбачається, що нарахування процентів за кредитним договором № 614065023 від 01.02.2021 року відбувалось за період з 01.02.2021 року по 18.06.2021 року, що виходить за межі строку дії кредитного договору.

Як вбачається з умов кредитного договору, а саме у відповідності до п. 1.2, п. 1.7,1.7.1,1.7.2 договору № 614065023 від 01.02.2021 року, строк дії кредитного договору закінчився 19 травня 2021 року.

З розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» вбачається, що станом на 19.05.2021 року заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 31 785,65 гривень. З них: 10 499,93 гривень заборгованість по тілу кредиту, 21 285,72 гривень заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач до суду не подав, щодо розміру заборгованості не заперечував.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору підлягають частковому задоволенню на суму 31 785,65 гривень, з них: 10 499,93 гривень заборгованість по тілу кредиту, 21 285,72 гривень заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

Позивач заявив до стягнення 7 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надав договір про надання правничої допомоги №20/08/20-01 від 20.08.2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року, додаткову угоду №25770915479 від 01.09.2025 року.

Як вбачається із акту прийому-передачі наданих послуг до вищевказаного правочину вартість правничої допомоги склала 7 000,00 гривень, та яка складається з наступного: складання позовної заяви 5000 грн. (2 год.), вивчення матеріалів справи - 1000 грн. (2 год.); підготовка адвокатського запиту 500 грн. (1 год.); підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 500 грн. (1 год.).

Суд наголошує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У постановах від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі сторін та без проведення судових засідань.

Крім того, послуги надані адвокатом, є типовими для позивача, оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, а саме: в розмірі 4 000,00 гривень що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 168,20 гривень (31 785,65 гривень х 2 662,40 гривень/39 030,65 гривень) пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 614065023 від 01.02.2021 року розмірі 31 785 (тридцять одна тисяча сімсот вісімдесят п`ять) гривень 65 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в розмірі 2 168 (дві тисячі сто шістдесят вісім) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок судових витрат з надання професійної правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», адреса місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, код ЄДРПОУ: 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 03 червня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.А. Антіпов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua