Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №161/20785/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/20785/25

Провадження № 2/161/5122/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Пахолюка А.М.,

при секретарі – Корнійчук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19.07.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7463134, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит у розмірі 20000 грн.

01.07.2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги № 01072025, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, зокрема право вимоги за кредитним договором № 7463134 від 19.07.2023 року до ОСОБА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору у відповідача виникла заборгованість у розмірі 56416,50 грн., з яких: 14000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 41016,50 грн. - заборгованість за відсотками та 1400 грн. – заборгованість за комісійними винагородами.

На підставі наведеного, просить суд, стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість в розмірі – 56416,50 грн., згідно кредитного договору № 7463134 від 19.07.2023 року та понесені судові витрати по справі.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.12.2025 року позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено повністю.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2026 року заочне рішення від 17.12.2025 року скасоване та справу призначено до судового розгляду в спрощеному провадженні.

У відзиві на позовну заяву сторона відповідача заперечує щодо задоволення позову в частині стягнення заборгованості за відсотками та за комісією, оскільки вважає їх безпідставними.

Представник позивача до судового засідання подав суду заяву про слухання справи у його відсутності, просить суд позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи. Відносно стягнення відсотків вказує, що їх нарахування прямо суперечать нормам чинного законодавства України, які регулюють особливості нарахування процентів за користування кредитом щодо військовослужбовців. Вказує, що відповідач з 2016 року він є діючим військовослужбовцем, учасником бойових дій, приймав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відтак, останній має безумовне право на пільги, визначені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Щодо стягнення комісії вказує, що у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги надаються за комісію, пов`язану з наданням кредиту, натомість з її змісту вбачається, що така є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику, що є обов`язком кредитора за кредитними договором, тобто не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Крім того, зазначає, що відповідачем раніше були здійснені платежі на погашення суми тіла кредиту в розмірі 6000 грн, суми відсотків в розмірі 5200 грн., та комісії в сумі 4800 грн., а оскільки, на думку відповідача, нарахування відсотків військовослужбовцю та сплата комісії є неправомірними і суперечать закону, всі сплачені кошти за цими категоріями (загалом 10 000,00 грн) мають бути зараховані судом як погашення основної суми кредиту (тіла). Враховуючи наведене просить задовольнити позовні вимоги частково, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №890384 від 19.07.2023 р. в сумі 4000,00 грн. та стягнути судові витрати.

Суд вважає за можливе слухати справу у відсутності сторін по наявним матеріалам справи.

Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.ст. 526, 527, 530, 611, 651, 1048, 1050, 1054 ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що 19.07.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7463134, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит у розмірі 20000 грн., строком на 105 днів, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду (15 днів) – 1,05 % від суми кредиту в день, проценти за користування кредитом протягом поточного періоду (90 днів) – 3,00 % від суми кредиту в день.

Згідно п. 1.5.1. Кредитного договору, комісія за надання кредиту становить 1400.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено платіжним дорученням від 19.07.2023 року № 105611279, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Мілоан». Отже, ТОВ «Мілоан» виконало умови кредитного договору.

Із розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що останній здійснював часткові платежі на погашення суми тіла кредиту в розмірі 6000 грн. та процентів в розмірі 5200 грн., що свідчить про визнання ним умов договору та свого зобов`язання.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем не заперечується факт укладення між ним та ТОВ «Мілоан» кредитного договору № 7463134 від 19.07.2023 року та відповідач визнає позовні вимоги щодо стягнення суми тіла кредиту.

Таким чином, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, дана обставина не підлягає доказуванню в даному випадку.

01.07.2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги № 01072025, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, зокрема право вимоги за кредитним договором № 7463134 від 19.07.2023 року до ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором № 7463134 від 19.07.2023 року щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, та у зв`язку із цим, станом на 09.10.2025 р. у останнього утворилась заборгованість перед ТОВ «Діджи Фінанс» у розмірі 56416,50 грн., з яких: 14000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 41016,50 грн. - заборгованість за відсотками та 1400 грн. – заборгованість за комісією.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» щодо нарахування суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14000 грн. є обґрунтованими.

Що стосується нарахування позивачем комісії в розмірі 1400 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Таким чином, закон прямо передбачає можливість встановлення та стягнення таких платежів, у тому числі комісії за надання кредиту.

Згідно п. 1.5.1. Кредитного договору, комісія за надання кредиту становить 1400.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Відповідно до п. 2.3.1. Кредитного договору, Позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені цим п.2.3 Договору та розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (якщо передбачено). Можливі періоди продовження/поновлення 3 пільгового періоду та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від суми наданого кредиту, наведені у таблиці нижче: 3 дні – 3 % комісії, 7 днів - 6 % комісії, 15 днів – 10 % комісії.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма запропонованими умовами договору, зокрема з умовами стягнення комісії за надання та обслуговування кредиту. Підписавши кредитний договір, він розумів, яка сума надається, на який строк, та на яких умовах застосовується та чи інша процентна ставка, та на яких умовах здійснюється пролонгація договору, що за надання кредиту та за збільшення строку кредитування передбачена комісія, позивач підтвердив це своїм електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, та відповідно погодився зі всіма умовами кредитного договору, підписавши його. Крім того, позивач сплачував комісію для продовження строку кредитування, що підтверджується розрахунком заборгованості. Доказів, які б свідчили про відсутність вільного волевиявлення учасників правочинів або невідповідності їх внутрішньої волі на укладення кредитного договору суду не надано, а тому суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача.

Таким чином, умови щодо сплати комісії за надання кредиту були передбачені укладеним між сторонами договором, з якими відповідач був ознайомлений та погодився шляхом його підписання та її нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відтак, доводи відповідача про неправомірність нарахування комісії в розміроі 1400 грн. є безпідставними та не беруться судом до уваги.

Що стосується нарахування позивачем відсотків в розмірі 41016,50 грн., суд виходить з наступного.

Із розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан» вбачається, що позивачем нараховано відсотки за період з 21.07.2023 року по 27.11.2023 року в розмірі 41016,50 грн.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У ст. ст. 1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей за якими - військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

З моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період, скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України; на момент подання позову в Україні діяв особливий період.

Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався і триває надалі.

Статтею 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Судом встановлено, що 01.08.2011 року по 05.04.2013 року, з 12.02.2016 року та по теперешній час відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с.85).

За час проходження військової служби ОСОБА_1 в період з 09.03.2024 року по 22.03.2024 року, з 15.08.2024 року по 10.10.2024 року, з 24.10.2024 року по 01.12.2024 року, з 17.01.2025 року по 11.03.2025 року, з 26.05.2025 року по 02.08.2025 року, з 07.10.2025 року по 047.12.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (а.с.84).

Однак, згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 7463134 від 19.07.2023 року проценти за користування кредитом, які позивач просить стягнути з відповідача, нараховувались до 27.11.2023 року включно і становлять 41016,50 грн, тобто після введення в дію на території України воєнного стану та перебування відповідача на військовій службі та виконання ним службово-бойових завдань із захисту інтересів держави.

Таким чином, судом встановлено, що за час проходження військової служби ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) та в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 712/9613/15-ц (провадження № 61-46733св18), на які заявник послався в касаційній скарзі, вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично сплатив нараховані проценти у розмірі 5 200 грн, які не підлягали стягненню як складова кредитної заборгованості.

Враховуючи наведене, з метою забезпечення ефективного способу захисту порушеного права та недопущення безпідставного збільшення розміру боргу, судом проведено самостійно перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме зменшено визначений кредитором обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення процентів за користування кредитом: з суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14 000 грн. на суму сплачених відповідачем відсотків в розмірі - 5 200 грн., визначивши її у розмірі 8 800 грн.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позову, а саме, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 7463134 від 19.07.2023 року, у розмірі 10200 грн., з яких: 8800 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 1400 грн. – сума заборгованості за комісією.

Отже, ОСОБА_1 істотно порушив умови кредитного договору, ст. 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України не повернув суму простроченого кредиту, в зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в користь позивача кредитну заборгованість в сумі 10200 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, згідно зі ч. 2 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору 437 грн. 72 коп. пропорційно частині задоволених вимог (18,07 %).

Крім того, представником відповідача разом з відзивом на позов заявлено клопотання про стягнення на його користь понесені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 15499 грн.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15499,00 грн., представником відповідача було надано копію договору про надання правничої допомоги № 02/03-2026 від 02.03.2026 року, додатковою угодою № 25 до договору № 02/03-2026 про надання правничої допомоги від 02.03.2026 року, акт прийому-передачі виконаних робіт від 05.05.2026 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

А тому, враховуючи фактичний обсяг наданої правничої допомоги, з врахуванням вимог розумності і справедливості, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн., які слід стягнути з позивача на користь відповідача

Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відтак, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 437,72 грн., а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати за надання правничої допомоги в розмірі 3000 грн., а тому, враховуючи вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення різниці суми судових витрат, яка підлягає сплаті позивачем на користь відповідача у розмірі 2562 грн. 28 коп. (3000 – 437,72 = 2562,28 грн.).

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь відповідача різницю суми судових витрат в розмірі 2562,28 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст.526, 527, 533, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 Цивільного кодексу України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 7463134 від 19.07.2023 року в розмірі 10200 (десять тисяч двісті) грн., з яких: 8800 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1400 грн. - заборгованість за комісією.

В решті вимог відмовити.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 різницю суми судових витрат в сумі 2562 (дві тисячі п`ятсот шістдесят два) грн. 28 коп.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8;

Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного тексту рішення 05 червня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області Пахолюк А.М.