Вирок від 04 червня 2026 р. у справі №159/1938/26 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1938/26

Провадження № 1-кп/159/449/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайоний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2

прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду об`єднане кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026030550000204 від 20.03.2026 та № 12026030550000365 від 17.05.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, одруженого, з середньою спеціальною освітою, пенсіонера, зареєстроване і фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.369, ч.1 ст.382 КК України,

у с т а н о в и в:

обвинувачений ОСОБА_4 19.03.2026 о 20 годині 40 хвилин у селищі Люблинець на вулиці Незалежності, під час керування транспортним засобом марки «Fiat», номерний знак НОМЕР_1 , був зупинений на підставі частини третьої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським ВРПП Ковельського РУП ГУНП у Волинській області, старшим інспектором ОСОБА_5 шляхом увімкнення проблискових маячків червоного та синього кольорів, відповідно до вимог законодавства.

Під час спілкування поліцейський ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_4 про наявні ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим запропонував пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу.

ОСОБА_4 , діючи умисно, з метою уникнення адміністративної відповідальності, неодноразово висловив поліцейському ОСОБА_5 , який в силу ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є службовою особою правоохоронного органу у зв`язку з постійним виконанням функцій представників влади із правоохоронними і правозастосовними повноваженнями, пропозицію надати неправомірну вигоду за те, щоб останній з використанням наданої йому влади та службового становища не здійснював відносно нього оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

Незважаючи на те, що працівник поліції ОСОБА_5 попередив ОСОБА_4 про передбачену ст.369 КК України кримінальну відповідальність за пропозицію та надання неправомірної вигоди службовій особі, ОСОБА_4 , знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на задньому сидінні службового поліцейського автомобіля марки «Тойота Королла», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , належним чином на попередження працівника поліції ОСОБА_5 не відреагував, діючи умисно, з метою уникнення притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП та подальшого безперешкодного руху вищевказаним транспортним засобом, передав грошові кошти в сумі 150 доларів США (3 купюри номіналом по 50 доларів США) ОСОБА_5 за невчинення вказаною службовою особою дій з використанням наданої йому влади та службового становища, зокрема, невчинення дій щодо притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.

Зазначеними умисними діями, які полягали у пропозиції службовій особі надати їй неправомірну вигоду та наданні такої вигоди за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.369 КК України.

Крім того, ОСОБА_4 , постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08.04.2026 у справі №159/1779/26, яка набрала законної сили 21.04.2026, був підданий стягненню за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Проте, достовірно знаючи про наявність цієї постанови суду, усвідомлюючи зміст накладеного стягнення і маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет судової влади, всупереч вимог частини першої статті 129-1 Конституції України, частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами, умисно вчинив дії щодо її невиконання.

Так, 16.05.2026 о 10 годині 20 хвилин ОСОБА_4 , керував транспортним засобом марки «Fiat», номерний знак НОМЕР_1 , на вулиці Володимирська в м.Ковелі, де був зупинений працівниками відділу реагування патрульної поліції Ковельського РУП ГУНП у Волинській області.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.382 КК України – умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватість в обсязі пред`явленого обвинувачення визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчиненого, показав, що у березні 2026 року під час керування транспортним засобом в стані сп`яніння був зупинений працівниками поліції, намагався уникнути позбавлення права керування, тому перебуваючи в службовому автомобілі під час оформлення адміністративних матеріалів запропонував кошти в сумі 150 дол США і поклав їх на сидіння поруч з поліцейським. Останній повідомив про подію правоохоронні органи і був складений протокол за ч.1 ст.130 КупАП. Згодом судом у його присутності було прийняте рішення про притягнення до відповідальності, накладений штраф із позбавленням права керування на один рік. З судовим рішенням він погодився. Проте 16 травня 2026 року не зважаючи на заборону сів за кермо, помилково вважає, що має право керувати автомобілем ще упродовж виданого тимчасового посвідчення. Обвинувачений просив врахувати його помилкові судження під час вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.382 КК України, майновий стан, оскільки на даний час звільнився з роботи і є пенсіонером, має на утриманні неповнолітню дитину, і призначити покарання у виді штрафу в розмірі наближеному до мінімального.

Переконавшись у добровільності та істинності позиції учасників судового розгляду, які правильно розуміють зміст обставин інкримінованого кримінального правопорушення, суд керуючись правилами, закріпленими у ч.3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України, визнав недоцільним дослідження доказів, які стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого.

Відповідно до приписів ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

При призначенні ОСОБА_4 покарання суд керується положеннями статей 50, 65 КК України, в силу яких покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу та об`єкта посягання, тяжкості наслідків вчиненого і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, які за наведеною у ст.12 КК України класифікацією, є умисними нетяжкими злочинами.

Обставиною, яка обтяжує покарання є вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.369 КК України в стані алкогольного сп`яніння.

До обставин, які пом`якшують покарання, суд відносить щире каяття і визнання вини.

Враховуючи вік і особу обвинуваченого, який одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, після вчинення кримінального правопорушення добровільно вніс 20000 грн допомоги на Збройні Сили України, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на час вчинення злочинів був офіційно працевлаштованим, за місце роботи характеризувався виключно позитивно, на сьогодні є пенсіонером, суд вважає необхідним і достатнім призначити покарання за кожен вчинений злочин у виді штрафу.

Остаточне покарання необхідно призначити за правилами ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень з урахуванням майнового та сімейного стану обвинуваченого шляхом поглинання менш суворого покарання (штрафу в меншому розмірі) більш суворим (штрафом в більшому розмірі).

Питання речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження суд вирішує відповідно до вимог ст.174, ст.100 КПК України.

Зокрема, ухвалою суду від 05.06.2026 скасований арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21.05.2026 в рамках кримінального провадження №12026030550000365 від 17.05.2026 за ч.1 ст.382 КК України на автомобіль марки «Fiat» р.н. НОМЕР_3 , зобов`язано повернути транспортний засіб обвинуваченому. Тому транспортний засіб, який визнаний постановою слідчого від 18.05.2026 речовим доказом необхідно залишити у власності обвинуваченого.

Також постановою слідчого від 20.03.2026 в рамках кримінального провадження №12026030550000204 від 20.03.2026 за ч.1 ст.369 КК України визнані речовими доказами 150 дол США, вилучені під час огляду місця події 19.03.2026.

Ухвалою слідчого судді від 20.03.2026 на зазначені кошти накладений арешт.

Відповідно до вимог ст.96-1, п.3 ч.1 ст.96-2 КК України кошти, які були предметом кримінального правопорушення підлягають спеціальній конфіскації.

При цьому за приписами ч. 4 ст.174 КПК України суд скасовує арешт одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, лише у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Таким чином, грошові кошти в розмірі 150 дол США, які були предметом кримінального правопорушення за ч.1 ст.369 КК України та на які накладений арешт ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20.03.2026 і передані на зберігання до сховища АТ КБ «ПриватБанк», що за адресою: вул. Градний Узвіз, 4, м. Луцьк, Волинської області, підлягають спеціальній конфіскації, без прийняття рішення про скасування арешту.

Процесуальні витрати відсутні. Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Керуючись статтями 349,374,375,615 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.369, ч.1 ст.382 КК України, та призначити покарання:

- за ч.1 ст.369 КК України у виді штрафу в розмірі 1050 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17850 (сімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень,

- за ч.1 ст.382 КК України у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 1050 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17850 (сімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень.

Речові докази:

-150 дол США (три купюри номіналом по 50 дол США), які передані на зберігання до сховища AT КБ «ПриватБанк», що за адресою: вул. Градний Узвіз, 4, м. Луцьк Волинська область (акт приймання передачі від 20.05.2026, розміщення комірки у кримінальному провадженні № 12026030550000204 від 20.03.2026, спецпакет №NPU5762736), які є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, та підлягають спеціальній конфіскації, конфіскувати в дохід держави,

- автомобіль марки “Fiat”, реєстраційний номер НОМЕР_3 , залишити у власності ОСОБА_4 .

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

ГоловуючийОСОБА_1