Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №343/2117/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 343/2117/25

Провадження № 22-ц/4808/955/26

Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Мальцевої Є. Є., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду від 16 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Керніцького І. І. в м. Долині, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказано, що 30.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна»та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4516210 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого відповідачці було надано грошові кошти у сумі 13 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а остання зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

З метою збільшення суми кредиту 01.04.2024 сторони уклали Додатковий договір до Договору № 4516210, відповідно до умов якого Товариство зобов`язалося надати відповідачці додаткові грошові кошти у сумі 1000 грн. З урахуванням умов Додаткового договору сума кредиту становила 14 000 грн.

Згідно з пунктом 2.1 Додаткового договору Товариство протягом двох робочих (банківських) днів з моменту його укладення надає кредит (додаткову суму) у безготівковій формі шляхом перерахування коштів додаткової суми кредиту за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі. Водночас відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання, а саме не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

14.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна»та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 14/11/2024. Відповідно до умов зазначеного Договору ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна», зокрема й до ОСОБА_1 .

Станом на дату подання позову заборгованість відповідачки за Кредитним договором № 4516210 від 30.03.2024 перед позивачем становила 101 425 грн, з яких: 14 000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 80 425 грн – заборгованість за процентами, 7 000 грн – заборгованість за штрафом.

Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 4516210 від 30.03.2024 у розмірі 101 425 грн, а також судовий збір у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Долинського районного суду від 16 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 4516210 від 30.03.2024 у розмірі 51 995 грн 00 коп., судовий збір у розмірі 1 241 грн 72 коп. та 4 100 грн 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд визнав перехід права вимоги до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі договору факторингу, однак не перевірив належним чином реєстр боржників. Крім того, відсутні докази включення саме її кредитного договору до такого реєстру та не досліджено первинні документи, що підтверджують перехід права вимоги. Відтак, вважає, що право вимоги позивача належним чином не доведено.

Також зазначає, що суд визнав факт укладення договору шляхом використання одноразового ідентифікатора, однак відсутні технічні докази (IP-адреса, пристрій, лог-файли), докази направлення та використання SMS-коду саме нею, а також відсутні належні докази електронного підписання правочину відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Таким чином вважає, що факт належного укладення договору не доведений.

На думку апелянтки, суд першої інстанції формально задовольнив клопотання про витребування доказів, проте не забезпечив фактичного витребування всіх необхідних документів, не витребував технічні дані укладення договору, повний пакет документів щодо переходу права вимоги та не дослідив відсутність таких доказів у позивача.

Зазначає, що розмір заборгованості визначено без належної перевірки первинних розрахунків позивача та без повного дослідження правильності нарахування процентів, що могло призвести до завищення суми.

Також вважає, що розмір судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та завищеним.

Просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Також просить витребувати докази, а саме: технічні логи укладення кредитного договору (IP-адреса, пристрій, час та дата авторизації); докази направлення і використання одноразового ідентифікатора; повний пакет документів щодо переходу права вимоги; підтвердження включення її кредитного договору до реєстру боржників.

Позиція інших учасників справи

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало відзив на апеляційну скаргу. Вважає таку необґрунтованою та безпідставною.

Зазначає, що 14.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 14/11/2024, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 4516210 від 30.03.2024. На підтвердження відступлення права вимоги до позовної заяви долучено договір факторингу, витяг із реєстру боржників, акт приймання-передачі реєстру боржників та платіжне доручення про оплату. Зауважує, що повний реєстр боржників не може бути наданий з огляду на наявність у ньому інформації щодо інших осіб, тому до матеріалів справи подано витяг із реєстру боржників. Вважає, що надані докази підтверджують відступлення права вимоги.

Також зазначає, що 30.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна»та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4516210, відповідно до якого відповідачці надано кредит у сумі 13 000 грн. Вважає, що кредитний договір укладено відповідно до вимог законодавства в електронній формі, а на підтвердження його укладення подано кредитний договір з додатками та довідку про ідентифікацію клієнта, яка містить персональні дані відповідачки, номер телефону та одноразові ідентифікатори, використані при підписанні документів.

Щодо доводів про відсутність доказів заборгованості зазначає, що наданий розрахунок є належним та допустимим доказом її розміру. Вказує, що розрахунок містить відомості про позичальника, номер та дату кредитного договору, а також підтверджується іншими доказами, зокрема листом про успішне перерахування кредитних коштів.

Зазначає, що додатково заявлено клопотання про витребування в АТ КБ «ПриватБанк» інформації щодо зарахування на картку відповідачки кредитних коштів у сумі 13 000 грн та 1 000 грн. Вважає, що позивачем надано належні докази видачі кредитних коштів, наявності заборгованості та обов`язку їх повернення. Також наголошує, що відповідачка не надала власного альтернативного розрахунку заборгованості.

Заперечує проти доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що на підтвердження таких витрат подано договір про надання правової допомоги, акт наданих послуг та детальний опис виконаних робіт. Вважає суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заяви (клопотання) учасників справи

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

ОСОБА_1 04.06.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи без її участі.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у відзиві на апеляційну скаргу просило здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Щодо заявленого разом із апеляційною скаргою апелянтом клопотання про витребування доказів, а саме: технічних логів укладення кредитного договору (IP-адреса, пристрій, час та дата авторизації); доказів направлення і використання одноразового ідентифікатора; повного пакету документів щодо переходу права вимоги; підтвердження включення її кредитного договору до реєстру боржників, вирішуючи заявлене клопотання, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України).

Частинами першою та четвертою статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно до ч. 1-3 ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Колегія суддів вважає, що заявлене клопотання про витребування доказів не підлягає задоволенню.

Вказане клопотання про витребування доказів було заявлено в суді першої інстанції і вирішено судом.

Матеріали справи містять докази на підтвердження позовних вимог, в тому числі щодо обставин укладення кредитного договору та переходу права вимоги до позивача. Вказаним доказам колегією суддів буде надана правова оцінка під час ухвалення судового рішення.

А скаржником не доведена виключна необхідність у витребуванні апеляційним судом нових доказів.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Долинського районного суду від 16 березня 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 березня 2024 року ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «38322» підписала Паспорт споживчого кредиту – Інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) про намір укласти договір.

30 березня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 як позичальником укладено Договір № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано електронним підписом позичальника «65433», відтвореним шляхом використання електронного підпису та одноразового ідентифікатора (а.с. 13-23).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.4.1, 1.4.2 цього договору ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачці кредит в розмірі 13 000 грн, строк кредиту – 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – 30 днів, стандартна процента ставка – 2,50 % в день, знижена процентна ставка – 0,50 % в день.

Згідно з пунктами 1.5, 1.6 Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредиту 99 923,40 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 130 000,00 грн, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки – 122 200,00 грн.

01 квітня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна»(первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір до Договору № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30 березня 2024 року, за умовами якого товариство надало відповідачці в межах зазначеного кредитного договору 1000 грн. Сума кредиту (загальний розмір) складає 14 000,00 грн. Додатковий договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «65300» (а.с. 28-29).

Довідкою про ідентифікацію підтверджено підписання ОСОБА_1 . Паспорту споживчого кредиту, Договору № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30 березня 2024 року та Додаткового договору від 01 квітня 2024 року електронним підписом зі вказаними одноразовими ідентифікаторами, відправленими на номер телефону позичальника НОМЕР_2 (а.с. 31).

Згідно копії листа ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20241114-1976 від 14.11.2024 між Товариством та ТОВ «Лінеура Україна»було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_3 від 03.01.2024. Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна»: 30.03.2024, 17:52:24 на суму 13 000 грн; призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 33).

Згідно копії листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-1411 від 14.11.2024 між Товариством та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено Договір на переказ коштів № ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019. Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 01.04.2024, 23:51:20 на суму 1000 грн; призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 34).

Відповідно до копії Розрахунку заборгованості за Договором № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.03.2024 заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Лінеура Україна»станом на 14.11.2024 становила 101 425,00 грн, з яких: 14 000,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 80 425,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами, 7000,00 грн – штрафні санкції (а.с. 35-44).

14.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» (первісним кредитором) та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладеного Договір факторингу № 14/11/2024 (а.с. 45-51).

Відповідно до п. 1 вказаного Договору фактор на умовах, встановлених цим Договором та у відповідності до гл. 73 ЦК України передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Фактору права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим Договором Фактор заміняє Клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог Клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

Згідно п. 7.1 Договору факторингу сторони домовилися, що фінансування (ціна Договору) складає 2 519 545,00 грн без ПДВ.

Факт здійснення між сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним Актом приймання-передачі (п. 8.1.1).

Сторонами погоджується Реєстр боржників – список з переліком особистих даних боржників і розмірів грошових зобов`язань кожного із зазначенням суми заборгованості, а також інші дані про боржника у разі їх наявності у клієнта (п. 2).

14.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» підписано Акт приймання-передачі Реєстру боржників до Договору факторингу від № 14/11/2024 від 14.11.2024 (а.с. 53) та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» здійснено оплату 2 519 545,00 грн на рахунок ТОВ «Лінеура Україна», про що свідчить платіжна інструкція № 7534 від 14.11.2024 (а.с. 54).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від № 14/11/2024 від 14.11.2024 від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Договором № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.03.2024; сума заборгованості – 101 425,00 грн, з яких: 14 000,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 80 425,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами, 7000,00 грн – штрафні санкції (а.с. 52).

16.10.2025 ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 досудову вимогу сплатити заборгованість за Договором № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.03.2024 в сумі 101 425,00 грн (а.с. 55).

Відповідно до наданої АТ «ПриватБанк» на витребування судом першої інстанції інформації 22.02.2026 на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку НОМЕР_1 (із зазначенням рахунку). По вказаному рахунку відбулося зарахування 30.03.2024 13 000,00 грн та 01.04.2024 – 1000,00 грн (а.с. 105).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Лінеура Україна» ідентифікувало клієнта ОСОБА_1 за надісланими 30.03.2024 та 01.04.2024 на її номер телефону, вказаний у договорі та додатковій угоді, анкеті, паспорті споживчого кредиту, одноразовими ідентифікаторами – 65433 та 65300, ввівши які ОСОБА_1 акцептувала кредитний договір та додаткову угоду до нього. Заперечення щодо укладення кредитного договору, а також досягнення згоди щодо його істотних умов, що були подані відповідачкою, не знайшли свого підтвердження. З огляду на досліджені докази, суд вважав доведеним укладення між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору в електронній формі та отримання за ним відповідачкою кредитних коштів.

Оскільки відповідачка доказів повернення тіла кредиту не надала, суд стягує із неї заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 14 000,00 грн. Загальний розмір заборгованості за процентами, що підлягає стягненню із відповідачки на користь позивача, судом обраховано у відповідності до вимог Закону України «Про споживче кредитування» в сумі 37 995,00 грн. Окрім того, при вирішенні юридичного спору про стягнення із відповідача заборгованості за штрафом в сумі 7 000,00 грн, суд відмовив у стягненні такого з огляду на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки такий нарахований у період дії воєнного стану.

Також суд вважав підтвердженим факт переходу до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» як нового кредитора права вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4516210 від 30.03.2024.

Пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача судом стягнуто судовий збір у розмірі 1 241,72 грн та витрати, пов`язані із правничою допомогою, у розмірі 4 100,80 грн.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19 та від 22 листопада 2021 року у справі №234/7719/20.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до змісту статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною першою ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Доводи апелянтки про те, що факт належного укладення договору не доведений, оскільки відсутні технічні докази (IP-адреса, пристрій, лог-файли), докази направлення та використання SMS-коду саме нею, а також належні докази електронного підписання правочину відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», правильності вказаних висновків не спростовують.

Із наданих позивачем Паспорту споживчого кредиту – Інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) про намір укласти договір від 30 березня 2024 року, Договору № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30 березня 2024 року, Додатковий договір до Договору № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30 березня 2024 року від 01 квітня 2024 року вбачається, що такі підписані одноразовими ідентифікаторами, надісланими на номер телефону позичальника, вказаний нею ж при укладенні цього Договору.

Довідкою про ідентифікацію підтверджено підписання ОСОБА_1 . Паспорту споживчого кредиту, Договору № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30 березня 2024 року та Додаткового договору від 01 квітня 2024 року електронним підписом зі вказаними одноразовими ідентифікаторами, відправленими на номер телефону позичальника НОМЕР_2 (а.с. 31).

Крім того, згідно до наданої АТ «ПриватБанк» на витребування судом першої інстанції інформації 22.02.2026 на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку НОМЕР_1 (із зазначенням рахунку). По вказаному рахунку відбулося зарахування 30.03.2024 13 000,00 грн та 01.04.2024 – 1000,00 грн (а.с. 105).

Такий же номер банківської картки НОМЕР_1 було вказано відповідачкою при укладенні кредитного договору для перерахування коштів (а.с. 22 (зворот)).

Доказів того, що відповідачкою не укладався вказаний кредитний договір і вона не отримувала кредитні кошти, що вона не передавала свої дані для укладення кредитного договору з ТОВ «Лінеура Україна» 03.03.2024, що їй не належить зазначений номер телефону чи такий на той час втрачений останньою, суду не надано.

Також відповідачкою не надано жодних доказів на спростування того, що кредитні кошти у розмірі в сумі 14 000, 00 грн були зараховані на її банківську карту № НОМЕР_1 , вказану у договорі (виписку про рух коштів, яку власник рахунку може отримати особисто без перешкод), або інформації про те, що така банківська картка не належить ОСОБА_1 .

Відтак, ОСОБА_1 не спростовано факт укладення вищевказаного кредитного договору. А підписання нею зазначених документів свідчить про її обізнаність з умовами кредитування, у тому числі щодо розміру процентної ставки, строків повернення кредиту та наслідків їх порушення.

Більше того, у заяві від 18.01.2026 відповідач не заперечувала щодо укладення нею вказаного кредитного договору. Поросила не враховувати штрафи, пеню та проценти, що перевищують тіло кредиту, не стягувати судовий збір та витрати на правничу допомогу; розрахувати суму заборгованості лише за тілом кредиту та законними відсотками (а.с. 96).

Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що матеріали справи свідчать про доведеність позивачем укладання договору про надання споживчого кредиту та додаткової угоди до договору між ТОВ «Лінеура Україна»та ОСОБА_1 .Відтак, позивач як сторона договору, яка виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання її грошових зобов`язань, в тому числі повернення кредитних коштів та сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості.

Розрахунок боргу містить відомості про позичальника, номер та дату кредитного договору, а також підтверджується іншими доказами, зокрема листом про успішне перерахування кредитних коштів. Контррозрахунку відповідачкою не надано.

При цьому, суд вірно взяв до уваги вимоги Закону України «Про споживче кредитування» та зменшив загальний розмір заборгованості за процентами до 37 995,00 грн. А також правильно відмовив у стягненні заборгованості за штрафом в сумі 7000,00 грн, з огляду на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки такий нарахований у період дії воєнного стану.

Що стосується посилань апелянтки на те, що матеріалами справи належним чином не доведено перехід права вимоги за кредитним договором з відповідачкою до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», апеляційний суд зазначає наступне.

За змістом положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На підтвердження переходу права вимоги до відповідача від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» позивачем надано копії Договору факторингу № 14/11/2024 від 14.11.2024, Акту приймання-передачі Реєстру боржників до Договору факторингу від № 14/11/2024 від 14.11.2024, платіжної інструкції № 7534 від 14.11.2024 про оплату ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» 2 519 545,00 грн на рахунок ТОВ «Лінеура Україна», витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від № 14/11/2024 від 14.11.2024.

Вказані документи містять підписи уповноважених осіб обох сторін, скріплені печатками товариств, що не дає підстав сумніватися у їх правдивості.

При цьому, відповідно до п. 1 вказаного Договору Фактор заміняє Клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог Клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

Згідно п. 7.1 Договору факторингу сторони домовилися, що фінансування (ціна Договору) складає 2 519 545,00 грн без ПДВ.

Факт здійснення між сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним Актом приймання-передачі (п. 8.1.1).

Сторонами погоджується Реєстр боржників – список з переліком особистих даних боржників і розмірів грошових зобов`язань кожного із зазначенням суми заборгованості, а також інші дані про боржника у разі їх наявності у клієнта (п. 2).

А відповідно до п. 6.2.4 Договору факторингу відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється без згоди боржників.

Відповідно до наданого позивачем витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від № 14/11/2024 від 14.11.2024 від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Договором № 4516210 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.03.2024; сума заборгованості – 101 425,00 грн, з яких: 14 000,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 80 425,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами, 7000,00 грн – штрафні санкції.

Отже, доводи апелянта про відсутність доказів належного переходу права вимоги за укладеним нею кредитним договором до позивача є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішенням Долинського районного суду від 16 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково у розмірі 51,26 %, суд вірно визначив, що позивач має право на стягнення з відповідачки понесених ним витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4 100,80 грнта судового збору у розмірі 1 241,72 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.

А доводи апелянта про те, що розмір судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та завищеним нічим не аргументовані. Судом першої інстанції надано оцінку розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача на предмет їх співмірності зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційним судом рішення суду першої інстанції не змінюється і не скасовується, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

За вимогами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Враховуючи, що ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, то судове рішення у ній в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: Є. Є. Мальцева

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 08 червня 2026 року.