Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №344/19870/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/19870/25

Провадження № 22-ц/4808/1012/26

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2026 року під головуванням судді Татарінової О.А. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2025 року Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі - ДМП) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надає послуги теплопостачання до квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає відповідач.

Зазначає, що між сторонами виникли та існують фактичні договірні відносини по наданню комунальних послуг з теплопостачання, і вони набули відповідно права і обов`язки споживача та виконавця. Відповідач свої зобов`язання, як споживач виконував неналежним чином у зв`язку з чим станом на 01.09.2025 у відповідача з оплати за постачання теплової енергії виникла заборгованість в розмірі 59 649,81 грн.

Просило стягнути ОСОБА_1 заборгованості за послуги теплопостачання в розмірі 59 649,81 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2026 року задоволено частково позов ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги теплопостачання в розмірі 19 883,27 грн та судовий збір у розмірі 1009,23 грн.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Суд зробив висновок, що вимоги позивача заявлені в межах строку позовної давності. Апелянт не погоджується з думкою суду та переконаний, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду з приводу стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з теплопостачання. Належної оцінки суд першої інстанції вказаній обставині не надав.

Апелянт звертав увагу суду першої інстанції на те, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20.08.2025 в іншій справі позивачу відмовлено у видачі судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за надані послуги з теплопостачання за період з 01.08.2022 по 01.08.2025 у зв`язку з пропуском строку давності.

Позивач у позовній заяві не наводить жодної обставини, яка б перешкоджала йому своєчасно, тобто за життя ОСОБА_2 (до серпня 2024 року), звернутися до суду з вимогою про стягнення з нього заборгованості за надані комунальні послуги.

Апелянт переконаний, що упродовж восьми років позивач мав змогу звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , однак цим правом не скористався.

За таких обставин апелянт вважає рішення суду необґрунтованим, оскільки суд не повно з`ясував обставини справи та не врахував пропущення позивачем строків позовної давності, а також проігнорував правовий висновок Верховного Суду в якому чітко зазначено, що суд не застосовує презумпцію поважності причин пропуску строків давності лише через режими воєнного стану чи карантину. Отже позивач зобов`язаний обґрунтувати поважність пропуску строку конкретними доказами.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На момент прийняття відповідачем спадщини станом на 08 серпня 2024 року заборгованість за опалення по цій квартирі складала 46 534,90 грн (сума уточнена включно до 07.08.2024). Щодо строків звернення до суду з позовною заявою, то позивачем не пропущено трирічний строк позовної давності звернення з позовними вимогами до суду, оскільки на час подання позовної заяви такий строк був продовжений у зв`язку з дією карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та введенням в дію з 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану.

Заборгованість утворилася за період з грудня 2017 по 01 вересня 2025 року. Борг, який підлягає стягненню в межах позовної давності за цей час складає в сумі 59 649,81 грн.

ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності в розмірі 1/3 належить квартира АДРЕСА_2 . Відповідач успадкував частку цієї квартири та набув обов`язок сплачувати комунальні послуги. Тому, з огляду на вище викладене позивач вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Встановлено, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» визначено виконавцем послуг із централізованого опалення та підігріву води для населення на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 17 від 26.01.2010 року.

З копії паспорта громадянина України вбачається, що ОСОБА_1 з 19.10.2004 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.31).

З копії довідки ЦНАП м. Івано-Франківськ від 09.08.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть (а.с.28,29).

Згідно розрахунку заборгованості за теплоенергію вбачається, що за адресою: АДРЕСА_4 , особовий рахунок НОМЕР_1 наявна заборгованість за період з 01.09.2022 року по 01.09.2025 року, в розмірі 59 649,81 грн.

Із зазначеного розрахунку встановлено, що станом на 01.09.2022 року заборгованість становить 23 839,74 грн.

Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В.Д. 02.05.2024 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №1513, спадкова справа №119/2021 відповідно до якого спадкоємцем на зазначене у цьому свідоцтві майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає в АДРЕСА_4 (знято з реєстрації місце проживання 25.05.2018 р.) до 1/4 (однієї четвертої) частки. Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво, складається з: - 2/3 (двох третіх) частки квартири АДРЕСА_1 , що належала Спадкодавцю 1/3 (одна третя) частка на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 19.11.2002 року Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, згідно розпорядження міського голови від 30.08.2002 р. №532-р. 1/3 (одна третя) частка на підставі Договору дарування частки квартири, посвідченого 24.01.2007 року Девляшевською С.П., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим №Д-26, що зареєстровані Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером: 13606311, номер запису: 4152 в книзі: 34. Право власності на 1/6 (одну шосту) частку квартири підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.34), що також підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.34 на звороті).

Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В.Д. 28.03.2025 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №783, спадкова справа №62/2024 відповідно до якого спадкоємцями на зазначене у цьому свідоцтві майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , є його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до 1/2 (однієї другої) частки, малолітня дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до 1/2 (однієї другої) частки. Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво, складається з: - 2/3 (двох третіх) частки квартири АДРЕСА_1 , що належала Спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 02.05.2024 року Павлінським В.Д., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим №1512 та Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 02.05.2024 року Павлінським В.Д., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим №1513 (а.с.35).

З копії витягу з Державного реєстру речових прав від 28.03.2025 року встановлено, що 28.03.2025 року за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 783, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В.Д. від 28.03.2025 року зареєстровано право спільної часткової власності, в розмірі частки 1/3 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.26).

З копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 28.03.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 . Спадкове майно складається із квартири АДРЕСА_1 (а.с.27).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.04.2026 року ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності в розмірі частки 1/3 належить квартира АДРЕСА_1 .

Із зазначеної довідки встановлено, що ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності в розмірі частки 1/3 також належить квартира АДРЕСА_1 .

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1216 ЦК України надано визначення поняття спадкування, а саме: спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно частини 3 даної статті право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до положень ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина1).

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.

Так, відповідно до ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Таким чином, зобов`язання з повернення заборгованості за комунальними-платежами включається до складу спадщини. Строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Власність зобов`язує (частина 4 статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Незалежно від факту тимчасового не проживання у квартирі, щодо якої надаються комунальні послуги, власник такої квартири несе тягар утримання майна та зобов`язаний оплачувати ці комунальні послуги.

Задовольняючи частково позов Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» в розмірі 19 883,27 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 фактично успадкував частку квартири та несе обов`язок по сплаті комунальних послуг за належну йому на праві приватної власності частку в житлі, тому стягнув з відповідача заборгованість за послуги теплопостачання відповідно до розміру його частки у праві спільної часткової власності на квартиру.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Щодо доводів апелянта про позовну давність, колегія суддів вважає їх недоведеними з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даній справі представник відповідача просив про застосування строку позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (частина перша статті 261 ЦК України).

Оскільки обов`язок щодо сплати за комунальні послуги виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.

Згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за період з грудня 2017 року по вересень 2025 року, а тому вимоги заявлені в межах строку давності.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 08 червня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин