Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №611/753/25 — Барвінківський районний суд Харківської області

Справа № 611/753/25

Провадження № 2/611/25/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

28 квітня 2026 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря – Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно. В обгрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з двох житлових будинків, один з яких розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а інший за адресою: АДРЕСА_2 .

На момент смерті він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , яка відповідно до чинного законодавства має право на вказані житлові будинки.

В той же час, обставини придбання житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , є кардинально іншими. Як вказує позивач, у 2023 році вона придбала за свої власні гроші житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 за 100000 грн., який влітку 2024 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 . Далі, ОСОБА_3 придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , для чого перерахувала на його банківську картку грошові кошти, які отримала від продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Оскільки у селі Козубівка Полтавської області не було ніяких відділень банку та терміналів, попрохала місцевого фермера ОСОБА_5 перерахувати грошові кошти зі свого банківського рахунку на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти. Після чого, передала ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 60000 грн.

Так, 29 липня 2024 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , був придбаний у ОСОБА_6 за 50000 гривень. Однак, у зв`язку з тим, що здійснювала догляд за своїм молодшим сином - інвалідом, фізично не могла приїхати з Полтавської області на підписання договору купівлі-продажу. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_3 оформив вказаний житловий будинок на себе, хоча він був придбаний за її особисті грошові кошти.

Позивач зазначає, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, вона пропонувала ОСОБА_2 розділити спадкове майно, так щоб будинок який був придбаний за її гроші, за адресою: АДРЕСА_2 , перейшов у її власність, а будинок за адресою: АДРЕСА_1 , перейшов у власність їй. Однак, остання не погодилась підписати договір про розподіл спадкового майна, у зв`язку з чим вимушена звертатися до суду.

Позивач, посилаючись на ст.328 ЦК України, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, просила визнати за нею право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку кадастровий номер: 6320410100:00:007:0309, що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 01 вересня 2025 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

16 вересня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями на позов, в якому зазначено, що 29 вересня 2023 року між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Барвінківським виконавчим комітетом міської ради Ізюмського району Харківської області було зареєстровано шлюб, про що того ж дня складено актовий запис №35, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 29.09.2023.

06 листопада 2023 року у шлюбі подружжям було придбано житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , де останні почали проживати. Вказане підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Захаровою Н.В. 06.11.2023 року за реєстраційним номером №1025. Крім того, під час пошуку будинку для переїзду, Відповідачу з чоловіком також сподобався будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який подружжя разом із земельною ділянкою придбало 29.07.2024 року, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Захаровою Н.В. 29.07.2024 року за реєстраційним номером №1187. Титульним володільцем нерухомого майна за вищезазначеними договорами є ОСОБА_3 . В свою чергу, ОСОБА_2 надала свою згоду на їх придбання в порядку, встановленому законом. Отже, вказане нерухоме майно було придбано подружжям за власні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки чоловіку Відповідача постійно доводилось їздити до матері в село, та, поспілкувавшись з Позивачем, яка хотіла проживати поруч зі своїм сином, подружжям було прийнято рішення, що у вказаному будинку буде проживати ОСОБА_1 разом зі своїм другим сином – ОСОБА_8 . Ще до початку повномасштабного вторгнення, ОСОБА_3 було призвано на військову службу. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік Відповідача помер у с. Дмитрівка Краматорського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 та Сповіщенням сім`ї № 65 від 12.09.2024, виданим ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке було надано Позивачем.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить два житлових будинка. Відповідач, як дружина спадкодавця, має право на 1/2 частки зазначених об`єктів нерухомого майна та 22.10.2024 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 21.10.2024 року Позивач також звернулась із заявою про прийняття спадщини, в якій просила визнати за нею 1/2 частки зазначених будинків та земельних ділянок. Нотаріус повідомила, що оскільки Відповідач є пережившою дружиною ОСОБА_3 , якій виділяється 1/2 частка права власності на житлові будинки та земельні ділянки, Позивач має право отримати свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку зазначених об`єктів нерухомого майна. Однак, Позивач відмовилась приймати спадщину у розмірі 1/4 частки кожного житлового будинку із земельними ділянками, у зв`язку з чим 16.04.2024 року приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Захаровою Н.В. було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки зазначених будинків та земельних ділянок. У вказаній постанові зазначено, що вона може бути оскаржена у судовому порядку.

Звертаючись із вказаним позовом, Позивач зазначила, що житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , начебто були придбані за кошти та в інтересах ОСОБА_1 . Зазначене не відповідає дійсності, оскільки житловий будинок та земельну ділянку було придбано Відповідачем та її чоловіком в інтересах сім`ї за власні кошти, що підтверджується сукупністю інших, наведених нижче обставин, а також фактом ненадання Позивачем жодного підтверджуючого документу (доказу). По-перше, Відповідач зазначає, що жодних грошових коштів Позивач своєму сину не перераховувала та не могла перерахувати з підстав їх відсутності, оскільки дохід останньої складався з соціальної допомоги по догляду (опікою) за сином – інвалідом І групи. Ані Відповідачу, ані її померлому чоловіку не були відомі деталі продажу попереднього будинку Позивача, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Вартість вказаного будинку на момент його продажу (100000,00 грн.) також не підтверджена жодним належним доказом, оскільки Позивачем до позовної заяви не було долучено договору купівлі-продажу. Тобто факт того, що у розпорядженні Позивача перебували 100000,00 грн. з продажу будинку, останньою не підтверджений. Інших грошових коштів Позивач не мала, ОСОБА_3 постійно надавав матері та брату гроші на життя, харчування, лікування тощо. Вказане унеможливлює факт надання будь-яких коштів на купівлю спірного житлового будинку та земельної ділянки, а доказів на підтвердження зворотного Позивачем надано не було. В свою чергу, документами, які містяться в матеріалах справи підтверджується, що чоловік Відповідача був військовослужбовцем та отримував грошове забезпечення, яке є достатнім для можливості придбання обох будинків.

По-друге, зазначаючи про факт перерахування невідомим фермером ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 60000,00 грн. на рахунок ОСОБА_3 , Позивач до позовної заяви не долучає жодних належних доказів (квитанції, платіжної інструкції, виписки з банківського рахунку тощо). Більш того, сам громадянин ОСОБА_5 у нотаріальній заяві зазначає, що не пам`ятає, про яку суму йшлося, хоча вказана інформація мала бути відображена у відомостях з його банківського рахунку, звичайно тільки за умови, якщо переказ коштів дійсно відбувався. По-третє, зазначаючи про начебто неможливість бути присутньою під час укладення договору купівлі-продажу, Позивач (якщо вона стверджує, що договір укладався на її користь) жодним чином не пояснює, чому у такому разі остання не могла зробити на ім`я її сина - ОСОБА_3 довіреність та уповноважити останнього на укладення договору купівлі-продажу від її імені у встановленому законом порядку. Отже, вказана обставина, на думку Відповідача, жодним чином не свідчить та не може підтверджувати факт укладення договору в інтересах Позивача.

По-четверте, Позивач не наводить доказів того, що з її боку вчинялись будь які дії для врегулювання спірних правовідносин за життя ОСОБА_3 , а саме не надходило вимоги чи пропозиції з метою переоформлення зазначеного будинку на останню, що виглядає досить дивно, зважаючи, що Позивач стверджує про домовленість із сином про купівлю будинку для неї. Відповідач, в свою чергу, зазначає, що необґрунтовані претензії Позивача на вказаний будинок розпочались тільки після смерті її сина.

Крім того, представник відповідача зазначила, що та обставина, що відповідач та її чоловік, оформлюючи договір купівлі-продажу, домовились із Позивачем про її проживання у вказаному будинку Відповідачем не оспорюється. Однак, зазначене не підтверджує те, що будинок був придбаний не для проживання Позивача, а для передачі їй у власність. Так, право користування і право власності не є тотожними та за своєю суттю є різними юридичними категоріями. Крім того, будь-яких застережень про те, що договір мав укладатися з Позивачем та що саме вона вносила кошти за будинок, текст договору не містить. Натомість, у договорі купівлі-продажу зазначено, що Сторони діють цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, обумовлених нижче, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, не помиляючись щодо обумовлених обставин, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину). У пункті 3.6. Договору також міститься підтвердження кожної зі Сторін, що нею заявлено про усі права чи інтереси третіх осіб, яких може стосуватися прямо чи опосередковано посвідчення цього договору.

З урахуванням вищенаведеного, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими, а підставу позову такою, що не підтверджена жодним належним та допустимим доказом.

У своїй позовній заяві Позивач просить суд визнати за нею право власності на нерухоме майно, що, на думку Відповідача, не є належним способом захисту. Предметом спору у цій справі фактично є договір купівлі-продажу, а не питання, кому саме наразі належить будинок, адже майно було набуто ОСОБА_9 на достатній правовій підставі. Якщо Позивач вважає, що нерухоме майно начебто було придбане за кошти та в інтересах ОСОБА_1 , незрозуміло чому остання тільки зараз заявляє вимоги щодо визнання права власності, а не коли їй стало відомо про факт укладення правочину її сином. Позивач достовірно знала про укладений її сином договір купівлі-продажу, що останньою не заперечується, однак не зверталася до суду із позовом для його оскарження, наприклад шляхом визнання правочину недійсним. Фактично внутрішній спір у Позивача та претензії до Відповідача виникли лише при спробі оформлення спадщини, а саме коли Позивач висловила незгоду із розміром спадщини, встановленим їй на підстав Закону, проте аж ніяк не внаслідок дій Відповідача. При цьому, звертаючись до суду із позовними вимогами у зазначеній редакції, Позивач не наводить жодної правової підстави, зокрема у чому саме полягала недобросовісність дій Відповідача. Більш того, варто наголосити, що із позовом про визнання права власності в порядку статті 392 ЦК України має право звертатися виключно власник . Так, у пункті 6.1 постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 917/377/17 зазначено, що «вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно». Вказана позиція є сталою та була неодноразово викладена у висновках Верховного суду, зокрема у постанові від 02.06.2025 у справі № 192/553/21

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 12 березня 2026 року підготовче провадження справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на обставини викладені у наданому відзиві.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, відповідно до договору купівлі – продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого 29 липня 2024 року приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В., ОСОБА_3 купив та прийняв у власність у ОСОБА_6 житловий будинок з прилеглими надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку, надану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, місце розташування: АДРЕСА_2 .

З витягів з реєстру речових прав №388758262 від 29.07.2024 та №388757804 від 29.07.2024, сформованого приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В, право власності на житловий будинок з прилеглими надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку, надану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, місце розташування: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_3 .

Як вбачається зі свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого 10 жовтня 2024 року Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 є матір`ю померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , відповідно до наданих копій свідоцтва про народження та свідоцтва про зміну імені.

З постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16 квітня 2025 року приватним нотаріусом Ізюмського нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В., вбачається, що позивачці було роз`яснено наступне. 06 листопада 2023 року спадкодавцем був придбаний житловий будинок та земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/2 частці з ОСОБА_2 , на підтвердження цього вона надала договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого риватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу.06.11.2023 року за реєстром №1025. 29 липня 2024 року спадкодавцем був придбаний житловий будинок та земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на підтвердження цього надали договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу 29.07.2024 року за реєстром №1187, титульним власником є спадкодавець, дружина - ОСОБА_2 давала згоду на придбання цього будинку, про що в п.5.2 цього договору зазначено про відомості цієї заяви, посвідченої 29.07.2024 року за реєстром №1187. Тобто, згідно ст.ст.60-65 Сімейного кодексу України, ОСОБА_2 , є пережившою дружиною ОСОБА_3 , якій виділяється 1/2 частка права власності, як пережившій дружині на житловий будинок та земельну ділянку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто, успадковується 1/2 частка житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та частка житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Та виділяється 1/2 частка права власності як пережившій дружині на житловий будинок та земельну ділянку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно поданих заяв на прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у спадкодавця є два спадкоємця першої черги, згідно ст.1261 ЦКУ, це ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Згідно ч.1 ст.1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. Спадкодавець заповіт не залишав. На укладення договору про поділ спадкового майна, щоб розділити успадковане майно кожному по житловому будинку з земельними ділянками, ОСОБА_2 не погодилася, так як вважає, що їй належить більша часка спадкового майна. На отримання свідоцтва про право на спадщину за законом по частці кожного житлового будинку з земельними ділянками, ОСОБА_1 відмовилась.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений ст. 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано доказів оспорення або заперечення дійсності укладеного Договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 липня 2024 року. Таким чином, на підставі досліджених доказів суд встановив, що право власності на даний час зареєстровано за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доказів, які б свідчили про наявність спору щодо цього права або його порушення, суду не подано та під час розгляду справи не встановлено, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 15, 60, 61, 159, 174, 208, 209, 212, 213-215, 222, 223 ЦПК України, ст. ст. 1217, 1220, 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, – відмовити повністю.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 08 травня 2026 року.

Суддя Ю.А. Коптєв